Постанова № 27992216, 26.11.2012, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

26 листопада 2012 року 14:51 № 2а-13365/12/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Федорчука А.Б., при секретарі судового засідання Паньківу В.В. розглянувши у судовому засіданні адміністративну справу

за позовомНауково-виробничої корпорації "Патон-Композит"до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва Державної податкової службипро визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від

15.06.2012 №0002392270, №0002402270.

за участю представників сторін:

від позивача: Пікож О.П., Богинич О.Л.

від відповідача: Харитонова А.О.

Відповідно до частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 26.11.2012 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач, в особі Науково-виробничої корпорації "Патон-Композит", звернувся до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 15.06.2012 року №0002392270 та №0002402270.

В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначає, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення винесені податковим органом із порушенням чинного законодавства України, ґрунтуються на неправильному застосуванні норм податкового законодавства, а тому підлягають скасуванню.

Відповідачем позовні вимоги заперечуються з огляду на те, що в ході перевірки встановлено, що Позивачем придбано товар (роботи, послуги) у осіб, які не сплачувала податки, діяльність яких має ознаки фіктивного підприємства та винесені вироки по посадовим особам контрагента позивача, наявні пояснення посадових осіб щодо фіктивності підприємств.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Співробітниками Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києві ДПС було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Науково-виробничої корпорації "Патон-Композит" з питань правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податку на додану вартість та податку на прибуток по фінансово-господарським взаємовідносинам з ТОВ «ОПТТОРГЗАПЧАСТИНА»за період з 01.07.2009 року по 31.122010 року

За результатами перевірки складено Акт 01.06.2012 №1531/1-22-70-31900143 (надалі -Акт перевірки).

В Акті перевірки встановлено наступні порушення п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5 п.7.4 ст. 7 ст. 7 Закону України від 03.04.1997р. №168/97-ВР «Про податок на додану вартість», в результаті чого підприємством завищено податковий кредит з податку на додану вартість (р. 22.2 Декларації з ПДВ) за вересень 2010 року у розмірі 6908,00 грн.; заниження суми ПДВ, яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет за підсумками поточного звітного періоду (р. 27 Декларації з ПДВ) на загальну суму 93 417,00 грн. та п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" № 283/97-ВР від 22.05.1997 року, із наступними змінами і доповненнями, що призвело до заниження податку на прибуток підприємства у сумі 116 771,00 грн.

На підставі висновків Акту перевірки, Податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 15.06.2012 р. №0002392270 та податкове повідомлення-рішення від 15.06.2012 р. №0002402270.

Повно та всебічно дослідивши наявні матеріали справи, а також норми чинного законодавства, суд прийшов до висновку про необґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.

Судом встановлено, що між Позивачем (Замовником) та ТОВ «ОПТТОРГЗАПЧАСТИНА»(Виконавець) було укладено Договір №15/10 на поставку науково-технічної продукції від 15.10.2009 р. (надалі по тексту Договір №15/10) та Договір №08/10 на поставку науково-технічної продукції від 08.10.2009 р. (надалі по тексту Договір №8/10).

У відповідності до п. 1.1 та п. 1.2 Договору №15/10, передбачено, що «ЗАКАЗНИК поручает, а ИСПОЛНИТЕЛЬ принимает на себя обязательства по выполнению работ: «Доработка технической документации электрического модуля блока управления применительно к установке ТОПАС-4»именуемого в дальнейшем продукция. Номенклатура, технические и другие требования к продукции, указанной в п. 1.1. настоящего Договора, которые учитываются при ее оценке и сдаче-приемке, отражены в техническом задании (см. Приложение 2).».

В п. 2.1 Договору зазначено: «Общая стоимость работ, выполняемых ИСПОЛНИТЕЛЕМ в соответствии с п.п. 1.1. настоящего Договора, составляет 30480,00 (тридцать тысяч четыреста восемьдесят) гривен, включая НДС - 20% в сумме 5080,00 грн. (см. Приложение № 1 Протокол согласования договорной цены).

Крім того п. 2.2 даного Договору передбачено: «Оплата продукции ЗАКАЗЧИКОМ осуществляется после приемки продукции в виде комплекта рабочей документации (один комплект на белках и 1 комплект копии), в размере 100% от общей стоимости Договора».

Договір №8/10 має однаковий зміст з Договором №15/10, за виключенням ціни, яка складає 27180 грн.

На підтвердження виконаних робіт по вищезазначеним Договорам Позивачем було надано суду Технічні завдання, Протоколи, Акти здачі-прийняття робіт (надання послуг).

Як зазначено Вищим адміністративним судом України в інформаційному листі від 20 липня 2010 року №1112/11/13-10 "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби", процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи: 1. Встановлення факту здійснення господарської операції. 2. Встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції. 3. Встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг) спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку. 4. Встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

Законом, що визначає платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету є Закон України "Про податок на додану вартість".

