Постанова № 28043447, 27.11.2012, Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013

ПОСТАНОВА

Іменем України

м. Сімферополь

27 листопада 2012 р. (11:30) Справа №2а-11076/12/0170/18

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Панова О.І., при секретарі Карпенко Л.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Публічного акціонерного товариства "Сімферопольська макаронна фабрика"

до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

представники сторін: не з'явились.

Суть справи: Публічне акціонерне товариство "Сімферопольська макаронна фабрика" (далі - Позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду АР Крим з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби (далі - Відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень відповідача від 16.08.12р. №0003142204 яким ПАТ "Сімферопольська макаронна фабрика" збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість у сумі 83333,75 грн з якої за основним платежем 66666,70 грн. та штрафними санкціями у сумі 16666,75 грн. та від 10.09.12р. № 0005241501 яким ПАТ "Сімферопольська макаронна фабрика" збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 87500,00грн., у тому числі 70000,00грн. за основним платежем та 17500,00грн.за штрафними санкціями.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що при проведених перевірках, на підставі яких прийняті оскаржувані податкові повідомлення -рішення, відповідач дійшов неправильних, необґрунтованих та недостовірних висновків щодо заниження позивачем податку на прибуток та правильності формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість.

Також, позивач зазначив, що податковим органом невірно застосовані норми Податкового кодексу України. Позивач зазначає, що податковим органом нараховані податкові зобов'язання з податку на додану вартість у зв'язку з виключенням суми податкового кредиту по взаємовідносинам з ПП "Ольвія-2003". Позивач підкреслює, що висновки відповідача про нікчемність правочину, укладеному між позивачем та постачальником позивача, не відповідає фактичним обставинам справи, реальність господарської операції підтверджується первинними бухгалтерськими документами та наступним використанням отриманого товару в господарської діяльності позивача з метою отримання прибутку, тому спірні рішення є протиправними та підлягають скасуванню.

Ухвалами Окружного адміністративного суду АР Крим від 10.10.2012 року було відкрите провадження в адміністративній справі, закінчено підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду.

У судове засідання 27.11.2012 р. представник позивача не з'явився, повідомлений належним чином про дату, час та місце розгляду справи.

У судове засідання представник відповідача27.11.2012р. також не з'явився, повідомлений належним чином про дату, час та місце розгляду справи, будь-яких клопотань та письмових заперечень до суду не надіслав.

Суд вважає можливим розглянути справу за відсутністю представників сторін на підставі наявних в справі матеріалів, оскільки по справі достатньо доказів для вирішення її по суті.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази по справі в їх сукупності, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Сімферопольська макаронна фабрика" є юридичною особою, перебуває на податковому обліку в Державній податковій інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби; у перевіряємому періоді було платником податку на додану вартість на підставі свідоцтва про реєстрацію платника ПДВ від 04.05.2011р. р. № 100334750 серії НБ №385752, індивідуальний податковий номер 00382340127.

Судом встановлено, що посадовими особами Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ПАТ "Сімферопольська макаронна фабрика" (ЄДРПОУ 00382349) з питань взаємовідносин з ПП "Ольвія- 2003" (ЄДРПОУ 32312358) за лютий 2012 року.

За результатами проведеної перевірки був складений акт від 19.06.2012 р. № 3525/22-3/00382349 (а.с.76-86.

З висновків акту перевірки (а.с.86) вбачається, що відповідачем у ході перевірки позивача були встановлені порушення п. 14.1.191 ст. 14, п. 185.1 ст. 185, п.188.1 ст. 188, п.п. 187.1.а п. 187 ст. 187, п.198.1 п. 198.6, п.198.4 ст. 198, п.201.1 ст. 201 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VІ в результаті чого встановлено заниження податкового зобов'язання з податку на додану вартість за лютий 2012 року у сумі 66667,00 грн., у результаті чого донараховано основного платежу з ПДВ у сумі 66667,00 грн. ПДВ.

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 06.07.2012 року №0002242204, яким збільшеного суму грошового зобов'язання з ПДВ на загальну суму 100000,50 грн. у тому числі 66667,00 грн. за основним платежем та 33333,50 грн. за штрафними санкціями.

