Ухвала суду № 27993124, 03.12.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"03" грудня 2012 р. м. Київ К/9991/59241/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Кошіля В.В.

Суддів Борисенко І.В.

Моторного О.А.

при секретарі Браславській А.В.

за участю представників сторін:

позивача -Якимчука М.М.,

відповідача -Приходька О.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби

на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06.09.2012 року

та постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.06.2012 року

у справі № 2а-6016/12/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Проектно-монтажна компанія «ЕРА»

до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Проектно-монтажна компанія «ЕРА»звернулось до суду з позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби від 27.03.2012 року № 0001472202 та № 0001482202.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.06.2012 року, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 06.09.2012 року, позов задоволено повністю; визнано протиправними та скасовано спірні податкові повідомлення-рішення, з мотивів протиправності їх прийняття.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судами норм матеріального права.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, за результатами проведеної документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «ПМК «ЕРА»з питань дотримманяя вимог податкового законодавства при взаємовідносинах із ТОВ «ТелеКомплекс»за період з 01.09 по 30.09.2011 року, складено акт № 280/23-08/34540270 від 14.03.2012 року, в якому зафіксовані порушення:

- пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено податкові зобов'язання з податку на прибуток на 504 261 грн.;

- п. 198.6 ст. 198, п. п. 201.4, 201.6 ст. 201 зазначного Кодексу, п. 4 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України №969 від 21.12.2010 року та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29.12.2010 року за №1401/18696, внаслідок чого занижено податкові зобов'язання з податку на додану вартість на 434 488 грн.

На підставі результатів вказаної перевірки, 27.03.2012 року відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення:

1) № 0001472202 про визначення суми податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 504 261 грн.;

2) № 0001482202 про визначення суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 434 488 грн. основного платежу та 108 622 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Також судами попередніх інстанцій встановлено, що 02.08.2011р. між ТОВ «ПМК «ЕРА» та ТОВ «ТелеКомплекс»укладено договір субпідряду № 337, за умовами якого ТОВ «ТелеКомплекс»виконало підрядні роботи на загальну суму 2 606 926 грн. (в тому числі податок на додану вартість у розмірі 434 488 грн.), а ТОВ «ПМК «ЕРА оплатив їх.

Факт виконання умов цього договору судами встановлено з підтвердженням матеріалів справи, а саме: довідками про вартість виконаних будівельних робіт, актами приймання виконаних будівельних робіт, податковими накладними, платіжним дорученням від 28.12.2011 року №586, випискою банку по рахунку позивача.

Реальність спірних господарських операцій підтверджується актом від 21.09.2011 року №21, ліцензією ТОВ «Телекомплекс»серії АВ№514035; виконавчою документацією на «Будівництво транспортної розв'язки біля ст. метрополітену «Дніпро»у Печерському районі м. Києва» (телефонна каналізація); протоколом наради по об'єкту «Будівництво транспортної розв'язки біля ст. метрополітену «Дніпро»у Печерському районі м. Києва»від 02.08.2011 року № 85; протоколом наради по об'єкту «Будівництво транспортної розв'язки біля ст. метрополітену «Дніпро»у Печерському районі м. Києва»від 10.08.2011 року № 93; договором субпідряду від 04.05.2011 року № 0921Т та актом приймання виконаних робіт до нього.

Донараховуючи податкові зобов'язання спірними податковими повідомленнями-рішеннями, податковий орган виходив з нікчемності вказаного договору субпідряду, оскільки відсутнє погодження ТОВ «ТелеКомплекс» як субпідрядника у замовника та генпідрядника та відсутність відповідних віз на актах виконаних робіт; відсутність у ТОВ «ТелеКомплекс» достатньої кількості найманих працівників із відповідними професійно-кваліфікаційними навиками для здійснення будівельних робіт; не підтвердження в ході перевірки наявності поставок товарів від ТОВ «ДЕКОС АЛЬЯНС» та ТОВ «ВІП СОЮЗ», а також виконання робіт для позивача у вересні 2011 року.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з наступного, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 228 цього Кодексу правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

З огляду на принцип персональної відповідальності платника податку, право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.

Оскільки наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, то факт виконання поставки товару входить до предмету доказування у справі.

Згідно з п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Відповідно до пп. пп. 14.1.156, 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 зазначеного Кодексу податкове зобов'язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк); податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку (п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України).

Пунктом 198.6 статті 198 цього Кодексу встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно з п. 187.1 ст. 187 вказаного Кодексу датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до п. п. 201.4, 201.8 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця; право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

На основі викладеного, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про правомірність формування позивачем податкового кредиту на основі податкових накладних, виданих ТОВ «ТелеКомплекс», яке на момент їх складання було включене до ЄДРПОУ та зареєстроване платником податку на додану вартість відповідно до чинного законодавства, та за встановленння факту реального здійснення господарських операцій по укладеному між вказаними особами договору субпідряду.

Відповідно до пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Згідно з п. 135.1 ст. 135 цього Кодексу доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті та інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

Відповідно до п. 138.1 ст. 138 зазначеного Кодексу витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті, інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу, крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

За правилами пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Оскільки в судовому порядку встановлено, що витрати позивача за договором субпідряду з ТОВ «ТелеКомплекс»підтверджуються належним чином оформленими первинними документами, а реальність вказаних господарських операцій та їх пов'язаність з господарською діяльністю позивача підтверджується актом від 21.09.2011 року №21, ліцензією ТОВ «ТелеКомплекс»серії АВ № 514035, виконавчою документацією, договором субпідряду від 04.05.2011 року №0921Т та актом приймання виконаних робіт, то донарахування відповідачем податкового зобов'язання з податку на прибуток є безпідставне та необґрунтоване.

Враховуючи викладене, відсутність порушень норм матеріального права, висновок судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позовних вимог є вірним, а касаційна скарга відповідача - необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби залишити без задоволення.

Ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06.09.2012 року та постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.06.2012 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий(підпис)В.В. Кошіль Судді(підпис)І.В. Борисенко (підпис)О.А. Моторний