Ухвала суду № 28009792, 28.11.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"28" листопада 2012 р. м. Київ К-24051/10

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Лосєва А.М.

розглянула у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Московському районі міста Харкова на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 22.01.2010 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 02.06.2010 року по справі №2а-40195/09/2070 за позовом Приватного підприємства «Спеціалізоване ремонтно-будівельне управління»до Державної податкової інспекції у Московському районі міста Харкова, третя особа: Державна податкова інспекція у Комінтернівському районі міста Харкова про скасування рішення

Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія:

В С Т А Н О В И Л А :

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 22.01.2010 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 02.06.2010 року, позовні вимоги Приватного підприємства «Спеціалізоване ремонтно-будівельне управління»до Державної податкової інспекції у Московському районі міста задоволено. Скасовано податкове повідомлення-рішення від 10.04.2009 №0001181502/0.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, відповідач 02.07.2010 року звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, який своєю ухвалою від 11.08.2010 року прийняв її до свого провадження.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 22.01.2010 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 02.06.2010 року, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, п.п.7.2.4, п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»(далі-Закон України №168/97-ВР), ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Перевіривши матеріалами справи, наведені у скарзі доводи, колегія суддів, дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що на підставі акту від 10.04.2009 №1872/15-210/32337304, складеного за результатами документальної невиїзної перевірки податкової декларації з податку на додану вартість Приватного підприємства «Спеціалізоване ремонтно-будівельне управління» за лютий 2009 року, відповідачем було прийнято податкове-повідомлення рішення від 10.04.2009 №0001181502/0, яким позивачеві визначено податкові зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 12833,34грн, у тому числі 11666,67грн. -за основним платежем та 1166,67грн. - штрафними (фінансовими) санкціями.

Підставою для визначення позивачеві податкових зобов'язань слугував висновок податкового органу про порушення позивачем п.п.7.2.1 п.7.2, п.п.7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону України №168/97-ВР, внаслідок формування податкового кредиту суми податку за податковою накладною №1 від 09.01.2009 виданою ФО-П ОСОБА_1 При цьому податковий орган виходив з того, що податкова накладна містить неіснуючий індивідувальний податковий номер та номер свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість, оскільки свідоцтво платника ПДВ останнього анульовано 31.12.2008.

В силу вимог п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України №168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Закон України №168/97-ВР визначає лише два випадки, за яких неможливе включення витрат по сплаті податку на додану вартість до податкового кредиту звітного періоду. Так, відповідно до п. п. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 вказаного Закону, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту. А згідно п. п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 цього Закону, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно з п. п. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону України №168/97-ВР право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

З наведених законодавчих положень випливає, що умовами реалізації права платника на податковий кредит є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) та наявність первинних документів, оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства.

За результатом розгляду справи вбачається, що факт придбання та оплати позивачем товарно-матеріальних цінностей підтверджується первинними документами, оформленими належним чином та відповідачем не заперечується. Станом на час здійснення господарської операції та дати виписки податкової накладної ФО-П ОСОБА_1 був зареєстрований як платник податку на додану вартість, мав свідоцтво платника податку на додану вартість НОМЕР_1, видане Державною податковою інспекцією у Комінтернівському районі та перебував у відповідному реєстрі ДПА України. Рішення про анулювання реєстрації свідоцтва платника податку на додану вартість було прийнято 21.01.2009.

А тому, аналізуючи фактичні обставини справи та наведені вище норми, суд касаційної інстанції погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що наявність у позивача належно оформлених документів, які відповідно до вимог чинного законодавства необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту, є підставою для формування податкового кредиту, а правомірність нарахування позивачу податкового зобов'язання належним чином не доведено.

Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами попередніх інстанцій при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до частини 1 статті 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст. ст. 210, 2201, 223, 224, 230, 231, ч.5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія -

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Московському районі міста Харкова залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 22.01.2010 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 02.06.2010 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку, на підставі та у строки, передбачені статтями 235 -238, 240 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: ___ Т.М. Шипуліна

Судді: ___ Л.І. Бившева

___ А.М. Лосєв