Не погодившись з зазначеним податковим повідомленням - рішенням, позивач оскаржував його до ДПС в АР Криму порядку, передбаченому ст. 56 ПК України. Так рішенням від 06.08.2012р. №2249/10/10-0223 ДПС в АРК було задоволено скарну позивача частково, а саме скасовано податкове повідомлення-рішення від 06.07.2012 року №0002242204 в частині застосування штрафних санкцій в сумі 16666,75 грн. Рішенням ДПС України від 07.09.2012р. №1563/0161-12/10-2115 податкове повідомлення-рішення від 06.07.2012 року №0002242204 залишено без змін з урахуванням рішення ДПС в АРК від 06.08.2012р. №2249/10/10-0223.

За результатами оскарження, відповідачем 16.08.2012р. прийняте податкове повідомлення-рішення № 0003142204, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальному розмірі 83333,75 грн., у тому числі 66667,00 грн. за основним платежем та 16667,75 грн. за штрафними санкціями.

Після чого, посадовими особами Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби була проведена камеральна перевірка податкової звітності з податку на прибуток позивача за звітний податковий період 1 кв. 2012 року.

За результатами проведення вищевказаної перевірки 29.08.2012р. складений акт №5150/15-1/00382349 в якому зафіксовано порушення порядку заповнення податкової звітності з податку на прибуток, а саме "в декларації з податку на прибуток за 1 кв. 2012 року №9024503783 від 07.05.2012 року позивачем у рядку 05.1 " собівартість придбаних, виготовлених та реалізованих товарів (робіт, послуг)" відображено суму 8518323,00 грн., а потрібно 8184988,00 грн." (а.с. 45).

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 10.09.2012 року №0005241501, яким збільшеного суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 87500,00 грн. у тому числі 70000,00 грн. за основним платежем та 17500,00 грн. за штрафними санкціями.

Перевіряючи обґрунтованість визначення позивачу сум грошового зобов'язання з податку на додану вартість та грошового зобов'язання з податку на прибуток за спірними податковими повідомленнями-рішеннями, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно.

Тому, вирішуючи справу стосовно позовних вимог позивача щодо визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень, суд зобов'язаний перевірити, чи є правомірними дії відповідача у зв'язку прийняттям таких повідомлень -рішень, якими позивачеві визначені податкові зобов'язання з податку на додану вартість з податку на прибуток та нараховані штрафні санкції.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства встановлені Податковим Кодексом України, який набрав чинності з 01.01.2011 року.

Відповідно до п.п.14.1.181 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити:

а) порядковий номер податкової накладної;

б) дата виписування податкової накладної;

в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг;

г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);

ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку;

д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг;

е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг;

є) ціна постачання без урахування податку;

ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні;

з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку;

и) вид цивільно-правового договору;

і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Згідно з п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Таким чином, оплата товарів (послуг) відповідно до умов договору або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною, є підставою для виникнення права платника податку на податковий кредит.

Отже, виходячи зі змісту наведених норм Податкового кодексу України, до податкового кредиту підлягає включенню частина податку, сплачена (нарахована) платником податку, що придбав товари та послуги, їх постачальникам з метою подальшого використання у господарської діяльності, а відтак отримання товару, що підтверджено податковою накладною, є підставою для виникнення права платника податку на податковий кредит.

Перевіряючи реальність виконання договору №02-12 від 02.02.2012 р. про надання інформаційних послуг, укладеного між позивачем та ПП "Ольвія -2003" (ЄДРПОУ 32312358), суд зазначає наступне.

З матеріалів справи вбачається, що у періоді, що перевірявся, позивач (Замовник) мав господарські відносини з "Ольвія -2003" (Виконавець) на підставі договору №02-12 від 02.02.2012 р. про надання інформаційних послуг.

Предметом даного Договору є те, що Замовник поручає, а Виконавець приймає на себе зобов'язання надавати Замовнику інформаційні послуги по просуванню продукції Замовника під торговою маркою "Макарові страви".

Термін дії цього договору до 31.12.2012р.

