Постанова № 28003725, 29.11.2012, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" листопада 2012 р. Справа № 2а-3263/12/0970

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:

Судді Грицюка П.П.

при секретарі Кузишин Р.М

за участю:

представника позивача Іванчук М.В.,

представника відповідача Гавадзина М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу

за позовом: товариства з обмеженою відповідальністю "Станіславський"

до відповідача: Тисменицької міжрайонної державної податкової інспекції у Івано-Франківській області ДПС

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0000072308 та № 0000062308 від 03.10.2012 року,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Станіславський" звернулось в суд з адміністративним позовом до Тисменицької міжрайонної державної податкової інспекції у Івано-Франківській області ДПС про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0000072308 та № 0000062308 від 03.10.2012 року.

Позовні вимоги мотивовані тим, що Тисменицькою міжрайонною державною податковою інспекцією у Івано-Франківській області ДПС допущено порушення вимог Податкового Кодексу України під час проведення та оформлення результатів документальної позапланової невиїзної перевірки товариства з обмеженою відповідальністю "Станіславський" з питань правильності визначення податкового кредиту та своєчасності сплати податку на додану вартість за період з 01.04.2012 по 31.07.2012 року та податку на прибуток за період у 2 кварталі 2012 року по взаємовідносинах із ТОВ "ТД "ББМ-Київ". За результатими перевірки складено акт № 648/2240/35422271 від 01.10.2012 року і відповідно згідно даного акту винесені податкові повідомлення-рішення №0000072308 та № 0000062308 від 03.10.2012 року. Доводи відповідача, стосовно нікчемності укладених договорів між ТОВ "Станіславський" та ТОВ "ТД "ББМ-Київ", стосовно укладення їх без мети реального настання правових наслідків, обумовлених ними, не доведено. Хибність даних тверджень відповідача спростовується наявністю у позивача видаткових накладних, податкових накладних, товаро-транспортних накладних, платіжних доручень, договорами оренди, що повністю відповідає умовам договорів і підтверджує саме направлення викладених у договорах правочинів на реальне настання правових наслідків. Законом закріплено презумпцію правомірності правочину. Правочин є правомірним, а отже дійсним. Неправомірність (недійсність) правочину повинна бути прямо передбачена законом або встановлена рішенням суду, що набрало законної сили. Нікчемність правочину встановлюється виключно законом, а не висновком податкового інспектора, відображеним у акті документальної перевірки, який в свою чергу копіює акт ДПІ у Солом'янському районі м. Києва. У постанові Верховного Суду УКраїни від 21.11.2006 року розтлумачено, що згідно з ч. 2 ст. 218 ГК України учасник господарських відносин відповідає за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. Припису цієї статті кореспондують правила, закріплені у ст.18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", чинного на момент ухвалення оскаржуваних судових рішень. Відповідно до ч.2 зазначеної статті, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Оспорювальний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду. Виконання чи невиконання сторонами зобов'язань, які виникли з правочину, має значення лише для визнання наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним.

В судовому засіданні представник позивача підтримала позовні вимоги в повному обсязі. Посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві, просила суд задовольнити позов у повному обсязі.

Представник відповідача подав суду письмове заперечення на адміністративний позов (том 1 а.с. 162-165). Даним запереченням та своїми поясненнями в судовому засіданні навів підстави проведення перевірки позивача, виявлені порушення, відповідно до яких визначені суми податкових зобов'язань та застосовані штрафні (фінансові) санкції. Вказав на те, що позовні вимоги є безпідставними і такими, що не підлягають до задоволення.

Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, надавши їм юридичну оцінку, судом встановлено наступне.

Суд зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами законодавства в редакції, чинній на час дії спірних правовідносин.

На підставі п.п. 20.1.4 п.20.1 ст. 20, п.79.2 статті 79 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI відповідачем проведено позапланову невиїзну перевірку позивача з питань правильності визначення податкового кредиту та своєчасності сплати податку на додану вартість за період з 01.04.2012 -31.07.2012 року та податку на прибуток за період у 2 кварталі 2012 року по взаємовідносинах із ТОВ "ТД "ББМ-Київ" та складено акт № 648/2240/35422271 від 01.10.2012 року (а.с. 27-33).

