Ухвала суду № 28016628, 13.06.2012, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №1490/2289/12 13.06.2012 13.06.2012 13.06.2012

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/1490/1586/12 Суддя суду 1-ї інстанції Притуляк І.О.

Категорія 21 Доповідач апеляційного суду Серебрякова Т.В.

УХВАЛА

Іменем України

13 червня 2012 року місто Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючої: Вовненко Г.Ю.,

суддів: Самчишиної Н.В., Серебрякової Т.В.,

із секретарем судового засідання Шпонарською О.Ю.,

за участі: представника позивача ОСОБА_3,

представника позивача і третьої особи

ОСОБА_4 - ОСОБА_5,

переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційними скаргами ОСОБА_6 та її представника ОСОБА_3 рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 03 квітня 2012 року, ухваленого по цивільній справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_4, Третя Миколаївська державна нотаріальна контора Миколаївської області, про визнання договору дарування недійсним, -

ВСТАНОВИЛА:

В липні 2010 року ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_7, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_4, про визнання договору дарування недійсним.

В позовній заяві позивачка зазначала, що вона і відповідачка є онуками ОСОБА_8, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1. За життя ОСОБА_8 уклала з ОСОБА_7 договір дарування, за яким подарувала, а відповідачка прийняла в дар квартиру АДРЕСА_1.

Посилаючись на те, що вказана угода була укладена під впливом насильства, ОСОБА_6 просила позов задовольнити та визнати недійсним договір дарування з підстав, передбачених ст.57 ЦК Української РСР від 18 липня 1963 року.

Також, позивачка просила поновити строк позовної давності, посилаючись на те, що він пропущений з поважних причин.

Ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва від 31 січня 2012 року до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору залучено Третю Миколаївську державну нотаріальну контору Миколаївської області.

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 03 квітня 2012 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційних скаргах позивачка та її представник посилаючись на неповне з'ясування судом обставин справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просили рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги позивачки.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які приймали участь у справі, дослідивши докази по справі в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судовим розглядом встановлено, що квартира АДРЕСА_1 раніше належала ОСОБА_8 на підставі Свідоцтва про право власності на житло, виданого 03 лютого 1994 року Миколаївською міською службою приватизації державного житлового фонду, згідно з розпорядженням №21/42 від 28 січня 1994 року.

18 лютого 1994 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_7 укладено договір дарування вищевказаної квартири, посвідчений державним нотаріусом Третьої Миколаївської державної нотаріальної контори та зареєстрований за реєстровим номером 2-1094.

Згідно довідки Комунального підприємства «Миколаївське міжміське бюро технічної інвентаризації» від 11 жовтня 2010 року, право власності на вказану квартиру зареєстровано за ОСОБА_7

Установлено, що в ході розгляду справи в суді першої інстанції, ОСОБА_6 до початку розгляду справи по суті не змінювала підстави позову й просила визнати договір дарування від 18 лютого 1994 року недійсним з підстав, передбачених ст.57 ЦК Української РСР (у редакції від 18 липня 1963 року), посилаючись на те, що спірний договір був укладений під впливом насильства. Також просила поновити їй строк позовної давності, посилаючись на поважність пропуску строку.

Вирішуючи спір таким чином, як викладено в оскарженому рішенні, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав належну оцінку наданим сторонами доказам та дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав, передбачених ст.57 ЦК Української РСР (у редакції від 18 липня 1963 року) для визнання договору дарування недійсним, а тому вірно відмовив ОСОБА_6 у задоволені позову.

Так, цивільні відносини щодо недійсності правочинів, в даному випадку щодо недійсності договору дарування, регулюються Цивільним кодексом України.

При цьому, при розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи.

Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Відповідно до п.4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України положення зазначеного Кодексу застосовуються до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Оскільки правовідносини виникли до набрання Кодексом чинності й не мають продовжуваного характеру, то при розгляді даної справи необхідно керуватися положеннями Цивільного кодексу Української РСР від 18 липня 1963 року.

Так, згідно ст.243 ЦК Української РСР, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, за договором дарування одна сторона передає безоплатно другій стороні майно у власність.

Договір дарування вважається укладеним з моменту передачі майна обдарованому.

Відповідно до ст.57 ЦК Української РСР (у редакції від 18 липня 1963 року) угода, укладена внаслідок обману, насильства, погрози, зловмисної угоди представника однієї сторони з другою стороною, а також угода, яку громадянин був змушений укласти на вкрай невигідних для себе умовах внаслідок збігу тяжких обставин, може бути визнана недійсною за позовом потерпілого або за позовом державної чи громадської організації.

Оскільки правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом, у кожній справі про визнання правочину недійсним суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання правочину недійсним і настання певних юридичних наслідків.

У п.2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними» за №3 від 28 квітня 1978 року, роз'яснено, що при вирішенні позовів про визнання угоди недійсною на підставі ст.57 ЦК, такі вимоги можуть бути задоволені при доведеності фактів обману, насильства, погрози, зловмисної угоди представника однієї сторони з другою стороною або збігу тяжких для сторони обставин і наявності їх безпосереднього зв'язку з волевиявленням сторони укласти угоду на вкрай невигідних для неї умовах.

