Постанова № 28003625, 22.11.2012, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 листопада 2012 року 2а-4472/12/1070

Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Панової Г.В., при секретарі судового засідання: Волощук Л.В.,

за участю представників сторін:

від позивача - Щербак Р.В.,

від відповідача - Гуща О.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Промислові вентилятори»

до Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби

про встановлення відсутності повноважень, визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Промислові вентилятори»з позовом до Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області про встановлення відсутності компетенції (повноважень) щодо встановлення фактів порушення платниками податків норм актів цивільного або господарського законодавства щодо визнання правочинів недійсними і щодо визначення правових наслідків недійсності правочинів, визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби від 07.09.2012 № 0000122205 і від 07.09.2012 № 0000112205.

Під час судового розгляду позивач уточнив позовні вимоги (заява про зміну предмету позову від 20.11.2012) і просив суд визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення від 07.09.2012 № 0000122205 про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем по податку на додану вартість на суму 51526,00 грн. та податкове повідомлення-рішення від 07.09.2012 № 0000112205 про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем по податку на прибуток на суму 60282,00 грн.

Спірні податкові повідомлення-рішення прийнято на підставі Акта перевірки яким встановлено заниження позивачем податку на прибуток підприємств і податку на додану вартість у зв'язку з формуванням валових витрат і податкового кредиту на підставі результатів здійснення господарських взаємовідносин з ТОВ «ТВК ГРАД». За твердженням податкового органу укладені між позивачем і даним контрагентом угоди є нікчемними, оскільки згідно з поясненнями директора і засновника ТОВ «ТВК ГРАД»останній не мав наміру здійснювати підприємницьку діяльність.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що підприємство не порушувало підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, а також вимоги пункту 198.1, пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, оскільки висновок податкового органу про нікчемність укладених між позивачем і ТОВ «ТВК ГРАД»угод є помилковим і необґрунтованим, так як правочини мали реальний характер -товар, який поставлений контрагентами в повному обсязі використаний підприємством у господарській діяльності, повністю оплачений позивачем, а тому, валові витрати і податковий кредит сформовані підприємством вірно і у відповідності до вимог чинного податкового законодавства.

У зв'язку з цим, на думку позивача, спірні податкові повідомлення -рішення прийнято відповідачем безпідставно і без з'ясування фактичних обставин справи.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав позовні вимоги у повному обсязі і просив суд позов задовольнити.

Відповідач позову не визнав. В судовому засіданні представник відповідача проти позову заперечував та зазначив, що в ході проведення перевірки правовідносин між позивачем і ТОВ «ТВК ГРАД»встановлено, що Державною податковою службою у Голосіївському районі м. Києва проведено невиїзну документальну перевірку ТОВ «ТВК ГРАД»з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.03.2011 по 30.06.2011. Згідно з матеріалами перевірки даного підприємства, за результатами перевірки податковий орган дійшов висновку, що ТОВ «ТВК ГРАД»здійснювало діяльність спрямовану на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди третіх осіб, а первинні документи виписані даним підприємством покупцям товару і продавцям товару не мають відношення до господарської діяльності ТОВ «ТВК ГРАД».

На думку відповідача, вказані обставини свідчать про нікчемність укладених між позивачем і ТОВ «ТВК ГРАД»правочинів.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судом, у березні 2011 року між позивачем і ТОВ «ТВК ГРАД»укладено договір купівлі-продажу від 01.03.2011 № ПВ0011, предметом якого була поставка продукції -електродвигунів, вентиляторів, алювентів, трансформаторів, муфти і інших приладів.

Крім того, у червні 2011 року між позивачем і ТОВ «ТВК ГРАД»укладено договір про надання послуг від 01.06.2011 № ПВ0030, предметом якого було надання послуг встановлення електродвигунів, ґрунтування вентиляторів, тестування аеродинамічних характеристик вентиляторів на стенді, балансуванні промислових вентиляторів.

Суми здійснених позивачем витрат у зв'язку з виконанням укладених правочинів і суми сплаченого податку на додану вартість включені підприємством до складу валових витрат і податкового кредиту відповідних періодів.

Посадовою особою Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Промислові вентилятори»з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських операцій з ТОВ «ТВК ГРАД»за березень, квітень і червень 2011 року, за результатам якої складено Акт від 20.08.2012 № 525/22-5/36432558 (далі -Акт перевірки).

