Постанова № 27944013, 10.12.2012, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" грудня 2012 р. Справа№ 5011-32/10105-2012

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Рябухи В.І.

суддів: Кондес Л.О.

Ропій Л.М.

при секретарі: Реуцькій Т.О.,

за участю представників:

від позивача Нестеренко Г.А., дов. від 03.01.12 №196-6/КР, від відповідача Надєєн М.В., дов. від 24.10.12,

розглянувши апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Карло Пазоліні Трейдінг"

на рішення Господарського суду міста Києва від 14.09.12

у справі №5011-32/10105-2012 (суддя Підченко О.Ю.)

за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київреклама"

до Приватного акціонерного товариства "Карло Пазоліні Трейдінг"

про стягнення 38343,19 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.09.12 позов Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київреклама" (далі - позивач) до Приватного акціонерного товариства "Карло Пазоліні Трейдінг" (далі - відповідач) про стягнення 38343,19 грн. задоволено повністю

Стягнуто з відповідача на користь позивача 30036,28 грн. основного боргу, 2310,73 грн. пені, 4594,12 грн. інфляційних втрат, 1402,06 грн. 3% річних та 1609,50 грн. судового збору.

Не погодившись з вказаним рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 14.09.12 скасувати, постановити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Апеляційна скарга мотивована тим, що договірні відносини між сторонами припинені, а дозвіл на розміщення реклами не є підставою для нарахування плати за користування місцем для розміщення об'єкта реклами. Крім того, скаржник зазначає, що об'єкт, розміщений ним є інформаційною вивіскою, яка не є рекламою та не вимагає здійснення плати за її розміщення.

Розпорядженням Заступника Голови Київського апеляційного господарського суду від 08.10.12 для розгляду апеляційної скарги сформовано колегію суддів у складі: головуючий-суддя Рябуха В.І., судді Кондес Л.О., Ропій Л.М.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 08.10.12 відновлено строк на подання апеляційної скарги, прийнято її до розгляду та порушено апеляційне провадження, розгляд справи призначено на 31.10.12. Доказами належного повідомлення сторін про час і місце розгляду справи є повідомлення про вручення поштового відправлення (ухвали від 08.10.12) відповідачу - 12.10.12 та позивачу - 15.10.12, долучені до матеріалів справи.

31.10.12 та 28.11.12 у судових засіданнях оголошувалась перерва.

Через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду: 20.11.12 відповідач надав додаткові письмові пояснення по справі; 16.10.12 від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, а 06.12.12 - письмові пояснення.

10.12.12 у судовому засіданні представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення Господарського суду міста Києва від 14.09.12 скасувати, постановити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Представник позивача заперечив доводи апеляційної скарги, просив залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Відповідно до ст. 99 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі.

Згідно зі ст.101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши представників сторін, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст.526 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (ч.1 ст. 530 ЦК України).

Договір на право тимчасового користування місцем для розміщення об'єкта зовнішньої реклами є договором приєднання.

Відповідно до ст.634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Як вбачається з матеріалів справи, 25.06.07 між позивачем (підприємство) та відповідачем (розповсюджувач зовнішньої реклами) укладено договір №2389/ТК на право тимчасового користування місцем (-ями) для розміщення об'єкта (-ів) зовнішньої реклами (далі - договір), відповідно до якого робочий орган надає розповсюджувачу зовнішньої реклами право на тимчасове користування місцем за адресою згідно додатку, який є невід'ємною частиною договору, на підставі погодженої у встановленому порядку дозвільної документації на розміщення об'єктів зовнішньої реклами (далі - ОЗР), а розповсюджувач зовнішньої реклами використовує надане місце за цільовим призначенням - для розміщення ОЗР, здійснює оплату за право користування місцем та звільняє у триденний термін місце після закінчення терміну дії договору в частині наданого права користування місцем, на яке припинено дію дозволу та/або цього договору (пп.1.1 договору).

Згідно п.7 договір набуває чинності з дати його підписання сторонами.

Якщо під час виконання умов договору розповсюджувач ОЗР виявить бажання достроково припинити термін його дії, то він зобов'язується письмово, не пізніше ніж за один місяць до запланованої дати припинення договору повідомити про це робочий орган.