Перевіркою встановлено порушення ч.5 ст. 203, ч.1, 2 ст. 215, ст. 216 Цивільного Кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статтей в момент вчинення правочину, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ТОВ "Станіславський" при придбанні від ТОВ "ТД "ББМ-Київ". Товар по вказаних правочинах не був переданий в порушення ст. 662, ст. 655 та ст. 656 ЦК України. Порушення п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст.139 даного Кодексу, внаслідок чого занижено податок на прибуток в 1 півріччі 2012 року в сумі 24424,00 грн. Встановлено порушення п.198.6 ст.198 Кодексу, внаслідок чого занижено податок на додану вартість в 2012 році в сумі 24136,00 грн., а саме в квітні 2012 р. - 22202,00 грн., травні 2012 р. - 1059,00 грн., липні 2012 р. - 875,00 грн.

За результатами перевірки відповідачем винесені податкові повідомлення-рішення за № 0000072308 від 03.10.2012 року та № 0000062308 від 03.10.2012 року, якими збільшено податкові зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 24136,00 грн. і нараховано штрафні санкції на суму 6034,00 грн. та збільшено зобов'язання по податку на прибуток в сумі 24424,00 грн., також нараховано штрафні санкції в сумі 6106,00 грн. (а.с. 96-97).

Таким чином, відповідач вважає, що ТОВ "Станіславський" уклав з ТОВ "ТД "ББМ-Київ" угоди, які не спричиняли реального настання правових наслідків. Як наслідок відповідач робить висновок про нікчемність викладених в таких угодах правочинів. Дана обставина підтверджена поясненнями представника відповідача в судовому засіданні та письмовим запереченням наданим в судове засідання.

Щодо визнання відповідачем правочинів нікчемними слід зазначити наступне.

У відповідності до ст.203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частиною другою ст. 215 ЦК України передбачено, що недійсним є правочини, якщо його недійсність установлено законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання судом такого правочину недійсним не вимагається. Нікчемний правочин є недійсним на підставі закону, а тому також не створює інших наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Згідно із ст.228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Само по собі встановлення факту недодержання необхідних вимог для дійсності правочину, передбачених ст.203 Цивільного кодексу України, не є підставою нікчемності правочину, а є лише підставою для звернення до суду з метою визнання правочину недійсним.

З вищезазначених законодавчих положень випливає, що визнання вказаного договору недійсним з підстав його невідповідності закону та суперечливості інтересам держави і суспільства є можливим лише в судовому порядку, а не з суб'єктивної оцінки відповідача. Однак з даного приводу відповідач до суду не звертався і вказані правочини недійсними судом не визнавалися, що також є свідченням необґрунтованості конкретної позиції відповідача.

Жодних доказів того, що заперечувані правочини були спрямовані саме на порушення конституційних прав та свобод людини і громадянина, пошкодження чи незаконне заволодіння майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади відповідач не наводить. Обґрунтовуючи свої припущення посиланням на факт відсутності третьої особи за її місцемзнаходженням, є нічим іншим, як свідченням порушення відповідною особою вимоги законодавства, яке стосується його реєстрації, як суб'єкта підприємницької діяльності чи платника податків і зобов'язує його повідомляти реєструючі органи про зміну свого місця знаходження, а у випадку порушення даної вимоги передбачає персональну відповідальність такої особи та її посадових осіб.

Також, слід зазначити, що Пленум Верховного суду України в своїй постанові від 06 листопада 2009 року №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені статтею 228 ЦК України, є правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини спрямовані на відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу -землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучення з обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражатиметься в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним.

Таким чином, законодавець розмежовує поняття "порушення публічного порядку" та "недодерження вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам". Дані обставини передбачають різний порядок визнання правочину недійсним та різні правові наслідки.

У постанові Пленуму ВСУ № 9 від 6 листопада 2009 року було звернено увагу на наступне: "...вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним".

Навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в дохід держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Акт перевірки № 648/2240/35422271 від 01.10.2012 року не тільки не містить таких посилань, а й не доводить умислу позивача на порушення публічного порядку, не містить посилання і на те, в чому таке порушення полягає.

