Постанова № 27945795, 06.11.2012, Миколаївський окружний адміністративний суд

Миколаївський окружний адміністративний суд вул. Заводська, 11, м. Миколаїв, 54001 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв.

06.11.2012 р. справа № 2а-3029/12/1470

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Мороза А.О., в порядку письмового провадження розглянув адміністративну справу

за позовомФГ "Єнісей", с. Новоукраїнка, Березнегуватський район, Миколаївська область, 56220

доБаштанської МДПІ Миколаївської області Державної податкової служби, вул. Миколи Аркаса, 2, м. Баштанка, Баштанський район, Миколаївська область, 56101 провизнання неправомірним і скасування податкового повідомлення-рішення від 19.12.11 р. № 0000392301 В С Т А Н О В И В:

До суду з адміністративним позовом звернулось фермерське господарство "Єнісей" (далі - позивач) до Баштанської міжрайонної державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової служби (далі - відповідач, МДПІ).

В адміністративному позові позивач просить суд визнати неправомірним і скасувати податкове повідомлення-рішення від 19 грудня 2011 р. № 0000392301, оскільки вважає, що цим рішенням йому безпідставно визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість (далі - ПДВ), адже він є сільськогосподарським товаровиробником і перебуває на спеціальному режимі оподаткування ПДВ, який не передбачає сплати цього податку до бюджету. Також посилається на те, що податкове законодавство не пов'язує можливість перебування платника податку на спеціальному режимі оподаткування ПДВ із наявністю зареєстрованих договорів оренди землі, визначальним чинником, на його думку, є виробництво сільгосппродукції.

Відповідач позов не визнав, подав заперечення (а. с. 84-89), в яких вказав на відсутність у позивача договорів оренди земельних ділянок, які зареєстровані належним чином, що виключає перебування позивача на спеціальному режимі оподаткування ПДВ в 2010-2011 р.р.

В судове засідання призначене на 6 листопада 2012 р. сторони не прибули, але подали клопотання про розгляд справи за їх відсутності в порядку письмового провадження (а. с. 230-231).

Відповідно до ст. 122 ч. 4 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Враховуючи те, що і позивач і відповідач скористались своїм правом на розгляд справи за їх відсутності, в порядку письмового провадження, а також враховуючи те, що їх доводи викладені в позові і запереченнях, суд вважає, що маються підстави, передбачені вищенаведеною статтею, для розгляду справи в письмовому провадженні.

Дослідивши подані сторонами письмові докази, суд встановив наступні обставини, яким він надає таку правову оцінку.

Позивач як юридична особа зареєстрований Березнегуватською районною державною адміністрацією Миколаївської області 29 грудня 1993 р., з 6 лютого 2009 р. перебуває на спеціальному режимі оподаткування ПДВ, як сільськогосподарське підприємство (а. с. 72-74).

МДПІ в листопаді 2011 р. проведена позапланова виїзна документальна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 1 січня 2009 р. до 30 вересня 2011 р. Результати перевірки оформлені актом від 5 грудня 2011 р. № 299/23-20888111 (далі - акт перевірки) (а. с. 7-32).

Серед інших, зафіксованих актом перевірки порушень, які позивачем не оспорюються, МДПІ встановлено порушення ст. 3 п. 3.1., ст. 7 п. 7.3. пп. 7.3.1., п. 7.4. пп. 7.4.5. Закону України "Про податок на додану вартість", ст. 209 п. 209.1., 209.2., 209.6., 209.7., 209.11. Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого занижено ПДВ за вересень-жовтень 2010 р. та листопад 2011 р. на загальну суму 191722,0 грн. (фактично порушення встановлено за листопад 2010 р., що підтверджується змістом акту перевірки і розрахунком штрафних (фінансових) санкцій (а. с. 33), оскільки листопад 2011 р. не охоплений перевіркою, адже нею перевірений період з 1 січня 2009 р. до 30 вересня 2011 р.).

