Рішення № 28005821, 11.12.2012, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 5011-3/15512-2012 11.12.12

За позовом Публічного акціонерного товариства «Київенерго»

До Житлово-будівельного кооперативу «Автотранспортник-6»

Про стягнення 272 435,86 грн.

Суддя Сівакова В.В.

Представники сторін:

Від позивача Гаркавенко С.В. -по дов. № 93/2012/02/13-9 від 13.02.2012

Від відповідача Кіщук Т.В. -по дов. № б/н від 22.11.2012

СУТЬ СПОРУ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги Публічного акціонерного товариства «Київенерго»про стягнення з Житлово-будівельного кооперативу «Автотранспортник-6»249 226,91 грн. боргу за спожиту теплову енергію, 15 356,51 грн. пені, 706,92 грн. збитків від зміни індексу інфляції та 7 145,52 грн. - 3% річних за неналежне виконання взятих на себе останнім зобов'язань згідно договору на постачання теплової енергії у гарячій воді № 1630199 від 01.11.2000.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.11.2012 порушено провадження у справі № 5011-3/15512-2012 та призначено її до розгляду на 22.11.2012.

Ухвалою Господарського суду міста Києва № 5011-3/15512-2012 від 22.11.2012, в зв'язку з не з'явленням представника позивача в засідання суду та невиконанням сторонами вимог суду викладених в ухвалі про порушення провадження у справі від 06.11.2012, розгляд справи був відкладений на 29.11.2012.

Відповідач у поданому до відділу діловодства суду 29.11.2012 відзиві проти задоволення позовних вимог заперечує.

В судовому засіданні 29.11.2012 на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України було оголошено перерву до 11.12.2012.

Позивачем 05.12.2012 до відділу діловодства суду подано заперечення на відзив відповідача.

В судовому засіданні 11.12.2012, відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників позивача і відповідача, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

01.11.2000 між Акціонерною енергопостачальною компанією «Київенерго»(енергопостачальна організація) та Житлово-будівельним кооперативом «Автотранспортник-6»(абонент) було укладено договір № 1630199 на постачання теплової енергії у гарячій воді (далі -договір).

Відповідно до загальних положень статуту публічного акціонерного товариства «Київенерго», затвердженого загальними зборами акціонерів акціонерної енергопостачальної організації «Київенерго» (протокол № 1/2012 від 23.01.2012), Акціонерна енергопостачальна компанія «Київенерго»перейменована у Публічне акціонерне товариство «Київенерго»у відповідності до вимог та положень Закону України «Про акціонерні товариства»№ 514-VI від 17.09.2008.

Відповідно до умов вказаного договору (пункт 1.1), предметом останнього є постачання, користування та своєчасна сплата в повному обсязі спожитої теплової енергії у гарячій воді на умовах, передбачених договором.

Відповідно до 2.1. договору, при виконання умов даного договору, а також вирішенні всіх питань, що не обумовлені цим договором, сторони зобов'язуються керуватися тарифами, затвердженими Київською міською держадміністрації, Положенням про Держенергоспоживнагляд, Правилами користування тепловою енергією, Правилами технічної експлуатації тепловикористовуючих установок і теплових мереж (далі Правил) нормативними актами з питань користування та взаєморозрахунків за енергоносії, чинним законодавством України.

Згідно з пунктом 2.2.1 договору енергопостачальна організація зобов'язується постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на потреби: опалення та вентиляцію в період опалювального сезону; гарячого водопостачання - протягом року; в кількості та обсягах згідно з додатком № 1 до договору.

Пунктом 2.3.1 договору визначено, що абонент зобов'язався додержуватися кількості споживання теплової енергії по кожному параметру в обсягах, які визначені у додатку № 1 до договору, не допускаючи їх перевищення, та своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії.

Згідно п. 2.3.2. договору абонент зобов'язався виконувати умови та порядок оплати, в обсягах і в терміни, які передбачені в додатку № 4 до договору.

Спір виник в зв'язку з тим, що позивач вважає, що відповідачем в порушення умов договору не було у повному обсязі сплачено вартість використаної теплової енергії, в зв'язку з чим у відповідача за період з жовтня 2010 року по вересень 2012 року виникла заборгованість перед позивачем в розмірі 249 226,91 грн. та за неналежне виконання зобов'язань позивачем нараховані 15 356,51 грн. пені, інфляційні втрати в сумі 706,92 грн. та 3% річних в сумі 7 145,52 грн.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до абзацу 2 п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Пунктом 8.1 договору сторонами погоджено, що він набуває чинності з дня його підписання та діє до 31.12.2000.

