Постанова № 27989271, 05.12.2012, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" грудня 2012 р. Справа № 5019/1367/12 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: суддів:Козир Т.П., Губенко Н.М., Іванової Л.Б.,розглянувши матеріали касаційної скаргиЗаступника прокурора міста Києвана рішення та постанову Господарського суду Рівненської області від 03.09.2012 Рівненського апеляційного господарського суду від 09.10.2012у справі № 5019/1367/12 Господарського суду Рівненської областіза позовомЗаступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Фонду державного майна та Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"до відповідачів Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", Київського апеляційного господарського судупровизнання недійсним договоруза участю представників сторін:

позивача-1: Підгородній В.П., дов.від 11.11.2011 № 399

позивача-2: Сидорченко В.В., дов.від 16.03.2012 № 14-345

відповідача-1: Романюк В.В., дов.від 26.12.2011 № 125/10

відповідача-2: Плотніцька С.Б., дов.від 08.10.2012 б/н

прокуратури: Томчук М.О., прокурор відділу Генеральної прокуратури України, посв. № 000606 від 01.08.2012

ВСТАНОВИВ:

Заступник прокурора міста Києва звернувся до Господарського суду Рівненської області в інтересах держави в особі Фонду державного майна України та Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" із позовом до Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", Київського апеляційного господарського суду про визнання недійсним договору оренди нерухомого майна від 26.07.2012 №17/12-324, укладеного між Дочірньою компанією "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" та Київським апеляційним господарським судом.

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 03.09.2012 у справі №5019/1367/12 (суддя Павленко Є.В.) в задоволенні позову Заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Фонду державного майна України та Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" до Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" та Київського апеляційного господарського суду про визнання недійсним договору №17/12-324 (найму) оренди нерухомого майна від 26.07.2012, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою С.В. та зареєстрованого в реєстрі за № 9954, відмовлено повністю.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 09.10.2012 у справі №5019/1367/12 (колегія суддів у складі: Тимошенко О.М. - головуючого судді, суддів Огороднік К.М., Коломис В.В.) рішення Господарського суду Рівненської області від 03.09.2012 у справі № 5019 1367/12 залишено без змін.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції та постановою суду апеляційної інстанції, Заступник прокурора міста Києва звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Рівненської області від 03.09.2012 та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 09.10.2012 у цій справі, прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою до суду касаційної інстанції, скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Сторони згідно з приписами статті 1114 Господарського процесуального кодексу України були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги та скористалися передбаченим законом правом на участь у перегляді справи в касаційній інстанції.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових актів, вважає касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Предметом позову у справі є позовні вимоги про визнання недійсним укладеного 26.07.2012 між Дочірньою компанією "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (орендодавцем) та Київським апеляційним господарським судом (орендарем) договору № 17/12-324 (найму) оренди нерухомого майна (далі - Договір), посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою С.В. та зареєстрованого в реєстрі за № 9954.

За умовами цього Договору орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування без права викупу частину нежитлової будівлі, загальною площею 4664 кв.м., що розташована за адресою: м. Київ, вул. Шолуденка, 1.

Обґрунтовуючи підстави позову про визнання недійсним спірного Договору, прокурор посилається на: порушення ст. 5 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", оскільки предметом спірної угоди є частина будівлі, площа якої перевищує 200 кв.м., а тому ДК "Газ України" не мала права на укладання такого договору; надання права користування майном, яке не є предметом спірного правочину, а саме: невключення до предмету договору площ загального користування (коридорів, вбиралень тощо); передачу в оренду за договором майна, що не виділене в натурі та на яке відсутній правовстановлюючий документ; безпідставне встановлення орендної плати у розмірі 1 грн. 00 коп. на рік та укладання договору без проведення конкурсу; перевищення повноважень керівником орендаря при підписанні цієї угоди; укладання договору орендодавцем без необхідного обсягу повноважень на вчинення вказаної дії; укладення договору без проведення процедури державних закупівель.

Згідно частин 1, 2 статті 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Зокрема: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій та підтверджується наявними матеріалами справи, зі змісту пунктів 1.1, 1.4 Статуту ДК "Газ Україна" вбачається, що компанія є дочірньою компанією НАК "Нафтогаз України", а остання є засновником компанії.

Пунктом 4.1 Статуту ДК "Газ України" майно компанії складається з основних засобів (фондів), оборотних засобів, активів, цінних паперів, а також інших активів, відображених у бухгалтерському обліку. Однією із підстав формування майна є набуття на підставах, не заборонених чинним законодавством України.

Відповідно до пункту 4.2 Статуту ДК "Газ України" компанія є власником майна, набутого в результаті господарської діяльності.

