Рішення № 28024223, 10.12.2012, Маневицький районний суд Волинської області

Номер справи: 0311/7389/2012

Категорія

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 грудня 2012 року Маневицький районний суд Волинської області

в складі: головуючого - судді Невара О.В.,

при секретарі Долі О.І.,

з участю позивача ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Маневичі справу за позовом ОСОБА_1 до приватного акціонерного товариства „АІСЕ Україна" про визнання договору № 132680 від 12 травня 2006 року недійсним та стягнення 18991 гривень 49 копійок, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до приватного акціонерного товариства „АІСЕ Україна" про визнання договору № 132680 від 12 травня 2006 року недійсним та стягнення 17305 гривень 43 копійок. Свої вимоги обґрунтувала тим, що, на її думку, укладений з відповідачем 12.05.2006 року договір № 132680 з метою придбання легкового автомобіля „DAEWOO Lanos" за ціною 46835 гривень містить несправедливі умови, вчинений з використанням нечесної підприємницької практики. Зі змісту укладеного договору вбачаються явно невигідні одній стороні - споживачу договірні умови, які відповідач сформулював в односторонньому порядку, чим створив істотний дисбаланс між правами та обов'язками сторін за договором на свою користь і не врахував при цьому інтересів споживача. На виконання умов договору позивачем сплачено вступний внесок, щомісячні платежі на загальну суму 18991 гривень 49 копійок. Діяльністю відповідача є створення та обслуговування пірамідальної схеми, що полягає у формуванні груп учасників, метою яких є придбання автомобіля, зазначеного в додатку № 1 до договору. Кожній сформованій групі учасників надається номер, а кожному учаснику -порядковий номер в його групі. Кошти, необхідні для отримання автомобіля, вносяться учасником на рахунок відповідача щомісячно. ПрАТ „АІСЕ Україна" за рахунок учасників надає послуги, спрямовані на придбання останніми автомобіля без залучення коштів відповідача, а розподіл коштів між учасниками являє собою реалізацію діяльності пірамідальної схеми, що порушує вимоги ст. 19 Закону України „Про захист прав споживачів". Позивач сплатила кошти на рахунок відповідача згідно умов укладеного договору не за одержання автомобіля, а фактично за можливість отримати право на його отримання. Така діяльність відповідача ввела позивача, як споживача, в оману та є елементом нечесної підприємницької практики у вигляді створення та експлуатації пірамідальної схеми, до якої позивач була залучена внаслідок укладення оспорюваного договору. Позивач вважає, що умови оспорюваного нею договору є несправедливими, останній укладений в зв'язку з використанням відповідачем нечесної підприємницької практики, що в силу положень Закону України „Про захист прав споживачів" є підставою для визнання такого договору недійсним. Посилаючись на зазначені обставини, просила визнати договір № 132680 від 12 травня 2006 року, укладений з ПрАТ „АІСЕ Україна", недійсним та стягнути на її користь кошти на загальну суму 17305 гривень 43 копійки.

Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги збільшила, просила з підстав, викладених у поданій до суду заяві, визнати договір № 132680 від 12 травня 2006 року, укладений з ПрАТ „АІСЕ Україна", недійсним та стягнути на її користь кошти на загальну суму 18991 гривень 49 копійок, сплачених на виконання умов договору.

Представник відповідача - ПрАТ „АІСЕ Україна" на виклик в судове засідання не з'явився і не повідомив суд про причини неявки, хоча завчасно у встановленому законом порядку відповідач повідомлявся судом про час та місце слухання справи судовою повісткою, що підтверджується відповідним поштовим повідомленням.

Враховуючи думку позивача ОСОБА_1, яка не заперечує щодо розгляду справи у відсутності представника відповідача, а також те, що в справі є достатньо доказів для вирішення її по суті, суд ухвалив - розглядати справу у відсутності представника ПрАТ „АІСЕ Україна", ухвалити рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 224 ЦПК України.

Заслухавши пояснення позивача, проаналізувавши матеріали справи, суд вважає, що позов підставний і підлягає до задоволення.

