Рішення № 2804411, 14.01.2009, Господарський суд Кіровоградської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Кіровоградської області

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"14" січня 2009 р.

Справа № 4/236

Господарський суд Кіровоградської області в складі судді Хилька Ю.І. розглянув у судовому засіданні справу № 4/ 236

за позовом: Державного підприємства "Науково-виробниче об'єднання "Павлоградський хімічний завод", 51402, Дніпропетровська область, м. Павлоград, вул. Заводська, 44,

до відповідача: відкритого акціонерного товариства "Кіровоградський кар'єр", 25028, м. Кіровоград, вул. Автолюбителів, 5,

про стягнення 244320 грн. 05 коп.

Представники сторін :

від позивача: Тітов Є.Г., довіреність № 25/256-79 від 02.11.07 представник;

від відповідача: участі не брали. В попередніх засіданнях Чеботарь О.М. довіреність б/н від 02.072008 року. Про час та місце розгляду справи відповідач належним чином повідомлений у відповідності до вимог Інструкції з діловодства в господарських судах України (вих. №120 від 05.01.2009 року).

СУТЬ СПОРУ:

Державним підприємством "Науково-виробниче об'єднання "Павлоградський хімічний завод" подано позов до відкритого акціонерного товариства "Кіровоградський кар'єр" про стягнення 244320 грн. 05 коп.. боргу, у тому числі 214787 грн. основного боргу, 29533 грн. 05 коп. пені та судових витрат.

Клопотанням від 18.07.2008 року позивач зменшив позовні вимоги та просить стягнути пеню в розмірі 24247 грн. 73 коп. та про повернення суми надмірно сплаченої суми державного мита в розмірі 52 грн. 85 коп. у звязку зі зменшенням розміру позовних вимог. Відповідач не надав витребувані ухвалою суду від 09.06.2008 року пояснення чи можливі заперечення по суті позовних вимог та не скористався своїм процесуальним правом на участь у судовому засіданні. Підстави для відкладення розгляду справи відсутні, оскільки згідно до ст.69 ГПК України справу належить розглянути у двомісячний строк, а клопотання від відповідача про продовження строку розгляду справи не надходили. Господарський суд вважає за можливе розглянути справу в порядку ст. 75 ГПК України на підставі наявних у справі матеріалів.

Заслухавши представника позивача який повністю підтримав позовні вимоги та дослідивши матеріали справи, господарський суд,-

ВСТАНОВИВ :

Правовідносини між учасниками спору виникли на підставі укладеного 10.02.2006 року договору на проведення вибухових робіт №412006/3 ( в подальшому договору), предметом якого повноважні представники сторін в результаті вільного волевиявлення визначили порядок проведення господарських операцій по наданню послуг з виконання вибухових робіт.

Умови договору прийняті повноважними представниками сторін без будь- яких заперечень чи зауважень, а їх підписи скріплено відтисками печаток підприємств.

Відповідно до пп. 3.4.1. „Інструкції про порядок видачі міністерствам та іншим центральним органам виконавчої влади, підприємствам, установам, організаціям, господарським об'єднанням та громадянам дозволів на право відкриття та функціонування штемпельно-граверних майстерень, виготовлення печаток і штампів, а також порядок видачі дозволів на оформлення замовлень на виготовлення печаток і штампів, та затвердження Умов і правил провадження діяльності з відкриття та функціонування штемпельно-граверних майстерень, виготовлення печаток і штампів”, яка затверджена наказом МВС України № 17 від 11.01.1999 р. та зареєстрована в Мін’юсті України 28.04.1999 р. за № 264/3557, відповідальність і контроль за дотриманням порядку зберігання печаток і штампів, а також законністю користування ними покладається на керівників підприємств, установ і організацій, господарських об'єднань, суб’єктів господарської діяльності. Відповідач не надав доказів того, що печатку було втрачено або викрадено.

При укладенні договору сторонами проведено узгодження договірної ціни на проведення масового вибуху в розмірі 5 грн. 50 коп. за 1 куб.м гірничої маси в тісному тілі.

За умовами договору Підрядник (позивач) зобов'язувався виконати роботу, а саме: виробництво вибухових робіт, що включає виробництво масових вибухів та вибухове дроблення негабаритної гірничої маси, а Замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

В комплекс робіт, які повинен здійснити Підрядник входить: доставка ВМ до місць роботи; охорона заряжаємих блоків при виробництві масових вибухів; виробництво масових вибухів та вибухове дроблення негабаритних кусків гірничої маси у відповідності з технічними розрахунками, паспортами або проектами вибухових робіт.

Результати роботи підрядника, згідно умов договору, являється гірнича маса, яка вибухнула та забезпечує роботу гірничо-транспортного комплексу. При виконанні умов вказаного договору за домовленістю між сторонами продовжено строк дії договору до 31.12.2007 року відповідно до умов додаткової угоди №1 та згідно до п.2 додаткової угоди №3 до договору починаючи з 01.01.2007 року вартість проведення вибухових робіт складає 6 грн. 86 коп. за 1 куб.м включаючи ПДВ.

На виконання умов договору позивачем надано послуги з проведення вибухових робіт та згідно до актів приймання – передачі виконаних робіт в період з 02.02.2007 року по 20.09.2007 року і додаткової угоди №5 від 20.07.2007 року на суму 7308 грн., замовником прийняті вказані роботи без будь- яких заперечень чи зауважень на загальну суму 771149 грн. 84 коп. включаючи ПДВ.

Згідно до п.5.3, п. 5.5договору замовник повинен провести повну оплату виконаних робіт протягом 10 днів з дня підписання акта виконаних робіт за кожне дроблення негабариту. Причому, умовами договору також передбачалась необхідність проведення попередньої оплати в розмірі 50% вартості запропонованого обсягу вибухових робіт та дроблення негабариту.

Однак, відповідач в односторонньому порядку змінив умови договору в частині строків проведення оплати вартиості виконаних і прийнятих ним обсягів робіт та провів лише часткову оплату вартості робіт, у звязку з чим виникла заборгованість станом на 01.05.2008 року в розмірі 214787 грн.

Претензія позивача щодо оплати вартості виконаних і переданих відповідачу робіт №25/247-4 від 27.02.2008 року залишена відповідачем без реагування та задоволення.

Проаналізувавши правовідносини між учасниками спору та надавши їм юридичну оцінку, господарський суд прийшов до переконання, що позовні вимоги є обгрунтованими, підлягають до повного задоволення враховуючи наступне.

Підставою для виникнення у сторін господарських зобов’язань, а саме майново-господарських зобов’язань, є договір.

За приписом ст.173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Законами України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Однією з підстав виникнення господарського зобов’язання, згідно ст.174 ГК України, є господарський договір.

При цьому, відповідно до ч.1 ст.175 ГК України, майново-господарські зобов’язання, які є одним із видів господарських зобов’язань, - це цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, що визначено ст.175 ГК України.

Відповідно до п.1 ст.193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Господарський суд прийшов до висновку, що відносини, які виникли між сторонами у зв’язку з укладенням відповідного договору, є правовідносинами, які підпадають під регулювання глави 63 ЦК України, тобто як договір про надання послуг.

Суд вважає, що між сторонами досягнуто згоди по всіх істотних умовах договору, наявні договірні відносини у відповідності до вимог ст.ст. 11, 639,901 ЦК України підтверджують що це саме договір про надання послуг.

Згідно до ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно ст.526 ЦК України зобов’язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк. Саме невиконання умов договору з боку відповідача і стало причиною звернення позивача до суду за захистом свого порушеного права.

Відповідач позовні вимоги не заперечив, доказів сплати заборгованості суду не надав.

Проаналізувавши обгрунтованість позовних вимог в частині заявленої до стягнення пені на суму 24247 грн. 73 коп. господарський суд визнає їх такими, що підлягають до задоволення повністю враховуючи наступне.

Статтею 546 Цивільного кодексу України передбачено виконання зобов’язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.

Неустойкою (штрафом, пенею), згідно статті 549 ЦК України, є грошова сума, яку боржник повинен сплатити кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Нарахування пені в сумі 24247 грн. 73 коп. підтверджується розрахунком (а.с.43-45), позовні вимоги підлягають до повного задоволення. При цьому позивачем враховано вимоги ч.6 ст.232 ГК України про те, що нарахування пені припиняється через 6 місяців від дня, коли зобовязання мало бути виконане.

Відповідно до ч.1 ст.2 Цивільного кодексу України учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи (далі - особи).

Згідно ч.2 ст.4 Цивільного кодексу України основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України. Актами цивільного законодавства є також інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та цього Кодексу (далі - закон).

Згідно ч.6 ст. 4 Цивільного кодексу України цивільні відносини регулюються однаково на всій території України.

Статтею 1 Господарського кодексу України визначено, що цей Кодекс визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.

У відповідності до ч. 2 ст.4 Господарського кодексу України особливості регулювання майнових відносин суб'єктів господарювання визначаються цим Кодексом. Отже, норми Господарського кодексу є спеціальними щодо встановлення відповідальності по грошових зобов’язаннях суб’єктів господарювання.

Частина 1 ст.231 Господарського кодексу України має імперативний характер і встановлює, що законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Згідно ч. 2 ст. 343 цього ж кодексу платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Окрім того, згідно ст. 1 спеціального Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” від 22.11.1996 р. № 543/96-ВР (із змінами і доповненнями, внесеними Законом України від 10.01.2002 р. № 9221-ІІІ), який регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. В той же час, стаття 3 Закону, яка також носить імперативний характер, вводить певні обмеження щодо меж згоди сторін, а саме: розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Заявлена до стягнення пеня перебуває в межах подвійної облікової ставки НБУ за вказаний період, яка фактично складала 17 та 20 % у відповідні періоди.