Як вбачається з Акта перевірки (аркуш 5), перевіряючим зазначено, що до перевірки позивачем не надано товарно-транспортні накладні і інші супровідні документи.

Згідно зі сторінкою 6 Акта перевірки, податковим органом зазначено, що відповідно до пояснень директора і засновника ТОВ «ТВК ГРАД»Липового А.В. встановлено, що звітність до ДПІ у Голосіївському районі м. Києва останній не подавав, доручень від свого імені на підписання документів не видавав, свідоцтво платника податку на додану вартість не отримував і не уповноважував ніяких осіб на підписання документів, не мав наміру займатись підприємницькою діяльністю.

Як зазначено на сторінці 9 Акта перевірки, податковий орган встановив, що проведені операції між ТОВ «Промислові вентилятори»з ТОВ «ТВК ГРАД»є нікчемними.

За результатами перевірки податковий орган дійшов висновку про порушення позивачем вимог:

- підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України -підприємством занижено податок на прибуток на загальну суму 60282,00 грн., а саме -за І квартал 2011 року у сумі 12854,00 грн. і ІІ квартал 2011 року у сумі 47428,00 грн.;

- пункту 198.1, пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, а саме -позивачем занижено суму податку на додану вартість за березень, квітень, і червень 2011 року у сумі 51526,00 грн.

На підставі Акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 07.09.2012 № 0000122205, згідно з яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 51529,00 грн., з них 51526,00 грн. за основним платежем і 3,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями і податкове повідомлення -рішення від 07.09.2012 № 000112205, згідно з яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 60283,00 грн. з них 60282,00 грн. -за основним платежем і 1,00 грн. -за штрафними (фінансовими) санкціями.

Непогоджуючись із прийнятими відповідачем податковими повідомленнями-рішеннями, позивач оскаржив їх до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Відповідно до статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

В силу частини п'ятої статті 203 Цивільного кодексу України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частиною першою статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, що недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, є підставою для недійсності правочину.

Якщо недійсність правочину встановлена законом, такий правочин вважається нікчемним (частина друга статті 215 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною другою статті 228 Цивільного кодексу України правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України в разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Крім того, статтею 208 Господарського кодексу України передбачено, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Статтями 11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

З огляду на те, що відповідач донарахував податкові зобов'язання виходячи з висновку про нікчемність правочинів, укладених між позивачем і ТОВ «ТВК ГРАД»судом досліджено дане питання та встановлено наступне.

Відносно укладеного між позивачем і ТОВ «ТВК ГРАД»договору купівлі-продажу від 01.03.2011 № ПВ0011, як вбачається з матеріалів справи, позивачем надано суду належним чином засвідчені копії видаткових і податкових накладних щодо поставки товару (а.с. 56 -61, том І).

На виконання укладеного з ТОВ «ТВК ГРАД»договору від 01.07.2011 № ПВ0030 позивачем також надано належним чином засвідчені копії Актів надання послуг, податкових накладних, рахунків на оплату, банківських виписок про сплату послуг (а.с. 64-72, том І).

Під час судового розгляду представник позивача пояснив, що з метою транспортування придбаного товару ТОВ «Промислові вентилятори»користувалось послугами перевізників -ТОВ «Ін-тайм», ТОВ «Делівері», ТОВ «Нова Пошта».

На підтвердження даної обставини позивачем надано суду належним чином засвідчені копії Актів здачі - прийняття робіт (надання послуг), калькуляцій, рахунків -фактур і банківських виписок (а.с. 73 -90, том І).

Тобто, позивачем надано суду первинні бухгалтерські документи, які підтверджують факт здійснення господарських операцій щодо поставки товару і виконання послуг ТОВ «ТВК ГРАД».

При цьому, суд звертає увагу на те, що податковий орган ані в Актах перевірок, ані в ході судового розгляду не ставив під сумнів достовірність даних, які містять вказані первинні бухгалтерські документи, а також не зазначав про невідповідність первинних бухгалтерських документів вимогам чинного податкового законодавства, зокрема, відсутності у них обов'язкових реквізитів.