Згідно ч. 1-9 ст. 18 Закону України „Про захист прав споживачів" продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Несправедливими є, зокрема, умови договору про: 1) звільнення або обмеження юридичної відповідальності продавця (виконавця, виробника) у разі смерті або ушкодження здоров'я споживача, спричинених діями чи бездіяльністю продавця (виконавця, виробника); 2) виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у

разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); 3) встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; 4) надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору; 5) встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором; 6) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права розірвати договір із споживачем на власний розсуд, якщо споживачеві таке право не надається; 7) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права не повертати кошти на оплату ненаданої продукції у разі розірвання договору з ініціативи продавця (виконавця, виробника); 8) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права розірвати договір, укладений на невизначений строк із споживачем без повідомлення його про це, крім випадків, установлених законом; 9) установлення невиправдано малого строку для надання споживачем згоди на продовження дії договору, укладеного на визначений строк, з автоматичним продовженням такого договору, якщо споживач не висловить відповідного наміру; 10) установлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; 11) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; 12) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати характеристики продукції, що є предметом договору; 13) визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору; 14) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права визначати відповідність продукції умовам договору або надання йому виключного права щодо тлумачення договору; 15) обмеження відповідальності продавця (виконавця, виробника) стосовно зобов'язань, прийнятих його агентами, або обумовлення прийняття ним таких зобов'язань додержанням зайвих формальностей; 16) встановлення обов'язку споживача виконати всі зобов'язання, навіть якщо продавець (виконавець, виробник) не виконає своїх; 17) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права передавати свої права та обов'язки за договором третій особі, якщо це може стати наслідком зменшення гарантій, що виникають за договором для споживача, без його згоди. Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. У разі коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача: 1) такі положення також підлягають зміні; або 2) договір може бути визнаним недійсним у цілому. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача. Якщо в результаті застосування умов договору, що обмежують права споживача, споживачеві завдано збитків, вони повинні відшкодовуватися винною особою у повному обсязі.

Відповідно до ч. 1-4, 6 ст. 19 вказаного Закону нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає: 1) вчинення дій, що кваліфікуються законодавством як прояв недобросовісної конкуренції; 2) будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Якщо підприємницька практика спонукає або може спонукати споживача дати згоду на здійснення правочину, на який в іншому випадку він не погодився б, така практика вводить в оману стосовно: 1) основних характеристик продукції, таких як: її наявність, переваги, небезпека, склад, методи використання, гарантійне обслуговування, метод і дата виготовлення або надання, поставка, кількість, специфікація, географічне або інше походження, очікувані результати споживання чи результати та основні характеристики тестів або перевірок товару; 2) будь-яких застережень щодо прямої чи опосередкованої підтримки виробником продавця або продукції; 3) ціни або способу розрахунку ціни чи наявності знижок або інших цінових переваг; 4) потреби у послугах, заміні складових чи ремонті; 5) характеру, атрибутів та прав продавця або його агента, зокрема інформації про його особу та активи, кваліфікацію, статус, наявність ліцензії, афілійованість та права інтелектуальної або промислової власності, його відзнаки та нагороди; 6) права споживача або небезпеки, що йому загрожує. Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору. Забороняються як такі, що вводять в оману: 1) пропонування для реалізації продукції за визначеною ціною, якщо існують підстави вважати, що продавець або виконавець не зможе надати таку продукцію за такою ціною або у таких обсягах, що можна передбачити з огляду на пропоновану ціну та характеристики продукції; 2) пропонування з метою реалізації однієї продукції до реалізації іншої; 3) відмова від пред'явлення споживачу товару, що пропонується, та прийняття замовлення або ненадання товару протягом розумного строку чи демонстрування дефектного зразка товару; 4) недостовірне повідомлення про наявність обмеженої кількості товарів або з метою спонукання споживачів до прийняття швидкого рішення позбавлення їх достатнього періоду часу для прийняття свідомого рішення; 5) пропонування до вільної реалізації продукції, яка вилучена з обігу або щодо обігу якої існують обмеження; 6) недостовірне твердження, що існуватиме загроза особистій безпеці споживача або його сім'ї, якщо він не придбає чи не замовить продукцію; 7) утворення, експлуатація або сприяння розвитку пірамідальних схем, коли споживач сплачує за можливість одержання компенсації, яка надається за рахунок залучення інших споживачів до такої схеми, а не за рахунок продажу або споживання продукції; 8) використання повідомлення про розпродаж у зв'язку із припиненням суб'єкта господарювання, його структурного підрозділу або припинення відповідного виду господарської діяльності, тоді як це не відповідає дійсності. Перелік форм підприємницької практики, що вводить в оману, не є вичерпним. Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними. Суб'єкти господарювання, їх працівники несуть відповідальність за нечесну підприємницьку практику згідно із законодавством.