В цьому випадку всі зобов'язання сторін, пов'язані з наданням місць для розташування ОЗР, припиняються при умові, якщо розповсюджувач належним чином здійснить демонтаж ОЗР, а також проведе розрахунки з робочим органом у повному обсязі на день припинення зобов'язань.

Цей договір може бути розірвано, зокрема, за взаємною згодою сторін шляхом укладання додаткової угоди.

Відповідно до додатку від 25.06.07 №1 до договору "Адресна програма" відповідач надав позивачу право тимчасового користування місцем для розміщення рекламної вивіски, напис на будинку, споруді, розміром 7,00х7,00, загальною площею 4,90 кв.м., на підставі дозволу №15319-07 (29952), за адресою: Печерський р-н, бульв. Лесі Українки, 24.

З матеріалів справи вбачається, що 16.06.09 між сторонами укладено додаткову угоду до договору, відповідно до якої сторони дійшли згоди розірвати договір в частині місця, наданого для розміщення ОЗР за номером дозволу №15319-07 з 07.04.09. З моменту набрання чинності цією угодою сторони не вважають себе зв'язаними будь-якими правами та зобов'язаннями, що виникли із договором, в частині місць розташування ОЗР (п.2 угоди).

Таким чином, договір вважається розірваним за згодою сторін з 07.04.09.

В матеріалах справи відсутній новий договір на право тимчасового користування місцем для розміщення об'єкта зовнішньої реклами, укладений між сторонами.

Враховуючи, що відповідач не здійснив демонтаж об'єкта зовнішньої реклами, а конструкцію для її розміщення використовував, позивач за період з 22.04.10 по 12.06.12 нарахував відповідачеві 30036,28 грн. боргу за фактичне користування місцем розташування ОЗР.

Проте, суд апеляційної інстанції, враховуючи законодавчі особливості регулювання спірних правовідносин, вважає, що у позивача відсутні правові підстави для стягнення з відповідача плати за фактичне користування місцем для розміщення ОЗР з огляду на наступне.

На підставі ст.9 Закону України "Про рекламу" (далі - Закон) та Порядку розміщення інформаційних вивісок у місті Києві, затвердженого розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 15.04.11 №565, колегія суддів робить висновок, що об'єкт, розташований відповідачем за своїми характеристиками є зовнішньою рекламою, а не інформаційною вивіскою, як зазначає про це відповідач в апеляційній скарзі, оскільки характерними ознаками такої вивіски є: вона містить інформацію про зареєстроване найменування особи, знаки для товарів і послуг, що належать цій особі, вид її діяльності, час роботи; розміщується на внутрішній поверхні власного чи наданого у користування приміщення, на зовнішній поверхні будинку чи споруди не вище першого поверху або на поверсі, де знаходиться власне чи надане у користування особі приміщення, біля входу в таке приміщення та не вважається рекламою; розмір такої вивіски становить не більше 2,0 кв.м.; вона не потребує дозволу, проте вимагає наявність паспорта.

Відповідно до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч.1 ст. 16 Закону розміщення зовнішньої реклами, у населених пунктах провадиться на підставі дозволів, що надаються виконавчими органами сільських, селищних, міських рад, та в порядку, встановленому цими органами на підставі типових правил, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.

За приписами п. 3 Типових правил розміщення зовнішньої реклами (далі - Типові правила), затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.03 №2067, зовнішня реклама розміщується на підставі дозволів та в порядку, встановленому виконавчими органами сільських, селищних, міських рад відповідно до цих Правил.

Пунктом 13 Типових правил передбачено, що тимчасове користування місцем розташування рекламного засобу здійснюється на підставі відповідного договору.

Отже, підставою для нарахування та внесення розповсюджувачем зовнішньої реклами відповідної плати є укладений договір на право тимчасового користування місцем (для розміщення РЗ), яке перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Києва (п.16.1 Порядку розміщення зовнішньої реклами в місті Києві, затвердженого розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 23.08.07 №1100 (діяв на момент укладення та припинення договору).

Як зазначено вище, договір припинив свою дію з 07.04.09, будь-які докази продовження дії договору відсутні.

Положення ст.121 Конституції України, ст.11 ЦК України, ст.16 Закону України "Про рекламу", п.5 ст.16 Закону України "Про благоустрій населених пунктів", п.п. 3, 5, 13, 24, 32, 45, 46 Типових правил не містять приписів щодо безпосереднього обов'язку відповідача за відсутності відповідного договору вносити плату за фактичне користування місцем розташування рекламного засобу.