При цьому п. 8.4. договору передбачає, що договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про його припинення не буде письмово заявлено однією із сторін.

Сторонами доказів в підтвердження виявлення небажання продовжувати договірні відносини не подано.

Відповідно до пункту 5.1 договору визначення кількості спожитої абонентом теплової енергії проводиться розрахунковим способом, що також підкреслено у зверненні-дорученні від 01.11.2000.

Відповідно до п. 1 додатку № 3 до договору розрахунки за відпущену теплову енергію енергопостачальною організацією проводиться згідно з тарифами, затвердженими розпорядженням Київської міської державної адміністрації № 1956 від 03.11.2000, які в свою чергу можуть змінюватись в період дії договору (п. 3).

Пунктом 2 додатку № 4 до договору передбачено, що відповідач зобов'язаний щомісячно з 12 по 15 число самостійно отримувати у районному відділі теплозбуту № 6 табуляграму фактичного споживання теплової енергії за попередній період, акт звірки на початок розрахункового періоду (один примірник оформленого акту звірки повертає у РВТ) та платіжну вимогу-доручення, куди включені вартість теплової енергії на поточний місяць, з урахуванням остаточного сальдо розрахунків на початок розрахункового періоду.

Пунктом 3 додатку № 4 до договору визначено, що відповідач сплачує вартість фактично спожитої теплової енергії не пізніше 25 числа поточного місяця, при цьому

3.2. абонентам, що не мають приладів обліку

- щомісячно виставляється до сплати кількість теплової енергії згідно до договірних навантажень з урахуванням середньомісячної розрахункової температури теплоносія від теплових джерел енергопостачальної організації та фактичного сальдо розрахунків на початок розрахункового періоду;

- кількість фактично спожитої теплової енергії визначається згідно договірних навантажень з врахуванням середньомісячної фактичної температури теплоносія від теплових джерел енергопостачальної організації та кількості годин (діб) роботи тепловикористовуючого обладнання абонента в розрахунковому періоді.

Відповідно до умов вказаного договору позивач поставив, а відповідач спожив теплову енергію за період з жовтня 2010 року по вересень 2012 року на загальну суму 463 486,64 грн., що підтверджується табуляграмами споживання теплової енергії, відомостями обліку споживання теплової енергії та довідкою про розрахунок основного боргу, з яких відповідачем було сплачено лише 213 588,71 грн.

Дослідивши зміст спірного договору суд дійшов до висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до п. 1. ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона -постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні -покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із п. 6 ст. 265 Господарського кодексу України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Частинами 1-3 ст. 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Положеннями ч. 1 ст. 656 Цивільного кодексу України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Згідно з частиною 1 статті 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Частинами 6, 7 статті 276 Господарського кодексу України встановлено, що розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.

Згідно ст. 20 Закону України «Про теплопостачання», тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб'єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими. Тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії затверджуються органами місцевого самоврядування, крім теплової енергії, що виробляється суб'єктами господарювання, що здійснюють комбіноване виробництво теплової і електричної енергії та/або використовують нетрадиційні та поновлювані джерела енергії, на підставі розрахунків, виконаних теплогенеруючими, теплотранспортуючими та теплопостачальними організаціями за методиками, розробленими центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Стаття 610 Цивільного кодексу України визначає що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно п. 2 статті 193 Господарського кодексу України, кожна сторона повинна вжити заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Проте, матеріали справи свідчать про порушення відповідачем зобов'язання щодо своєчасного внесення плати за використану теплову енергію за договором у період з жовтня 2010 року по вересень 2012 року в повному обсязі, в результаті чого заборгованість перед позивачем, складає 249 226,91 грн.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Як визначено абзацом 1 п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Таким чином, вимоги позивача про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 249 226,91 грн. за спожиту теплову енергію обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Відповідно до п. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Матеріали справи свідчать про порушення відповідачем зобов'язання щодо своєчасного внесення плати за використану теплову енергію у повному обсязі, а отже відповідач є таким, що прострочив виконання зобов'язання.

Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частина 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Одним із правових наслідків порушення зобов'язання, згідно ст. 611 Цивільного кодексу України є сплата боржником неустойки.

Умовами пункту 3.5 додатку 4 до договору у випадку неоплати теплової енергії до кінця розрахункового періоду позивач нараховує відповідачеві пеню на суму фактичного боргу в розмірі 0,5% за кожний день прострочення платежу по день фактичної сплати, але не більше суми обумовленої чинним законодавством України.

Згідно з ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»встановлює, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

При укладанні договору сторони визначили розмір відповідальності за порушення зобов'язання щодо оплати послуг оренди, проте враховуючи вищезазначені норми розмір пені позивачем обмежений у розмірі подвійної ставки НБУ у відповідний період.

В зв'язку з тим, що взяті на себе зобов'язання по сплаті за використану енергію відповідач не виконав, він повинен сплатити позивачу, крім суми основного боргу, пеню відповідно до умов п. 3.5 додатку 4 до договору та Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», розмір якої, за обґрунтованими розрахунками позивача, становить 15 356,51 грн.

Вимоги позивача в частині стягнення пені в сумі 15 356,51 грн. обґрунтовані і підлягають задоволенню.

В зв'язку з тим, що відповідач припустився прострочення по сплаті платежів, позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути на свою користь 3% річних -7 145,52 грн. та 706,92 грн. інфляційних витрат.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд приходить до висновку про обґрунтованість нарахування інфляційних витрат в сумі 706,92 грн. та 3% річних в сумі 7 145,52 грн., тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню повністю.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідач доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем, не надав.

Посилання відповідача на неправомірне застосування тарифі встановлених постановою НКРЕ № 1729 від 14.12.2010 не приймаються судом до уваги, з огляду на наступне

Відповідно до ст. 16 Закону України «Про теплопостачання»до повноважень національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг, при регулюванні господарської діяльності суб'єктів відносин у сфері теплопостачання зокрема належить встановлення тарифів на теплову енергію суб'єктам природних монополій у сфері теплопостачання, ліцензування діяльності яких здійснюється Комісією. А до створення Національної комісії регулювання ринку комунальних послуг України, дана функція покладена на Національну комісію регулювання електроенергетики України.

В постанові Національної комісії регулювання електроенергетики України № 1729 від 14.12.2010 зазначено, що вона набирає чинності з 01.01.2011, а тому визначення позивачем вартості теплової енергії виробництва АК «Київенерго»з 01.01.2011 здійснено правомірно на підставі цієї постанови.

Крім цього у розпорядженні КМДА № 1222 від 29.12.2010 «Про встановлення тарифів на теплову енергію та встановлення тарифів на комунальні послуги з централізованого постачання гарячої води виконавцям цих послуг усіх форм власності для здійснення розрахунків з населенням», яке введено в дію з 01.02.2011 чітко зазначено, що воно прийняте відповідно до низки Законів України та інших нормативних актів, в тому числі відповідно до постанови НКРЕ від 14.12.2010 № 1729 «Про затвердження тарифів на теплову енергію АЕК «Київенерго».

Слід зазначити, що ціни на теплову енергію є регульованими, а постанови НКРЕ є обов'язковими для виконання.

З огляду на вищевикладене, позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Київенерго»обґрунтовані та підлягають задоволенню повністю.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Керуючись ст. 49, ст.ст. 82-85 ГПК України,-

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Житлово-будівельного кооперативу «Автотранспортник-6»(м. Київ, вул. Миколи Закревського, 53,55, код ЄДРПОУ 22885447) на користь Публічного акціонерного товариства «Київенерго»(м. Київ, пл. І.Франка, 5, код ЄДРПОУ 00131305) 249 226 (двісті сорок дев'ять тисяч двісті двадцять шість) грн. 91 коп. основного боргу, 15 356 (п'ятнадцять тисяч триста п'ятдесят шість) грн. 51 коп. пені, 706 (сімсот шість) грн. 92 коп. збитків від зміни індексу інфляції, 7 145 (сім тисяч сто сорок п'ять) грн. 52 коп. -3% річних, 5 448 (п'ять тисяч чотириста сорок вісім) грн. 72 коп. витрат по сплаті судового збору.

Повне рішення складено 13.12.2012.

СуддяВ.В.Сівакова