Ухвала суду № 27970424, 27.11.2012, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 листопада 2012 р.Справа № 2а-1670/4889/12Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Дюкарєвої С.В.

Суддів: Жигилія С.П. , Перцової Т.С.

,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області Державної податкової служби на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 19.09.2012р. по справі № 2а-1670/4889/12

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Даст і К"

до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області Державної податкової служби

про скасування податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Даст і К", звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 14 березня 2012 року № 0004212301/17, № 0004192301/120, № 0004222301/121.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 19.09.2012 року адміністративний позов ТОВ "Даст і К" - задоволено.

Податкові повідомлення-рішення Кременчуцької ОДПІ від 14 березня 2012 року № 0004212301/17, № 0004192301/120, № 0004222301/121 визнано протиправними та скасовано.

Стягнуто з Державного бюджету України на користь ТОВ "Даст і К" судові витрати у сумі 2 146,00 грн.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом першої інстанції, при прийнятті оскаржуваної постанови, норм матеріального та процесуального права, відповідач просить постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 19.09.2012 року скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач, зокрема, посилається на порушення судом першої інстанції приписів п. 135.1, пп. 135.5.4 п. 135.5 ст. 135, п.п. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.4 ст. 138, п. 198.1, п. 198.6 ст. 198, п. 201.6, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, п. 11.1 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, ст. 3 Господарського кодексу України, ч. 1 ст. 215, ч. 5 ст. 203 Цивільного кодексу України, п. 1 ст. 86, ст. 9, ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, що призвело до неправильного вирішення справи, а також на доводи та обставини викладені в апеляційній скарзі.

Враховуючи неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів на підставі п. 2 ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Даст і К" зареєстроване виконавчим комітетом Кременчуцької міської ради Полтавської області 09.08.1991 року, ідентифікаційний код юридичної особи -13953635. (т. 1 а.с. 282-285).

Позивач взятий на податковий облік як платник податків Кременчуцькою ОДПІ, зареєстрований платником податку на додану вартість 31.07.1991 року, про що видане свідоцтво № 100262980. (т.1 а.с. 12).

Відповідно до копії довідки АБ № 492387 з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України ТОВ "Даст і К" одним із видів діяльності ТОВ "Даст і К" є будівництво доріг та автострад. (42.11 КВЕД).

Кременчуцькою ОДПІ, в період з 13.02.2012 року по 17.02.2012 року, проведено позапланову виїзну перевірку ТОВ "Даст і К" по питанню взаємовідносин з ТОВ "Промислова група ДФМ" за період з 01.01.2011 року по 31.12.2011 року, у зв'язку з наданням неповних пояснень та документального підтвердження на запит Кременчуцької ОДПІ від 20.01.2012 року № 2547/10/23-116.

За результатами перевірки складено акт № 964/23-308/13953635 від 22 лютого 2012 року, згідно висновків якого, встановлено порушення позивачем вимог:

- п. 135.1, п.п. 135.5.4 п. 135.5 ст. 135, п.п. 138.1.1 п. 138.1, 138.4 ст. 138 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено податок на прибуток на суму 193 151 грн. у тому числі за 2 квартал 2011 року - 117 562 грн., за 2-3 квартал 2011 року - 10 795 грн., за 2-4 квартал 2011 року - 64 794 грн., завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування податку на прибуток за 2 квартал 2011 року на суму 54 309 грн.;

- п. 198.1, п. 198.6 ст. 198, п. 201.6, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено податок на додану вартість в сумі 76 345 грн., у тому числі квітень 2011 року - 34 782 грн., за травень 2011 року - 11 700 грн., за червень 2011 року - 9860 грн., за липень 2011 року - 20 003 грн. (т. 1, а.с. 77-94).

На підставі висновків зазначеного акту перевірки, Кременчуцькою ОДПІ 14 березня 2012 року прийнято податкові повідомлення-рішення:

- №0004212301/17, відповідно до якого позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток в розмірі 54 309 грн. (т.1, а.с. 18);

- №0004192301/120, відповідно до якого позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по податку на прибуток в розмірі 193 151 грн. (т.1, а.с. 16);

- №0004192301/121, яким платнику податків збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість в розмірі 81 347 грн., з них 76 345 грн. - за основним платежем та 5002 грн. - штрафні (фінансові) санкції. (т.1, а.с. 14).

