Постанова № 28028882, 03.12.2012, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

03 грудня 2012 року № 2а-5377/12/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Келеберди В.І. при секретарі судового засідання Віруцькій О.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-будівельна група"

до

Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби

про

визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 23.11.2011 №0035051510

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-будівельна група»звернулось до суду з вимогою про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 23.11.2011 №0035051510.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що включаючи до складу валових витрат II кварталу 2011 року суму валових витрат у вигляді від’ємного значення об’єкта оподаткування попереднього 2010 року та I кварталу 2011 року, товариство діяло у відповідності до вимог пункту 6.1 статті 6 та пункту 22.4 статті 22 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, а з набранням чинності розділом ІІІ Податкового кодексу України правомірно врахувало суму від’ємного значення, яке утворилось в 2010 році та в І кварталі 2011 року, при заповненні податкової декларації з податку на прибуток підприємств за ІІ квартал 2011 року. На думку позивача, висновки, викладені в акті камеральної перевірки від 03.11.2011 №3674/15-127/32486636 не мають належного обґрунтування на підставі чого податкове повідомлення-рішення від 23.11.2011 №0035051510 є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідач –Державна податкова інспекція у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби –заперечував проти задоволення позовних вимог з підстав викладених у письмових запереченнях, які долучено до матеріалів справи та зазначив, що при проведенні камеральної перевірки було виявлено порушення порядку заповнення податкової звітності з податку на прибуток: декларація за II квартал 2011 року, а саме: позивачем порушено абз. 1 п. 3 підрозділу 4 “Особливості справляння податку на прибуток 2011 році” розділу XX “Перехідні положення” Податкового кодексу України та включено до складу II кварталу 2011року від’ємне значення об’єкта оподаткування отримане у 2010 році.

Ухвалою від 02.07.2012 призначено виїзну позапланову документальну перевірку ТОВ “Інвестиційно-будівельна група”(код ЄДРПОУ 32486636) з питань документального підтвердження формування від’ємного значення об’єкту оподаткування податком на прибуток підприємств за період з 01.01.2010 по 31.12.2010.

Також, ухвалами суду від 23.07.2012 та від 01.10.2012 зупинено провадження у справі №2а-5377/12/2670 до 01.12.2012.

03.12.2012 в судовому засіданні представник позивача наполягав на задоволенні позовних вимог. Представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення сторін, всебічно і повно з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Державною податковою інспекцією у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби проведено камеральну перевірку податкової звітності з податку на прибуток ТОВ «Інвестиційно-будівельна група»за ІІ квартал 2011 року, за результатом якої складено акт від 03.11.2011 №3674/15-127/32486636 (далі –акт перевірки).

Як вбачається з акту перевірки відповідачем встановлено порушення позивачем вимог пп. 3 п. 4 розділу ХХ «Перехідні положення»Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем завищено від’ємне значення об’єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 19900060 грн.

На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 23.11.2011 №0035051510, яким позивачу зменшено суму від’ємного значення об’єкта оподаткування податком на прибуток в розмірі 19900060 грн.

к вбачається з акту перевірки, відповідачем встановлено, що позивачем при складанні податкової декларації з податку на прибуток підприємства за ІІ квартал 2011 року порушено статтю 3 підрозділу 4 Розділу ХХ Податкового кодексу України, а саме: неправомірно визначено р.06.6 декларації (від’ємне значення об’єкта оподаткування попереднього звітного (податкового) періоду), що призвело до завищення від’ємного значення об’єкта оподаткування податком на прибуток за ІІ квартал 2011 року.

Така позиція відповідача є необґрунтованою виходячи з наступного.

Відповідно до пункту 1 підрозділу 4 розділу ХХ Податкового кодексу України (Особливості справляння податку на прибуток підприємств) розділ III (податок на прибуток підприємств) цього Кодексу застосовується під час розрахунків з бюджетом починаючи з доходів і витрат, що отримані і проведені з 1 квітня 2011 року, якщо інше не встановлено цим підрозділом.

Таким чином, до 01 квітня 2011 року, при визначені доходів і витрат платники податків керувалися нормами Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, який діяв до 01 квітня 2011 року.

Так, згідно пункту 6.1. статті 6 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”якщо об’єкт оподаткування платника податку з числа резидентів за результатами податкового року має від’ємне значення об’єкта оподаткування (з урахуванням суми амортизаційних відрахувань), сума такого від’ємного значення підлягає включенню до складу валових витрат першого календарного кварталу наступного податкового року. Розрахунок об’єкта оподаткування за наслідками півріччя, трьох кварталів та року здійснюється з урахуванням від’ємного значення об’єкта оподаткування попереднього року у складі валових витрат таких податкових періодів наростаючим підсумком до повного погашення такого від’ємного значення.