Згідно з пунктом 1.7 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість", податковий кредит -це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до п. 10.1 статті 10 Закону України «Про податок на додану вартість»особами, відповідальними за нарахування, утримання та сплату (перерахуванню) до бюджету є: платники податку, визначені у статті 2 цього Закону.

Згідно вимогам п. 1.3 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість»платник податку -особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка ввозить (пересилає) товари на митну територію України.

У відповідності до вимог п.п. 7.2.3. п. 7.2. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з п.п.7.2.6. п. 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»визначено «податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту…».

У відповідно до п.п.7.4.5 п. 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями ", а також, що "…у разі, коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються непідтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами".

Як зазначив Вищий адміністративний суд України в листі від 02 червня 2011 року №742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Таким чином, в межах даного спору слід встановити факт здійснення (реальність) господарських операцій між Позивачем та його контрагентами, обставини використання придбаного товару у власній господарській діяльності позивача та встановити спеціальну податкову правосуб'єктність учасників господарської операції (чи були платниками податку на додану вартість).

Крім того, Суд звертає увагу, що Позивачем не надано суду доказів того, що його контрагент мав дозволи на надання послуг, які передбачені були Договорами.

З огляду на предмет та обсяг робіт, які, як стверджував позивач, було виконано (придбано) його контрагентом, та послуги, які були ним отримані, суд приходить до висновків, що контрагенти позивача були позбавлені можливості виконати роботи (поставити товар), які є предметами договорів, а позивач, в свою чергу, не міг не знати цього.

Також, суд звертає увагу, що в матеріалах справи міститься вирок Індустріального районного суду м. Дніпропетровськ по справі №0417/1 -298/2011 від 12.08.2011 року.

В вироку зазначено, що громадян ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6. було визначено винними у вчиненні злочинів, передбачених ст.ст. 28 ч. 3, 205 ч.2, 366 ч.2 КК України, які діючи у складі однієї злочинної групи здійснили фіктивне підприємництво, з метою прикриття незаконної діяльності провели створення та придбання ряду суб'єктів підприємницької діяльності, в тому числі ТОВ «Опторгзапчастина»(код ЄДРПОУ 35607330).

Згідно вироку суду було встановлено, що підсудні ОСОБА_5. ОСОБА_6, ОСОБА_4, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 скоїли ряд злочинів в складі організованої групи за період з вересня 2008 року по 31 березня 2011 року, при наступних обставинах:

На ОСОБА_6 організатор ОСОБА_7 поклав виконання наступних функції: керувати підприємством ТОВ «Опторгзапчастина», складати первинні бухгалтерські документи фіктивної господарської діяльності такого підприємства; будучи призначеним на посаду директора підконтрольних суб'єктів підприємницької діяльності - ТОВ «Опторгзапчастина», ТОВ «Торгсфоре»і ТОВ «Альта-сервіс», створених з метою прикриття незаконної господарської діяльності організованого угрупування, повинен був контактувати з представниками податкових та правоохоронних, та інших контролюючих державних органів, тим самим забезпечувати зовнішню безпеку здійснення незаконної діяльності організованого угрупування по надання незаконних фінансових послуг. ОСОБА_7 передав документи та інші реквізити підприємства ОСОБА_6

Таким чином, ОСОБА_7 який виступив організатором організованого угрупування, розробив план вчинення злочину, знайшов співучасників злочину і сформував склад організованої групи. В подальшому керував діями членів організованого угрупування (в яке входило підприємство ТОВ «Опторгзапчастина»), з метою прикриття незаконної діяльності по переводу безготівкових грошових коштів в готівку, чим завдав шкоди державі в особливо великих розмірах.

Підсудний ОСОБА_6 свою вину визнав повністю і показав, що за пропозицією ОСОБА_7 за щомісячну грошову винагороду, він став засновником та директором декількох підприємств, в тому числі ТОВ «Опторгзапчастина». реєстрацію, зміну в статутних документах він здійснював під керівництвом ОСОБА_7 Вся статутна, первинна та інша документація, печатка підприємства зберігались у ОСОБА_7 Фактично господарська діяльність підприємства не велась, за вказівкою ОСОБА_7 він підписував різні документи, що в подальшому відбувалось з даними документами йому невідомо. Йому було відомо, що підприємство необхідно ОСОБА_7 для здійснення діяльності по наданню незаконних фінансових послуг і переводу безготівкових грошових коштів в готівку, але перебуваючи в скрутному матеріальному становищі ОСОБА_6 працював директором підприємства та виконував вказівки ОСОБА_7