Вказані податкові повідомлення-рішення були оскаржені ТОВ "Даст і К" в порядку адміністративного оскарження до вищестоящих органів податкової служби. За результатами розгляду скарги залишено без задоволення, а податкові повідомлення-рішення без змін.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з дотримання позивачем передбачених законом умов для формування валових витрат та податкового кредиту.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку про прийняття податковим органом спірних податкових повідомлень-рішень з порушенням приписів ч.2 ст. 19 Конституції України, згідно яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, що стало обґрунтованою підставою для їх скасування.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 1.1 статті 1 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Як визначено підпунктом 14.1.54 Податкового кодексу України, дохід з джерелом їх походження з України - будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України

Згідно з підпунктом 14.1.127 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

При цьому, в силу підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Порядок визначення доходів та витрат платника податку врегульовано розділом ІІІ Податкового кодексу України.

Фактичною підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, слугували відображені податковим органом в акті перевірки № 964/23-308/13953635 від 22 лютого 2012 року порушення платником п. 135.1, п.п. 135.5.4 п. 135.5 ст. 135, п.п. 138.1.1 п. 138.1, 138.4 ст. 138, п. 198.1, п. 198.6 ст. 198, п. 201.6, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України,

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

За приписами пункту 135.1 статті 135 Податкового кодексу України доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з: доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті; інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 135.5.4 пункту 135.5 статті 135 Податкового кодексу України інші доходи включають вартість товарів, робіт, послуг, безоплатно отриманих платником податку у звітному періоді, визначена на рівні не нижче звичайної ціни, суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, безнадійної кредиторської заборгованості, крім випадків, коли операції з надання/отримання безповоротної фінансової допомоги проводяться між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи.

Підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України визначено, що витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 138.4 статті 138 Податкового кодексу України, витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

При цьому, відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового Кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 Податкового Кодексу України).

Водночас згідно п. 198.3 ст. 198 Податкового Кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

В пункті 198.6 статті 198 Податкового кодексу України зазначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) (пункт 201.7 статті 201 Податкового кодексу України).

Згідно пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна, відповідно до абзацу першого пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Із системного аналізу вказаних правових норм, можливо дійти до висновку, що для отримання права на податковий кредит із сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник ПДВ повинен мати податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання у власній господарській діяльності.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Частинами 2, 3 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назву документу, дату і місце складання, назву підприємства, від імені якого складається документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що мають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійснені господарської операції.

Отже, для підтвердження даних податкового обліку можуть братись до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Тобто, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. При цьому, оцінюватись при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Як обґрунтовано встановлено судом першої інстанції та підтверджено в суді апеляційної інстанції, між ТОВ "Даст і К" (покупець) та ТОВ "Промислова група ДФМ" (продавець) було укладено договір поставки № 2204 від 22.04.2011 року на поставку нафтопродуктів в асортименті, відповідно до умов якого продавець зобов'язується передати у власність покупцю, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити його вартість на умовах, визначених цим договором. В подальшому, 22.04.2011 року між ТОВ "Даст і К" та ТОВ "Промислова група ДФМ" укладено додаткову угоди до договору поставки нафтопродуктів № 2204 від 22.04.2011 року, відповідно до якої транспортування товару відбувається транспортом продавця та враховується у вартість товару. (а.с. 120-122).

На підставі вказаного договору та додаткової угоди було придбано у ТОВ "Промислова група ДФМ" бітум дорожній БНД 60/90 та мазут м-100, що підтверджується первинними документами, наявними в матеріалах справи.

На підтвердження реальності здійснення вищевказаних господарських операцій позивачем до матеріалів справи надано копії рахунків, накладних, податкових накладних. (а.с. 125-142).

Оплату товарів позивачем проведено шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок ТОВ "Промислова група ДМФ", що підтверджується копіями платіжних доручень, наявними у матеріалах справи (а.с. 112-116).