У 2010 році норми цього пункту діють з урахуванням особливостей, встановлених пунктом 22.4 статті 22 цього Закону.

Відповідно до пункту 22.4. статті 22 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” у 2010 році у складі валових витрат платника податку враховується 20 відсотків суми від’ємного значення об’єкта оподаткування з податку на прибуток, яке утворилося станом на 1 січня 2010 року. У 2011 році сума від’ємного значення, яка відповідно до абзацу першого цього пункту не була врахована у складі валових витрат, та від’ємне значення об’єкта оподаткування, яке виникло у 2010 році, підлягають включенню до складу валових витрат у порядку, встановленому статтею 6 цього Закону, без обмежень, встановлених цим пунктом.

Згідно пункту 3 підрозділу 4 Розділу ХХ Податкового кодексу України пункт 150.1 статті 150 Кодексу застосовується у 2011 році з урахуванням такого: якщо результатом розрахунку об’єкта оподаткування платника податку з числа резидентів за підсумками першого кварталу 2011 року є від’ємне значення, то сума такого від’ємного значення підлягає включенню до витрат другого календарного кварталу 2011 року.

Розрахунок об’єкта оподаткування за наслідками другого, другого і третього кварталів, другого - четвертого кварталів 2011 року здійснюється з урахуванням від’ємного значення, отриманого платником податку за перший квартал 2011 року, у складі витрат таких податкових періодів наростаючим підсумком до повного погашення такого від’ємного значення.

Обмеження витрат, що мають бути враховані у складі валових витрат ІІ кварталу 2011 року, зазначена законодавча норма не містить.

Судом враховано, що 01 липня 2012 року набув чинності Закону України від 24 травня 2012 року, № 4834-VI “Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо удосконалення деяких податкових норм”, яким встановлено, що пункт 150.1 статті 150 Кодексу застосовується: у 2011 році з урахуванням такого: якщо результатом розрахунку об'єкта оподаткування платника податку з числа резидентів за підсумками першого кварталу 2011 року є від'ємне значення, то сума такого від'ємного значення підлягає включенню до витрат другого календарного кварталу 2011 року.

Розрахунок об'єкта оподаткування за наслідками другого, другого і третього кварталів, другого - четвертого кварталів 2011 року здійснюється з урахуванням від'ємного значення, отриманого платником податку за перший квартал 2011 року, у складі витрат таких податкових періодів наростаючим підсумком до повного погашення такого від'ємного значення.

За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Враховуючи викладене, суд оцінює відповідність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення законодавству чинному на час його ухвалення.

Згідно пункту 7.3 статті 7 Податкового кодексу України, будь-які питання щодо оподаткування регулюються цим Кодексом і не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів, що містять виключно положення щодо внесення змін до цього Кодексу та/або положення, які встановлюють відповідальність за порушення норм податкового законодавства.

Крім цього, слід звернути увагу, що статті 139 Податкового кодексу України містить вичерпний перелік витрат, що не враховуються при визначенні оподатковуваного прибутку. Так, зазначений перелік не містить такого поняття як "від’ємне значення об’єкта оподаткування за підсумками першого кварталу без врахування від’ємного значення, що увійшло до складу першого кварталу 2011 року з 2010 року".

Так, стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав і основних свобод людини від 20 березня 1952 р. (надалі - “Перший протокол Конвенції”), учасником якої є Україна, визначає підстави, за яких особа може бути позбавлена свого майна, а саме: “Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.”

Для розуміння цієї вимоги щодо податків варто звернутися до рішень Європейського суду з прав людини.

Відповідно до статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини”, рішення Європейського суду з прав людини щодо положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мають в Україні значення одного із джерел права.

Відповідно до статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

У Рішенні Європейського суду з прав людини (п. 49) у справі Щокін проти України від 14 жовтня 2010 (остаточне від 14 січня 2011) Суд вказав, що збільшення податковим органом зобов'язання особи з статку безперечно є втручанням до майнових прав заявника гарантованих статтею 1 fcpnoro протоколу Конвенції.

