Постанова № 27945645, 15.08.2012, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 серпня 2012 р. № 2а- 7295/12/2070

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Зоркіної Ю.В. при секретарі судового засідання Мелконян А.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду адміністративну справу за позовом ТОВ «Підприємство технічної комплектації Агромир-10»до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м.Харкова про скасування рішень та визнання дій неправомірними

встановив:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Підприємство технічної комплектації Агромир-10", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі міста Харкова, в якому просить суд: визнати нечинним з моменту прийняття рішення відповідача у формі наказу про проведення документальної невиїзної перевірки ТОВ "ПТК Агромир-10"; визнати документальну невиїзну перевірку ТОВ "ПТК Агромир-10" проведену 24.01.2012р. незаконною; визнати недійсними та скасувати податкові повідомлення - рішення № 00001692305 від 15.02.2012р. та № 0001752305 від 16.02.2012р.

У судовому засіданні представник позивача заявлені позові вимоги підтримала у повному обсязі, пославшись на обставини викладені в адміністративному позові та зазначила, що правочини укладені з контрагентом мали реальний характер, що підтверджується первинними бухгалтерськими документами, а отже податкові повідомлення рішення прийняті на підставі перевірки підлягають скасуванню. Щодо проведення перевірки представник позивача зазначила, що остання проведена без дотримання вимог ст..ст.78-79 ПК України.

Представник відповідача у судовому засіданні адміністративний позов не визнав проти задоволення позовних вимог заперечував у повному обсязі пославшись на те, що перевірка проведена у відповідності до положень ПК України, за результатами перевірки контрагента позивача встановлено, що останній декларує показники податкової звітності, що не підтвердженні первинними бухгалтерськими документами, а отже податковим органом зроблено висновок про неправомірність визначення позивачем валових витрат та відповідно формування податкового кредиту за період, що ревізувався.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши долучені до матеріалів справи документи суд встановив наступні обставини.

Судовим розглядом встановлено, що 23.11.2011 року за вих. № 26139/10/23-323 на адресу позивача направлено запит щодо надання письмових пояснень та документального підтвердження взаємовідносин із ТОВ «Ліон»за період з 01.02.2011 по 31.03.2011 року та повідомлено, що у випадку ненадання означених документів на адресу податкового органу буде проведена перевірка в порядку визначеному пп.78.1.1 п.78.1 ст.78 ПК України.

06.01.2012 року на адресу відповідача направлено письмові пояснення із переліком первинних документів на підтвердження взаємовідносин з ТОВ «Ліон», казані документи податковим органом отримані 10.01.2012 року, що підтверджується відповідним вх. штампом.

12.01.2012 року відповідачем винесено наказ № 75 на проведення документальної позапланової невиїзної перевірки підприємства.

23.01.2012 року фахівцями відповідача проведено документальну невиїзну перевірку позивача по взаємовідносинам з ТОВ «Ліон»за період січень-березень 2011 року та складено акт № 225/2305/36985296, яким встановлено порушення п.138.8 ст.138, ст..139 ПК України внаслідок чого завищено валові витрати у розмірі 43333 грн. та відповідно занижено податок на прибуток у розмірі 190833 грн.; п.198.2-198.3, п.198.6 ст.198, п.200.1-200.3 ст.200 ПК України, що призвело до завищення податкового кредиту на суму 8677 грн.

Порушення встановлені актом перевірки стали підставою для винесення податкових повідомлень рішень від 15.02.2012 року № 00001692305, яким підприємству збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 8667 грн. та нарахована штрафна санкція у сумі 1 грн.; від 16.02.2012 року № 0001752305, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств у сумі 10833, грн.

Перевіряючи оскаржуване рішення та дії відповідачів на відповідність положенням ч.3 ст.2 КАС України суд зазначає наступне.

Згідно з пунктом 5.1 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

За змістом підпункту 5.2.1 пункту 5.2 цієї ж статті Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до п.198.1 -198.3. ст..198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст.198 ПК України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Отже, з огляду на зазначені приписи підставою для зменшення платником об'єкта оподаткування (податкових зобов'язань) з податку на прибуток на суму вартості придбаних товарів, а з податку на додану вартість - на суму цього податку, нараховану на вартість придбаних товарів, є факт реального придбання товарів та безпосередній зв'язок витрат на оплату цих товарів з господарською діяльністю платника податків, що передбачає використання у власній господарській діяльності придбаних товарів або ж призначення останніх для такого використання.