Підставою для визнання укладених між позивачем і ТОВ «ТВК ГРАД»угод відповідач визнав дані Акта ДПІ у Голосіївському районі м. Києва ДПС від 20.08.2012 № 525/22-5/36432558 «Про результати невиїзної документальної перевірки ТОВ «ТВК ГРАД»(код за ЄДРПОУ 37165086) з питань дотримання вимог податкового і іншого законодавства за період з 01.03.2011 по 30.06.2011».

При цьому, суд звертає увагу, що відповідач не надав суду будь-яких доказів на підтвердження факту укладення між позивачем і ТОВ «ТВК ГРАД»нікчемних правочинів або господарських зобов'язань, які б було вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Пов'язуючи господарську діяльність позивача з укладеними правочинами, слід зазначити, що відповідно до довідки з Єдиного Державного реєстру підприємств і організацій України (ЄДРПОУ) АА № 559800, основним видом діяльності позивача за КВЕД є оптова торгівля іншими машинами і устаткуванням, виробництво електродвигунів, генераторів і трансформаторів, монтаж водопровідних мереж. Систем опалення і кондиціювання, неспеціалізована оптова торгівля, роздрібна торгівля іншими невживаними товарами і спеціалізованих магазинах, інша професійна, наукова і технічна діяльність, н.в.і.у.

У судовому засіданні представник позивача пояснив, що придбані у ТОВ «ТВК ГРАД»комплектуючі електродвигунів, муфти, трансформатори тощо використовувались підприємством з метою виробництва електродвигунів, які у подальшому реалізовані підприємствам покупцям.

З метою підтвердження використання придбаного у ТОВ «ТВК ГРАД»товару позивачем надано суду належним чином засвідчені копії видаткових накладних, податкових накладних, довіреностей на отримання цінностей і письмових листів підприємств -покупців про підтвердження поставки товару (а.с. 99-245, том І; а.с. 1-80, том ІІ).

Тобто, позивачем надано суду докази використання придбаного товару у господарській діяльності.

В матеріалах справи відсутні і відповідачем не надані суду будь-які докази наявності судових рішень, які б набрали законної сили, з приводу незаконних дій посадових осіб ТОВ «Промислові вентилятори»і ТОВ «ТВК ГРАД».

Посилання податкового органу на пояснення директора ТОВ «ТВК ГРАД», який був допитаний в якості свідка, відносно того, що господарською діяльністю вказаного підприємства він не займався, доручень на реєстрацію та ведення фінансово-господарської діяльності не видавав тощо, не приймаються судом до уваги з урахуванням наступного.

Відповідно до частини першої статті 84 Кримінального процесуального кодексу України доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.

Згідно з частиною другою статті 84 Кримінального процесуального кодексу України процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.

Таким чином, пояснення керівника підприємства, що зафіксовані в протоколі допиту свідка, є лише одним із засобів доказування в кримінальній справі, однак вони не є абсолютним доказом, який встановлює відповідні юридичні факти, у тому числі й щодо нікчемності правочинів, оскільки таким доказом, може бути лише судове рішення, яке набрало законної сили.

Крім того, суд враховує також на ту обставину, що в Акті перевірки ДПІ у Голосіївському районі м. Києва ДПС від 20.08.2012 № 525/22-5/36432558 відсутні посилання на вказаний протокол допиту.

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 Цивільного кодексу України: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Відповідно до роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, яке викладене у постанові від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»нікчемними є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Водночас, при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається у намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Проте, податковим органом не надано суду відповідних вироків у кримінальних справах.

Враховуючи викладене, висновок Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби про нікчемність укладених між позивачем і ТОВ «ТВК ГРАД»правочинів є безпідставним і необґрунтованим.

Відносно тверджень податкового органу про заниження позивачем податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств і податку на додану вартість у зв'язку з віднесенням до складу валових витрат здійснених у зв'язку з виконанням правочинів і до податкового кредиту сум сплаченого податку на додану вартість у складі придбаних товарів, суд зазначає наступне.

З приводу визначення позивачем податкових зобов'язань з податку на прибуток суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 149 Податкового кодексу України податковою базою для цілей оподаткування податком на прибуток визнається грошове вираження прибутку як об'єкта оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу, з урахуванням положень статей 135 - 137 та 138 - 143 цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України прибуток із джерелом походження з України та за її межами визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Витрати у розумінні Податкового кодексу України - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілом власником) (підпункт 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

До складу валових витрат що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України, входять: витрати від операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, 138.11 цієї статті: інші витрати, визначені згідно з пунктами 138.5, 138.10 -138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

При цьому, згідно з підпунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу валових витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Однак, як встановлено під час судового розгляду, кошти сплачені позивачем ТОВ «ТВК ГРАД»в оплату за поставлений товар, є пов'язаними з основною діяльністю позивача, а витрати підтверджуються документально.

