Ухвала суду № 27993357, 29.11.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 листопада 2012 року м. Київ К-33202/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого Степашка О.І.

суддів: Борисенко І.В.

Федорова М.О.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Деснянському районі м. Києва

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 04.08.2010

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 07.10.2010

у справі № 2а-9161/10/2670

за позовом Приватного підприємства «Єврокомфорт»

до Державної податкової інспекції у Деснянському районі м. Києва

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень- рішень

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «Єврокомфорт» (далі по тексту -позивач, ПП «Єврокомфорт») звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Деснянському районі м. Києва (далі по тексту -відповідач, ДПІ у Деснянському районі м. Києва) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 13.04.2010 № 0001172301/0 та № 0001162301/0.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04.08.2010, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 07.10.2010, позовні вимоги задоволено повністю з огляду на їх правомірність.

В касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено планову виїзну документальну перевірку фінансово-господарської діяльності позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства, за результатами якої складено акт перевірки №2145/23-2/32246317 від 31.03.2010, на підставі якого прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 13.04.2010 №0001172301/0 на суму податкового зобов'язання 193071,00 грн. за порушення пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 та пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 №168/97-ВР «Про податок на додану вартість»(далі - Закон №168/97-ВР) та оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 13.04.2010 №0001162301/0 на суму податкового зобов'язання 211309,00 грн. за порушення пп. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 Закону України від 28.12.1994 №334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств»(далі - Закон №334/94-ВР).

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з наступних обставин, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Пунктом 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»встановлено, що валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 вказаного Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Згідно з абз. 4 пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 даного Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

За своїм змістом наведені норми Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»передбачають як підставу для не включення до валових витрат лише випадок повної відсутності будь-яких розрахункових, платіжних та інших документів, а тому і неможливість віднесення до складу валових витрат підприємства сум, непідтверджених будь-якими документами взагалі.

Натомість, судами попередніх інстанцій встановлено, що всі необхідні первинні бухгалтерські документи щодо придбання дизельного пального є в наявності у позивача.

Згідно з п. 5.11 ст. 5 згаданого Закону встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

За наведених обставин, витрати, понесені позивачем, правомірно включені до складу валових витрат ПП «Єврокомфорт», оскільки пов'язані з його господарською діяльністю.

Крім того, податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом (пункт 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість»).

Згідно з пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в матеріалах справи наявні всі необхідні первинні документи, які складені у відповідності до вимог пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що підтверджують право позивача на податковий кредит у відповідний період. Жодних доказів, які б підтверджували порушення з боку позивача при укладанні договорів публічного порядку, відповідачем не надано. На час укладання договорів із позивачем, його контрагенти були належним чином зареєстровані у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців, тобто мали достатній об'єм правоздатності для укладення спірних угод.

Крім того, відповідно до норм Закону України «Про систему оподаткування»за будь-якими із сторін правочину не передбачено зобов'язання та не визначено права здійснення контролю показників податкової звітності однієї сторони правочину над показниками податкової звітності заявленими іншою стороною правочину.

З урахуванням викладеного, правильним є висновок судів, що виконання одним платником податків своїх зобов'язань перед бюджетом не ставиться у залежність від виконання зазначених зобов'язань будь-яким іншим платником податків.

За таких обставин та з урахуванням вимог ч. 3 ст. 2, ч. 2 ст. 71 КАС України, суди дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для задоволення позову.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що судами попередніх інстанцій належним чином з'ясовані обставини справи та надано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів попередніх інстанцій не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 220-1, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Деснянському районі м. Києва відхилити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 04.08.2010 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 07.10.2010 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий(підпис)О.І. Степашко Судді(підпис)І.В. Борисенко (підпис)М.О. Федоров