Факт подальшої реалізації придбаного у ТОВ "Промислова група ДФМ" товару (бітуму, мазуту) підтверджується наявними в матеріалах справи копіями попередньої калькуляції вартості виробництва продукції, актів на виробництво та реалізацію асфальтобетонної суміші на АБЗ, протоколу випробувань матеріалів, договорів поставки асфальтобетонної суміші, укладених з ПП "Фірма Іліта", ТОВ "Феррошлях", ТОВ "Будівельна фірма Хортиця", ТОВ "ВТК Каскад-трейд", ТОВ "Кобеляцький будсервіс", ТОВ "Шляхбуд-транс", ПП "Автобуд", ТОВ "Інвестшляхбуд-4", ПП "Спецтранс", видаткових накладних. (а.с. 177-266).

Отже, колегія суддів зазначає, що оформлені сторонами договору поставки № 2204 від 22.04.2011 року первинні документи відповідають вимогами ч. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", а податкові накладні - вимогам пп. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України.

Колегія суддів не приймає доводи податкового органу щодо не надання до перевірки товарно-транспортних накладних та інших документів, що підтверджують транспортування товару.

За наявності документів, які підтверджують фактичне отримання позивачем товарів з метою їх використання у власній господарській діяльності, ненадання такого документу як товарно-транспортна накладна, не може бути єдиною підставою для висновків про відсутність документального підтвердження реальності здійснення господарських операцій з придбання товару, оскільки транспортною документацією обов'язково мають бути підтверджені витрати з послуг по перевезенню вантажів, а не послуги з придбання товару.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що господарські операції за договором поставки № 2204 від 22.04.2011 року, укладеним між позивачем та ТОВ "Промислова група ДФМ", повністю підтверджені відповідними первинними документами.

Разом із тим, податковим органом зроблено висновок про нікчемність правочинів між позивачем та його контрагентом -ТОВ "Промислова група ДФМ", з посиланням на акт Кременчуцької ОДПІ від 13.02.2012 року № 796/23-309/30661533 "Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ "Промислова група ДФМ" з питань правильності, повноти та нарахування сум податку на додану вартість та податку на прибуток за січень - листопад 2011 року, а також баз даних ДПС, згідно яких, зокрема, встановлено укладання та виконання цивільно-правових відносин, проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій з надання податкової вигоди покупцям переважно за допомогою контрагентів, які не виконують свої податкові зобов'язання, зокрема, у випадках, коли операції здійснюються через посередників з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту; відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів.

За таких обставин, податковий орган дійшов висновку про відсутність фінансово-господарської діяльності та, відповідно, взаємовідносин за період січень-листопад 2011 року.

Крім того, при проведенні перевірки, податковим органом було направлено повідомлення ТОВ "Промислова група ДФМ" про проведення невиїзної позапланової документальної перевірки з питань правильності, повноти та нарахування сум податку на додану вартість та податку на прибуток за січень - листопад 2011 року, з проханням надати всі необхідні документи для проведення перевірки. На момент закінчення перевірки посадовими органами ТОВ "Промислова група ДФМ" не надано жодних первинних документів бухгалтерського, податкового обліку.

ТОВ "Промислова група ДФМ" присвоєно стан платника "8" - до ЄДР внесено запис про відсутність за місцезнаходженням. У повідомленні про відсутність юридичної особи за місцезнаходженням № 336/29-042 від 04.11.2011 року зазначено, що проведеними заходами щодо встановлення фактичного місцезнаходження ТОВ "Промислова група ДФМ" встановлено:відсутність юридичної особи за місцезнаходженням; фактичне місцезнаходження юридичної особи або адреса, за якою здійснюється зв'язок не встановлено.

Кременчуцькою ОДПІ прийнято рішення анулювати реєстрацію платника податку на додану вартість ТОВ "Промислова група ДФМ" (рішення від 17.11.2011 року № 323 про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість).

Колегія суддів вважає безпідставні такі доводи податкового органу, оскільки контрагент позивача - ТОВ "Промислова група ДФМ" на час здійснення спірних господарських операцій з позивачем (в період квітень-липень 2011 року), був зареєстрований як юридична особа, що не заперечується відповідачем по справі, тобто, як позивач, так і його контрагент мав відповідний обсяг цивільної право - та дієздатності, а також обсяг прав як платника ПДВ для укладення спірних договорів.

При цьому, податковий орган не довів суду належними та достатніми доказами, що досліджені первинні документи, складені за наслідками здійснення господарських операцій, не відповідають дійсності, що укладення договорів не відповідало дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов'язків, а також, що договори укладено з метою безпідставного формування податкового кредиту з податку на додану вартість. Таких доказів до суду першої та апеляційної інстанції відповідачем не надано, а колегією суддів при виконанні вимог ст.11 КАС України не виявлено.

Відповідачем в акті перевірки не наведено доказів: неможливості проведення господарських операцій з урахуванням фізичних характеристик товару, просторових та часових факторів, економічних чинників; відсутності руху активів у процесі здійснення господарської операції; відсутності зміни стану та структури активів, зобов'язань чи власного капіталу сторін правочину; отримання майнової вигоди чи права на таку вигоду будь-кого з учасників операції виключно шляхом зменшення бази оподаткування з певного податку та/або отримання коштів із Державного бюджету за одночасної відсутності об'єктивної можливості отримати майнову вигоду від цієї операції в інший спосіб; отримання позивачем товарів (робіт, послуг) від іншої особи ніж сторона за правочином.

Таким чином, відповідачем по справі не надано доказів фактичного нездійснення господарських операцій, суми по яких позивачем включені до складу податкового кредиту при обчисленні податку на додану вартість. Наявні в матеріалах судової справи та досліджені в ході судового розгляду первинні документи за змістом відповідають вимогам законодавства, що пред'являються до первинних документів, доказів недостовірності даних в цих документах відповідачем не надано.

Посилання відповідача в акті перевірки в обґрунтування висновку щодо неправомірного формування валових витрат та податкового кредиту за господарськими операціями з ТОВ "Промислова група ДФМ" не може свідчити про неможливість фактичної поставки ТМЦ ТОВ "Промислова група ДФМ", оскільки такі обставини не підтверджені належними доказами; фактів невідображення контрагентом позивача у податковому обліку відомостей за фінансово-господарськими операціями у відповідності до чинного законодавства відповідачем не висвітлено; спрямованість спірного правочину на реальне настання правових наслідків підтверджується доданими до матеріалів справи первинними документами бухгалтерського та податкового обліку. Факт оплати позивачем отриманого у ТОВ "Промислова група ДФМ" товару підтверджений матеріалами справи та сторонами не заперечується.

Крім того, матеріали справи не містять доказів того, що під час проведення перевірки відповідачем досліджувались первинні документи ТОВ "Промислова група ДФМ" на підтвердження реальності здійснених правочинів, натомість, усі документи, що підтверджують обставини здійснення зазначеним підприємством господарської діяльності в розрізі відносин з позивачем, наявні в матеріалах справи.

Відповідно до ч. 4 ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Колегія суддів зауважує, що в силу закону отримання податковим органом акту перевірки чи довідки зустрічної звірки, в котрих викладені висновки про вчинення контрагентом платника податків нікчемного правочину або відображення в звітності показників господарських операцій, які фактично не відбулись, не звільняє такий податковий орган від виконання обов'язку по самостійному встановленню та доведенню факту вчинення платником податків порушення закону, акт перевірки контрагента не має преюдиціального значення та не є документом, що достовірно та безсумнівно підтверджують обставини фактичної дійсності.

З приводу викладеного в акті судження суб'єкта владних повноважень щодо нікчемності правочину, укладеного між позивачем та ТОВ "Промислова група ДФМ" , колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст.202 Цивільного Кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Правочин повинен відповідати вимогам зазначеним у ст.203 Цивільного Кодексу України.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст.204 ЦК України).

Правовідносини з приводу нікчемності правочинів унормовані ст.228 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним (ч.1 ст.228); правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (ч.2 ст.228); у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави (ч.3 ст.228).

З приписів ст. 228 Цивільного кодексу України чітко і безумовно слідує, що законодавець з 01.01.2011р. виключив правочини, які були укладені з метою суперечною інтересам держави та суспільства, з кола нікчемних правочинів і відніс такі правочини до оспорюваних.

Відтак, з 01.01.2011р. повноваження на встановлення законності правочину, за яким платником податків було сформовано валовий дохід та податкові зобов`язання з ПДВ, належать до виключного прерогативи судових органів.

З огляду на приписи п.п. 5.2, 6 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України № 984 від 22.12.2010 р., зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12.01.2011р. за №34/18772, колегія суддів дійшла висновку, що до набуття законної сили рішенням суду про визнання недійсним правочину, за яким платником податків було сформовано податковий кредит з ПДВ, податковий орган не має правових підстав для відображення в акті перевірки судження про вчинення таким платником порушення податкового законодавства щодо правильності та повноти справляння податків за цим правочином.