З приводу визначення позивачем податкових зобов'язань з податку на додану вартість суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів (супутніх послуг) на митну територію України в митному режимі імпорту або реімпорту (далі - імпорт); г) вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту (далі - експорт); ґ) з метою оподаткування цим податком до експорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг), які перебувають у вільному обігу на території України, до митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України; д) з метою оподаткування цим податком до імпорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг) з-під митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України, для їх подальшого вільного обігу на території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Згідно з пунктом 188.1 статті 188 Податкового кодексу України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів), а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на вартість послуг стільникового рухомого зв'язку).

До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг.

База оподаткування операцій з постачання товарів, ввезених на митну територію України, визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче митної вартості товарів, з якої були визначені податки і збори, що справляються під час їх митного оформлення, з урахуванням акцизного податку та ввізного мита, за винятком податку на додану вартість, що включаються в ціну товарів/послуг згідно із законом.

У разі якщо постачання товарів/послуг здійснюється за регульованими цінами (тарифами), база оподаткування визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за такими цінами (тарифами).

У разі постачання виробничих або невиробничих засобів, інших товарів/послуг без оплати, з частковою оплатою, у межах обміну, у межах дарування, у рахунок оплати праці фізичним особам, які перебувають у трудових відносинах із платником податку, пов'язаній з постачальником особі, суб'єкту господарювання, який не зареєстрований платником податку, іншим особам, які не зареєстровані платниками податку, база оподаткування визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін.

До бази оподаткування враховується вартість товарів/послуг, які постачаються за будь-які кошти (за виключенням суми компенсації на покриття різниці між фактичними витратами та регульованими цінами (тарифами) у вигляді виробничої дотації з бюджету), та вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платникові податку безпосередньо отримувачем товарів/послуг або будь-якою третьою особою як компенсація вартості товарів/послуг, поставлених таким платником податку.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.

Виходячи із системного аналізу пункту 185.1 статті 185, пункту 188.1 статті 188, статті 198 Податкового кодексу України суд дійшов висновку, що право на податковий кредит може виникати як і з дати фактичного списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), так із дати отримання платником податку товарів/послуг або дати отримання податкової накладної. Проте, скористатися цим правом можливо лише при наявності податкової накладної, оформленої у відповідності до Закону. Відсутність податкових накладних зумовлює неможливість включення позивачем до податкового кредиту сум, що підтверджуються вказаними податковими накладними у періоді фізичного здійснення господарської операції.

Згідно з пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Відповідно до пункту 201.4 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця.

Згідно з пунктом 201.6 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Відповідно до пункту 2 статті 3 Закону України від 16.07.1999 № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку, що ведеться підприємством.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що містять відомості про господарські операції та підтверджують їх здійснення.

Позивачем суду надано усі документи, що підтверджують правильність формування податкового кредиту, зокрема, первинні розрахункові та інші документи, у тому числі податкові накладні, акти наданих послуг, рахунки на оплату, банківські виписки.

У свою чергу, відповідачем суду не надано доказів того, що контрагент позивача неправомірно виписав податкові накладні за отриманий товар і надані послуги.

Враховуючи викладене, висновок податкового органу про заниження позивачем податку на прибуток підприємств і податку на додану вартість, є безпідставним.

За таких обставин, податкове повідомлення-рішення від 07.09.2012 № 0000122205 і від 07.09.2012 № 0000112205 підлягають скасуванню.

Згідно з частиною першою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Відповідно до статті 97 Кодексу адміністративного судочинства України суд за клопотанням однієї зі сторін визначає грошовий розмір судових витрат, які повинні бути їй компенсовані.

Оскільки позивач вимог про відшкодування коштів суду не заявляв, судові витрати стягненню на користь позивача не підлягають.

Керуючись статтями 11, 14, 69, 70, 71, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби від 07.09.2012 № 0000122205 і від 07.09.2012 № 0000112205.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд.

Згідно з частиною другою статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Панова Г. В.

Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - 27 листопада 2012 р.