При цьому, висновки Акту перевірки за № 648/2240/35422271 від 01.10.2012 року ґрунтуються лише на припущеннях ревізора-інспектора щодо фіктивності (нікчемності) укладених договорів, його позиція про те, що ці правочини суперечать інтересам держави, не підкріплені належними доказами чи рішеннями суду про визнання їх такими. Сумніви та підозри податкового ревізора не можуть бути поставлені в основу визнання правочинів нікчемними.

Суд звертає увагу, що в матеріалах справи наявна довідка з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій ТОВ "ТД "ББМ-Київ" де відсутні дані про пебування юридичної особи в процесі припинення підприємницької діяльності чи порушення у справі про банкруцтво (видача виписки датована 19.09.2012 року, тобто вже після акту ДПІ у Солом'янському районі м. Києва, з відомостей даної довідки відомо про діючого керівника, а саме ОСОБА_3 ) та довідка про взяття на облік платника податків (том 1 а.с.34-36).

Також, помилковість інспектора Тисменицької міжрайонної державної податкової інспекції у Івано-Франківській області ДПС при проведенні позапланової невиїзної перевірки підтверджує довідка ДПІ у Солом'янському районі м. Києва, яка повідомляє що співробітниками податкового органу здійснено виїзд за адресою реєстрації ТОВ "ТД "ББМ-Київ" та ТОВ "ББМ-Долина", а саме: АДРЕСА_1 та встановлено, що підприємства знаходяться за вказаною адресою (том 1 а.с. 161).

В такому випадку встановлено, працівниками Тисменицької міжрайонної державної податкової інспекції у Івано-Франківській області ДПС не проводились заходи стосовно визначення знаходження ТОВ "ТД "ББМ-Київ" та ТОВ "ББМ-Долина" за вказаною адресою. Тому визначення відповідачем факту реальності операцій ґрунтується на помилкових висновках акту за № 781/22-317/32910200 від 03.09.2012 року про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "ТД "ББМ-Київ" щодо підтвердження господарських відносин із контрагентами за період з 01.01.2011 року по 31.07.2012 року.

Для прийняття рішення зі спору необхідно встановлювати, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення угоди, якою із сторін і в якій мірі виконано угоду, а також вину сторін у формі умислу.

Наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладуваної угоди і суперечність її мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Умисел юридичної особи визначається як умисел тієї посадової особи або іншої фізичної особи, що підписала договір від імені юридичної особи, маючи на це належні повноваження. За відсутності таких повноважень наявність умислу у юридичної особи не може вважатися встановленою.

Аналізуючи наведені норми, суд дійшов висновку, що відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

Правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлені цим правочином, про що йдеться в акті, визначається законом як фіктивний (ст. 234 ЦК України). Фіктивні правочини не віднесено законом до нікчемних, їх недійсність визнається тільки судом.

Положеннями Податкового Кодексу України не передбачено такого права, як визнання в односторонньому порядку господарських правочинів нікчемними.

У період, що підлягав перевірці Тисменицької міжрайонної державної податкової інспекції у Івано-Франківській області ДПС, публіче акціонерне товариство "Концерн Галнафтогаз" уклав договір з ТОВ "Станіславський" за № 16-03/12 від 16 березня 2012 року про виконання робіт з будівництва автозаправного комплексу з пунктом сервісного обслуговування водіїв та пасажирів в м.Долина (том 1 а.с. 90-95, том 2 а.с. 22-27) та додаток до договору (том 2 а.с. 33-50).

На виконання даного договору ТОВ "ТД "ББМ-Київ" в особі директора ОСОБА_3 уклав договір постачання товарів для даних робіт з ТОВ "Станіславський" за № 01/04-12 від 01.04 2012 року (том 1 а.с. 37-41). Дані обставини підтверджуються специфікаціями найменування товарів, які були предметом поставки для виконання позивачем умов договору по спорудженню заправної станції (том 1 а.с. 42-43).

Судом досліджено, що на виконання договору постачання товарів за № 01/04-12 від 01.04.2012 року ТОВ "ТД "ББМ-Київ" уклав договір оренди приміщень з ТОВ "ББМ-Долина" за № 01/04-12 О для виконання наймачем його статутної діяльності (том 1 а.с.141-142, том 2 а.с.16-17). Факт існування ТОВ "ББМ-Долина" підтверджується рішення засновника ОСОБА_3 про створення відповідного товариства, де функції директора залишаються за ним (том 2 а.с. 1).

