Ухвала суду № 27946907, 05.12.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 грудня 2012 року м. Київ К/9991/47600/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Бухтіярової І.О., Костенка М.І., Приходько І.В.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Червонограді Львівської області Державної податкової служби

на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 17.12.2010 року

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 03.07.2012 року

у справі № 2а-7414/10/1370 (1643/11/9104)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Інвест»

до Державної податкової інспекції у м. Червонограді Львівської області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Агро-Інвест»(надалі - позивач, ТОВ «Агро-Інвест») звернулось у серпні 2010 року до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Червонограді Львівської області (надалі -відповідач, ДПІ у м. Червонограді) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 00002301/0 від 29.06.2010 року, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на загальну суму 555 185,00 гривень.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 17.12.2010 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 03.07.2012 року, позов задоволено: визнано протиправним податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Червонограді Львівської області від 29.06.2010 року № 00002301/0.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій були прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення, яким в задоволені позову відмовити повністю.

Позивач в своїх запереченнях на касаційну скаргу зазначає, що рішення попередніх судових інстанцій прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому просить залишити касацій скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.

Справу розглянуто у попередньому судовому засіданні відповідно до статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинство України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому засіданні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судами попередніх інстанцій, що за результатами проведеної ДПІ у м. Червонограді позапланової виїзної перевірки ТОВ «Агро-Інвест» з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок платника за лютий-березень 2010 року, яка виникла за рахунок відємного значення з податку на додану вартість, що декларувалось в період з 01.01.2010 року по 31.03.2010 року, складено акт № 1326/2301/22405648, яким встановлено: в порушення п. 4.1, п. 4.3 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року № 168/97-ВР (надалі -Закон № 168) завищено бюджетне відшкодування в сумі 158 147,00 гривень по декларації за лютий 2010 року та в сумі 397 038,00 гривень по декларації за березень 2010 року; в порушення п. 4.1, п. 4.3 ст. 4 Закону № 168 занижено податкове зобовязання по декларації за березень 2010 року на 523 649,00 гривень.

На підставі вказаного акту ДПІ у м. Червонограді прийнято податкове повідомлення-рішення від 29.06.2010 року за № 00002301/0, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на загальну суму 555 185,00 гривень, в тому числі по декларації за лютий 2010 року у розмірі 158 147,00 гривень та по декларації за березень 2010 року у розмірі 397 038,00 гривень.

Висновок податкового органу про порушення позивачем п. 4.1, п. 4.3 ст. 4 Закону № 168, внаслідок чого завищено бюджетне відшкодування по деклараціях за лютий-березень 2010 року та занижено податкове зобовязання по декларації за березень 2010 року ґрунтується на тому, що товариством при реалізації товарів у розрахунку собівартості використано фактурну вартість сировини, але у даному випадку звичайною ціною мясопродуктів для визначення ціни реалізації є митна вартість, так як саме на неї був нарахований податок на додану вартість і держмито при проведенні процедури розмитнення. Дана ціна визначена відповідальними особами митниці і зафіксована у вантажно-митних декларація.

В матеріалах справи наявні інвойси, фактури та вантажно-митні декларації відповідно до яких ТОВ «Агро-інвест» імпортувало на територію України мясопродукти.

Дана продукція була реалізована товариством на митній території України, підтвердженням чого є відповідні видаткові накладні.

Суди попередніх інстанцій задовольняючи позовні вимоги, з висновками яких погоджується колегія суддів касаційної інстанції, виходили з наступних мотивів.

Відповідно до п. 1.20.1 п. 1.20 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (який був чинним на час виникнення спірних правовідносин), якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Справедлива ринкова ціна -це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності -однорідних) товарів (робіт, послуг).

Відповідно до пп. 1.20.8 п. 1.20 ст. 1 цього Закону обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладає на податковий орган у порядку, встановленому законом.

Порядок визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) регламентований п. 1.20.2 зазначеного Закону, в межах якого податковий орган зобов'язаний діяти при визначенні рівня звичайних цін.

Цією нормою передбачено, що для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

Судами встановлено, що при визначенні рівня звичайних цін реалізованих позивачем м'ясопродуктів податковий орган діяв не у межах наведеної норми законодавства, оскільки не використовував інформацію про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що позиція податкової інспекції про те, що митна вартість товару є його звичайною ціною є такою, що не ґрунтується на приписах законодавства, жодною нормою якого не передбачено, що митна вартість товару, яка визначається для товарів, що ввозяться на митну територію України, є звичайною ціною для такого товару, який реалізується на території України, що за таких обставин, не може вважатися доведеним податковим органом той факт, що ціна товарів, реалізованих позивачем на митній території України, є нижчою за звичайні ціни. А тому, виходячи із положень п. 1.20.1 п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», необхідно вважати, що така ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Також колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, які вважають необґрунтованими посилання контролюючого органу на приписи п. 4.3 ст. 4 Закону № 168, оскільки згідно з даною нормою оподаткування здійснюється при розмитненні товарів, які імпортуються на митну територію України. Спірним питанням у даній справі є визначення позивачем бази оподаткування операції з реалізації на території України товару м'ясопродуктів, а тому позиція судів попередніх інстанцій стосовно правильності визначення позивачем бази оподаткування операції з реалізації м'ясопродуктів, виходячи з їх договірної вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, ґрунтується на приписах п. 4.1 ст. 4 Закону № 168.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168 (який був чинним на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Таким чином, оскільки ціна товару (транспортного засобу, який імпортується на митну територію України платником податку), що підлягає сплаті на момент перетину митного кордону України, регулюється нормами митного законодавства та встановлюється у розмірі договірної (контрактної) вартості такого товару, але не менше митної вартості, така ціна є звичайною ціною.

Відповідно, базою оподаткування для товарів, які імпортуються на митну територію України платниками податку, є договірна (контрактна) вартість таких товарів, але не менша митної вартості, з урахуванням зазначених вище витрат та податків, зборів (обов'язкових платежів), в тому числі акцизних зборів, ввізного мита, що включаються у ціну товарів згідно з законами України з питань оподаткування.

У зв'язку з чим, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що сплачений при імпорті товарів податок на додану вартість, обчислений у відповідності до вимог податкового і митного законодавства, включається до складу податкового кредиту платника податку за умови використання імпортованих товарів в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Судом першої інстанції достовірно встановлено, що позивач здійснював операції з імпорту товарів (м'ясопродуктів) з метою їх використання в операціях з реалізації на митній території України, тобто з метою використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

За таких обставин та з урахуванням вимог ч. 3 ст. 2, ч. 2 ст. 71 КАС України, суди дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для задоволення позову.

Відповідно до п. 3 ст. 220-1 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Червонограді Львівської області Державної податкової служби -відхилити.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 17.12.2010 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 03.07.2012 року у справі № 2а-7414/10/1370 (1643/11/9104) -залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: І.О. Бухтіярова

Судді: М.І. Костенко

І.В. Приходько