Ухвала суду № 28030257, 12.12.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 грудня 2012 року м. Київ К-21556/09

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Бухтіярової І.О., Костенка М.І., Островича С.Е.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Обласного комунального підприємства «Донецьктеплокомуненерго»

на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 28.04.2009 року

у справі № 2-а-33425/08/0570

за позовом Обласного комунального підприємства «Донецьктеплокомуненерго»

до Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИЛА:

Обласне комунальне підприємство «Донецьктеплокомуненерго»(надалі -позивач, ОКП «Донецьктеплокомуненерго») звернулось у листопаді 2008 року до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька (надалі -відповідач, ДПІ у Ворошиловському районі м. Донецька) про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення № 0004161542/0 від 11.06.2008 року про застосування штрафних санкцій з податку на додану вартість в сумі 437 775,51 гривень.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 12.01.2009 року позов задоволено повністю.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 28.04.2009 року 11.09.2012 року постанова Донецького окружного адміністративного суду від 12.01.2009 року скасована та ухвалена нова постанова, якою відмовлено у задоволені позову.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлені наступні фактичні обставини справи.

09.06.2008 року ДПІ у Ворошиловському районі м. Донецька була проведена невиїзна документальна перевірка ОКП «Донецьктеплокомуненерго»з питань своєчасної сплати узгоджених сум податкових зобов'язань, за результатами якої був складений акт № 396/15-2/03337119 від 09.06.2008 року. Вказаним актом відповідачем були встановлені порушення, а саме, несвоєчасна сплата позивачем узгоджених сум податкових зобов'язань з податку на додану вартість.

Податковим органом 11.06.2008 року на підставі зазначеного акту було прийняте податкове повідомлення-рішення № 0004161542/0 про застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій за порушення граничних термінів сплати податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 50% в сумі 437 775,51 гривень.

Вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що однією з умов застосування фінансових санкцій відповідно до пп. 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»є порушення платником податків строків проведення платежів, встановлених цим Законом. Оскільки строки сплати податку на додану вартість встановлюються спеціальним законодавством, то у відповідача відсутні правові підстави розповсюджувати дію Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»в частині застосування фінансових санкцій за порушення строків на дані правовідносини.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволені позову, з висновками якого погоджується колегія суддів касаційної інстанції, виходив з наступного.

Пунктом 5.1 ст. 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»передбачено, що податкове зобов'язання, самостійно визначене платником податків у податковій декларації, вважається узгодженим з дня подання такої податкової декларації. Підпунктом 5.2.1 п. 5.2 ст.5 вказаного Закону передбачає узгодження податкового зобов'язання платника податку, нараховане контролюючим органом. При цьому законодавець зазначає, що податкове зобов'язання платника податків, нараховане контролюючим органом відповідно до пунктів 4.2 та 4.3 статті 4 цього Закону, вважається узгодженим у день отримання платником податків податкового повідомлення, за винятком випадків, визначених підпунктом 5.2.2 цього пункту.

20.09.2007 року позивачем до органу податкової служби була подана податкова декларація з податку на додану вартість № 110284 за серпень 2007 року, у рядку 27 якої відображена сума, що підлягає нарахуванню до сплати в бюджет за підсумками поточного звітного періоду.

28.12.2007 року позивач надав уточнюючий розрахунок № 159433, яким були виправлені самостійно виявлені помилки декларації за серпень 2007 року та збільшена сума. що підлягала сплаті до бюджету на 875 551,00 гривня (рядок 8.1 уточнюючого розрахунку).

Згідно пп. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 цього ж Закону платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого-підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 цього Закону для подання податкової декларації.

Задекларована сума податкових зобов'язань не була вчасно сплачена позивачем.

Під поняттям податкового боргу слід розуміти (п. 1.3. ст. 1 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами») податкове зобов'язання самостійно узгоджене платником податків, або узгоджене в адміністративного чи судовому порядку, але не сплачене у встановлений строк, а також пеня, нарахована на суму такого податкового зобов'язання.

30.05.2008 року позивачем до відповідача було надано уточнюючий розрахунок № 66459, яким були виправлені помилки податкової декларації за квітень 2008 року та збільшений розмір суми від'ємного значення, зарахованого у зменшення суми податкового боргу з податку на додану вартість у розмірі 2 044 979,00 гривень. Відповідно до п 8.3 зазначеного розрахунку позивач просив спрямувати таке від'ємне значення ПДВ на сплату(зменшення) суми його податкового бору з цього ж податку, що й було зроблено відповідачем. Зокрема, часткою зазначеної суми погашений податковий борг позивача за податковою декларацією з ПДВ за серпень 2007 року (з урахуванням уточнюючого розрахунку від 28.12.2007 року № 159433).

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з судом апеляційної інстанції, яка зазначила, що при таких умовах, не беруться до уваги посилання позивача на відсутність сплати податкового боргу за податковою декларацією з ПДВ за серпень 2007 року (з урахуванням уточнюючого розрахунку від 28.12.2007 року № 159433).

Згідно пп. 7.1.1 ст. 7 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»джерелами самостійної сплати податкових зобов'язань або погашення податкового боргу платника податків є будь-які власні кошти, у тому числі отримані від продажу товарів (робіт, послуг), майна і немайнових цінностей, випуску цінних паперів, у тому числі корпоративних прав, отримані у позику (кредит), а також з інших джерел з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Відповідно до підпункту 7.1.1 п.7.1 ст. 7 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»погашення податкових зобов'язань або податкового боргу платника податків може бути здійснено з інших джерел у тому числі таке не виключає сплату боргу шляхом проведення взаєморозрахунків непогашених зустрічних грошових зобов'язань відповідного бюджету перед платником податків,, за рішенням платника податку, висловленого й податковій декларації.

Підстави для застосування до платника податків штрафних санкцій передбачені ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», згідно пп. 17.1.7 п. 17.1 якої, у разі коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов'язання протягом граничних строків, визначених цим Законом, такий платник податку зобов'язаний сплатити штраф у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання -у розмірі десяти відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці від 31 до 90 календарних днів включно, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання -у розмірі двадцяти відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці, що є більшою 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання -у розмірі п'ятдесяти відсотків погашеної суми податкового боргу. Платник податків сплачує один із зазначених у цьому підпункті штрафів відповідно до загального строку затримки незалежно від того, чи були застосовані штрафи, визначені у підпунктах 17.1.1-17.1.6 цього пункту, чи ні.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що застосування штрафної санкції у відповідності до приведеної норми Закону допустимо при несвоєчасній сплаті податкового боргу.

За таких обставин та з урахуванням вимог ч. 3 ст. 2, ч. 2 ст. 71 КАС України, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для відмови у задоволенні позову.

Відповідно до п. 3 ст. 220-1 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу Обласного комунального підприємства «Донецьктеплокомуненерго»-відхилити.

Постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 28.04.2009 року у справі № 2-а-33425/08/0570 -залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: І.О. Бухтіярова

Судді: М.І. Костенко

С.Е. Острович