Таким чином, на думку господарського суду до стягнення може бути визначена лише пеня, яка нарахована у відповідності до вимог вказаних нормативних актів, тобто виходячи з розміру, що не перевищує подвійну облікову ставку НБУ, тобто 17% та 20% річних у відповідні періоди. Натомість, господарським судом враховується, що позивачем при проведенні розрахунка пені правомірно застосовано п.7.5 договору щодо визначення пені в розмірі 0,5% заборгованої суми, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, оскільки як вбачається із наданого позивачем розрахунку ним правомірно застосовувались коєфіцієнти 0,044%- 0,055 % одноденної ставки НБУ виходячи з їх фактичних розмірів за відповідні періоди.

Крім того, господарським судом не вбачається підстав для зменшення розміру штрафних санкцій, оскільки належні до сплати штрафні санкції у вигляді пені не є надмірно великими порівняно із збитками кредитора та відповідачем не подано до суду доказів про майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні та про наявність не лише майнових але й інших інтересів сторін, що заслуговують на увагу при вирішенні питання про зменшення штрафних санкцій. При цьому господарським судом враховується, що відповідачем не виконано зобовязання по оплаті вартості наданих послуг, тобто ступінь виконання зобов'язання, який суд може взяти за підставу для зменшення розміру штрафних санкцій фактично є незначним ( 70%).

Отже, до стягнення в якості пені підлягає 24247 грн. 73 коп. за період з 02.06.2007 року по 05.10.2007 року по акту від 31.03.2007 року (тобто за 125 днів), по акту від 06.07.2007 року: з- 16.07 по 01.08.07 року ( тото за 16 днів), з 01.08. по 13.08.07 р ( 12 днів), з 13.08 по 07.09.07 р (25 днів), з 07.09. по 05.10.07 р.( 28 днів), по акту від 25.07.2007 року за період з 05.08. по 31.12.07 р. (149 днів), з 01.01.2008 року по 05.02.2008 року (35 днів), по акту від 06.09.2007 року за період з 16.09.07 року по 16.03.08 року ( 145 днів) по акту від 29.09.2007 року за період з 30.09.07 р. по 30.03.2008 року (182 дні).

Суми, що підлягають до стягнення , перебувають в межах позовних вимог.

Натомість, господарський суд вважає за можливе розглянути справу без проведення взаємозвірки розрахунків враховуючи наступне.

За приписами Постанови Вищого господарського суду України від 22.07.2003 року по справі №21/308 акти звірки бухгалтерів є тільки документом, по якому бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій, а наявність чи відсутність будь-яких зобов'язань сторін підтверджується первинними документами - договором, накладними, рахунками тощо. Враховуючи викладене, акт звірки взаємних розрахунків від 01.12.2007 року на суму заборгованості в розмірі 389625 грн. 40 коп. судом не приймається в якості доказів щодо розміру заборгованості, а лише посвідчує про наявність між сторонами спору господарських правовідносин.

Натомість, керуючись приписами ст. 35 ГПК України про те, що факти встановлені рішенням господарського суду під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони, господарський суд приймає до уваги, що рішенням господарського суду Кіровоградської області від 16.10.2008 року по справі №6/127 залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 04.12.2008 року за позовом відкритого акціонерного товариства “Кіровоградський карєр” до Державного підприємства “Науково- виробниче обєднання “Павлоградський хімічний завод” про визнання недійсним договору на виробництво вибухових робіт №412006/3 від 10.02.2006 року відмовлено повністю.

Судові витрати, відповідно ст.49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача повністю, оскільки через порушення ним взятих зобовязань позивач за захистом своїх прав змушений був звертатись до суду та сплатив судові витрати. Однак, господарським судом залишається без задоволення клопотання позивача в частині повернення йому суми надмірно сплаченого державного мита в розмірі 52 грн. 85 коп.., оскільки позовні вимоги були змінені позивачем в ході розгляду справи судом, на час звернення до суду розмір сплаченої суми державного мита повністю відповідав вимогам законодавства, тому правових підстав для повернення суми надмірно сплаченого державного мита господарський суд не вбачає.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.33,36,43,44,49, 80,82, 84,85,116 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В :

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з відкритого акціонерного товариства "Кіровоградський кар'єр", 25028, м. Кіровоград, вул. Автолюбителів, 5 р/р № 26001301330042 в ЦВ Промінвестбанка м. Кіровограда МФО 323301, код 00292155 заборгованість в розмірі 239034 грн. 73 коп., з яких 214787 грн. сума основного боргу, 24247 грн. 73 коп. пені та судові витрати в розмірі 2390 грн. 34 коп. державного мита і 118 грн. витрат на інформаційно- технічне забезпечення судового процесу на користь Державного підприємства "Науково-виробниче об'єднання "Павлоградський хімічний завод", 51402, Дніпропетровська область, м. Павлоград, вул. Заводська, 44 р/р № 260013834 МФО 305448 в ДФ ВАТ АБ "Укргазбанк" м. Дніпропетровськ, код 14310112.

Наказ видати.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття.

Сторони у справі протягом цього строку мають право подати апеляційну скаргу до Дніпропетровського апеляційного господарського суду на вказане рішення через господарський суд Кіровоградської області.

Суддя

Ю. І. Хилько