Ухвала суду № 27947223, 06.12.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"06" грудня 2012 р. м. Київ К-18180/10

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Маринчак Н.Є., Усенко Є.А.,

за участю секретаря Сватко А.О.,

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у м. Львові (далі -ДПІ)

на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 16.06.2009

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 15.03.2010

у справі № 2-а-12425/08/2070

за позовом державного підприємства Міністерства оборони України «Львівський державний авіаційно-ремонтний завод»(далі -Підприємство)

до ДПІ

про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень.

Судове засідання проведено за участю представників:

позивача -Ларіонова Р.О.,

відповідача -не з'явились.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 16.06.2009, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 15.03.2010, позов задоволено; визнано нечинними податкові повідомлення-рішення від 09.10.2008 № 102301/3/18107, від 21.07.2008 № 10230/2/13054, від 20.05.2008 № 102301/1/9334 та від 19.03.2008 № 102301/0/5370.

На вказані судові акти ДПІ подано касаційну скаргу, в якій скаржник зазначає про невідповідність висновків судів нормам матеріального права та дійсним обставинам справи та просить відмовити у позові, скасувавши оскаржувані рішення.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги з урахуванням такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що ДПІ було проведено невиїзну документальну податкову перевірку Підприємства за листопад, грудень 2006 року, лютий, квітень, травень, червень, липень та серпень 2007 року, оформлену актом від 19.03.2008 № 28/23-4/07684556. За наслідками цієї перевірки податковим органом було прийнято податкове повідомлення-рішення від 19.03.2008 № 102301/0/5370, згідно з яким Підприємству визначено суму завищення бюджетного відшкодування ПДВ у розмірі 335 821,49 грн. (у тому числі 289 423,20 грн. за грудень 2006 року, 706798,84 грн. за січень 2007 року, 172777,39 грн. за березень 2007 року, 336705,89 грн. за травень 2007 року, 101165,11 грн. за червень 2007 року, 711715,60 грн. за липень 2007 року та 335821,49 грн. за серпень 2007 року).

Підставою для прийняття вказаного акта індивідуальної дії став висновок податкового органу про незаконне включення позивачем до податкового кредиту сум ПДВ за податковими накладними, виданими позивачеві товариством з обмеженою відповідальністю «Тіком»(далі -ТОВ «Тіком») за фактом поставки запасних частин та комплектуючих виробів до літаків на виконання договору купівлі-продажу від 10.11.2005 № 7-АП.

На обґрунтування своєї позиції податковий орган посилається на результати заходів податкового контролю, в ході яких встановлено, що ТОВ «Тіком», задекларувавши за наслідками виконання спірних поставок в адресу Підприємства податкові зобов'язання у сумі 2 658 951 грн., фактично сплатило до бюджету лише 23157 грн.; при цьому ТОВ «Тіком» не є безпосереднім виробником поставленої продукції, а його постачальник - товариство з обмеженою відповідальністю «Українські інвестиції СВІ»- також не сплатив до бюджету відповідну суму ПДВ, не має чисельності працівників, необхідної для провадження господарської діяльності, перебуває у ліквідаційній процедурі за рішенням суду.

Названі обставини, на думку податкового органу, виключають правомірність формування позивачем податкового кредиту за операціями в рамках господарських правовідносин з ТОВ «Тіком»та, відповідно, право позивача на отримання відшкодування ПДВ з бюджету.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Зі змісту наведеного законодавчого припису випливає, що правоутворюючим фактом, з яким Закон пов'язує виникнення у платника права на податковий кредит, є фактичне здійснення операцій з придбання товарів (послуг) в рамках провадження реальної економічної діяльності платника.

Як встановлено судами, на підтвердження виконання фінансово-господарських операцій з ТОВ «Тіком»подано необхідні документи, зокрема, видаткові накладні, податкові накладні, виписки з банківського рахунку на підтвердження оплати позивачем поставленого товару в безготівковій формі. Судами також було з'ясовано, що транспортування придбаного товару та вантажні роботи здійснювалося за рахунок Підприємства.

Дослідивши та оцінивши названі документи, суди першої та апеляційної інстанції дійшли вмотивованого висновку щодо відсутності у ДПІ підстав для невизнання права позивача на податковий кредит в оспорюваних сумах.

Правова оцінка судів відносно доводів ДПІ щодо відсутності документально підтвердженого факту надходження до бюджету надмірної суми ПДВ не суперечить вимогам чинного законодавства.

Так, за правилами підпунктів 7.7.1, 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду. Якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг).

Отже, наведені приписи Закону не пов'язують право платника на отримання бюджетного відшкодування ПДВ з фактичною сплатою його постачальниками сум цього податку до бюджету.

За умови невстановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників по ланцюгу для одержання Підприємством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов'язань.

З урахуванням викладеного Вищий адміністративний суд України погоджується з висновком попередніх судових інстанцій щодо обґрунтованості позовних вимог.

Порушення норм матеріального чи процесуального права, які є підставою для скасування оскаржуваних рішень, судом касаційної інстанції не встановлені.

Керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у м. Львові залишити без задоволення.

2. Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 16.06.2009 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 15.03.2010 у справі № 2-а-12425/08/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:Н.Є. Маринчак Є.А. Усенко