При цьому, під насильством розуміється фізичний або психологічний вплив на особу учасника угоди або його близьких з метою спонукання його до укладення угоди.

Згідно роз'яснень, що містяться у п.21 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» №9 від 06 листопада 2009 року, при вирішенні спорів про визнання недійсним правочину, вчиненого особою під впливом насильства, необхідно враховувати, що насильство має виражатися в незаконних, однак не обов'язково злочинних діях. Насильницькі дії можуть вчинятися як стороною правочину, так і іншою особою - як щодо іншої сторони правочину, так і щодо членів її сім'ї, родичів тощо або їх майна.

Факт насильства не обов'язково має бути встановлений вироком суду, постановленим у кримінальній справі. Такий факт для визнання правочину недійсними може встановлюватися також у цивільному процесі.

Отже, правочин, вчинений під впливом насильства, визнається недійсним внаслідок відсутності волі самого учасника на вчинення правочину.

Відповідно до ст.ст.10,11 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведеності перед судом їх переконливості.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст.61 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору. Ст.60 ЦПК України однозначно визначено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Разом з тим, позивачка не надала суду належних та допустимих доказів на підтвердження застосування ОСОБА_9 до ОСОБА_8 фізичного (катування, побиття, заподіянню болю) або психічного (залякування, загроза вбивством, заподіянням тілесних ушкоджень) тиску.

Натомість, з наявних в матеріалах справи письмових пояснень ОСОБА_10, судом першої інстанції встановлено, що при посвідченні вказаного договору дарування, державним нотаріусом були дотримані вимоги Закону України «Про нотаріат» та Інструкції «Про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами України», яка діяла на час посвідчення угоди.

До того ж, зміст договору дарування не суперечить нормам ЦК Української РСР (у редакції від 18 липня 1963 року) та сам договір вчинений у формі, встановленої діючим на той час законодавством.

Посилання представника позивача на те, що ОСОБА_6 підставами для задоволення позову також вказувала і інші обставини, зокрема, що при укладенні договору дарування її бабуся через свій психічний стан не усвідомлювала значення своїх дій і не могла керувати ними, не приймаються до уваги, оскільки вказане є іншою підставою позову, а позивачка протягом розгляду справи письмових заяв про зміну підстави позову не надавала й не вказувала іншу норму права, яку слід було б застосовувати до наведених нею обставин. До того ж, правочин може бути визнаний судом недійсним лише з однієї підстави.

Доводи представника позивача ОСОБА_3 про те, що суд не прийняв до уваги пояснення свідка ОСОБА_11, є безпідставними, оскільки вказаний свідок судом був допитаний та при ухваленні рішення суд дав належну оцінку даному доказу. Окрім того, не може підтверджуватися показаннями свідків наявність правовідносин, що виникають з угод, для яких законом встановлено письмову або нотаріальну форму.

Не можуть бути підставою для скасування рішення суду і посилання представника позивача на те, що суд розглянув справу у відсутність ОСОБА_10, яка посвідчувала спірний договір, оскільки позивач та її представник не обґрунтовують недійсність правочину посиланнями на неправомірні дії нотаріуса.

Посилання позивачки в апеляційній скарзі на ст.ст.48,49 ЦК Української РСР (у редакції від 18 липня 1963 року) в даному випадку, не мають правового значення для справи, оскільки остання звернулась з вимогою про визнання спірного договору недійсним з підстав ст.57 ЦК Української РСР (у редакції від 18 липня 1963 року).

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувана позивачкою угода дарування відповідає вимогам чинному на той час законодавству та волевиявленню сторони, тому суд першої інстанції обґрунтовано відмовив їй у задоволенні позову.

Враховуючи викладене, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду, ухваленого з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст.303,308,313,314,315 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА :

Апеляційні скарги ОСОБА_6 та її представника ОСОБА_3 відхилити, а рішення Заводського районного суду міста Миколаєва від 03 квітня 2012 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.

Головуюча: Судді:

Справа № 22-ц/1490/1586/12 Суддя суду 1-ї інстанції Притуляк І.О.

Категорія 21 Доповідач апеляційного суду Серебрякова Т.В.

УХВАЛА

Іменем України

(вступна та резолютивна частини)

13 червня 2012 року місто Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючої: Вовненко Г.Ю.,

суддів: Самчишиної Н.В., Серебрякової Т.В.,

із секретарем судового засідання Шпонарською О.Ю.,

за участі: представника позивача ОСОБА_3,

представника позивача і третьої особи

ОСОБА_4 - ОСОБА_5,

переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційними скаргами ОСОБА_6 та її представника ОСОБА_3 рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 03 квітня 2012 року, ухваленого по цивільній справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_4, Третя Миколаївська державна нотаріальна контора Миколаївської області, про визнання договору дарування недійсним, -

Керуючись ст.ст.303,308,313,314,315 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА :

Апеляційні скарги ОСОБА_6 та її представника ОСОБА_3 відхилити, а рішення Заводського районного суду міста Миколаєва від 03 квітня 2012 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.

Головуюча: Судді: