Постанова № 27967432, 03.12.2012, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" грудня 2012 р. Справа№ 64/242-7/201-2012

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Алданової С.О.

суддів: Рябухи В.І.

Чорногуза М.Г

при секретарі судового засідання Марвано А.Т.,

від позивача-Іваненко І.П., від відповідача-Стопхай В.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скарги

публічного акціонерного товариства «Київенерго»

на рішення господарського суду міста Києва від 11.06.2012 року

у справі №64/242-7/201-2012 (суддя Якименко М.М.)

за позовом публічного акціонерного товариства «Київенерго», м. Київ,

до житлово-будівельного кооперативу «Слово-2», м. Київ,

про стягнення заборгованості за спожиту теплову енергію 218780,98 грн., -

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2011 року ПАТ «Київенерго» в особі СВП «Енергозбут Київенерго» (далі-позивач) подало до господарського суду міста Києва позов до ЖБК «Слово-2» про стягнення заборгованості за спожиту теплову енергію у загальній сумі 218780,98 грн., з яких: 170092,33 грн. боргу за спожиту теплову енергію, 34421,82 грн. інфляційної складової боргу, 8637,55 грн. 3% річних, 5629,28 грн. пені.

Рішенням господарського суду міста Києва від 01.11.2011 року у справі №64/242 позов задоволено частково. Присуджено до стягнення з ЖБК «Слово-2» на користь ПАТ «Київенерго» 116942,12 грн. боргу за спожиту теплову енергію, 24130,89 грн. інфляційної складової боргу, 100,00 грн. пені, 5535,40 грн. 3% річних, 2187,81 грн. витрат із сплати державного мита та 236,00 грн. витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 31.01.2012 року у справі №64/242 рішення господарського суду міста Києва від 01.11.2011 року у справі №64/242 скасовано та прийнято нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Постановою Вищого господарського суду України від 24.04.2012 року у справі №64/242 рішення господарського суду міста Києва від 01.11.2011 року у справі №64/242 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 31.01.2012 року у справі №64/242 скасовано. Справу передано до господарського суду міста Києва на новий розгляд.

Рішенням господарського суду міста Києва від 11.06.2012 року у справі №64/242-7/201-2012 в позові відмовлено повністю. При прийнятті оскаржуваного рішення місцевий господарський суд дійшов до висновку про те, що у спірний період мають застосовуватись тарифи, затверджені Розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 10.12.2004 №2249 «Про внесення змін до розпорядження Київської міської державної адміністрації від 20.06.2002 року №1245», згідно якого тариф для житлово-експлуатаційних організацій застосовується в розмірі 65,30 грн. за 1 Гкал (в т.ч. ПДВ). Відповідач свої зобов'язання за договором від 15.09.1999 року №510258 виконав належним чином - сплатив за спожиту теплову енергію в спірний період, а позивач при нарахуванні вартості спожитої теплової енергії у гарячій воді застосовував тарифи, що суперечить законодавству України. Таким чином, за результатами розгляду справи суд першої інстанції прийшов до висновку, що позивачем не надано належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження своїх позовних вимог, а тому позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Не погодившись з прийнятим рішенням, ПАТ «Київенерго» подало до Київського апеляційного господарського суду скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 11.06.2012 року у справі №64/242-7/201-2012 та постановити нове. В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, а також на невідповідність висновків, викладених в оскаржуваному рішенні, обставинам справи.

У своєму відзиві відповідач заперечує проти задоволення вимог апеляційної скарги, вважає спірне судове рішення законним та обґрунтованим, просить суд залишити його без змін.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 17.07.2012 року у справі №64/242-7/201-2012 апеляційну скаргу ПАТ «Київенерго» на рішення господарського суду міста Києва від 11.06.2012 року у справі №64/242-7/201-2012 прийнято до провадження та призначено її розгляд на 07.09.2012 року.

Згідно розпорядження Заступника Голови Київського апеляційного господарського суду від 07.09.2012 року склад колегії суддів у справі №64/242-7/201-2012 змінено на наступний: головуюча суддя Алданова С.О., судді Суховий В.Г., Чорногуз М.Г.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 07.09.2012 року справу №64/242-7/201-2012 прийнято до провадження колегією суддів у складі: головуюча суддя Алданова С.О., судді Суховий В.Г., Чорногуз М.Г.

В судовому засіданні 07.09.2012 року було оголошено перерву до 09.10.2012 року.

Згідно розпорядження Заступника Голови Київського апеляційного господарського суду від 09.10.2012 року склад колегії суддів у справі №64/242-7/201-2012 змінено на наступний: головуюча суддя Алданова С.О., судді Рябуха В.І., Чорногуз М.Г.

В судовому засіданні 09.10.2012 року було оголошено перерву до 03.12.2012 року.

В судовому засіданні 03.12.2012 року представник позивача підтримав вимоги апеляційної скарги та просив їх задовольнити повністю. Представник відповідача в судовому засіданні заперечив проти задоволення вимог апеляційної скарги з підстав, викладених у своєму відзиві, просив спірне судове рішення залишити без змін.

Статтею 101 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду підлягає скасуванню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 15.09.1999 року між АЕК «Київенерго» (правонаступником якої є - ПАТ «Київенерго», енергопостачальна організація за договором) та ЖБК «Слово-2» (абонент за договором) було укладено договір №510258 на постачання теплової енергії у гарячій воді (далі - договір), згідно п. 1.1. якого його предметом є постачання, користування та своєчасна сплата в повному обсязі спожитої теплової енергії у гарячій воді, на умовах, передбачених цим договором.

Відповідно до умов п. 8.1 договору термін дії договору встановлений з дня його підписання до 31.12.1999 року та вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до його закінчення про припинення договору або його перегляду не буде письмово заявлено однією із сторін. Доказів припинення договору матеріали справи не містять.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України та п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону та договору. Згідно зі ст. 525 Цивільного кодексу України та п. 7 ст. 193 Господарського кодексу України одностороння відмова від зобов'язання не допускається.

У відповідності до ч. 1 ст. 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі-енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

За своєю правовою природою договір від 15.09.1999 року №510258 є договором енергопостачання.

Частинами 6, 7 ст. 276 Господарського кодексу України встановлено, що розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.

Згідно п. 5.1. договору облік споживання теплової енергії проводиться по приладах обліку. Нарахування відповідачу за теплову енергію здійснюється згідно з тарифами, встановленими і затвердженими Київською міською державною адміністрацією (додаток №3 до договору).

Відповідно до п. 2.2.1. договору позивач зобов'язувався постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на потреби: опалення та вентиляцію - в період опалювального сезону; гарячого водопостачання - протягом року; в кількості та в обсягах згідно з додатком №1 до цього договору.

Згідно п. 2.3.1. договору відповідач зобов'язувався дотримуватись кількості споживання теплової енергії по кожному параметру в обсягах, які визначені у додатку №1 до договору, не допускаючи їх перевищення; своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії.

Відповідач щомісячно з 12 по 15 числа самостійно отримує у Районному відділі теплозбуту №2 за адресою: вул. Червоногвардійська, буд. 38, табуляграму фактичного споживання теплової енергії за попередній період, акт звірки на початок розрахункового періоду (один примірник оформленого акту звірки відповідач повертає РВТ), та платіжну вимогу-доручення, куди включені вартість теплової енергії на поточний місяць з урахуванням остаточного сальдо розрахунків на початок розрахункового періоду (п. 2. додатку №4 до договору).

Згідно додатку 1 до договору №510258 від 01.02.2001 року сторони визначили обсяг постачання теплової енергії в гарячій воді, який становить 2 640,00 Гкал/рік.