Господарськими судами встановлено, що на підставі договорів купівлі-продажу №17/04-1080 від 21.10.2004 та №17/05-1754 від 15.11.2005 ДК "Газ України" згідно рішення правління НАК "Нафтогаз України" (протокол № 101 від 27.09.2004) придбано нерухоме майно - нежилі приміщення, за адресою: м. Київ, вул. Шолуденка, 1, загальною площею 11004,4 кв.м. (9 376,7 кв.м. + 1 627,7 кв.м.), а згідно технічного паспорту БТІ на момент укладання Договору їх площа становить 10991,1 кв.м.

З огляду на встановлене, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відсутність підстав вважати майно, набуте ДК "Газ Україна" в процесі здійснення господарської діяльності, державним майном чи майном, на яке поширюється режим управління державним майном.

За змістом ст. 1 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (далі -Закону) правовідносини за договором оренди можуть регулюватися цим законом незалежно від форми власності майна, що є об'єктом оренди (в т.ч. приватного за змістом ч. 5 ст. 1 Закону), при цьому за системним аналізом положення ст. 5 Закону поширюються виключно на оренду державного та комунального майна, оскільки наведені в такій статті особи не можуть бути наймодавцями майна приватної форми власності.

Судами попередніх інстанцій зазначено, що спірне майно перебуває у приватній власності ДК "Газ Україна", що виключає можливість поширення на спірні правовідносини (щодо порядку укладання договору) ст. 5 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Враховуючи викладене, господарськими судами попередніх інстанцій правомірно спростовані твердження прокурора про те, що орендодавцем за спірним договором мав бути Фонд державного майна України чи його регіональні відділення.

Як встановлено судами, згідно умов спірного договору та додатку № 1 до нього, об'єктом оренди є приміщення площею 4664 кв.м., розташоване за адресою: м. Київ, вул. Шолуденка, 1.

З аналізу положень ч. 1 ст. 182, ст. ст. 186, 187 Цивільного кодексу України, господарські суди дійшли висновку, що площі загального користування (коридори, вбиральні, тощо), які на думку прокурора мають бути включені до предмету спірного договору, є саме допоміжними приміщеннями, що призначені для обслуговування та забезпечення експлуатації будівлі по вул. Шолуденка, 1 у місті Києві (в т.ч. нежилих приміщень площею 4 664 кв.м., що передані в оренду відповідачу -2).

Враховуючи те, що в розумінні вищевказаних норм чинного законодавства площі загального користування (коридори, вбиральні тощо) є приналежністю будівлі по вул. Шолуденка, 1 у м. Києві, яка, в свою чергу є головною річчю у розумінні вказаних норм чинного законодавства (в т.ч. переданих відповідачу-2 на підставі Договору нежилих приміщень), господарськими судами обґрунтовано зазначено, що об'єктами спірного Договору правомірно визначено саме нежитлові приміщення, а включення площ загального користування (коридорів, вбиралень тощо) до об'єкту оренди за Договором не є обов'язковим.

Судами попередніх інстанцій мотивовано зазначено, що відсутність в умовах Договору положень, які б передбачали обов'язок орендаря сплачувати (компенсувати) плату за землю не є підставою визнання недійсним спірного договору, оскільки предметом Договору є передача частини належної відповідачу-1 будівлі, тобто, останній продовжує користуватися самою будівлею (іншими площами), що свідчить про продовження використання наймодавцем земельної ділянки у визначених межах.

Більш того, згідно із п. 282.1.3 ст. 282 Податкового кодексу України від сплати податку звільняються, зокрема, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, органи прокуратури, заклади, установи та організації, спеціалізовані санаторії України для реабілітації, лікування та оздоровлення хворих, військові формування, утворені відповідно до законів України, Збройні Сили України та Державна прикордонна служба України, які повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

З огляду на те, що Київський апеляційний господарський суд, як бюджетна організація, що повністю утримується за рахунок коштів державного бюджету звільнений законодавством України від сплати податку на землю, що виключає можливість покладення на нього обов'язку як по сплаті податку на землю, так і компенсації його особі, що здійснює таку сплату, господарські суди дійшли висновку, що відсутність в Договорі положень, які б передбачати обов'язок відповідача -2 сплачувати (компенсувати) плату за землю не суперечить положенням чинного законодавства України.

Судами встановлено, що згідно наявних в матеріалах справи свідоцтва про право власності від 30.05.2012, договорів купівлі-продажу №17/04-1080 від 21.10.2004, №17/05-1754 від 15.11.2005 та висновків суду щодо власника майна вбачається, що відповідач-1 є власником нежилих приміщень в будівлі по вул. Шолуденка, 1 у м. Києві, загальною площею 11004.4 кв.м.

Проте, згідно пункту 3.2 Договору, сторонами визначено загальну площу таких приміщень в будівлі по вул. Шолуденка, 1 у м. Києві у розмірі 10 991,1 кв.м.

Господарськими судами відзначено, що зменшення загальної площі спірних нежилих приміщень зумовлено проведенням опоряджувальних робіт, та згідно технічного паспорту БТІ їх загальна площа становить саме 10991,1 кв.м., а тому сторонами в пункті 3.2 Договору правомірно було розраховано частку компенсації орендарем витрат орендодавця на утримання такої будівлі саме від загальної площі у розмірі 10991,1 кв.м.

У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у Державному реєстрі прав реєструються права на такі об'єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, зокрема, будівлі, в яких розташовані приміщення, призначені для перебування людини, розміщення рухомого майна, збереження матеріальних цінностей, здійснення виробництва тощо.

Отже, видане за наслідками реєстрації права власності на нежитлові приміщення свідоцтво та договори купівлі-продажу є правовстановлюючими документами як на такі нежилі приміщення в цілому, так і на окремо визначені приміщення, а в розумінні Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" одержання правовстановлюючого документу на частину площі цих приміщень при наявності таких документів на всі належні приміщення не є можливим у зв'язку із неможливістю подвійної реєстрації прав на одне й те саме майно.

З огляду на те, що предметом Договору є частина нежилих приміщення, розташованих в будівлі по вул. Шолуденка, 1 у м. Києві, право власності відповідача - 1 на які підтверджується свідоцтвом про право власності від 30.05.2012 р. та договорами купівлі-продажу №17/04-1080 від 21.10.2004, №17/05-1754 від 15.11.2005, суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку про відсутність правових підстав для здійснення окремої реєстрації права власності на такі приміщення та отримання окремого свідоцтва (в т.ч. з метою передання їх в оренду).

Додаток № 1 до Договору містить індивідуальні ознаки нежилих приміщень, які передані відповідачу - 2 в користування за Договором, що в розумінні ст.ст. 1, 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та ст. 760 Цивільного кодексу України свідчить про можливість передання такого майна в оренду.

Таким чином, господарські суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку, що відсутність окремого правовстановлюючого документу на об'єкт оренди за Договором та не виділення такої частки майна в натурі не суперечить положенням статті 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та приписам статтей 760, 793 Цивільного кодексу України, а тому не може бути підставою для визнання Договору недійсним.

Посилання прокурора на наявність накладеного державним виконавцем арешту на будівлю, по вул. Шолуденка, 1 у м. Києві, як на підставу неможливості передачі спірних приміщень в оренду мотивовано, спростовані господарськими судами попередніх інстанцій як безпідставні, враховуючи те, що передача майна в користування (оренду) іншій особі не зумовлює його відчуження, метою заборони чого є накладення арешту; накладення такого арешту зумовлено помилкою державного виконавця при визначенні боржника, що підтверджується відповідною постановою.

Судами правомірно зазначено, що підстави для незастосування розпорядження Кабінету Міністрів України №366-р від 13.06.2012 згідно ст. 4 Господарського процесуального кодексу України у суду відсутні, оскільки згідно пунктів 5, 10 частини 1 ст. 116 Конституції України на Кабінет Міністрів України покладено між іншим функцію по управлінню об'єктами державної власності, яку вищий орган виконавчої влади має здійснювати відповідно до закону, а також виконання інших функції, визначених Конституцією та законами України, актами Президента України.

З урахуванням положень Статутів НАК "Нафтогаз України" та ДК "Газ Україна" і статусу майна, що є об'єктом оренди, в розумінні ст. 22 Господарського кодексу України ДК "Газ Україна" є суб'єктом господарювання державного сектора економіки, а держава має право вирішального впливу на діяльність ДК "Газ Україна" через НАК "Нафтогаз Україна" в т.ч. шляхом надання обов'язкових до виконання таким суб'єктом рішень.

Статтею 130 Конституції України передбачено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів.

Враховуючи те, що Київський апеляційний господарський суд є бюджетною установою (судом загальної юрисдикції), а ДК "Газ Україна" відноситься до державного сектору економіки, розпорядження Кабінетом Міністрів України, яке спрямоване на забезпечення належних умов діяльності суду, прийнято в межах повноважень, передбачених пунктами 5, 10 ч. 1 ст. 116, 130 Конституції України, пунктами 19, 25, 26 частини 2 ст. 5 Закону України "Про управління об'єктами державної власності", ч. 1 ст. 21 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" та частин 6,7 ст. 7 Закону України "Про трубопровідний транспорт".

Відповідно до п. 1 Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 № 786 (далі -Методики) її розроблено з метою створення єдиного організаційно-економічного механізму справляння плати за оренду цілісного майнового комплексу державного підприємства, організації. їх структурних підрозділів (філії, цеху, дільниці) та окремого індивідуально визначеного майна державного підприємства, організації, закріпленого за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил, інших військових формувань, органами, підрозділами, закладами та установами Держспецзв'язку, рухомого та нерухомого військового майна (за винятком озброєння, боєприпасів, бойової та спеціальної техніки), а також майна, що не ввійшло до статутного фонду господарського товариства, створеного у процесі приватизації (корпоратизації).