На підставі акту перевірки, 19 грудня 2011 р. відповідач прийняв податкове повідомлення-рішення № 0000392301, яким визначив позивачу податкове зобов'язання з ПДВ в сумі 191722,0 грн. і застосував штрафну (фінансову) санкцію в розмірі 47930,50 грн. (а. с. 42).

Позивач подав скарги на рішення в порядку адміністративного оскарження, які залишились без задоволення (а. с. 43-61).

Як слідує із змісту акту перевірки, підставою для прийняття відповідачем спірного податкового повідомлення-рішення, стало виробництво позивачем продукції на землі, використання якої не ґрунтується на правових підставах, внаслідок відсутності у позивача зареєстрованих договорів оренди земельних ділянок, а тому питома вага продукції, виготовленої на власних землях менше 75%, що виключає можливість використання позивачем спеціального режиму оподаткування ПДВ.

Суд вважає, що відповідач вірно встановив фактичні обставини та надав їм вірну правову оцінку.

Так, відповідно до ст. 81 п. 81.1. Закону України "Про податок на додану вартість", який був чинним на момент виникнення спірних правовідносин, резидент, який провадить підприємницьку діяльність у сфері сільського і лісового господарства та рибальства та відповідає критеріям, встановленим у пункті 81.6 цієї статті (далі - сільськогосподарське підприємство), може обрати спеціальний режим оподаткування.

Згідно ст. 81 п. 81.6. Закону України "Про податок на додану вартість", сільськогосподарським вважається підприємство, основною діяльністю якого є поставка вироблених (наданих) ним сільськогосподарських товарів (послуг) на власних або орендованих виробничих потужностях, а також на давальницьких умовах, в якій питома вага вартості сільськогосподарських товарів (послуг) становить не менше 75 відсотків вартості всіх товарів (послуг), поставлених протягом попередніх дванадцяти послідовних звітних податкових періодів сукупно.

Як визначено ст. 81 п. 81.2. Закону України "Про податок на додану вартість", згідно із спеціальним режимом оподаткування сума податку на додану вартість, нарахована сільськогосподарським підприємством на вартість поставлених ним сільськогосподарських товарів (послуг), не підлягає сплаті до бюджету та повністю залишається у розпорядженні такого сільськогосподарського підприємства для відшкодування суми податку, сплаченої (нарахованої) постачальнику на вартість виробничих факторів, а за наявності залишку такої суми податку - для інших виробничих цілей.

Аналогічні за змістом норми містять ст. 209 п. 209.1., 209.2., 209.6. ПК України.

Таким чином, змістом спеціального режиму оподаткування є створення сільськогосподарському підприємству сприятливих умов оподаткування, в даному випадку шляхом звільнення від сплати ПДВ до бюджету.

Слід відмітити, що сільськогосподарським є не будь-яке підприємство, що займається виробництвом сільськогосподарської продукції, законодавцем встановлені певні вимоги до таких підприємств.

Так, з аналізу ст. 81 п. 81.6. Закону України "Про податок на додану вартість" і ст. 209 п. 209.6. ПК України можна зробити висновок про те, що сільськогосподарським є підприємство, яке відповідає сукупності наступних критеріїв:

- основним видом діяльності такого підприємства повинно бути виробництво сільськогосподарських товарів (послуг);

- такі товари (послуги) повинні вироблятись на власних або орендованих виробничих потужностях (за термінологією Закону України "Про податок на додану вартість"), основних фондах (за термінологією ПК України);

- сільськогосподарські товари (послуги) повинні становити не менше 75% вартості всіх товарів (послуг).

Лише при дотриманні всіх перелічених вище умов, підприємство вважається сільськогосподарським і отримує право обрати спеціальний режим оподаткування ПДВ, який звільняє його від обов'язку сплати ПДВ до бюджету.

Згідно ст. 302 п. 302.1. ПК України, об'єктом оподаткування податком для сільськогосподарських товаровиробників є площа сільськогосподарських угідь (ріллі, сіножатей, пасовищ і багаторічних насаджень) та/або земель водного фонду (внутрішніх водойм, озер, ставків, водосховищ), що перебуває у власності сільськогосподарського товаровиробника або надана йому у користування, у тому числі на умовах оренди.