На виконання умов договору ПП "Ольвія -2003" (ЄДРПОУ 32312358) були виписані рахунки на оплату від 03.02.2012р. №603 на суму 58000,00 грн. у т.ч. ПДВ - 9666,67 грн., від 10.02.2012р. №605 на суму 56000,00 грн. у т.ч. ПДВ - 9333,33 грн., від 07.02.2012р. №604 на суму 57000,00 грн. у т.ч. 9500,00 грн., від 29.02.2012р. №609 на суму 58000,00 грн. у т.ч. 9666,67 грн., від 24.02.2012р. на суму 56000,00 грн. у т.ч. 9333,33 грн., від 20.02.2012р. №607 на суму 57000,00 грн. у т.ч. 9500,00 грн., від 15.02.2012р. №606 на суму 58000,00 грн. у т.ч. 9666,67 грн., отже на загальну суму 400000,00 грн. у т.ч. ПДВ - 66666,67 грн.

Матеріалами справи підтверджується, що згідно платіжних доручень від 07.05.2012р. № 653 на суму 10000,00 грн. у т.ч. ПДВ - 1666,67 грн., від 07.05.2012р. №263 на суму 30000,00 грн. у т.ч. ПДВ - 5000,00 грн., від 18.05.2012р. №29 на суму 2700,00 грн. у т.ч. ПДВ - 450,00 грн., від 14.05.2012р. №685 на суму 10000,00 грн. у т.ч. ПДВ - 1666,67 грн., від 15.05.2012р. №689 на суму 20000,00 грн. у т.ч. ПДВ - 3333,33 грн., від 18.05.2012р. №706 на суму 175,50 грн. у т.ч. 29,25 грн., від 23.05.2012р. №724 на суму 1100,00 грн. у т.ч. ПДВ - 183,33 грн., від 23.05.2012р. №309 на суму 18900,00 грн. у т.ч. ПДВ - 3150,00 грн., від 04.05.2012р. №262 на суму 15000,00 грн. у т.ч. ПДВ - 2500,00 грн., від 03.05.2012р. №636 на суму 50000,00 грн. у т.ч. ПДВ - 8333,33 грн., позивачем було частково сплачено надані послуги на загальну суму 157875,50 грн. про що також свідчить довідка позивача №127 від 07.11.2012р. (а.с. 103).

Судом вбачається, що сума податку на додану вартість була частково сплачена позивачем, зазначена сума увійшла до складу ціни придбаних послуг та була перерахована на розрахунковий рахунок виконавця -ПП "Ольвія - 2003".

Так, в матеріалах справи є також акти виконаних робіт від 03.02.2012р. на суму 58000,00 грн. у т.ч. ПДВ - 9666,67 грн., від 07.02.2012р. на суму 57000,00 грн. у т.ч. 9500,00 грн., від 10.02.2012р. на суму 56000,00 грн. у т.ч. 9333,33 грн., від 15.02.2012р. на суму 58000,00 грн. у т.ч. ПДВ - 9666,67 грн., від 20.02.2012р. на суму 57000,00 грн. у т.ч. 9500,00 грн., від 24.02.2012р. на суму 56000,00 грн. у т.ч. 9333,33 грн., від 29.02.2012р. на суму 58000,00 грн. у т.ч. 9666,67 грн., що підтверджує факт виконання послуг збоку виконавця на загальну суму 400000,00 грн. у т.ч. ПДВ - 66666,67 грн.

По факту надання послуг ПП "Ольвія - 2003" виписані податкові накладні від 03.02.2012р. №603 на суму 58000,00 грн. у т.ч. 9666,67 грн., від 07.02.2012р. №604 на суму 57000,00 грн. у т.ч. 9500,00 грн., від 10.02.2012р. №605 на суму 56000,00 грн. у т.ч. 9333,33 грн., від 15.02.2012р. №606 на суму 58000,00 грн. у т.ч. 9666,67 грн., від 20.02.2012р. №607 на суму 57000,00 грн. у т.ч. 9500,00 грн., від 24.02.2012р. №608 на суму 56000,00 грн. у т.ч. 9333,33 грн., від 29.02.2012р. №609 на суму 58000,00 грн. у т.ч. 9666,67 грн., отже на загальну суму 400000,00 грн. у т.ч. ПДВ - 66666,67 грн.

Крім того судом вбачається, що за результатами позивача з контрагентом ПП "Ольвія - 2003" складені договори на поставку макаронних страв строк дії яких до 31 грудня 2012 року (а.с. 35-41), що також підтверджується протоколами заліку від 24.02.2012р., від 07.02.2012р., від 20.02.2012р., від 03.02.2012р., 15.02.2012р., 10.02.2012р.