У відповідності до ч.1, ч.4 ст. 72 КАС України, обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Крім того, в акті перевірки зазначено, що були використані документи, надані посадовими особами підприємства НВК «Патон-Композит»та співробітниками УПМ ДПС м. Києві: лист УПМ ДПС у м. Києві від 27.03.2012 року №1109/7/07-4215; вирок Індустріального районного суду м. Дніпропетровськ по справі №0417/1 -298/2011 від 12.08.2011 року; договори на поставку науково-технічної продукції «Доопрацювання технічної документації газоповітряного модуля блоку керування для ТОПАС-4»від 08.10.2009 року №8/10 та від 15.10.2009 року №15/10; податкові накладні по взаємовідносинах з ТОВ «Опторгзапчастина»; акт здачі-прийняття по взаємовідносинах з ТОВ «Опторгзапчастина»; видаткові накладні по взаємовідносинах з ТОВ «Опторгзапчастина»; реєстри виданих та отриманих податкових накладних за перевіряємий період: банківські виписки по взаєморозрахунках з ТОВ «Опторгзапчастина»; лист НВК «Патон-Композит»стосовно формування валових витрат при взаємовідносинах з ТОВ «Опторгзапчастина».

Оскільки контрагент позивача зареєстрований за зверненням невстановлених осіб від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності цього товариства, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, отже, виписані від їх імені податкові накладні не можна вважати належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.

Згідно з частиною 1 статті 67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки та збори в порядку і розмірах, установлених законом.

За змістом частини 1 статті 228 Цивільного кодексу України (далі ЦК), правочин спрямований на незаконне заволодіння майном держави, вважається таким, що порушує публічний порядок, а отже, згідно з частиною 2 згаданої статті, є нікчемним.

Як зазначено у частині 2 статті 215 ЦК, визнання судами нікчемних правочинів недійсними не вимагається.

Відповідно до частини 1 статті 216 ЦК, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім пов'язаних з його недійсністю.

З огляду на вищевикладене, суд погоджується з посиланнями відповідача на те, що угоди, укладені між позивачем та його контрагентом є нікчемним правочином.

Згідно п.9.1, п. 9.2, ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»та п. 2.4 Положення «Про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», затвердженого наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.95 р. первинні документи для надання їм юридичної сили та доказовості повинні мати обов'язкові реквізити, у тому числі посада, прізвище і підписи осіб, відповідальних за дозвіл на здійснення господарської операції і складання первинного документу.

Відповідно до пп.5.2.1 п.5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Пункт 6 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого Наказом ДПА України № 165 від 30.05.97 р. передбачає, податкова накладна дає право покупцю, зареєстрованому як платник податку на включення до податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість.

Відповідно до п. 5 вищевказаного Порядку податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення особою, яка не зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій не присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

З аналізу зазначених норм вбачається, що визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є відповідність податкової накладної порядку її заповнення та подальше використання придбаних товарів (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Як вбачається з обставин справи, позивач в податкових деклараціях з податку на додану вартість в складі податкового кредиту відобразив суми податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виписаних контрагентами, у зв'язку з отриманням послуг.

Суд звертає увагу, що навіть наявність у покупця належно оформлених документів, необхідних для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою формування податкового кредиту, у разі недоведенння реальності здійснених господарських операцій та факту використання придбаних товарів/послуг в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Під господарською діяльністю у Господарському кодексі України (стаття 3) розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Разом з тим, надані позивачем документи, не дають суду можливості встановити реальність здійснених операцій та факт використання в господарській діяльності позивача, а лише фіксують господарські операцій з вищезазначеними контрагентами.

Враховуючи викладене, судом не встановлено, а позивачем не доведено, що здійснені ним господарські операції з контрагентом носять реальний характер, а отримані послуги (товар) використані в межах господарської діяльності.

Наведені правові норми свідчать, що визначальною умовою правомірності формування витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, є їх здійснення для провадження господарської діяльності платника податку, та підтвердження первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку.

Крім того, такої ж правової позиції дотримується Вищий адміністративний суд України в Ухвалі від 25.10.10 р. по справі К-45472/09, Ухвалі від 15.07.10 р. по справі К-24085/07, Постанова від 22.06.11р. по справі К/9991/15429/11, Ухвалі від 05.10.11р. по справі К 9991/14602/11.

Враховуючи, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними конкретними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, суд приходить до висновку, що в позовній заяві наведені обставини, які не підтверджуються достатніми доказами, що свідчить про не обґрунтованість позовних вимог, а отже, податкові повідомлення-рішення прийняті з урахуванням всіх обставин.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З урахуванням викладеного, суд приходить висновків про відмову в задоволення позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Постанова відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя А.Б. Федорчук