Судами вказаного, що зміст вказаного пункту та інших норм Методики не обмежує можливість їх поширення на оренду майна суб'єктів господарювання державного сектора економіки, до яких відноситься ДК "Газ України", а зміст п. 10 Методики передбачає можливість встановлення спеціального розміру річної орендної плати в залежності від суб'єкту орендаря.

В розумінні ст. 130 Конституції України та ст. ст. 17, 26 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" Київський апеляційний господарський суд є бюджетною організацією, яка утримується за рахунок Державного бюджету, а тому судами правомірно зазначено, що встановлення річної орендної плати у передбаченому пунктом 10 Методики розмірі є правомірним.

Твердження прокурора про те, що укладення Договору без проведення конкурсу суперечить статті 9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", мотивовано спростовані судами попередніх інстанцій, оскільки Київський апеляційний господарський суд є бюджетною установою, а за змістом ч. 4 ст. 9 вказаного закону у разі надходження заяви про оренду майна від бюджетної установи оголошення про намір передати майно в оренду не розміщується і договір оренди укладається з таким заявником без проведення конкурсу.

З урахуванням положень п. 1 ч. 1 ст. 24 та ст. 29, 145, 146 Закону України "Про судоустрій та статус суддів", ст. ст. 82, 92 Цивільного кодексу України, господарськими судами обґрунтовано відхилені посилання прокурора на невідповідність орендаря за спірним Договором положенням чинного законодавства України та як наслідок перевищення повноважень керівником орендаря є безпідставними.

За змістом статті 91 Цивільного кодексу України цивільна правоздатність юридичної особи припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Господарські суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що за відсутності доказів внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців запису про припинення ДК "Газ Україна" як юридичної особи, відсутні правові підстави вважати про відсутність у відповідача-1 на момент укладення Договору цивільної правоздатності, а саме по собі прийняття органом управління такої особи рішення про її ліквідацію чи реорганізацію не свідчить про настання наслідків, визначених статтею 91 Цивільного кодексу України.

Доводи прокурора про те, що обов'язковою передумовою укладання Договору мало бути прийняття правлінням НАК "Нафтогаз України" відповідного рішення підставно спростовані судами попередніх інстанцій, з огляду на те, що: укладання дочірньою компанією цивільно-правового договору (найму) не відноситься до управління роботою підприємства в контексті п. 86 Статуту НАК "Нафтогаз України"; на волевиявлення засновника НАК "Нафтогаз України", оформлене прийнятим в межах передбачених пунктами 5, 10 ч. 1 ст. 116, ст. 130 Конституції України, пунктами 19, 25, 26 частини 2 ст. 5 Закону України "Про управління об'єктами державної власності", ч. 1 ст. 21 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" та частинами 6, 7 ст. 7 Закону України "Про трубопровідний транспорт" повноважень розпорядженням Кабінету Міністрів України № 366-р від 13.06.2012, яке в силу статті 117 Конституції України є обов'язковим до виконання.

Господарські суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для застосування в даному випадку положень Закону України "Про здійснення державних закупівель".

Судами мотивовано спростовані доводи скаржника про те, що відсутність відповідного договору страхування об'єкту оренди може бути підставою для визнання Договору недійсним, оскільки невиконання такого обов'язку може бути підставою лише для настання відповідної відповідальності орендаря за невиконання умов Договору.

Згідно статті 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (ст. 43 ГПК України).

Оскільки прокурором не доведено, а матеріалами справи не підтверджено наявності правових підстав, з якими закон пов'язує недійсність спірного договору, господарські суди дійшли правомірного висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що вищезазначені висновки судів попередніх інстанцій зроблені з дотриманням вимог ст. ст. 43, 47, 43, ГПК України щодо повного і всебічного встановлення усіх обставин справи та правильного застосування законодавства під час розгляду справи.

Інші доводи скаржника, викладені в касаційній скарзі не спростовують правових висновків судів попередніх інстанцій, а зводяться до намагання встановити інші обставини справи та надати їм оцінку відмінну від тієї, що надана господарськими судами, що суперечить вимогам ст.ст. 1115, 1117 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ст. 1117 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

З огляду на те, що доводи касаційної скарги спростовуються вищевикладеним та не можуть бути підставою для скасування судових рішень у справі, колегія суддів визнає, що постанова апеляційного господарського суду та рішення місцевого господарського суду прийняті з дотриманням вимог чинного законодавства, у зв'язку з чим залишаються без змін.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Заступника прокурора міста Києва залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Рівненської області від 03.09.2012 та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 09.10.2012 у справі № 5019/1367/12 залишити без змін.

Головуючий суддя: Т. Козир

судді: Н. Губенко

Л. Іванова