Перевіркою позивача встановлено, що позивач здійснює сільськогосподарську діяльність на земельних ділянках, які частково належать йому на праві власності, а частково на підставі договорів оренди. На аркушах 6 і 22 акту перевірки (а. с. 12, 28) зафіксовано, що протягом 2010-2011 р.р. позивач використовував 40,4 га власної землі та 903,7 і 876,06 га відповідно на підставі договорів оренди, які не пройшли державної реєстрації. Таким чином, в 2010-2011 р.р. кількість землі, яка належала позивачу на правових підставах (праві власності), складала 4,3 і 4,4% відповідно від загальної площі використовуваних земельних ділянок. Відповідачем була надана довідка про питому вагу вартості продукції, яка вироблена на частці землі, яка належить позивачу на праві власності (а. с. 215). Так, за підрахунками МДПІ, вартість такої продукції склала 4% від загальної вартості продукції, в той час, як за ст. 81 п. 81.6. Закону України "Про податок на додану вартість" і ст. 209 п. 209.6. ПК України, питома вага продукції, виробленої на власних або орендованих землях повинна складати не менше 75%.

Відповідно до ст. 14 Конституції України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Законодавство України містить низку норм, які встановлюють певні особливості набуття прав та такий об'єкт як земля, її використання, тощо. Стосовно спору, який розглядається судом, такі особливості полягають в наступному.

Стаття 792 ч. 2 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначає що відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Статтею 18 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації.

За правилами ст. 210 ЦК України, правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Така ж норма встановлена ст. 640 ч. 3 ЦК України - договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.

Отже, згідно ЦК України та Закону України "Про оренду землі", договір оренди земельної ділянки підлягає обов'язковій державній реєстрації і є чинним (укладеним) з моменту державної реєстрації.

Оскільки більша частина договорів оренди земельної ділянки позивача не зареєстровані у встановленому порядку, вони, в силу вищенаведених приписів законодавства, вважаються нечинними (не укладеними) і, відповідно, не потягли за собою настання правових наслідків.

Як вже зазначалось судом, одним з обов'язкових критеріїв віднесення підприємства до категорії сільськогосподарських, є виробництво продукції на власних та/або орендованих землях і вартість такої продукції повинна складати 75% від загальної вартості всієї продукції.

В даному випадку, передумовою виникнення податкових правовідносин в частині можливості використання позивачем спеціального режиму оподаткування ПДВ, є додержання ним вимог цивільного законодавства щодо реєстрації договорів оренди.

Позивач не здійснив обов'язкової державної реєстрації більшої частини договорів оренди земельної ділянки, а тому використання позивачем цієї частини землі не ґрунтується на жодних правових підставах, отже, вироблена на цих землях продукція не може включатись до складу вартості питомої ваги продукції, оскільки ст. 81 п. 81.6. Закону України "Про податок на додану вартість" і ст. 209 п. 209.6. ПК України визначає, що до розрахунку приймається тільки та продукція, яка вироблена на власних або орендованих землях. Оскільки частка продукції, яка вироблена позивачем на власній землі складає менше 75%, позивач не відповідає критеріям сільськогосподарського підприємства і безпідставно в 2010-2011 р. користувався спеціальним режимом оподаткування ПДВ, а тому МДПІ вірно нарахувала йому податкове зобов'язання з ПДВ, яке підлягає сплаті до бюджету.

Стаття 123 п. 123.1. ПК України передбачає, що у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, - тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

На підставі цієї норми МДПІ нарахувала позивачу штраф в сумі 47930,50 грн.

Доводам позивача про те, що частина договорів зареєстрована Березнегуватьським районним відділом земельних ресурсів, а частина договорів зареєстрована відповідною селищною радою, суд надає таку оцінку.

Дійсно, позивач надав 38 договорів, реєстрація яких в лютому 2004 р. здійснена Березнегуватьським районним відділом земельних ресурсів (а. с. 108-145). За кожним з цих договорів площа орендованої земельної ділянки складає 9,69 га, отже загальна площа орендованих земель за 38 договорами дорівнює 368,22 га (38х9,69=368,22). Разом з тим, навіть з урахуванням цієї площі та 40,4 га власних земель позивача, більша частина землі позивачем використовувалась без правових підстав: загальна площа землі, яку позивач використовував в 2010 р. складала 903,7 га, з вирахуванням власної площі (40,4 га) та орендованої (368,22 га), загальна площа землі, на використання якої позивач не мав прав складає 495,08 га (903,7-40,4-368,22=495,08); аналогічним чином в 2011 р. загальна площа землі складала 876,06 га, з вирахуванням власної та орендованої площі, частка землі, на яку позивач не мав прав складає 467,44 га (876,06-40,4-368,22=467,44). Таким чином, хоча МДПІ помилково і не врахувала 38 договорів оренди, які зареєстровані належним чином, ця помилка не вплинула на вірність висновків відповідача, оскільки в 2010-2011 р.р. 495,08 і 467,44 га землі відповідно використовувалась позивачем без правових підстав. За даними МДПІ на 40,4 га власної землі позивача припадає 4% вартості виробленої продукції, таким чином, на 368,22 га орендованих земель, які помилково не враховані відповідачем і складають 40,74% і 42,03% від загальної площі в 903,7 і 876,06 га в будь-якому випадку може припадати не більше 50% вартості виробленої продукції, а тому продукція позивача вироблена на власних 40,4 га і 368,22 га орендованої землі не може перевищувати 54% питомої вартості всієї продукції, тоді як за ст. 81 п. 81.6. Закону України "Про податок на додану вартість" і ст. 209 п. 209.6. ПК України, питома вартість продукції, виробленої на власних або орендованих землях повинна складати не менше 75%.

Не приймаються до уваги і посилання позивача на те, що решта договорів зареєстровані селищними радами, що і є державною реєстрацією.

Відповідно до п. 3 Порядку державної реєстрації договорів оренди землі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 1998 р. № 2073, державна реєстрація договорів оренди проводиться виконавчим комітетом сільської, селищної та міської ради, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями за місцем розташування земельної ділянки.

Разом з тим позивач не врахував, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 р. № 1088 Про створення єдиної системи державної реєстрації земельних ділянок, нерухомого майна та прав на них у складі державного земельного кадастру, створено Державний реєстр прав на землю та нерухоме майно, держателем якого визначено Державний комітет по земельних ресурсах, який забезпечує створення і функціонування цього Реєстру. Адміністратором Державного реєстру прав на землю та нерухоме майно є державне підприємство "Центр державного земельного кадастру", яке здійснює його формування, ведення, збереження і забезпечує доступ органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування до зазначеного Реєстру. Пунктом 5 цієї постанови встановлено, що після створення Державного реєстру прав на землю та нерухоме майно державна реєстрація земельних ділянок, нерухомого майна та прав на них проводиться виключно державним підприємством "Центр державного земельного кадастру" шляхом внесення записів до Державного реєстру прав на землю та нерухоме майно.

Отже, відповідно до наведених норм, державну реєстрацію здійснює виключно державне підприємство "Центр державного земельного кадастру" Державного комітету по земельних ресурсах, а не сільради, а тому реєстрація договорів останніми не може вважатись державною реєстрацією.

За правилами ст. 2 ч. 3 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З огляду на встановлені обставини справи, суд вважає, що відповідач правомірно зробив висновок про заниження позивачем ПДВ і визначив йому суму цього податку та застосував штраф, а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Керуючись ст. ст. 2, 7, 17, 94, 158, 160-163 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

В задоволенні адміністративного позову відмовити.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства Україні, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 Кодексу адміністративного судочинства Україні, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Апеляційна скарга, подана після закінчення строків, установлених цією статтею, залишається без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Суддя А. О. Мороз