Згідно ч. 1-5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч. 1-3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин

може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом,

але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

В судовому засіданні встановлено, що 12.05.2006 року між позивачем та відповідачем було укладено договір № 132680, предметом якого є надання учаснику послуг, спрямованих на придбання автомобіля, зазначеного в додатку № 1 до вказаного договору на умовах, визначених у додатку № 2 до договору. Згідно додатку № 1 до договору ОСОБА_1 мала отримати право на придбання легкового автомобіля „DAEWOO Lanos" за ціною 46835 гривень. Згідно ст. 2 договору вбачається, що зобов'язання відповідача зводяться до формування груп учасників, організації і проведення асигнаційних актів щодо надання права на отримання автомобіля, організації та створення умов для придбання автомобілів учасниками системи, здійснення оплати автомобіля, зазначеного в додатку № 1 до договору, та забезпечення отримання автомобіля учасником згідно з правилами діяльності АВТОПЛАНу. На виконання умов договору позивачем сплачено вступний внесок, щомісячні платежі на загальну суму 18991 гривень 49 копійок. Незважаючи на це, ОСОБА_1 не отримано автомобіля згідно умов договору до даного часу. Неодноразові звернення до відповідача з приводу отримання передбаченого договором автомобіля, вартість якого постійно зростає, або повернення позивачу коштів, сплачених на виконання умов договору, ніякого результату не дали. Зазначене підтвердила позивач в судовому засіданні, а також це встановлено з досліджених судом письмових доказів, зокрема, договору № 132680 від 12.05.2006 року та додатків до нього, квитанцій № 3 від 13.05.2006 року, № 2 від 13.06.2006 року, № 3 від 13.06.2006 року, № 86/111 від 7.07.2006 року, № 66/116 від 7.08.2006 року, № 45/72 від 8.09.2006 року, № 3/4 від 5.10.2006 року, № 67/88 від 9.11.2006 року, № 48/67 від 8.12.2006 року, № 7 від 9.01.2007 року, № 11 від 7.02.2007 року, № 54 від 12.03.2007 року, № 43 від 6.04.2007 року, № 85 від 8.05.2007 року, № 106 від 8.06.2007 року, № 39 від 9.07.2007 року, № 93 від 9.08.2007 року, № 43/50 від 7.09.2007 року, № 88/124 від 10.10.2007 року, № 8/8 від 8.11.2007 року, № 17/17 від 10.12.2007 року, № 70/94 від 10.01.2008 року, № 97/150 від 13.02.2008 року, № 63/89 від 20.03.2008 року, № 107/140 від 11.04.2008 року, № 89/117 від 21.05.2008 року, № 5/6 від 25.06.2008 року, № 56/96 від 28.07.2008 року, № 6/10 від 27.08.2008 року, № 140/200 від 22.09.2008 року, № 14/24 від 30.10.2008 року.

Виходячи з наведеного, суд вважає, що умови укладеного договору порушують права позивача, як споживача. Згідно умов договору ОСОБА_1 встановлені жорсткі обов'язки як споживача, в той час як надання послуги ПрАТ „АІСЕ Україна" обумовлене лише його власним розсудом. Здійснені позивачем відповідно до положень договору виплати не створюють для відповідача будь-яких обов'язків. Останній покладає на учасників системи придбання товарів в групах їх витрати, не вкладаючи при цьому власних коштів, що робить таку діяльність пірамідальною схемою, коли споживач сплачує за можливість одержання компенсації, яка надається за рахунок залучення інших споживачів такої системи, а не за рахунок продажу або споживання продукції. Зазначений вид нечесної підприємницької практики, що вводить споживача в оману, включено в умови договору. Відповідач створив складну багатоступінчату, двозначну, незрозумілу для споживача схему визначення одного лише права на отримання товару.

ПрАТ „АІСЕ Україна", керуючись додатком № 2 до договору, формує групу учасників системи, надалі створює фонд цієї групи за рахунок чистих щомісячних платежів, сплачених учасниками групи, тобто за кошти учасників системи, а потім один раз на місяць розподіляє фонд групи між учасниками системи, але право на отримання товару отримують не всі учасники системи, а тільки ті, які зробили найбільшу кількість чистих щомісячних платежів та з врахуванням певних умов. Отже, розподіл фонду групи проходить по пірамідальній схемі, що порушує вимоги ст. 19 Закону України „Про захист прав споживачів", коли один учасник системи за свої власні кошти без інвестування коштів відповідача оплачує товар іншому учаснику системи.