З матеріалів справи судом апеляційної інстанції не встановлено, що укладений між позивачем та його контрагентом договору поставки від 22.04.2011 року № 2204 року оспорювався в судовому порядку, таких, що набули законної сили, рішень судів з приводу визнання зазначеного договору недійсним, в матеріалах справи відсутні.

Доказів, які свідчили б про те, що зміст договору не відповідає діючому законодавству України, дійсним намірам сторін, та що ці наміри спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним, відповідачем не надано, та не встановлено судами як першої, так і апеляційної інстанцій.

Згідно п. 6 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України № 984 від 22.12.2010 р., зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12.01.2011р. за №34/18772; далі за текстом - Порядок №984), факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об`єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

У відповідності до п. 5. 2. Порядку № 984, у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожними відображеним в акті фактом порушення необхідно чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) фінансово - господарської діяльності та господарську операцію, в результаті якої здійснено порушення.

Колегія суддів зауважує, що відповідачем в акті перевірки висновок про відсутність реального здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ "Промислова група ДФМ" викладено без висвітлення конкретних обставин господарських операцій, які свідчать про неможливість факту їх здійснення, та без посилання на будь-які первинні документи, в зв`язку з чим, колегія суддів вважає такий висновок ДПІ таким, що зроблений з порушенням вимог Порядку № 984.

Крім того, матеріали справи не містять податкових повідомлень-рішень, якими б ТОВ "Промислова група ДФМ" були визначені податкові зобов'язання чи застосовані штрафні (фінансові) санкції за наслідками здійснення господарської операції з позивачем у справі.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції, що ТОВ "Даст і К" правомірно віднесено до складу валових витрат та до складу податкового кредиту кошти, спрямовані на оплату поставки товару (бітум, мазут) від ТОВ "Промислова група ДФМ", що спростовує висновки податкового органу про заниження позивачем податку на прибуток за 2-4 квартали 2011 року на 193 151 грн., завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування податку на прибуток за 2 квартал 2011 року на суму 54 309 грн. та заниження податку на додану вартість за квітень-липень 2011 року на 76 345 грн.

При цьому, колегія суддів вважає за необхідне відмітити, що обов'язок контролю за правильністю нарахування та сплати податку на додану вартість покладаються на відповідача, а не на позивача, у зв'язку з чим відсутні підстави для позбавлення позивача права на податковий кредит через можливі порушення податкового законодавства постачальниками товарів (послуг).

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку (покупця товарів, робіт, послуг) права на відшкодування ПДВ у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування і має документальне підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Колегія суддів також звертає увагу на приписи ч.2 ст.8 КАС України, яка зобов'язує суд застосовувати принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

У відповідності до ст. 1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року Україна визнає джерелом права рішення Європейського суду з прав людини, а також юрисдикцію цього суду в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції. Рішення Європейського суду є частиною національного законодавства і є обов'язковими для правозастосування органами правосуддя.

Так, Європейський Суд з прав людини (далі по тексту - Суд) у своєму рішенні у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Враховуючи викладене, з огляду на встановлені обставини у справі, колегія суддів вважає, що позивачем було цілком правомірно сформовано валові витрати та податковий кредит по реальним господарським операціям із ТОВ "Промислова група ДФМ" за договором поставки № 2204 від 22.04.2011 року, повністю підтвердженим відповідними первинними документами, сплачені в рамках здійснення власної господарської діяльності.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач, факти вказаних в акті перевірки 964/23-308/13953635 від 22 лютого 2012 року порушень та правомірність винесених податкових повідомлень-рішень від 14 березня 2012 року № 0004212301/17, № 0004192301/120, № 0004222301/121 належним чином не довів.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 1 частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Приймаючи податкові повідомлення-рішення від 14 березня 2012 року № 0004212301/17, № 0004192301/120, № 0004222301/121, відповідач діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та Податковим кодексом України, а тому колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позовні вимоги про скасування таких рішень є обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів підтверджує, що при прийнятті судового рішення у справі суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 197, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 19.09.2012р. по справі № 2а-1670/4889/12 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя (підпис)Дюкарєва С.В.Судді(підпис) (підпис) Жигилій С.П. Перцова Т.С. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Дюкарєва С.В.