Рішення № 28005896, 23.10.2012, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.10.12 Справа№ 5015/3549/12

За позовом: Державне підприємство «Завод імені В.О. Малишева», м. Харків

до відповідача: Державного відкритого акціонерного товариства «Шахта «Надія», с.Силець, Львівська область

про стягнення заборгованості в сумі 80 165,75 грн.

Суддя Коссак С.М.

при секретарі Кміть М.Б.

Представники:

Від позивача: не з'явився;

Від відповідача: не з'явився.

Господарським судом Львівської області розглядається справа за позовом Державне підприємство «Завод імені В.О. Малишева»до Державного відкритого акціонерного товариства «Шахта «Надія»про стягнення заборгованості в сумі 80 165,75 грн.

Ухвалою суду від 27.08.2012 р. порушено провадження у справі та призначено судовий розгляд справи на 18.09.2012 р.

В судовому засіданні 18.09.2012р. представникам позивача та відповідача роз'яснено права та обов'язки передбачені статтями 20, 22 ГПК України. Заяв та клопотань про відвід судді не поступало. Представники не наполягає на фіксації судового процесу технічними засобами, про що подали письмове клопотання.

З підстав зазначених в ухвалі суду від 18.09.2012р. розгляд справи відкладено на 10.10.2012р. В судовому засіданні 10.10.2012р. оголошена перерва до 23.10.2012р.

В судове засідання 23.10.2012р. позивач явку повноважного представника не забезпечив, про причини не прибуття суд не повідомив, хоч належним чином був повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, розрахунок штрафних санкцій не подано, в попередніх судових засідання позовні вимоги підтримував повністю з підстав зазначених в позовній заяві. 10.10.2012р. подав клопотання (вх.22831/12) про розгляд справи, яке призначено на 23.10.2012р. без участі представника позивача на підставі вже поданих документів та розрахунків.

В судове засідання 23.10.2012р. відповідач явку повноважного представника не забезпечив, про причини не прибуття суд не повідомив, хоча належним чином був повідомлений про час та місце розгляду справи, через канцелярію суду 22.10.2012р. подав відзив вх.. № 23664/12 в якому просить винести рішення відмовити в задоволенні позовних вимог позивача, але крім цього зазначає, що заборгованість перед позивачем станом на 09.08.2012р. складає 50 000,00 грн. Крім цього, відповідачем подано клопотання вх.№23666/12 від 22.10.2012р. про відкладення розгляду справи.

Суд, відхиляє дане клопотання у зв'язку з закінчення строку вирішення спору відповідно до ст. 69 ГПК України

З врахуванням належного повідомлення про час та місце проведення судового розгляду обох сторін, судом забезпечено сторонам рівні процесуальні можливості у захисті їхніх процесуальних прав і законних інтересів, у наданні доказів та здійсненні інших процесуальних прав, з врахуванням наведеного, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними у справі матеріалами, яких достатньо для встановлення обставин та вирішення спору по суті, згідно ст.75 ГПК України.

В судовому засіданні 23.10.2012 р. оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши матеріали справи, повно, всебічно і об'єктивно з'ясувавши обставини в їх сукупності, дослідивши наявні в матеріалах докази судом встановлено таке.

09.09.2008р. між позивачем (Постачальник) та відповідачем (Покупець) укладено договір поставки № 99/22Н-08-603 (далі по тексту - Договір).

Відповідно п. 1.1. Договору в порядку та на умовах, визначених цим договором, Постачальник зобов'язується виготовити і поставити, а Покупець прийняти і оплатити продукцію, кількість, асортимент і технічні умови якої вказані у специфікації до договору, яка є невід'ємною частиною договору.

На виконання умов Договору позивач відвантажив продукцію бурошнековий комплекс БШК-2ДМ з коронкою діаметром 825мм. на суму 3 600 000,00 грн., а відповідач прийняв, що підтверджується товарно-транспортною накладною № 001180 від 25.05.2009р., підписаної двома сторонами.

Рекламація по якості продукції у передбачений договором 30-ти денний строк від дати поставки та щодо кількості протягом 10 днів відповідачем не заявлено(п.2.2.Договору).

Пунктом 6.1. Договору, форма оплати -передоплата 100%:

- перший авансовий платіж на суму 1 200 000,00 грн., протягом 10 календарних днів , з моменту підписання договору;

- другий авансовий платіж 1 200 000,00 грн., протягом 30 календарних днів, з моменту проведення першого авансового платежу;

- остаточний розрахунок в сумі 1 200 000,00 грн., протягом 10 календарних днів, з моменту повідомлення Покупця про готовність продукції на підставі виставленого рахунку.

В товарно - транспортій накладній № 001180 від 25.05.2009р. зазначено, що ДВАТ «Шахта «Надія»оплатило суму 1 200 000,00 грн. 12.01.2009р. та суму 1 200 000,00 грн. 09.02.2009р., а суму 1 200 000,00 грн. буде заплачено протягом місяця.

Позивачем 10.02.2009р. було виставлено відповідача рахунок-фактуру №19Н на суму 1 200 000,00 грн., оплата по ньому проводилась часткова і станом на 01.08.2012р. заборгованість за договором становить 50 000,00 грн. Відповідач у відзиві вх. №23664/12 від 22.10.2012р. визнає основну суму богу в розмірі 50 000,00 грн.

Позивач 10.10.2011р. направив відповідачу лист вих.22/1163 з якому зазначає, що відповідача давав гарантії оплати останнього платежу ( абзац 3 п.6.1. Договору) протягом місяця з моменту повідомлення Покупця про готовність продукції (про що зазначено в товарно -транпортній накладні від 25.05.2012р.)

Останню оплату на виконання умов договору, відповідач здійснив 06.06.2011р., що підтверджується банківською випискою від 06.06.2012р., та самим позивачем.

На час звернення до суду заборгованість відповідача перед позивачем становить 50 000,00 грн, , яка підтримується позивачем та не заперечується відповідачем.

За неналежне виконання умов Договору позивач просить стягнути з відповідача 12 300,00 грн. - інфляційних втрат, 5 165,75 грн. -3% річних, 3 500,00 грн. -7% штрафу за прострочення понад 30 днів та пеню -5 782,00 грн.

Доказів оплати заборгованості на момент розгляду справи сторонами до суду не надано.

При прийнятті рішення суд виходив з того, що відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до статті 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Відповідно до ч. 1 статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Між сторонами у справі виникли зобов'язання на підставі договору купівлі-продажу (поставки)в силу пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона-постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні -покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари)в сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачені наслідки порушення зобов'язання.

Згідно з статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до вимог статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Статтею 219 Господарського кодексу України чітко визначено, що за невиконання або неналежне виконання госпо дарських зобов'язань чи порушення правил здійснення господарської діяльності правопорушник відповідає на лежним йому на праві власності або закріпленим за ним на праві господарського відання чи оперативного упра вління майном, якщо інше не передбачено цим Кодек сом та іншими законами.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Суд приходить до висновку, що в частині стягнення основної заборгованості за Договором в сумі 50 000,00 грн. вимога позивача підлягає задоволенню, оскільки підтверджується матеріалами справи та не заперечується сторонами спору.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач просить стягнути з відповідача інфляційні втрати в сумі 12 300 грн. за період з 21.09.2009р. по 01.07.2012р. та 3% річних в сумі 5 165,75 грн. за період з 21.02.2009р. по 01.08.2012р. на суму заборгованості 50 000,00грн., що виникла станом на 07.06.2011р., що вбачається з матеріалів справи та підтверджується самим позивачем.

З матеріалів справи вбачається, що рахунок-фактуру № 19Н на суму 1 200 000,00 грн. було виставлено відповідачу 10.02.2009р. та зазначено позивачем, що розрахунок відповідача проводився не єдиним платежем, а частинами, підтверджуючих документів оплати та зазначення періоду позивачем не подано. Підтверджуючих документів, яка сума заборгованості була станом на 21.09.2009р. не подано. Також зазначив, що останній платіж відповідачем було зроблено 06.06.2011р.(банківська виписка в матеріалах справи від 06.06.2011р.) і станом на 07.06.2011р. виникла заборгованість в сумі 50 000,00 грн.

Таким чином, що вбачається з матеріалів справи, суд вважає, що нарахування інфляційних втрат на суму основного боргу 50 000,00 грн. слід нараховувати з 07.06.2011р. по 01.07.2012р. та 3% річних з 07.06.2011р. по 01.08.2012р.

Відповідно до Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. №01-06/928/2012р. «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права»сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція). Така ж позиція відображена у постанові Вищого господарського суду України від 05.04.2011р. у справі №23/466.

Згідно з роз'ясненням Вищого арбітражного суду України від 12.05.1999р. №02-5/223 відповідні індекси інфляції розраховуються Державним комітетом статистики України (раніше -Міністерство статистики України), починаючи з серпня 1991 року щомісячно і публікуються у газеті «Урядовий кур'єр». Повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на державний комітет статистики України ці показники згідно зі статтями 19, 21 і 22 Закону України «Про інформацію»є офіційним і можуть використовуватися для визначення розміру завданих збитків.

Суд, здійснюючи перерахунок інфляційних втрат, встановив, що за період з 07.06.2011р. по 01.07.2012р. мала місце дефляція, а не інфляція. Таким чином, у зв'язку з відсутністю інфляції в період, за який виникла заборгованість, відсутні інфляційні втрати позивача.

Відповідно, в задоволенні позовних вимог про стягнення інфляційних втрат в сумі 12 300,00 грн. слід відмовити.

Суд, здійснивши перерахунок 3 % річних за період з 07.06.2011р. по 01.08.2012р., встановив, що сума яка підлягає стягненню становить 1 734,25 грн.

Згідно ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями в цьому Кодексі визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало були виконати.

Відповідно до п. 10.2. Договору, за кожний день прострочення платежу за продукцію Покупець сплачує пеню в розмірі 0.1%, але не більше подвійної облікової ставки НБУ від суми, зазначеної у виставленому рахунку.

Судом, встановлено що сума пені в розрахунку зазначена 9 200,00 грн., в позовній вимозі 5 782,00 грн.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст.3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»). Отже, яким би способом не визначався у договорі розмір неустойки, він не може перевищувати той розмір, який встановлений законом як граничний.

Таким чином, поданий позивачем розрахунок пені не вірний, адже його проведення здійснювалося без урахування вимог Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».

Суд, здійснивши перерахунок пені, встановив, що її сума становить 3 906,85 грн., яка підлягає стягненню.

Згідно ст. 231 Господарського кодексу України зазначено, законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

У разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:

- за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);

- за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Відповідно до абзацу 3 ч.2 ст. 231 Господарського кодексу України позивач просить стягнути з відповідача 7% штрафу за прострочення понад 30 днів в сумі 3 5000,00 грн.

Суд приходить до висновку, про відмову в задоволені 7 % штрафу за прострочення понад 30 днів в сумі 3 500,00 грн., враховуючи те, що абзац 3 ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України передбачає можливість застосування до боржника зазначеної штрафної санкції якщо допущено прострочення виконання негрошового зобов'язання, повязанного з обігом(поставкою) товарів, виконанням робіт, надання послуг з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу, а не за порушення грошового зобов'язання, яке має місце у даних правовідносинах.

Аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного суду України від 28.02.2011 року у справі №23/225 та постанові Вищого господарського суду України від 21.12.2011р. у справі № 5002/2-5109-2010.

Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Згідно з ст.34 Господарського процесуального кодексу України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Виходячи з наведеного вище, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання», ст.ст. 179, 193, 219, 230, 231, 232, 265 Господарського кодексу України, ст.ст. 11, 15, 509, 526, 610, 611, 612, 625, 626, 629 Цивільного кодексу України, та ст.ст. 1, 33, 34, 43, 49, 75, 82, 83, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Державного відкритого акціонерного товариства «Шахта «Надія»(80086, Львівська область, Сокальський район, село Сілець; ідентифікаційний код 00178175) на користь Державного підприємства «Завод імені В.О. Малишева»(61001, Харківська область, місто Харків, вулиця Плеханівська, будинок 126; ідентифікаційний код 14315629) 50 000 грн. 00 коп. -основного боргу, 1 734 грн. 25 коп. -3% річних, 3 906 грн. 85 коп. -пені та 1 117 грн. 11 коп. -судового збору.

3. В решті позовних вимог відмовити.

4. Наказ видати відповідно до ст.116 ГПК України.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені ст. ст. 91- 93 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 29.10.2012 року.

Суддя Коссак С.М.