Частинами другою та третьою ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю й упорядкування оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа; дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Враховуючи викладене вище суд приходить до висновку, що наявність податкових накладних дійсно є обов'язковою, але не беззаперечною передумовою для визначення правильності формування податкового кредиту. Формування податкового кредиту відбувається не лише на підставі підписання договорів та виписування податкових накладних, воно має бути обумовлено фактичною поставкою товару, в іншому випадку право на податковий кредит у особи не виникає, оскільки не дотримується обов'язкова передумова його виникнення - придбання товарів (послуг) з метою їх використання у господарській діяльності.

Враховуючи викладене вище, відповідно до приписів ч.ч. 4-5 ст. 11 КАС України суд з власної ініціативи витребував у позивача первинні бухгалтерські документи на підтвердження обставин отримання послуг за договорами із контрагентами, сплати їх вартості та подальшого використання у господарській діяльності.

Судовим розглядом встановлено, що між позивачем та ТОВ «ХАРВЕСТМАРКЕТ»укладено договір на надання послуг від 11.01.2011 року № 2, згідно якого позивач зобов'язувався здійснити проведення монтажу верстата фрезерного консольного вертикального з ЧПУ моделі 6Р13Ф3-37, інв..№ 5376, монтаж обладнання проводиться з матеріалів замовника на його території.

На виконання умов означено договору між позивачем та ТОВ «Ліон» укладено договори № 09/03, № 02/02 відповідно від 01.02.2011 року та від 01.03.2011 року згідно якого ТОВ «Ліон»приймає на себе зобов'язання щодо здійснення монтажу верстата фрезерного консольного вертикального з ЧПУ моделі 6Р13Ф3-37, інв..№ 5376.

Вказані роботи виконані субпідрядником, що підтверджується актом виконаних робіт №ОУ-000006, № ОУ -000011 (а.с.58). Вартість вказаних робіт сплачена позивачем в повному обсязі шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок ТОВ "Ліон", що підтверджується виписками банку (а.с.59-60). Доказів повернення цих коштів до позивача, наявності у позивача та його контрагента спільного інтересу щодо їх отримання позивачем (що могло б мати місце в разі пов'язаності цих осіб), до матеріалів справи суб'єктом владних повноважень не подано. За правилами Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»операція по списанню коштів з банківських рахунків платника податку призводить до зміни стану та структури активів і зобов'язань такого платника. Отже, приєднані до справи документи про оплату товару визнаються судом належними та допустимими доказами реальності вчинених між позивачем та контрагентом позивача господарських операцій.

На адресу позивача виписані податкові накладні від 22.02.2011 року № 352 та від 10.03.2011 року № 194. Дослідивши вказану податкову накладну суд встановив, що вона відповідає вимогам ст.201 ПК України, наказу Державної податкової адміністрації України від 21.12.2010 № 969 "Про затвердження форми Податкової накладної та Порядку її заповнення, тобто у суду відсутні підстави вважати зазначені податкові документи недійсними.

Факт подальшої передачі робіт виконаних контрагентом та їх приймання підтверджується актом №1 приймання виконаних робіт підписаного позивачем та ТОВ «ХАРВЕСТМАРКЕТ» (а.с.74,79).

Враховуючи викладене вище, суд приходить до висновку, що позивачем та його контрагентом ТОВ "Ліон" виконано умови договору надання послуг з монтажу обладнання договір, результати якого використані позивачем відповідно до основного виду діяльності -ремонт та технічне обслуговування устаткування та машин (а.с.90), а отже правомірно визначено розмір валових витрат та сформовано податковий кредит.

Щодо посилань представника відповідача на акт перевірки ТОВ «Ліон»від 22.08.2011 року № 3017/23-3/37189531, яким встановлено, що вказане підприємство формує показники податкової звітності за первинними документами, які не відповідають вимогам ст..48 ПК України, відсутність об'єктів оподаткування податком на прибуток та додану вартість, як підстави відмов у задоволенні позовних вимог суд зазначає наступне. При цьому суд враховує положення ст.244-2 КАС України щодо обов'язковості рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, та Постанову Верховного Суду України від 11.01.2011 року по справі ЗАТ «Мукачівський лісокомбінат»до Мукачівської ОДПІ, в якому зазначено, що чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання. Вимога закону щодо надмірної сплати ПДВ як необхідної умови повернення з бюджету сум цього податку його платником стосується саме цього платника і сплати ним податку у ціні придбання товарів (послуг) їх постачальникам. Така позиція узгоджується із практикою Європейського суду з прав людини. В рішенні від 09.01.2007 року у справі «Інтерсплав проти України»зазначено, що коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною кампанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Проте це не може бути підставою для відмови заявнику у відшкодуванні ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань. В рішенні від 22.01.2009 року у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" суд зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз. Такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Відповідно до ст.ст. 9, 11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи викладене вище, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог, оскільки відповідачем по справі не доведено правомірності та обґрунтованості прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Щодо позовної вимоги про визнати нечинним з моменту прийняття рішення відповідача у формі наказу про проведення документальної невиїзної перевірки ТОВ "ПТК Агромир-10"; визнання документальної невиїзної перевірки ТОВ "ПТК Агромир-10" проведеної 24.01.2012р. незаконною суд зазначає наступне.

Відповідно до п.75.1.,75.1.2 ст..75 ПК України органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи органу державної податкової служби і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, визначених цим Кодексом.

Правовідносини з приводу проведення органами державної податкової служби України документальних невиїзних позапланових перевірок передбачені ст. 79 Податкового кодексу України, відповідно до якої документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником органу державної податкової служби рішення про її проведення та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу.

Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом (п.79.1 ст.79).

З положень наведеної статті Податкового кодексу України слідує, що рішення про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки може бути прийняте податковим органом лише в разі існування підстав, котрі передбачені ст. 77, 78 Податкового кодексу України.

Оглянувши копію спірного наказу, суд зазначає, що наказ містить посилання на положення ст. ст. 20, 75, 78, 79 Податкового кодексу України. З матеріалів справи вбачається, що юридичною підставою призначення перевірки є п.п.78.1.1 п.78.1 ст.78 Податкового кодексу України, за наслідком перевірки ТОВ "Ліон"

З матеріалів справи вбачається, що на адресу позивача направлено запит органу державної податкової служби, оформлений листом від 23.11.2011 року за вих.№ 26139/10/23-323, щодо надання пояснення та їх документальне підтвердження по господарських відносинах ТОВ «Ліон», за період січень-березень 2011 року запит позивачем отриманий 13.12.2011 року

Листом від 06.01.2012 року № 0611/1, встановлених ст. позивач направив на адресу податкової інспекції документальне підтвердження відносин із вказаним контрагентом, в т.ч. виписки банку від 22.02.2011 та 10.03.2011 року; договори , укладені з ТОВ «Ліон»від 01.02.2011 року № 02/02, № 09/03; податкові накладні від 22.02.2011 року № 352 від 10.03.2011 року № 194, акти від 22.02.2011 року ОУ-000006, від 10.03.2011 року № ОУ-000011, реєстри виданих та отриманих податкових накладних за лютий-березень 2011 року

Оглянувши в судовому засіданні запит податкового органу та перелік документів наданих позивачем, суд приходить до висновку, що підприємством не в повному обсязі надано документальне підтвердження, щодо витребуваної у запиті інформації:подальшої реалізації придбаних товарів (послуг), тобто позивачем надано не повний перелік витребуваних документів та інформації, а пояснень взагалі не надано. Крім того суд зауважує, що відповідь на запит податкового органу підприємством надано лише 10.01.2012 року тобто з порушенням строків, визначених п.п.78.1.1 ст.78 ПК України

Таким чином, ненадання пояснень та документального підтвердження в повному обсязі на письмовий запит податкового органу є підставою для призначення перевірки діяльності платника податків згідно з п.п.78.1.1 п.78.1 ст.78 Податкового кодексу України, яким передбачено, що документальна позапланова виїзна перевірка здійснюється в разі, коли за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту.

Аналізуючи положення наведеної норми матеріального права, суд доходить висновку, що рішення про проведення документальної позапланової виїзної перевірки може бути прийнято податковим органом лише в разі одночасної наявності таких умов: 1) направлення на адресу платника податків обов'язкового письмового запиту, 2) фактичного отримання платником податків такого запиту, тобто вручення запиту під підпис посадовій (службовій) особі платника податків або уповноваженому представнику платника податків чи повернення до податкового органу поштового повідомлення про вручення такого запиту платнику податків, 3) сплив строку в 10 робочих днів від дня отримання платником податків письмового запиту податкового органу, 4) ненадання платником податків до податкового органу письмових пояснень та документальних підтверджень по суті отриманого запиту.

Відповідно до п. 73.3 ст. 73 Податкового кодексу України органи державної податкової служби мають право звернутися до платників податків та інших суб'єктів інформаційних відносин із письмовим запитом про подання інформації (вичерпний перелік та підстави надання якої встановлено законом), необхідної для виконання покладених на органи державної податкової служби функцій, завдань, та її документального підтвердження. Такий запит підписується керівником (заступником керівника) органу державної податкової служби і повинен містити перелік інформації, яка запитується, та документів, що її підтверджують, а також підстави для надіслання запиту.

Суд також звертає увагу на те, що позивач в силу положень абз. 5 п.73.3. ст.73 ПК України у випадку незгоди із запитом звільняється від обов'язку надавати відповідь на такий запит, проте позивач таким правом не скористався та як підтверджено матеріалами справи надав відповідачеві відповідь на спірний запит.

Дослідивши зібрані докази в їх сукупності за правилами ст. 86 КАС України, суд доходить висновку, що спірний наказ на проведення перевірки прийнятий податковим органом у відповідності до положень ст..ст.78-79 ПК України, а отже у суду відсутні підстави для його скасування.

Щодо вимоги визнати неправомірними дій податкової інспекції щодо проведення документальної невиїзної перевірки позивача, суд зазначає наступне.

Пунктом 78.4 ст. 78 ПК України визначено, що про проведення документальної позапланової перевірки керівник органу державної податкової служби приймає рішення, яке оформлюється наказом. Згідно п. 79.2 ст. 79 ПК України визначено, що документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами органу державної податкової служби виключно на підставі рішення керівника органу державної податкової служби, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

Оскільки наказ про проведення є законним та податковим органом дотримано умови щодо вручення уповноваженому представнику під розписку наказу та повідомлення, податковий орган мав право провести документальну позапланову невиїзну перевірку та в разі встановлення на думку перевіряючого порушень скласти акт.

Окрім того, суд зауважує, що сам собою факт проведення перевірки не може безпосередньо заподіяти майнову чи іншу шкоду особі, не призводить до настання невідворотних негативних наслідків, проведення перевірки є лише процедурою встановлення обставин, які необхідні для контролю за правильністю нарахування і сплати податків та інших обов'язкових платежів. Законний інтерес платника податків в проведенні органом державної податкової служби перевірки його діяльності з дотриманням умов, встановлених законом, захищений наділенням його правом не допустити посадових осіб органу державної податкової служби до перевірки. Платник податків має право оскаржити рішення органу державної податкової служби, прийняте за результатами перевірки, з підстав не відповідності рішення закону чи компетенції органу державної податкової служби.

З матеріалів справи вбачається, що на підставі оскаржуваного наказу відповідачем проведена документальна позапланова невиїзна перевірка позивача, про що складено акт № 225/2305/36985296, тобто наказ після проведення перевірки та відповідно на момент звернення до суду вичерпав свою дію, оскільки ненормативні правові акти державних органів є актом одноразового застосування, який вичерпує свою дію фактом їхнього виконання, тобто вони не можуть бути скасовані після їх виконання.

У відповідності до вимог ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку про правомірність винесення відповідачем наказу на проведення перевірки №75 від 12.01.2012 року та самих дій відповідача по проведенню перевірки у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, тому в цій частині позовні вимоги є такими, що не підлягають задоволенню.

Судові витрати підлягають розподілу в порядку, визначеному ст..94 КАС України.

Керуючись ст.ст. 160-163,185,186 КАС України суд

постановив

Адміністративний позов ТОВ «Підприємство технічної комплектації Агромир-10»до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м.Харкова про скасування рішень та визнання дій неправомірними задовольнити частково

Скасувати податкові повідомлення рішення № 00001692305 від 15.02.2012р. та № 0001752305 від 16.02.2012р.

В іншій частині вимог позов залишити без задоволення.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження

У повному обсязі постанова виготовлена та підписана 20.08.2012

Суддя Зоркіна Ю.В.