Судом встановлено, що постачальник послуг, придбання яких є для позивача підставою для формування витрат і податкового кредиту з ПДВ, на момент вчинення відповідної господарської операції (лютий 2012р.) був зареєстрований платником податку на додану вартість і мав право видавати податкову накладну.

Таким чином, із врахуванням вищезазначених обставин суд приходить до висновку, що на момент складання податкової накладної контрагент (ПП "Ольвія -2003") позивача був юридичною особою, зареєстрованою як платник податку на додану вартість (свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість від 03.01.2011 за №100317031) і тому відповідно до вимог Податкового кодексу України мав право на нарахування податку на додану вартість та складання податкових накладних.

Суд зазначає, що згідно положень пункту 198.2. статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається, зокрема, дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Сукупний аналіз вищезазначених норм Податкового кодексу України свідчить про те, що право на податковий кредит виникає у платника податків лише після одержання податкової накладної, оскільки це єдиний документ первинного бухгалтерського та податкового обліку, який містить в собі суму ПДВ, яку можливо відобразити в податкових деклараціях з ПДВ.

Позивачем суми ПДВ були включені у склад податкового кредиту у тому звітному періоді, у якому були отримані товари, що підтверджено податковою накладною, оскільки включення таких даних позивачем без наявності податкових накладних було б безпідставним.

Також в акті перевірки відповідачем зазначено про те, що до ДПІ у Оболонському районі м. Києва було направлено запит про ПП "Ольвія-2003" на що від останнього надійшов лист №4306/7 від 30.05.2012р. в якому повідомлено про те, що на підприємство надіслано поштою лист-запит з проханням надати до перевірки інформацію стосовно підтвердження взаємовідносин з контрагентом, але станом на 19.06.2012р. - відповідь не була отримана. Однак згідно даних бази "Перелік платників ПДВ за результатами автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України" було встановлено, що ПП "Ольвія - 2003" має стан 36 - "основний платник до кінця року", яке визнано таким, що приймає участь у формуванні схемного кредиту. Таким чином, в ході перевірки встановлено, що податковий за лютий 2012р. сформовано за рахунок постачальників зі станом, що відрізняється від "0" мають ознаку ризикових, що свідчить про фіктивність формування податкового кредиту в ланцюгу до ПАТ "Сімферопольська макаронна фабрика" та неможливість здійснення постачання послуг у лютому 2012р. з вищевказаним постачальником, а тому відповідач вважає що взаємовідносини позивач з зазначеним контрагентом є фіктивними правочинами, та такими, що вчинені без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались цими правочинами.

Однак ці доводи відповідача не мають жодного відношення до спірних правовідносин.

Суд, зауважує, що під господарською діяльністю у статті 3 Господарському кодексі України розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями.

Відповідно до статті 2 ГК України учасниками відносин у сфері господарювання є суб'єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.

Так, позивач та його контрагент -ПП "Ольвія-2003" є суб'єктами господарювання, які з положень Конституції України та ст. 6 Господарського Кодексу, знаходяться під охороною держави, яка забороняє незаконне втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини, визнаючи свободу підприємницької діяльності у межах, визначених законом та вільний рух капіталів, товарів та послуг на території України.

Податкова політика, визнана державою відповідно до ст. 10 Господарського кодексу України, спрямована на забезпечення економічно обґрунтованого податкового навантаження на суб'єктів господарювання, стимулювання суспільно необхідної економічної діяльності суб'єктів, а також дотримання принципу соціальної справедливості та конституційних гарантій прав громадян при оподаткуванні їх доходів.

Суб'єкти господарювання згідно частини першої статті 19 ГК України мають право без обмежень самостійно здійснювати господарську діяльність, що не суперечить законодавству.

Відповідно до ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Ч. 1 ст. 215 ЦК України визначає, що недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України є лише підставою для визнання правочинів недійсними. При чому, відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України, правочин дійсність якого заперечується, або стороною, або іншою заінтересованою особою може бути визнаний недійсним тільки судом.

В силу ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, відповідач позбавлений права самостійно визнавати договори недійсними з підстав недотримання під час їх укладення вимог, що встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним (нікчемним) судом не вимагається.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтується їх вимоги чи заперечення, крім випадків, передбачених ст. 72 КАС України.