Позивач у листах від 08.08.11 №196-4374/КР та від 12.03.12 №196-1949/КР визнає необхідність укладення договору на право тимчасового користування місцем для розміщення ОЗР, оскільки повідомив відповідача, що укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади.

Посилання позивача на наявність у відповідача дозволу №15319-07 на розміщення ОЗР, строк дії якого після припинення договору було продовжено, не змінює узгоджених сторонами умов договору стосовно строку його дії.

Крім того, дозвіл на розміщення ОЗР лише надає відповідачу право на розміщення відповідної зовнішньої реклами та не породжує будь-яких цивільно-правових зобов'язань зі сплати коштів за користування місцем для розміщення ОЗР.

Наявність дозволу не спростовує законодавчих приписів щодо обов'язковості договору як передумови для користування певним місцем для розміщення ОЗР.

Отже, з огляду на викладене вище, враховуючи відсутність діючого договору на право тимчасового користування місцем для розміщення ОЗР, суд апеляційної інстанції робить висновок про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача 30036,28 грн. за фактичне користування місцем розташування ОЗР.

Аналогічної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постановах від 24.03.09 у справі №15/176-08-3995 та від 17.11.09 у справі №4/504.

Позивач просить також стягнути з відповідача 2310,73 грн. пені, 1402,06 грн. 3% річних та 4594,12 грн. інфляційних втрат.

Суми пені, 3% річних та інфляційних втрат нараховуються на суму боргу, а судом апеляційної інстанції визнано безпідставність його стягнення, тому у позивача не виникає право вимагати стягнення сум пені, 3% річних та інфляційних втрат на підставі ст.ст. 549, 550 та 625 ЦК України.

Слід зазначити також, що Порядок розміщення реклами в місті Києві, затверджений рішенням Київської міської ради від 22.09.11 №37/6253, наділяє КП "Київреклама" повноваженнями звернутись до Головного управління з питань реклами з заявою про внесення ОЗР розповсюджувача до переліку рекламних засобів, що підлягають демонтажу та за наказом Головного управління з питань реклами в примусовому порядку демонтувати ОЗР відповідача.

Оскільки чинність Порядку розміщення реклами в місті Києві поширюється на всю територію міста Києва, включаючи розташування РЗ на будинках (будівлях) і спорудах, на відкритих майданчиках, на міських вулицях (дорогах), площах тощо, у зелених зонах, на елементах вуличного обладнання, на зовнішніх та внутрішніх поверхнях підземних переходів, інших об'єктах, розташованих на відкритій місцевості, незалежно від форм власності та відомчого підпорядкування, суд вважає необґрунтованими доводи апеляційної скарги, що при розміщенні ОЗР на об'єкті приватної власності у відповідача не виникає обов'язку здійснювати плату за користування. Тому позивач уразі наявності відповідного договору може вимагати у розповсюджувача плату за тимчасове користування місцем для розміщення об'єкта зовнішньої реклами на будівлях приватної власності.

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна особа повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 ГПК України встановлено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Позивач не надав суду апеляційної інстанції належних доказів на спростування доводів апеляційної скарги.

Отже, з огляду на викладене вище, що рішення Господарського суду міста Києва від 14.09.12 у даній справі підлягає скасуванню як таке, що не відповідає фактичним обставинам справи та винесено з порушенням норм матеріального права.

Керуючись ст.ст. 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Карло Пазоліні Трейдінг" задовольнити.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 14.09.12 у справі №5011-32/10105-2012 скасувати.

3. В задоволенні позову відмовити.

4. Стягнути з Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київреклама" (01030, м. Київ, вул. М. Коцюбинського, 12-А, код 26199714) на користь Приватного акціонерного товариства "Карло Пазоліні Трейдінг" (03134, м. Київ, вул. Симиренка, 2/19, код 30964248) 804 (вісімсот чотири) грн. 75 коп. судового збору за подання апеляційної скарги.

5. Матеріали справи №5011-32/10105-2012 повернути до Господарського суду міста Києва.

Дану постанову може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий суддя Рябуха В.І.

Судді Кондес Л.О.

Ропій Л.М.