Господарські операції за вищезгаданими договорами були реальними, фактично здійснені та було досягнуто певного запланованого та фактичного господарського ефекту та наслідків, що підтверджується матеріалами справи.

Так, вказані обставини підтверджуються дослідженими в судовому засіданні матеріалами.

Зокрема, господарські операції позивача з ТОВ "ТД "ББМ-Київ" підтверджуються видатковими накладними (том 1 а.с. 44, 46, 49, 52, 54, 61, 64, 69, 71, 78, 80, 85, том 2 а.с. 51-62, 91), податковими накладними (том 1, а.с. 115-125), товаро-транспортними накладними (том 1 а.с. 45, 47-48, 50-51, 53, 55-60, 62-63, 65-68, 70, 72-77, 79, 81-84, 86-89, том 2 а.с. 63-95), платіжними дорученнями (том 1 а.с. 17 - 26), актами прийому-передачі виконаних робіт по додатку до договору № 16-03/12 від 16.03.2012 року (том 1 а.с. 126-130, 132-135, 137-140 том 2 а.с. 28-31), довідкою про вартість виконаних підрядних робіт та витрат за квітень-травень, липень 2012 року (том 1 а.с. 126 (на звороті), 131, 136), податковими деклараціями з податку на додану вартість квітень, травень, липень, 2012 року (том 1 а.с. 98-114), довіреностями на отримання від ТОВ "ТД "ББМ-Київ" цінностей (том 2 а.с.2-3), довіреність на укладання договорів (том 2 а.с.15) та актом звіряння взаєморозрахунків ТОВ "Станіславський" з ТОВ "ТД "ББМ-Київ" (том 2 а.с. 18-19).

Крім того, реальність проведених господарських операцій позивач підтверджує договором найму (оренди) приміщень (том 1 а.с.141-142, том 2 а.с.16-17), трудовими договорами між працівниками та товариством (виписками з наказу про прийняття на роботу) з посадовими інструкціями (том 2 а.с. 4 -14).

Враховуючи, що операції з придбання послуг проведено на підставі реальних та фактичних правочинів та первинних документів, складених з дотриманням вимог ст. 3 Закону України від 16.07.1999 року "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" зі змінами та доповненнями, вимог "положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку", затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88 "Про затвердження Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку" зареєстрованого в Міністерстві юстиції України: 5 червня 1995 року за № 168/704, ТОВ "Станіславський" документально підтверджено товарність господарських операцій з ТОВ "ТД "ББМ-Київ" та правомірність їх відображення у податковому обліку.

Крім того, судом встановлено, та не заперечується сторонами той факт, що ТОВ "ТД "ББМ-Київ" на дату укладання договорів та поставки товару був належним чином зареєстрованою юридичною особою, платником податку на додану вартість і мав право на виписку податкових накладних.

У відповідності до статті 187 Податкового Кодексу України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої-дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів -дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг -дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Згідно статті 188 Податкового Кодексу України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками -суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів, крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів, і збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг.

База оподаткування операцій з постачання товарів, ввезених на митну територію України, визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче митної вартості товарів, з якої були визначені податки і збори, що справляються під час їх митного оформлення, з урахуванням акцизного податку та ввізного мита, за винятком податку на додану вартість, що включаються в ціну товарів/послуг згідно із законом. У разі якщо постачання товарів/послуг здійснюється за регульованими цінами (тарифами), база оподаткування визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за такими цінами (тарифами). У разі постачання виробничих або невиробничих засобів, інших товарів/послуг без оплати, з частковою оплатою, у межах обміну, у межах дарування, у рахунок оплати праці фізичним особам, які перебувають у трудових відносинах із платником податку, пов'язаній з постачальником особі, суб'єкту господарювання, який не зареєстрований платником податку, іншим особам, які не зареєстровані платниками податку, база оподаткування визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін. До бази оподаткування враховується вартість товарів/послуг, які постачаються за будь-які кошти (за виключенням суми компенсації на покриття різниці між фактичними витратами та регульованими цінами (тарифами) у вигляді виробничої дотації з бюджету), та вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платникові податку безпосередньо отримувачем товарів/послуг або будь-якою третьою особою як компенсація вартості товарів/послуг, поставлених таким платником податку. У разі постачання товарів за договорами фінансового лізингу базою оподаткування є договірна (контрактна) вартість, але не нижче ціни придбання об'єкту лізингу. У випадках, передбачених статтею 189 цього Кодексу, база оподаткування визначається з урахуванням положень статті 189 цього Кодексу.