В укладеному договорі та додатках до нього відсутні строки та терміни отримання учасником автомобіля. Також договором не передбачається будь-яка відповідальність ПрАТ „АІСЕ Україна" за невиконання умов договору та будь-яких гарантій отримання учасником автомобіля навіть у разі повної оплати його вартості.

Разом з тим, відповідно до ст.ст. 2, 14 додатку № 2 до договору, при розірванні договору відповідач не відшкодовує учаснику сплачені ним вступний внесок, два чистих внески. Таким чином, ПрАТ „АІСЕ Україна" отримало можливість не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору.

Зі змісту договору та додатків до нього випливає, що отримання автомобілів учасниками системи можливе за умови дотримання всіма учасниками угод, які укладені з кожним з них, і реалізація прав учасника системи фактично поставлена в залежність від наслідків дій інших учасників системи, з якими, зокрема, позивач безпосередньо у будь-які правовідносини не вступала, тобто між нею та іншими учасниками системи взаємних прав і обов'язків не виникло. Це свідчить про порушення з боку відповідача принципу добросовісності та існування дисбалансу договірних прав і обов'язків на шкоду ОСОБА_1, введення її в оману, наявність ознак пірамідальної схеми і нечесної підприємницької практики.

Законом України „Про захист прав споживачів" установлено недійсність правочинів, здійснених із використанням нечесної підприємницької діяльності, яка полягає, в тому числі, у введенні в оману споживачів шляхом залучення їхніх коштів з метою реалізації діяльності пірамідальної схеми.

Проаналізувавши пояснення позивача та оцінивши зібрані та досліджені в судовому засіданні докази в їх сукупності, суд вважає, що слід визнати недійсним договір № 132680 від 12.05.2006 року, укладений між ОСОБА_1 та ПрАТ „АІСЕ Україна" як такий, що вчинений з використанням нечесної підприємницької практики, а також стягнути з ПрАТ „АІСЕ Україна" (п/р 26001301160 в ПАТ „Державний ощадний банк України" м. Київ, МФО 300465, код 21691356) на користь позивача 18991 гривень 49 копійок, сплачених останньою відповідно до умов договору № 132680 від 12.05.2006 року.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України з ПрАТ „АІСЕ Україна" (п/р 26001301160 в ПАТ „Державний ощадний банк України" м. Київ, МФО 300465, код 21691356) підлягає стягненню на рахунок УДКСУ у Манев.р-ні(Манев.р-н)22030001 (рахунок отримувача 31211206700287, код отримувача 37950857, код банку отримувача 803014, банк отримувача -ГУДКСУ у Волинській області, найменування суду -Маневицький районний суд Волинської області) 214 гривень 60 копійок судового збору.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4, 10, 60, 88, 212-215, 224 ЦПК України, ст.ст. 4, 18, 19 Закону України „Про захист прав споживачів", ст.ст. 203, 215, 627, 1212 ЦК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити.

Визнати недійсним договір № 132680 від 12 травня 2006 року, укладений між ОСОБА_1 та приватним акціонерним товариством „АІСЕ Україна" як такий, що вчинений з використанням нечесної підприємницької практики.

Стягнути з приватного акціонерного товариства „АІСЕ Україна" (п/р 26001301160 в ПАТ „Державний ощадний банк України" м. Київ, МФО 300465, код 21691356) на користь ОСОБА_1 18991 гривень (вісімнадцять тисяч дев'ятсот дев'яносто одну) гривень 49 копійок, сплачених відповідно до умов договору № 132680 від 12 травня 2006 року.

Стягнути з приватного акціонерного товариства „АІСЕ Україна" (п/р 26001301160 в ПАТ „Державний ощадний банк України" м. Київ, МФО 300465, код 21691356) на рахунок УДКСУ у Манев.р-ні(Манев.р-н)22030001 (рахунок отримувача 31211206700287, код отримувача 37950857, код банку отримувача 803014, банк отримувача -ГУДКСУ у Волинській області, найменування суду -Маневицький районний суд Волинської області) 214 (двісті чотирнадцять) гривень 60 копійок судового збору.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Волинської області через Маневицький районний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Заочне рішення може бути переглянуте Маневицьким районним судом за письмовою заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Суддя: