Рішення № 27966675, 02.11.2012, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 5011-48/12068-2012 02.11.12

За позовомДержавного підприємства «Еко»доТовариства з обмеженою відповідальністю «Чарівний завиток»за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні

відповідачаРегіональне відділення Фонду державного майна України по м. Києвупровизнання недійсним договору оренди та виселення

Суддя Бойко Р.В.

Представники сторін:

від позивача:Вірченко Н.В.від відповідача:Боричевський В.М. від третьої особи:Кошман А.С.

Обставини справи:

Державне підприємство «Еко»(надалі -ДП «Еко») звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Чарівний завиток»(надалі -ТОВ «Чарівний завиток») про визнання недійсним Договору оренди №11-10 від 01.01.2004 р. та виселення Товариства з обмеженою відповідальністю «Чарівний завиток»з займаного нерухомого майна.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що всупереч вимог ч. 2 ст. 793 та ч.1 ст. 794 Цивільного кодексу України сторони нотаріально не посвідчили та не здійснили державної реєстрації Договору. Позивач просить суд виселити відповідача з нежитлового приміщення площею 433,6 кв.м., яке розміщене за адресою: місто Київ, бульвар Лесі Українки, 36/10 та повернути займане приміщення по акту прийому-передачі.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 05.09.2012 р. порушено провадження у справі №5011-48/12068-2012, розгляд справи призначено на 26.09.2012 р., залучено в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача -Регіональне відділення Фонду державного майна України по місту Києву.

В судовому засіданні 26.09.2012 р. представником відповідача було подано клопотання про зупинення провадження. Відповідач обґрунтовує клопотання тим, що у провадженні господарського суду міста Києва знаходиться справа №5011-18/12794-2012 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Чарівний завиток»до Державного підприємства «Еко»про визнання дійсним Договору оренди №11-10 від 01.01.2004 р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 26.09.2012 р. відкладено розгляду справи на 10.10.2012 р.

До початку судового засідання через канцелярію господарського суду міста Києва 10.10.2012 р. відповідачем було подано клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою технічних засобів.

В судовому засіданні 10.10.2012 р. оголошувалась перерва до 31.10.2012 р.

До початку судового засідання через канцелярію господарського суду міста Києва від 30.10.2012 р. від позивача надійшла заява про відмову від позову.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 31.10.2012 р. відкладено розгляду справи на 02.11.2012 р.

В судовому засіданні 02.11.2012 р. представником відповідача було заявлено клопотання про колегіальний розгляд справи у зв'язку із складністю справи.

Заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши надані докази, суд вирішив відмовити у задоволенні заяви позивача про відмову від позову, з огляду на наступне:

Заява про відмову від позову обґрунтована тим, що між сторонами спір врегульований мирним шляхом. Відповідно до абз. 7 п. 3.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»№18 від 26.12.2011 р. суд, який вирішує спір, не зв'язаний заявами позивача про відмову від позову, зменшення розміру позовних вимог та відповідача - про визнання позову. На підставі частини шостої статті 22 Господарського процесуального кодексу України у разі, якщо відповідні дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси (у тому числі юридичної чи фізичної особи, яка не є учасником даного судового процесу), спір підлягає вирішенню по суті згідно з вимогами чинного законодавства.

Враховуючи відсутність нотаріального посвідчення та державної реєстрації Договору, а також площу (більше 200 кв.м.) об'єкту оренди, твердження позивача про мирне врегулювання спору не ґрунтується на ст. 5 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», а відтак відмова від позову суперечить закону та порушує права та обов'язки держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по м. Києву

Наведене стало підставою для направлення судом повідомлення до прокуратури міста Києва.

Клопотання відповідача про зупинення провадження у справі задоволенню не підлягає у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених ст. 79 Господарського процесуального кодексу України.

Судом відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про колегіальний розгляд справи у зв'язку із відсутністю підстав, передбачених ст. 4-6 Господарського процесуального кодексу України.

10.10.2012 р. відповідачем було заявлено клопотання щодо фіксації судового процесу, у зв'язку з чим, розгляд справи здійснювався з застосуванням засобів технічної фіксації судового процесу у відповідності до статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

01.01.2004 р. між ТОВ «Чарівний завиток»та ДП «Еко»був підписаний Договір оренди №11-10 (надалі -Договір).