Відповідач, всупереч вимогам ч.ч.1, 2 ст. 72 КАС України, не надав суду доказів того, що правочини між позивачем та ПП "Ольвія-2003", були спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини та громадянина, знищення майна фізичної або юридичної особи, держави, АРК, територіальної громади, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Разом з тим, відповідач, визнаючи існування договірних відносин, вважає, що правочин порушує публічний порядок і на цій підставі, керуючись ст. 228 ЦК України, визнав його недійсним (нікчемним).

Твердження відповідача про фактичну відсутність господарських операцій за договорами, укладеними між ПП "Ольвія-2003" і позивачем спростовуються як поясненням позивача, так і документами, що знаходяться у матеріалах справи, які свідчать про фактичне виконання правочину, фактичну наявність його результатів та використання отриманих за цим правочином ТМЦ у господарській діяльності позивача.

А саме суд зазначає, що достатнім доказом того, що правочин з наданням товарів (послуг) ПП "Ольвія-2003" позивачу підтверджується платіжними дорученнями та податковими накладними, ці первинні документи підтверджують фактичне придбання позивачем послуг.

Отже, з наведених законодавчих приписів випливає, що надання податковому органу всіх належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою формування податкового кредиту є підставою для його формування та відображення у податковій звітності з податку на додану вартість, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладання нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних яких установлена судом.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що висновки викладені відповідачем в акті перевірки №3525/22-3/00382349 від 19.06.2012р. не підтверджується первинними документами бухгалтерського та податкового обліку, а отже у відповідача не було правових підстав для визначення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 66667,00 грн.

У зв'язку з цим, також необґрунтованим є застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій з податку на додану вартість.

Щодо заниження позивачем податку на прибуток за 1 квартал 2012р. у розмірі 70000,00 грн., суд вказує наступне.

Так, судом із акту камеральної перевірки №5150/15-1/00382349 від 29.08.2012р. вбачається, що при зазначеній перевірці були використані такі документи: декларація з податку на прибуток №9024503783 від 07.05.2012р., Акт перевірки від 19.06.2012р. №3525/22-3/00382349 про результати позапланової невиїзної перевірки позивача.

Відповідно до п.п. 134.1.1. п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України (далі ПК України), об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Згідно п. 138.2 ст. 138 Податкового Кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді. Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.

Підпунктом 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, не включаються до складу витрат, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Статтею 2 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні встановлено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Статтею 1 вказаного Закону встановлено, що господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Відповідно до положень ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи (п.1). Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (п.2).

Інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку. Операції в іноземній валюті відображаються також у валюті розрахунків та платежів по кожній іноземній валюті окремо. Дані аналітичних рахунків повинні бути тотожні відповідним рахункам синтетичного обліку на перше число кожного місяця.

Відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці документи.

Відповідно до пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року N 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 року N 168/704) (Далі по тексту - положення) первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Пунктом 2.4 вказаного Положення встановлено, що первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п. 2.7. зазначеного Положення, первинні документи складаються на бланках типових і спеціалізованих форм, затверджених відповідним органом державної влади. Документування господарських операцій може здійснюватись із використанням виготовлених самостійно бланків, які повинні містити обов'язкові реквізити чи реквізити типових або спеціалізованих форм.

Пунктом 3.1. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку встановлено, що облікові регістри - це носії спеціального формату (паперові, електронні) у вигляді відомостей, ордерів, книг, журналів, машинограм тощо, призначені для хронологічного, систематичного або комбінованого нагромадження, групування та узагальнення інформації з первинних документів, що прийняті до обліку.

Відповідно до п. 3.2. Положення, інформація до облікових регістрів переноситься після перевірки первинних документів за формою і змістом.

Відповідно до п. 3.5. Положення, перенесення інформації з первинних документів до облікових регістрів повинно здійснюватися в міру її надходження до місця обробки (бухгалтерія, обчислювальна установка), проте не пізніше терміну, що забезпечує своєчасну виплату заробітної плати, складання бухгалтерської і статистичної звітності, декларацій і розрахунків.

Відповідно до п. 3.7. Положення, інформація про господарські операції підприємства, установи за звітний період (місяць, квартал, рік) з облікових регістрів переноситься у згрупованому вигляді до бухгалтерських звітів, порядок складання яких встановлюється відповідними нормативно-правовими актами.

Згідно до положень частин 1,2 ст. 67 Господарського кодексу України, відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.

Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Абзацом 4 частини 1 ст. 174 ГК України встановлено, що господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

З урахуванням положень вказаних норм, суд зазначає, що обмеженням для віднесення до понесених суб'єктом господарювання витрат в склад матеріальних витрат є відсутність розрахункових, платіжних, та інших документів, обов'язковість ведення та зберігання яких встановлена правилами ведення податкового обліку. Бухгалтерський облік є єдиним видом обліку, на підставі відображення в бухгалтерському обліку господарських операцій визначається склад витрат віднесених до валових, оскільки усі види звітності заповнюються на підставі даних бухгалтерського обліку.

Також суд зазначає, що вказані норми, за своїм змістом, у якості підстав для не включення до витрат, витрат суб'єкта господарювання передбачають випадки повної відсутності любих розрахункових, платіжних та інших документів.

З матеріалів справи вбачається, що у ході виконання укладених між позивачем та контрагентами договорів, були створені документи: видаткові накладні та податкові накладні, які вказані вище. Дані документи в силу норм Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" є первинними документами, що фіксують факти здійснення господарських операцій, та є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій

Як вбачається з акту перевірки сам факт взаємовідносин між позивачем та ПП "Ольвія -2003" податкова інспекція не спростовує, оскільки вищезазначений акт був складний на підставі акту перевірки №3525/22-3/00382349 від 19.06.2012р., тоді як в останньому акті перевірки ДПІ не встановлено порушень при складанні та ведені вказаних документів.

Крім того, суд звертає увагу на те, що відповідно до до абз. "г" пп.138.10.3 п.138.10 ст.138 Податкового кодексу України витрати на дослідження ринку, відносяться до витрат на збут, що включаються при обчисленні об'єкта оподаткування до складу інших витрат.

Інші витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені, згідно з правилами ведення бухгалтерського обліку (п. 138.5 ст.138 ПКУ).

Оскільки послуги згідно з документами бухгалтерського обліку (актами виконаних робіт) були здійснені ПП "Ольвія-2003" та отримані позивачем у лютому 2012 року, позивач правомірно відобразив у податковій декларації з податку на прибуток за 1 квартал 2012 року від 07.05.2012 року № 9024503783 у графі 06.2 (витрати на збут) суму придбання послуг 333335,00 грн.

Також суд зазначає про те, що викладені в Акті камеральної перевірки факти не відповідають дійсності, оскільки в акті вказано що "в декларації з податку на прибуток за 1 кв. 2012 року №9024503783 від 07.05.2012 року позивачем у рядку 05.1 "собівартість придбаних, виготовлених та реалізованих товарів (робіт, послуг)" відображено суму 8518323,00 грн. а потрібно 8184988,00 грн." різниця складає 333335,00 грн., але згідно з даними податкової декларації з податку на прибуток за 1 квартал 2012 року від 07.05.2012р. №9024503783 сума придбання послуг 333335,00 грн. вказана у графі 06.2 (витрати на збут).

Тому суд робить висновок про те, що суми включені до складу собівартості реалізованих послуг, які враховуються для визначення об'єкту оподаткування податку за 1 квартал 2012р. в сумі 70000,00 грн. вірно та на підставі первинних документів, які є в матеріалах справи, а тому відповідачем неправомірно зроблено висновок в акті перевірки щодо заниження податку на прибуток в сумі 70000,00 грн. за 1 квартал 2012р.

У зв'язку з цим, також необґрунтованим є застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій з податку на прибуток.

Враховуючи встановлені судом обставини та наведені норми законодавства суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до частини 1 статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України. Відповідно до листа Вищого адміністративного суду України від 21.11.2011 року № 2135/11/13-11у резолютивній частині судового рішення слід зазначати обов'язок органу Державної казначейської служби України стягнути судові витрати із Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунка суб'єкта владних повноважень -відповідача.

Керуючись ст.ст. 160-163 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби від 16.08.2012р. №0003142204.

3. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби від 10.09.2012 р. №0005241501.

4. Стягнути з Державного бюджету України на користь Публічного акціонерного товариства "Сімферопольська макаронна фабрика" (ЄДРПОУ 00382349) 1708,34 грн. судових витрат шляхом їх безспірного списання із рахунка суб'єкта владних повноважень -відповідача.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя Панов О.І.