Рішення № 28002853, 10.12.2012, Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра (до 25.04.2025 - Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська)

Справа № 2-2625/11

(2/401/653/12)

РІШЕННЯ

Іменем України

10.12.2012 року

Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого -судді Спаї В.В.,

при секретареві - Коньковій А.О.,

за участі представника позивача -Шкваря К.М.,

за участі відповідача -ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпропетровську цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк»до Товариства з обмеженою відповідальністю «Восток -Транстар»та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із даним позовом, в його обґрунтування посилаючись на те, що відповідно до укладеного договору №103 від 28.02.2008 р. ТОВ «Восток - Транстар»отримало кредит у розмірі 41 951,05 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 13,50% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим строком повернення, що відповідає строку дії картки. Як зазначається позивачем при зверненні до суду на порушення ст.ст. 526,527, 530 ЦК України відповідач належним чином зобов'язання за договором не виконав; станом на 11.05.2010 р. заборгованість складає 77 220,33 грн., з яких: заборгованість за кредитом -38 951,07 грн., заборгованість по процентам за користування кредитом -21 635,27 грн., пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором в розмірі 16 633,99 грн.

Про стягнення даної суми з відповідачів, як солідарних боржників (ОСОБА_2 за договором поруки від 28.02.2008 р. поручився відповідати перед кредитором за виконання обов'язків за кредитним договором в тому ж розмірі, що і боржник, включаючи сплату кредиту, процентів, нарахованих за користування кредитом, винагород, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків.

Підставу позову становлять приписи ст.ст. 526, 527, 530, 1050, 1054 ЦК України.

У судовому засіданні позивач вимоги позову підтримав повністю, надав пояснення аналогічні викладеним в позовній заяві. просив суд повністю задовольнити поданий позов.

Відповідач ОСОБА_2 позов не визнав, наголошував на тому, що підпис, який міститься на договорі поруки, йому не належить, є сфальсифікованим. Разом з тим, відповідач наголошував на тому, що відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки. договору поруки вбачається, що в ньому не встановлено строку, після якого порука припиняється, а умова договору про дію поруки до повного виконання позичальником зобов'язання перед позивачем або до повного виконання поручителем взятих на себе зобов'язань (п. 2 договору) не може розглядатися як установлення строку дії поруки, оскільки це не відповідає вимогам ст. 252 ЦК України. Згідно із цією нормою права строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати. Цього в договорі поруки не встановлено.

Окрім того, на переконання відповідача, позивачем не додержано вимог п. 5 договору поруки, відповідно до якого, кредитор був зобов'язаний направити на адресу позивача письмову вимогу із зазначенням в ній невиконаного обов'язку; утім, зазначеного позивачем зроблено не було.

Разом з тим, відповідно до заперечень відповідача-2 укладений договір суперечить вимогам СК України. Відповідно до ч.2 ст.60 Сімейного кодексу України кожна річ, набута за час шлюбу,крім речей індивідуального користування є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно ч. 1 ст.63 Сімейного кодексу України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном,що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Отже, укладаючи договір поруки на забезпечення вимог за кредитним договором згоди дружини відповідача -2 отримано не було, що грубо порушує її права, як співвласниці нажитого майна під час шлюбу, оскільки при задоволенні вимоги щодо стягнення з поручителя грошових коштів за кредитним договором за рахунок майна, яке є спільною власністю.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 65 СК України при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.

Таким чином, договір поруки, укладений на забезпечення виконання вимог за кредитним договором грубо порушує права дружини позивача, як співвласниці нажитого майна під час шлюбу. Цей договір укладений без її згоди, а виданий позивачем кредит у сумі 41 951,05 грн. виходить за межі дрібного побутового. Відсутність згоди дружини на укладення договору поруки свідчить про відсутність у ОСОБА_2 необхідного обсягу цивільної дієздатності.

Статтею 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 203 Цивільного кодексу України однією з вимог, дотримання яких необхідне для дійсності правочину, є наявність необхідного обсягу цивільної дієздатності, відповідно відсутність в момент вчинення правочину необхідного обсягу цивільної правоздатності є підставою для визнання правочину недійсним.

Відповідач -1 не скористався правом брати участь у судових засіданнях.

Заслухав пояснення представника позивача та відповідач - 2 та дослідивши докази в межах заявлених вимог згідно ст. 11 ЦПК України, суд дійшов до висновку про наявність підстав для задоволення позову повністю, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають із підстав, установлених ст. 11 цього Кодексу, зокрема: договорів та інших правочинів (ч. 2 ст. 509 ЦК України).

Зобов'язання перестає діяти в разі його припинення з підстав, передбачених договором або законом (ч. 1 ст. 598 ЦК України), та ці підстави зазначені в ст. ст. 599, 600, 601, 604 - 609 ЦК України, та за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Належним виконанням зобов'язання є виконання, прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обов'язки сторін зобов'язання.

Банківський кредит - будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми (ст. 2 закону України «Про банки та банківську діяльність»); за ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Судом було встановлено, що між банком, з одного боку, та ТОВ «Восток -Транстар», з іншого боку в особі директора Куроедова В.О., 28.02.2008 р. був укладений договір №103 про надання Овердрафт-мікро кредиту, відповідно до якого ТОВ «Восток -Транстар»отримало кредит у розмірі 41 951,05 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 13,50% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим строком повернення, що відповідає строку дії картки.