У відповідності до статті 198 Податкового Кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою виникнення права на віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати (нарахування) податку за податковими зобов'язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 цього Кодексу, а для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України -дата сплати (нарахування) податку за податковими зобов'язаннями, що були включені отримувачем таких послуг до податкової декларації попереднього періоду. Датою виникнення права орендаря (лізингоотримувача) на збільшення податкового кредиту для операцій фінансової оренди (лізингу) є дата фактичного отримання об'єкта фінансового лізингу таким орендарем. Датою виникнення права замовника на віднесення сум до податкового кредиту з договорів (контрактів), визначених довгостроковими відповідно до пункту 187.9 статті 187 цього Кодексу, є дата фактичного отримання замовником результатів робіт (оформлених актами виконаних робіт) за такими договорами (контрактами). Для товарів/послуг, постачання (придбання) яких контролюється приладами обліку, факт постачання (придбання) таких товарів/послуг засвідчується даними обліку. Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду,а також від того,чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. Якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника.

Суд також враховує, що наявність вищевказаних законодавчо визначених обставин для формування податкового кредиту є обов'язковою, але, не є безумовною підставою для визнання правомірності такого формування за умови, якщо податковий орган доведе, що відомості у документах, на підставі яких вони сформовані, не відповідають дійсності, в тому числі, коли господарські операції з придбання товару (робіт, послуг) не мали реального характеру.

Згідно з позицією інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010 року №1112/11/13-10 "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби" дослідженню підлягає реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність всіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або/ бюджетне відшкодування.

Відповідно до ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Згідно ч.2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем по справі, як суб'єктом владних повноважень, не виконано покладеного на нього обов'язку щодо доказування правомірності оскаржуваних дій, а позивачем документально підтверджено товарність господарських операцій з ТОВ "ТД "ББМ-Київ", та правомірність їх відображення у податковому обліку.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, підлягають задоволенню позовні вимоги щодо визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Тисменицької міжрайонної державної податкової інспекції у Івано-Франківській області ДПС від 03.10.2012 року №0000062308, яким збільшено суму грошового зобов'язання ТОВ "Станіславський" за платежем податок на прибуток (доходи) приватних підприємств на суму 30530,00 грн. та від 03.10.2012 року №0000072308, яким збільшено суму грошового зобов'язання ТзОВ "Станіславський" за платежем податок на додану вартість в сумі 30170,00 грн.

Враховуючи вищенаведене, адміністративний позов слід задовольнити повністю.

Відповідно статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійсненні нею документально підтвердженні витрати з Державного бюджету України.

Враховуючи, що ТОВ "Станіславський" при поданні позовної заяви понесло витрати по сплаті судового збору в сумі 607,00 грн. (а.с. 3-4), а також те, що позов до суб'єкта владних повноважень задоволено, то сплачена сума судового збору підлягає відшкодуванню з Державного бюджету України.

На підставі ст. 124 Конституції України, керуючись ст. ст. 94, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ,-

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Тисменицької міжрайонної державної податкової інспекції у Івано-Франківській області ДПС від 03.10.2012 року № 0000062308, яким збільшено суму грошового зобов'язання ТзОВ "Станіславський" за платежем податок на прибуток (доходи) приватних підприємств на суму 30530,00 грн. та від 03.10.2012 року №0000072308, яким збільшено суму грошового зобов'язання ТзОВ "Станіславський" за платежем податок на додану вартість в сумі 30170,00 грн.

Стягнути з Державного бюджету України в користь товариства з обмеженою відповідальністю "Станіславський" судові витрати в сумі 607 (шістсот сім) гривень 00 копійок, сплаченого судового збору.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку. Відповідно до статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано.

Суддя: /підпис/ Грицюк П.П.

Постанова складена в повному обсязі 04.12.2012 року.