Таке втручання за Конвенцією може бути визнане тільки якщо здійснене на умовах передбачених законом. Так, в п. 50-51 згаданого рішення Європейський суд зазначає:

Таке втручання за Конвенцією може бути визнане тільки якщо здійснене на умовах передбачених законом. Так, в п. 50-51 згаданого рішення Європейський суд зазначає: “Найпершою та найбільш важливою вимогою статті 1 Протоколу 1 є те, що будь-яке втручання державних органів у мирне володіння майном повинне бути Законним”

Друге речення першого параграфу наділяє правом позбавляти майна лише “на умовах, передбачених законом” і другий параграф визначає, що Держава має право контролювати використання майна шляхом введення в дію “законів”. Більше того, верховенство права, один із фундаментальних принципів демократичного суспільства, притаманний всім статтям Конвенції.

Це поняття (поняття “закону”) вимагає, перш за все, щоб заходи, що застосовуються, ґрунтувалися на національному законодавстві. Воно також посилається на якість закону, що застосовується, вимагаючи його доступності для осіб, яких він стосується, точності та передбачуваності в його застосуванні (див. Бейлер про Італії, №33202/96, ECHR 2000-1)”.

Таким чином, будь-які дії, спрямовані на позбавлення особи її майна є незаконними, якщо контролюючі органи діють не у відповідності до закону.

Відповідно до підпункту 4.1.4. пункту 4.1. статті 4 Податкового кодексу України, податкове законодавство ґрунтується, зокрема, на принципі презумпції правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов’язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

Статтею 19 Конституції України визначено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, відображення у податковій декларації з податку на прибуток підприємства за ІІ квартал 2011 року в рядку 06.6 (від’ємне значення об’єкта оподаткування попереднього звітного (податкового) періоду (від’ємне значення рядка 07 податкової декларації за попередній звітний (податковий) період або від’ємне значення об’єкта оподаткування за І квартал 2011 року) є правомірним та таким, що відповідає визначеним законодавчим вимогам.

Проте, відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому абзацами 1, 2 пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України встановлено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до пункту 44.3 статті 44 Податкового кодексу України, платники податків зобов'язані забезпечити зберігання документів, визначених у пункті 44.1 цієї статті, а також документів, пов'язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не менш як 1095 днів з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а у разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності.

Отже, при вирішення справи підлягають дослідженню правомірність формування позивачем сум від’ємного значення з податку на прибуток, не пов’язаних із застосуванням п. 3 підрозділу 4 розділу ХХ “Перехідні положення” Податкового кодексу України, але таких, що впливають на їх правильність.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 16.10.2012 по справі №2а-3148/12/2670 (К/9991/54251/12).

Так, позивачем надано суду належним чином завірені копії договору від 02.06.2008 №1-08 генерального підряду, балансу на 31.12.2010,висновку незалежного аудитору щодо фінансових звітів ТОВ «Інвестиційно-будівельна група»за 2010 рік.

На виконання вимог ухвали від 02.07.2012 державною податковою інспекцією у Голосіївському районі м. Києва проведено документальну позапланову перевірку ТОВ «Інвестиційно-будівельна компанія»з питань правильності формування від’ємного значення об’єкту оподаткування податком на прибуток підприємств за період з 01.01.2010 по 31.12.2010, за результатом якої складено акт від 15.08.2012 №267/1-22-30-32486636 (т. 1 а.с. 228-239).

Як вбачається з акту перевірки від 15.08.2012 №267/1-22-30-32486636 перевіркою встановлено порушення позивачем вимог пп. 5.3.2 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а саме віднесення до складу валових витрат витрати на будівництво основних фондів, які підлягають амортизації та завищення валових витрат за 2010 рік в сумі 19900060 грн.

За результатом розгляду заперечень позивача акт перевірки від 15.08.2012 №267/1-22-30-32486636 залишено без змін.

Належних доказів на спростування висновку відповідача щодо завищення вимог пп. 5.3.2 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а саме віднесення до складу валових витрат витрати на будівництво основних фондів, які підлягають амортизації та завищення валових витрат за 2010 рік в сумі 19900060 грн. позивачем не надано і під час судового розгляду справи.

Враховуючи, що позивачем не надано належних доказів на підтвердження правомірності визначення від’ємного значення об’єкту оподаткування встановленого у податковій декларації за І квартал 2011 року, оскільки відповідно до вимог абз. 2 пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України, забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту, суд дійшов висновку, що позивачем у податковій декларації з податку на прибуток підприємств за ІІ квартал 2011 року безпідставно відображено від’ємне значення з податку на прибуток за 2010 рік, а відтак суд приходить до висновку про правомірність податкового повідомлення-рішення від 23.11.2011 №0035051510.

Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем доведено правомірність та обґрунтованість прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю “Інвестиційно-будівельна група” не підлягає задоволенню.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

Відмовити в задоволенні позовних вимог.

Постанова набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя В.І. Келеберда

Повний текст постанови виготовлено 05.12.2012.