Відповідно до Договору ДП «Еко»зобов'язалось передати в строкове платне користування нерухоме майно -нежитлове приміщення, площею 433,6 кв.м., яке розміщене за адресою: місто Київ, бульвар Лесі Українки, 36/10, на першому поверсі 13-ти поверхового житлового будинку, що знаходився на балансі ДП «Еко».

Орендоване майно передавалось з метою розміщення на 374,00 кв.м. -перукарні, на 4,00 кв.м. пункту прокату відеокасет, без права продажу, на 20,0 кв.м. -виставка експозиційних кухонних меблів, без права продажу, на 35,60 кв.м. -кафе з правом продажу підакцизних товарів.

Відповідно до п. 10.1 Договору останній було укладено на 5 (п'ять) років та діє з 01.01.2004 р. до 01.01.2009 р.

01.01.2004 р. орендодавцем на підставі акту приймання-передачі приміщення до Договору №11-10 від 01.01.2004 р. було передано орендарю в оренду нежитлове приміщення загальною площею 433,6 кв.м., яке розміщене за адресою: місто Київ, бульвар Лесі Українки, 36/10, на першому поверсі 13-ти поверхового житлового будинку.

Рішенням господарського суду міста Києва від 05.11.2009 р. у справі № 40/432 визнано договір оренди № 11-10 нерухомого майна, що належить до державної власності від 01.01.2004 р., продовженим до 01.01.2014 р.

03.09.2012 р. ДП «Еко»звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до ТОВ «Чарівний завиток»про визнання недійсним Договору оренди №11-10 від 01.01.2004 р. та виселення ТОВ «Чарівний завиток»з займаного нерухомого майна, обґрунтовуючи свої позовні вимоги тим, що всупереч вимог ч. 2 ст. 793 та ч.1 ст. 794 Цивільного кодексу України сторони нотаріально не посвідчили та не здійснили державної реєстрації Договору, у зв'язку з цим позивач вважає, що Договір є недійсним.

Спір у справі виник у зв'язку із невідповідністю, на думку позивача, Договору оренди №11-10 від 01.01.2004 р. положенням законодавства та відсутністю підстав для користування спірним приміщенням.

Виходячи із змісту укладеного між сторонами договору, він за своєю правовою природою є договором оренди державного майна, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 58 Цивільного кодексу України, Глави 30 Господарського кодексу України та Закону України «Про оренду державного та комунального майна».

За приписом ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»у частині першої статті 215 Цивільного кодексу України, зазначено, що підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 Цивільного кодексу України, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено.

У зв'язку з цим судам необхідно правильно визначати момент вчинення правочину (статті 205 -210, 640 Цивільного кодексу України тощо).

Зокрема, не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо). Згідно із статтями 210 та 640 Цивільного кодексу України не є вчиненим також правочин у разі нездійснення його державної реєстрації, якщо правочин підлягає такій реєстрації. Встановивши ці обставини, суд відмовляє в задоволенні позову про визнання правочину недійсним. Наслідки недійсності правочину не застосовуються до правочину, який не вчинено.

Згідно до ч. 2 ст. 793 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній на момент підписання договору), Договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на один рік і більше підлягає нотаріальному посвідченню.

Частиною 1 ст. 794 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній на момент підписання договору), Договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), укладений на строк не менше одного року, підлягає державній реєстрації.

Тобто, відповідно до ст. ст. 793, 794 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній на момент підписання договору) Договір найму будівлі або іншої капітальної споруди який укладено як на один рік, так і на більший строк підлягає обов'язковому нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Строк дії Договору п'ять років (п. 10.1 Договору), а тому такий Договір підлягав обов'язковому нотаріальному посвідченню і державній реєстрації.

Частиною 3 ст. 640 Цивільного кодексу України встановлено, що договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.

Стаття 220 Цивільного кодексу України не поширюється на правочини, які підлягають нотаріальному посвідченню і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до статей 210, 640 Цивільного кодексу України пов'язується з державною реєстрацією, тому вони є неукладеними і такими, що не породжують для сторін права та обов'язки Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 18.04.2011 року у справі № 2-17/604-2009.

Таким чином, в розумінні статей 640, 793, 794 Цивільного кодексу України Договір не укладений.

Підстави для визнання Договору недійсним відсутні, оскільки не можна визнати недійсним правочин, який не вчинено, а тому позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.

Наявність рішення господарського суду міста Києва від 05.11.2009 р. у справі № 40/432 не стосується наведеного висновку судом в цій справі з огляду на наступне:

Відповідно до ч. 2 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Згідно з п. 2.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»від 26.12.2011 р. № 18 не потребують доказування преюдиціальні факти, тобто встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) у процесі розгляду іншої справи, в якій беруть участь ті самі сторони, в тому числі і в тих випадках, коли в іншому спорі сторони мали інший процесуальний статус.

Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме фактам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), але не правовій оцінці таких фактів, здійсненій іншим судом чи іншим органом, який вирішує господарський спір.

При цьому рішення не містить преюдиціальних фактів, а мотивовано оціночними судженнями щодо застосування ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», які не має преюдиціальної сили в розумінні ст. 35 Господарського процесуального кодексу України. Тобто, суть рішення зводиться до оцінки фактів дотримання строків надсилання листа орендодавцем орендарю.

Щодо вимог позивача про виселення та повернення приміщення, суд визначає наступне:

Позовні вимоги в цій частині мотивовані відсутністю правових підстав для користування відповідачем спірним приміщенням та наявністю обов'язку для його повернення.

Відповідно до ч. 1 ст. 397 Цивільного кодексу України володільцем чужого майна є особа, яка фактично тримає його у себе.

Згідно ст. 398 Цивільного кодексу України право володіння виникає на підставі договору з власником або особою, якій майно було передане власником, а також на інших підставах, встановлених законом.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Судом встановлено факт неукладеності Договору, а сторонами не подано доказів користування державним майном на законних підставах.

Отже, відповідач користується державним майном безпідставно.

Статтею 400 Цивільного кодексу України передбачено, що недобросовісний володілець зобов'язаний негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності або інше право відповідно до договору або закону, або яка є добросовісним володільцем цього майна. У разі невиконання недобросовісним володільцем цього обов'язку заінтересована особа має право пред'явити позов про витребування цього майна.

Відповідно до ст. 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Об'єктом оренди є державне майно, яке перебуває у господарському віданні ДП «Еко».

Згідно з ч.1 ст. 133 Господарського кодексу України основу правового режиму майна суб'єктів господарювання, на якій базується їх господарська діяльність, становлять право власності та інші речові права - право господарського відання, право оперативного управління. Норми ч. 3 ст. 133 Господарського кодексу України гарантують рівний захист майнових прав усіх суб'єктів господарювання.

Статтею 136 Господарського кодексу України встановлено, що право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим кодексом та іншими законами. Щодо захисту права господарського відання застосовуються положення закону, встановлені для захисту права власності.

За таких обставин, позовні вимоги в частині виселення та повернення майна по акту прийому-передачі підлягають задоволенню. В іншій частині позовних вимог необхідно відмовити.

Відповідно до ст. ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати розподіляються пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Державного підприємства «Еко»до Товариства з обмеженою відповідальністю «Чарівний завиток» задовольнити частково.

2. Виселити Товариство з обмеженою відповідальністю «Чарівний завиток»(03110, м. Київ, вул. Олексіївська, буд. 3, ідентифікаційний код 19482987) з нежитлового приміщення площею 433,6 кв.м., яке розміщене за адресою: місто Київ, бульвар Лесі Українки, 36/10, на першому поверсі 13-ти поверхового житлового будинку. Видати наказ.

3. Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Чарівний завиток»(03110, м. Київ, вул. Олексіївська, буд. 3, ідентифікаційний код 19482987) повернути Державному підприємству «Еко»(01042, м. Київ, бул. Л. Українки, 36-Б, ідентифікаційний код 32309722) нежитлове приміщення, площею 433,6 кв.м., яке розміщене за адресою: місто Київ, бульвар Лесі Українки, 36/10, на першому поверсі 13-ти поверхового житлового будинку по акту прийому-передачі. Видати наказ.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Чарівний завиток»(03110, м. Київ, вул. Олексіївська, буд. 3, ідентифікаційний код 19482987) на користь Державного підприємства «Еко»(01042, м. Київ, бул. Л. Українки, 36-Б, ідентифікаційний код 32309722) судовий збір в розмірі 536,50 грн. (п'ятсот тридцять шість) грн. 50 коп. Видати наказ.

4. В решті позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду скарги апеляційним господарським судом.

Дата підписання повного тексту рішення - 07.11.2012 р.

Суддя Р.В. Бойко