На порушення ст.ст. 526, 527, 530 ЦК України відповідач належним чином зобов'язання за договором не виконав; станом на 11.05.2010 р. заборгованість за договором складає 77 220,33 грн., з яких: заборгованість за кредитом -38 951,07 грн., заборгованість по процентам за користування кредитом -21 635,27 грн., пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором - 16 633,99 грн.

Як встановлено судом, укладаючи 28.02.2008 р. договір №103, сторони за ним погодили, що «овердрафт-мікро»кредитування здійснюється банком в межах ліміту та строку, встановлених згідно п. 1.3 - 1.4 договору з періодом непереривного користування кредитом не більше 30 днів, та те, що (п. 1.4) проведення платежів клієнта в порядку, встановленому договором, провадиться банком у строк по 28 лютого 2009 року.

Згідно зі змістом ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту (ст. 527 ЦК).

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами; боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання (стаття 625 ЦК України). Отже, позичальник зобов'язаний виконувати кредитний договір у відповідності до його умов та вимог закону.

Таким чином, зважаючи на вищенаведене, та за урахуванням того, що на виконання ст. 625 ЦК боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання, для суду вбачаються підстави для задоволення позову повністю.

У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (ст. 554 ЦК).

Разом з тим, приймаючи рішення щодо заявлених позивачем вимог, суд враховує, що кредитний договір є дійсним і неоспореним, є актом волевиявлення сторін, що підтверджує їх згоду виконувати умови, які вони для себе передбачили, суд дійшов до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову в повному обсязі та стягнення з відповідачів, як солідарних боржників, на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованості за договором №103 про надання Овердрафт-мікро кредиту від 28.02.2008 р. в розмірі 77 220,33 грн., яка склалася станом на 11.05.2010 р., з яких: заборгованість за кредитом -38 951,07 грн., заборгованість по процентам за користування кредитом -21 635,27 грн., пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором в розмірі 16 633,99 грн.

Щодо заперечень відповідача та наголошення ним про порушення прав його дружини, оскільки остання не надавала згоди на укладення її чоловіком (відповідачем -2 у цій справі) договору поруки, то суд не бере до уваги дані доводи, оскільки дружина відповідача -2 не є ані стороною, ані третьою особою, ані особою, яка відповідно до закону захищає права, свободи чи інтереси інших осіб у цій справі, у зв'язку з чим відповідач -2 за умови наявності повноважень на представництво її інтересів (ст. 42 ЦПК України) мав би захищати її права, свободи чи інтереси.

З приводу заперечення відповідача -2 про припинення договору поруки з передбаченої ч. 4 ст. 559 ЦПК України підстави, то суд виходить з наступного.

За ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Відповідно до встановлених та зазначених вище судом фактів, укладаючи 28.02.2008 р. договір №103, сторони за ним погодили, що «овердрафт-мікро» кредитування здійснюється банком в межах ліміту та строку, встановлених згідно п. 1.3 - 1.4 договору з періодом непереривного користування кредитом не більше 30 днів, та те, що (п. 1.4) проведення платежів клієнта в порядку, встановленому договором, провадиться банком у строк по 28 лютого 2009 року.

Згідно ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, установлених договором або актом цивільного законодавства; частиною другою ст. 16 ЦК України визначено способи захисту цивільних прав та інтересів, а також визначено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

За ст. 118 ЦПК України позов пред'являється шляхом подання позовної заяви до суду першої інстанції; таким чином, заперечуючи проти вимог позову ПАТ КБ «ПриватБанк» відповідач -2 мав би подати зустрічний позов, обравши передбачений ст. 16 ЦК спосіб захисту (зокрема про визнання припиненим договору поруки), який би підлягав (тобто зустрічний позов) розгляду у цій справі. Утім, даної вимоги відповідач - 2 не ставив.

Разом з тим, доводи відповідача -2 щодо фальсифікації його підпису на договорі поруки спростовуються висновком судової почеркознавчої експертизи №2-2625\12, складеного 19.10.2012 р., відповідно до якого підпис від імені ОСОБА_2 в графі «поручитель»договору поруки №103-ДП від 28.02.2008 р. імовірно виконаний самим ОСОБА_2; інших доказів у порядку ст.ст. 57-59 ЦПК України на підтвердження слушності доводів виконання підпису на договорі іншою особою, а не ОСОБА_2, відповідачем суду не надано.

Питання про розподіл судових витрат вирішено у відповідності до приписів ст.ст. 88 та 215 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 15, ч. 1 ст. 88, ст.ст. 212, 214-215 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю «Восток -Транстар»та ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «ПриватБанк» (ЄДРПОУ 14360570, місце знаходження юридичної особи: м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, буд. 50) заборгованість за договором №103 про надання Овердрафт-мікро кредиту від 28.02.2008 р. в розмірі 77 220,33 грн., яка склалася станом на 11.05.2010 р., з яких: заборгованість за кредитом -38 951,07 грн., заборгованість по процентам за користування кредитом -21 635,27 грн., пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором в розмірі 16 633,99 грн.

Стягнути солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю «Восток -Транстар»та ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (ЄДРПОУ 14360570, місце знаходження юридичної особи: м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, буд. 50) судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору в розмірі 772,20 грн. та оплатою витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду цивільної справи в розмірі 120 грн.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Дніпропетровської області через Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська шляхом подання протягом десяти днів з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя