Рішення № 27943566, 30.11.2012, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.11.12 Справа№ 5015/3881/12

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «УніКредит Лізинг», м.Київ

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Галицька основа», м. Львів

про стягнення заборгованості в сумі 202 306.93 грн.

Суддя Коссак С.М.

при секретарі Кміть М.Б.

Представники:

Від позивача: не з'явився;

Від відповідача: Фунигін О.С. -представник за довіреністю №б/н від 23.10.2012р.

Господарським судом Львівської області розглядається справа за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «УніКредит Лізинг»до Товариства з обмеженою відповідальність «Галицька основа»про стягнення заборгованості в сумі 202 306,93 грн.

Ухвалою суду від 21.09.2012 р. порушено провадження у справі та призначено судовий розгляд справи на 10.10.2012 р. Рух справи відображено в попередніх ухвалах суду.

В судове засідання 30.11.2012р. позивач явку повноважного представника не забезпечив, подав заяву про розгляд справи без участі представника позивача.

Позивач позовні вимоги обґрунтував тим, що відповідач у порушення умов договору фінансового лізингу №513-LD від 23 червня 2008 року (надалі-договір) допустив порушення в частині сплати лізингових платежів, внаслідок чого у нього виникла заборгованість у сумі 186 244,62 грн. Крім того, позивач просить стягнути 8 746,64 грн. - неустойки (пені) за прострочення сплати лізингових платежів та 7 335,64 грн. - 3% річних.

Також, позивач на підставі п.4 ст. 22 ГПК України подав заяву (вх.№25139/12 від 06.11.2012р.) про збільшення позовних вимог і просить стягнути з відповідача 186 224,65 грн. основного боргу, 27 850,28 грн. - неустойки (пені) за прострочення сплати лізингових платежів, 7 335,64 грн. -3% річних та додаткову (нову) вимогу, яка не була зазначена в позовній заяві про стягнення 62 812,75 грн. -неустойки за прострочення повернення предмету лізингу. Також, подав пояснення вх.№25175/12 від 06.11.2012р. та пояснення вх.№26930/12 від 27.11.2012 щодо нарахування основної суми боргу, та просить позовні вимоги задоволити повністю.

У зв'язку із збільшення позовних вимог, а саме стягнення неустойки за прострочення повернення предмету лізингу суд зазначає наступне. Передбачені частиною четвертою статті 22 Господарського процесуального кодексу України права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви. Суд враховує положення пункту 3.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", в якому зазначено, що під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти, відповідно, збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві.

Відповідно до п.3.11. згаданої вище Постанови, ГПК, зокрема стаття 22 цього Кодексу, не передбачено право позивача на подання заяв (клопотань) про заявлення додаткових позовних вимог. З цього приводу Вищий господарський суд України у інформаційному листі від 02.06.2006р. №01-8/1228 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році»зазначив, що збільшення розміру позовних вимог не може бути пов'язано з пред'явленням додаткових позовних вимог, про які не йшлося в позовній заяві.

У зв'язку з цим має місце не збільшення позовної вимоги, а зміна (доповнення) матеріально-правової вимоги позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення (предмет позову).

Відповідно до п.3.12. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»право позивача на зміну предмета або підстави позову може бути реалізоване лише до початку розгляду господарським судом справи по суті. Початок розгляду справи по суті мав місце 23.10.2012р., про що зазначено в протоколі судового засідання. Тому заявлену вимогу позивача в заяві на підставі ст. 22 ГПК України про збільшення позовних вимог у справі (вх.№ 25139/12 від 06.111.2012р.) в частині стягнення з відповідача неустойки за прострочення повернення предмету лізингу в сумі 62 812,75 грн. суд, відхиляє.

В судове засідання 30.11.2012р. відповідач явку повноважного представника забезпечив, проти задоволення позову заперечив частково з підстав наведених у поданому 30.11.2012р. відзиві вх.№27214/12 на позовну заяву, в якому зокрема просить відмовити частково в задоволені позовних вимог в частині стягнення основного боргу за договором в сумі 11 044,24 грн., зменшити розмір пені до 0,01 грн. та відмовити повністю у задоволенню вимог, щодо стягнення 62 812,75 грн. пені за прострочення повернення предмету лізингу. Обґрунтовує клопотання важким фінансовим становищем підприємства. На підтвердження додано довідку від 05.11.2012 р. №190/11 про прибутки/збитки ТзОВ "Галицька основа" за період з жовтня 2010 р. по вересень 2012 р., довідку від 05.11.2012 р. про кредиторську заборгованість ТзОВ "Галицька основа" станом на 31.10.2012 р., довідки з банківських установ (ПАТ "Райффайзен банк Аваль", ПАТ "Кредобанк", ПАТ "Універсал банк") про залишок коштів на рахунку, постанову про арешт коштів боржника (ТзОВ "Галицька основа") від 22.03.2012 р. та від 16.05.2012 р. Також, у відзиві просить застосувати строк позовної давності до нарахування пені за несвоєчасно сплачені лізингові платежі.

Крім цього, 05.11.2012р. відповідач подав заяву вх.№ 24983/12 в якій просить застосувати строк позовної давності до нарахування пені за прострочення сплати лізингових платежів.

23.10.2012р. вх.№23793/12 та 30.11.2012р. вх.№27210/12 відповідач подав заяви про припинення провадження у справі. У першій заяві відповідач просить суд припинити провадження у справі у зв'язку з погашенням ним боргу та передачі йому предмета лізингу у власність. При цьому подав копію (заповнений бланк до договору) свідоцтва про передачу права власності на предмет лізингу від 27.06.2008р. Враховуючи заперечення позивача, суд відхилив дану заяву, як таку, що не відповідає матеріалам справи і з врахуванням того, що в подальшому на вимогу суду відповідач не надав оригінал свідоцтва для огляду в судовому засіданні. У другій заяві про припинення провадження у справі відповідач посилається на п.14.2. Договору, що всі спори та /або розбіжності, які можуть виникнути за цим договором чи у зв'язку з ним, вирішуються остаточно в Міжнародному Комерційному Арбітражному Суді при Торгово-Промисловій палаті України відповідно до Регламенту цього суду та чинного законодавства України. Суд відхилив дану заяву, як таку, що не відповідає матеріалам справи і з врахуванням того, що останній абзац п.14.2. Договору не виключає права Лізингодавця (позивача) звернутися до суду або господарського суду відповідної юрисдикції для вирішення спору згідно з відповідним процесуальним законодавством.

У судовому засіданні 30.11.2012р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Вислухавши представника відповідача, проаналізувавши матеріали справи, суд встановив таке.

Між сторонами укладено договір №513-LD від 23 червня 2008 року фінансового лізингу(надалі по тексту - Договір).

Відповідно до п.1.1. Договору Лізингодавець (позивач у справі) бере на себе зобов'язання придбати предмет лізингу у власність від Продовця (відповідно до встановлених Лізингоодержувачем специфікації та умов, передбачених у Договорі, зокрема, у додатку №1 до Договору) та передати предмет лізингу у користування Лізингоодержувачу (відповідач у справі) на строк та на умовах, визначених Договором, з урахування того, що продавець був обраний Лізингоодержувачем. Предметом лізингу є колісний навантажувач-екскаватор «Катерпіллар»428 Е.

Відповідно до Договору Лізингоодержувач зобов'язаний був сплачувати за користування предметом лізингу лізингові платежі згідно графіку лізингових платежів (додаток №2 до Договору).

Передача предмету лізингу здійснюється за актом прийому-передачі згідно з п.п.3.3.,3.4. Договору та додатком №3 до Договору, також додається Акт прийому -передачі від 27 червня 2008 року, підписаний представниками сторін та скріплений печатками.

Відповідно до п.7.1. Договору, складові Лізингових платежів,їх суми та дати платежів визначені в графіку лізингових платежів у додатку №2 до Договору, який є невід'ємною частиною договору.

Лізингоодержувач сплачує на користь Лізингодавця лізингові платежі у гривнях на дати платежів, вказаних в додатку №2 до Договору на рахунок зазначений в розділі 16 Договору, в сумі, яка визначена в повідомленні про Лізинговий платіж(п.7.7. Договору).

Строк і розмір зобов'язання (сплата Лізингових платежів) визначений додатком №2 до Договору -Графіком Лізингових платежів.

Враховуючи п.п.7.1.-.7.7. Договору, відповідач зобов'язаний відповідно до умов Договору сплачувати суми лізингових платежів на дату платежів, вказану в графіку лізингових платежів-додаток№2, із застосуванням офіційного курсу гривні до долара США, встановленого НБУ на вказану в Графіку лізингових платежів дату платежу.

У зв'язку неналежним виконання умов Договору фінансового лізингу у відповідача виникла заборгованість по сплаті лізингових платежів в сумі 186 224,65 грн., яка підтримується позивачем і заперечується відповідачем у частині стягнення 11 044,24 грн.

Відповідно до п.8.2. Договору у випадку несплати Лізингоодержувачем в належний термін будь-якої суми, яка має бути сплачена ним за Договором, Лізингоодержувач сплачує Лізингодавцю неустойку з простроченої суми за період з дати настання терміну платежу до дати фактичної оплати в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення.

Згідно п.9.2. Договору, якщо будь -який лізинговий платіж припадає відповідно до умов Договору на день, який не є робочим днем, то такий платіж повинен бути здійснений в останній робочий день, що передує такій даті платежу.

З урахуванням заяви про збільшення позовних вимог вх.25139/12 та строку позовної давності позивач просить стягнути з відповідача пеню за період з 17.09.2011р. по 17.09.2012р. в суми 27 850,28 грн.

Лізингоодержувач не виконував зобов'язання з оплати лізингових платежів належним чином, що призвело до виникнення заборгованості за Договором.

Керуючись ч.2 ст.7 Закону України «Про фінансовий лізинг», позивач реалізує своє право на односторонню відмову від Договору та припинив дію з 22.11.2011р., надіславши 16.11.2011р. цінним листом з описом вкладення №0407015028478 на адресу відповідача повідомлення вих. № 1916 від 15.11.2011р. про відмову від Договору із вимогою повернути предмет лізингу.

Цінний лист №0407015028478, який було надіслано на адресу Лізингоодержувача (відповідача) повідомлення Лізингодавця про відмову від договору фінансового лізингу було отримано відповідачем 23.11.2011р., що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення (докази в матеріалах справи).

Крім цього, позивач просить стягнути 3% річних за неналежне виконання зобов'язань щодо сплати лізингових платежів в сумі 7 335,64 грн./розрахунок в матеріалах справи/.

Доказів оплати заборгованості на момент розгляду справи сторонами до суду не надано.

При прийнятті рішення суд виходив з такого.

Відповідно до частини 1, пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. Між сторонами у справі виникли взаємні цивільні права та обов'язки на підставі укладеного договору фінансового лізингу.

Згідно зі статтею 806 Цивільного кодексу України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом.

Частинами 1 та 2 статті 292 Господарського кодексу України передбачено, що лізингом є господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів. Залежно від особливостей здійснення лізингових операцій лізинг може бути двох видів - фінансовий чи оперативний.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України «Про фінансовий лізинг»за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення передбачено частиною 1 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України: суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно до ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, в тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, в тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. 179 Господарського кодексу України, майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами -юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 598 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Одним із правових наслідків порушення зобов'язання, визначених статтею 611 Цивільного кодексу України, є припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом. Частинами 1 та 3 статті 615 Цивільного кодексу України унормовано, що у разі порушення зобов'язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом. Внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання частково або у повному обсязі відповідно змінюються умови зобов'язання або воно припиняється.

Відповідно до частини другої статті 7 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингодавець має право відмовитися від договору лізингу та вимагати повернення предмета лізингу від лізингоодержувача у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення сплати становить більше 30 днів. Аналогічне положення передбачено пунктом 12.4 Договору. Таким чином, оскільки відповідач у справі допустив таке порушення зобов'язання, за яке у позивача виникає право на відмову від договору, позивач реалізував таке право, суд вважає правомірною відмову позивача від Договору.

В ході судових засідань відповідач визнав факт прострочення сплати лізингових платежів та не заперечив проти припинення дії Договору. Суд погоджується з висновком відповідача про те, що Договір припинив свою дію 23.11.2011 року, враховуючи положення частини третьої статті 7 Закону України "Про фінансовий лізинг".

Пунктами 7.1, 7.2 Договору передбачено, що до складу лізингових платежів входять: перший лізинговий платіж (комісія за організацію та аванс ціни предмета лізингу), другий лізинговий платіж (комісія за користування предметом лізингу, ПДВ на суму нарахованих до сплати комісій), періодичні платежі (відшкодування, комісійна винагорода лізингодавця, ПДВ на суму нарахованих до сплати відсотків).

Строк лізингу починається з дати передачі та закінчується в останню дату платежу, зазначену у Додатку №2 до Договору, якщо інше не передбачено умовами цього Договору (пункт 1.4 Договору). Лізингоодержувач сплачує на користь лізингодавця лізингові платежі у гривнях на дати платежів, вказані в додатку №2 до цього Договору на рахунок, вказаний у Договорі, в сумі, яка визначена в повідомленні про лізинговий платіж (пункт 7.7 Договору).