Матеріали справи свідчать, що позивач свої зобов'язання за договором виконував належним чином - постачав теплову енергію у гарячій воді відповідачеві, на підтвердження чого позивачем надано відповідні відомості обліку споживання теплової енергії ЖБК «Слово-2» та облікові картки ЖБК «Слово-2» за спірний період.

Як стверджує позивач, відповідач за спожиту енергію розрахувався не в повному обсязі, а тому за період 01.10.2008 року по 01.07.2011 року має заборгованість у розмірі 170092,33 грн.

Відповідачем обсяги споживання теплової енергії у спірний період не заперечуються.

Разом з цим, як стверджував відповідач та вказано в оскаржуваному судовому рішенні, тарифи на теплову енергію, які застосовані позивачем за спірний період, є не чинними та не підлягають застосуванню.

Так, як вбачається з доданих до позовної заяви облікових карток та розрахунку позивача, останній розраховує вказану заборгованість за тарифами, які затверджені розпорядженнями Київської міської державної адміністрації №142 від 12.02.2007 року, №520 від 29.04.2009 року, №981 від 31.08.2009 року, №1192 від 15.10.2009 року, №1333 від 30.11.2009 року, №392 від 31.05.2010 року, №1222 від 29.12.2010 року та постановою НКРЕ України №1729 від 14.12.2010 року.

Судом першої інстанції прийнято до уваги те, що Верховний Суд України постановою від 28.11.2011 року визнав дії КМДА при зміні тарифів на комунальні послуги з 01.12.2006 року такими, що порушують вимоги пп. 1, 6 ч. 1 ст. 6, п. 2 ч. 1 ст. 20, пп. 3-5, 7 ч. 1 ст. 30, чч. 2, 3 ст. 31, ч. 5 ст. 32 Закону України від 24.06.2004 року №1875-1V «Про житлово-комунальні послуги»; скасував розпорядження КМДА від 30.05.2007 року №640, 642, 643, залишивши без змін постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 14.01.2009 року та ухвалу Вищого адміністративного суду України від 29.03.2011 року (ухвала №К-18726/09).

Суд першої інстанції дійшов до висновку про те, що тарифи, встановлені розпорядженнями Київської міської державної адміністрації №142 від 12.02.2007 року, №520 від 29.04.2009 року, №981 від 31.08.2009 року, №1192 від 15.10.2009 року, №1333 від 30.11.2009 року, №392 від 31.05.2010 року, №1222 від 29.12.2010 року та постановою НКРЕ України №1729 від 14.12.2010 року, які застосовував позивач при нарахуванні відповідачеві вартості спожитої теплової енергії у гарячій воді, є таким, що суперечить законодавству України. Отже, у спірний період мають застосовуватись тарифи, затверджені розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 10.12.2004 року №2249 «Про внесення змін до розпорядження Київської міської державної адміністрації від 20.06.2002 року №1245», згідно якого тариф для житлово-експлуатаційних організацій застосовується в розмірі 65,30 грн. за 1 Гкал (в т.ч. ПДВ).

Однак, колегія суддів не може погодитись з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про теплопостачання», тариф (ціна) на теплову енергію - грошовий вираз витрат на виробництво, транспортування, постачання одиниці теплової енергії (1Гкал) з урахуванням рентабельності виробництва, інвестиційної та інших складових, що визначаються згідно із методиками, розробленими центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання.

Відповідно до ст. 20 цього ж Закону, тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб'єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими.

Тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії затверджуються органами місцевого самоврядування на підставі розрахунків, виконаних теплогенеруючими, теплотранспортуючими та теплопостачальними організаціями за методиками, розробленими центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання.

У своїй роботі ПАТ «Київенерго» керується чинним законодавством, статутом, нормативними документами Міністерства палива та енергетики України та розпорядженнями Київської міської державної адміністрації.

Згідно п.п. 2.1 Договору, при виконанні умов цього договору, а також при вирішенні всіх питань, що не обумовлені цим договором, сторони зобов'язуються керуватися тарифами, затвердженими Київською міською державною адміністрацією, чинним законодавством України, Правилами користування тепловою енергією, нормативними актами з питань користування, обліку та взаєморозрахунків за енергоносії.

Для застосування тих чи інших тарифів повинно бути затверджено відповідне розпорядження КМДА. Лише розпорядження КМДА, згідно умов договору, можуть зобов'язати ПАТ «Київенерго» ввести в дію новий тариф чи здійснити перерахунок за певний період дії тарифу, визнаного судом незаконним тощо.

Київський апеляційний адміністративний суд у постанові від 24.02.2011 р. у справі №2а-57/09 зазначає, що колегія суддів прийшла до висновку, що нормативно-правові акти КМДА (виконавчого органу Київради) щодо встановлення цін (тарифів) на житлово-комунальні послуги, прийняті в межах повноважень виконавчого органу Київради, державній реєстрації не підлягають, а тому відсутність реєстрації оскаржуваних нормативно-правових актів в органах міністерства юстиції України не може бути підставою для визнання оскаржуваних розпоряджень нечинними.

Київський апеляційний адміністративний суд у постанові від 10.03.2011 р. у справі №2-а-2292/09 посилається на рішення Конституційного суду України від 25.12.2003 р. №21-рп/2003 (справа про особливості здійснення виконавчої влади та місцевого самоврядування в м. Києві), яким надано тлумачення ст. 10 ЗУ «Про столицю України місто-герой Київ»і зазначено, що КМДА є єдиним в організаційному відношенні органом, який виконує функції виконавчого органу Київської міської ради та паралельно функції місцевого органу виконавчої влади. З питань, віднесених до відання місцевого самоврядування, цей орган підзвітний і підконтрольний Київській міській раді, а з питань здійснення повноважень у сфері виконавчої влади - Кабінету Міністрів України. Київським апеляційним адміністративним судом чітко зазначено, що нормативно-правові акти КМДА щодо встановлення цін (тарифів) на житлово-комунальні послуги не підлягають державній реєстрації, мотивуючи даний довід тим, що відповідно до преамбули та п. 1 Указу Президента України «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади» та п. 1 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади до предмета регулювання цих актів не віднесено акти органів місцевого самоврядування та їх виконавчих органів.

Вищий господарський суд України у постанові від 23.02.2011 р. у справі №21/13, зазначаючи перелік проаналізованих нормативно-правових акті, також вказує, що рішення органів місцевого самоврядування (зокрема щодо затвердження тарифів) не підлягають державній реєстрації.

Суд першої інстанції зазначає, що розпорядження КМДА №643 від 30.05.2007 р. остаточно скасовано постановою Верховного Суду України від 28.11.2011 р., тому нарахування за теплову енергію, здійснені за період з 01.09.2008 р. - 01.11.2011 р. за Договором підлягають перерахуванню за тарифом, введеним в дію розпорядженням КМДА №1245 від 20.06.2002 р.

Апеляційний господарський суд не погоджується з такою думкою та вважає, що відсутні правові підстави здійснювати даний перерахунок з огляду на те, що розпорядження КМДА №1245 було скасовано розпорядженням КМДА №578 від 18.04.2008 р. (зареєстроване в Головному управлінні юстиції у м. Києві 15.05.2008 р. за №12/778).

Після розпорядження №1245 КМДА прийнято ще два розпорядження (№1575 від 30.10.2006 р. та №142 від 12.02.2007 р.) до прийняття 30.05.2007 р. розпорядження №643.

Якщо взяти до уваги той факт, що розпорядження КМДА №643 неможливо застосовувати, перерахунок має здійснюватись по розпорядженню, що діяло до нього, а саме по розпорядженню №1575 в редакції розпорядження №142 від 12.02.2007 р.

На даний час остаточне рішення щодо чинності розпорядження №643 не прийнято, а отже воно є діючим.

Щодо постанови НКРЄ №1729 суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до ст. 16 Закону України «Про Теплопостачання», до повноважень Національної комісії регулювання ринку комунальних послуг України при регулюванні господарської діяльності суб'єктів відносин у сфері теплопостачання, зокрема належить встановлення тарифів на теплову енергію суб'єктам природних монополій у сфері теплопостачання, ліцензування діяльності яких здійснюється Комісією. А до створення Національної комісії регулювання ринку комунальних послуг України, дана функція покладена на Національну комісію регулювання електроенергетики України.

Тарифи на теплову енергію АЕК «Київенерго» встановлені постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 14.12.2010 р. №1729, встановлені на підставі Порядку формування тарифів на виробництво, транспортування, постачання теплової енергії та послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.07.2006 р. №955.

Відповідно до п. 1 зазначено, що цей Порядок визначає механізм формування тарифів на виробництво, транспортування, постачання теплової енергії підприємствам сфери теплопостачання та надання послуг з централізованого опалення і постачання гарячої води.

Діяльність ПАТ «Київенерго» полягає в поставці теплової енергії юридичним особам - надавачам послуг з теплопостачання для потреб опалення та гарячого водопостачання (ОСББ, ЖБК, КП та інші).

Відповідно до Указу Президента України від 03.10.1992 р. №493/92 «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади», дія даного Указу не поширюється на рішення Національної комісії регулювання електроенергетики України в частині встановлення цін і тарифів. А отже, дані рішення не підлягають реєстрації у Міністерстві юстиції України.

Потрібно також звернути увагу, що постанови Національної комісії регулювання електроенергетики України щодо встановлення тарифів на теплову енергію є нормативно-правовими актами, а не актами індивідуальної дії, тому їх застосування не може залежати від дати повідомлення про це споживача.

З огляду на вищевикладене, визначення вартості теплової енергії виробництва ПАТ «Київенерго» з 01.01.2011 р. здійснюється згідно з постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 14.12.2010 р. №1729.

Як вже зазначалось, відповідач за спожиту енергію розрахувався не в повному обсязі, а тому за період 01.10.2008 року по 01.07.2011 року має заборгованість у розмірі 170092,33 грн., що підтверджується відомостями обліку споживання теплової енергії ЖБК «Слово-2» та обліковими картками ЖБК «Слово-2» за спірний період.

Відповідачем не надано суду доказів в порядку ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження здійснення розрахунку з позивачем за отриману від нього теплову енергію в повному обсязі, а тому вимоги позивача про стягнення з відповідача 170092,33 грн. боргу колегія суддів вважає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, колегія суду звертає увагу, що у постанові від 10.10.2012 р. у справі №53/620 Вищий господарський суд України зазначив, що наявність чи відсутність державної реєстрації нормативних актів щодо затвердження тарифів не є визначальним при вирішенні даної категорії спорів. В свою чергу колегія суддів наголосила на тому, що встановлені тарифи на теплову енергію повинні відповідати вимогам ст. 20 Закону України «Про теплопостачання» та повинні враховувати повну собівартість теплової енергії з забезпеченням рівня рентабельності не нижче граничного.

В ухвалі Вищого адміністративного суду України від 27.09.2012 р. у справі №К/9991/16533/11 зазначено, що нормативно-правові акти Київської міської державної адміністрації (виконавчого органу Київради) щодо встановлення цін (тарифів) на житлово-комунальні послуги, прийняті в межах повноважень виконавчого органу Київської міської ради, державній реєстрації не підлягають, а тому відсутність реєстрації оскаржуваних нормативно-правових актів в органах Міністерства юстиції України не може бути підставою для визнання оскаржуваних розпоряджень нечинними.

Окрім того, позивач просив суд стягнути з відповідача 34421,82 грн. інфляційної складової боргу, 8637,55 грн. 3% річних, 5629,28 грн. пені.

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України). Згідно ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 3.5 додатку №4 до договору сторони погодили, що у випадку несплати теплової енергії до кінця розрахункового періоду (п. 3 цього додатку - не пізніше 25 числа поточного місяця), позивач нараховує відповідачеві пеню на суму фактичного боргу в розмірі 0,5% за кожний день прострочення платежу по день фактичної сплати, але не більше суми, обумовленої чинним законодавством.

Статтями 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Враховуючи факт прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання перед позивачем, а також положення наведених норм законодавства України та умови укладеного між сторонами спору договору, колегія суддів дійшла до висновку про правомірність вимог позивача про стягнення з відповідача 5629,28 грн. пені. При цьому, судом апеляційної інстанції перевірено розрахунки пені, здійснені позивачем та встановлено їх арифметичну правильність.

Також, відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи факт прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання перед позивачем, а також положення наведених норм законодавства України, колегія суддів дійшла до висновку про правомірність вимог позивача про стягнення з відповідача інфляційних та 3% річних. При цьому, колегією суддів здійснено перерахунок заявлених позивачем до стягнення з відповідача сум інфляційних та 3% річних та встановлено, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 23881,46 грн. інфляційних та 8230,05 грн. 3% річних.

Враховуючи зазначене, колегія суддів, керуючись ст. ст. 103, 104 Господарського процесуального кодексу України, скасовує рішення господарського суду міста Києва від 11.06.2012 року у справі №64/242-7/201-2012 та приймає нове рішення суду про часткове задоволення позовних вимог.

Судова практика, на яку посилався відповідач в підтвердження своєї правової позиції не може бути прийнята колегією суддів до уваги, оскільки у всіх зазначених ним постановах Вищого господарського суду України колегія дійшла висновку про необхідність направлення цих справ до суду першої інстанції, тому по жодній із зазначених справ ще немає остаточного рішення.

Щодо постанови Верховного суду України від 28.11.2011 р. у справі №21-246а11, то 04.04.2012 р. ухвалою Вищого адміністративного суду України скасовано постанову Шевченківського районного суду м. Києва від 30.07.2007 р., постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 14.01.2009 р., ухвалу Вищого адміністративного суду України від 29.03.2011 р. (яка стала предметом перегляду Верховним Судом України) та на даний час остаточне рішення щодо чинності розпорядження №643 не прийнято. Дана справа щодо визнання нечинним розпорядження КМДА №643 знаходиться на розгляді у Шевченківському суді міста Києва.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції розподіляє судові витрати.

Керуючись статями 33, 34, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Київенерго» на рішення господарського суду міста Києва від 11.06.2012 року у справі №64/242-7/201-2012 задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 11.06.2012 року у справі №64/242-7/201-2012 скасувати повністю.

3. Прийняти нове рішення суду, яким позов задовольнити частково.

4. Стягнути з житлово-будівельного кооперативу «Слово-2» (02154, м. Київ, вул. Русанівська набережна, 6, ідентифікаційний код юридичної особи 22932780) на користь публічного акціонерного товариства «Київенерго» (01001, м. Київ, пл. І. Франка, 5, ідентифікаційний код юридичної особи 00131305) 170092,33 грн. боргу, 5629,28 грн. пені, 23881,46 грн. інфляційних, 8230,05 грн. 3% річних, 2187,81 грн. держаного мита за подання позову, 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, 2187,81 грн. судового збору за подання касаційної скарги на рішення господарського суду міста Києва від 01.11.2011 року у справі №64/242 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 31.01.2012 року у справі №64/242, 2078,42 грн. судового збору за подання апеляційної скарги на рішення господарського суду міста Києва від 11.06.2012 року у справі №64/242-7/201-2012.

5. В решті позову відмовити.

6. Доручити господарському суду міста Києва видати наказ.

7. Справу №64/242-7/201-2012 повернути до господарського суду міста Києва.

8. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Головуючий суддя Алданова С.О.

Судді Рябуха В.І.

Чорногуз М.Г