Таким чином, вимога позивача про стягнення суми лізингових платежів у сумі 186 224,65грн., які підлягали сплаті протягом дії Договору, є обґрунтованою, підтвердженою належними і допустимими доказами та такою, що підлягає до задоволення.

Крім цього, суд відхиляє заперечення відповідача в частині того, що обов'язок з оплати сорок першого лізингового платежу не настав, оскільки у відповідача виник обов'язок з оплати заборгованості, яка виникла до моменту припинення дії Договору. При цьому суд враховує ту обставину, що позивачем нараховано сорок перший лізинговий платіж не за увесь місяць, а пропорційно до кількості днів дії договору в листопаді 2011 року.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно зі статтею 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями в цьому Кодексі визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Що стосується вимог про стягнення пені, то суд при ухваленні рішення враховував таке.

Згідно з частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до пункту 8.2 Договору у випадку несплати лізингоодержувачем в належний термін будь-якої суми, яка має бути сплачена за цим договором, лізингоодержувач сплачує лізингодавцю неустойку з простроченої суми за період з дати настання терміну платежу до дати фактичної оплати в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожний день прострочення.

Згідно п.9.2. Договору, якщо будь -який лізинговий платіж припадає відповідно до умов Договору на день, який не є робочим днем, то такий платіж повинен бути здійснений в останній робочий день, що передує такій даті платежу.

З огляду на це позивач обґрунтовано вимагає сплати неустойки (пені) за прострочення сплати відповідачем лізингових платежів в сумі 27 850,28 грн.

Разом з тим, суд бере до уваги заяву відповідача про застосування позовної давності до вимог про стягнення пені з таких підстав. Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність -це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Позовна давність є строком, протягом якого особа може розраховувати на захист свого порушеного цивільного права судом.

Статтею 258 Цивільного кодексу України визначено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до частин 1 та 5 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Таким чином, оскільки Додатками до Договору сторонами встановлено чіткі строки виконання відповідачем грошових зобов'язань (сплати лізингових платежів), позивач звернувся до суду 18.09.2012 року, тому обґрунтованими є вимога позивача про стягнення пені за порушення строків сплати лізингових платежів за період один рік, що передував зверненню до суду.

Відповідно до частини 4 статті 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Таким чином, оскільки відповідачем заявлено про застосування позовної давності до вимог про стягнення пені, суд вважає за необхідне погодитися з цієї заявою та відмовити у задоволенні вимог про стягнення пені, нарахованої у періоди, за якими позовна давність минула. З проведеного судом перерахунку вбачається, що до задоволення підлягають вимоги про стягнення 5 468,85 грн. пені.

Відповідно до п.3.17.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Крім того, ця процесуальна норма може застосовуватись виключно у взаємозв'язку (сукупності) з нормою права матеріального, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України і статтею 233 Господарського кодексу України.

У резолютивній частині судового рішення зазначається про часткове задоволення позову і розмір суми неустойки, що підлягає стягненню. Судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки.

Положеннями ч.1ст.233 ГК України передбачено, що у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Аналогічне положення міститься у ч.3 ст.551 ЦК України.

З урахуванням наведеного, оскільки це право, а не обов'язок суду та враховуючи ступінь виконання зобов'язання боржником, суд відмовляє у задоволенні клопотання про зменшення пені.

Згідно з ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до ст.34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 43 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

В силу положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Крім того, в силу положень пункту 1 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір»сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Таким чином, суд дійшов висновку про необхідність повернення з Державного бюджету України Товариству з обмеженою відповідальністю «УніКредит Лізинг»зайво сплаченого судового збору в розмірі 1 256,79 коп.

Враховуючи наведене, керуючись ст. 7 Закону України «Про судовий збір», ст.ст. 2, 7 Закону України «Про фінансовий лізинг», ст.ст. 11, 256, 258, 261, 267, 525, 526, 551, 598, 610-612, 615, 629, 806 Цивільного кодексу України, ст.ст. 173, 179, 193, 230, 233, 292 Господарського кодексу України, статтями 22, 33, 34, 43, 49, 82, 83, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В :

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Галицька Основа»( 79017, місто Львів, вулиця Водогінна, будинок 2; ідентифікаційний код 33419843) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «УніКредит Лізинг»(04070, місто Київ, вулиця Петра Сагайдачного, 22/1; ідентифікаційний код 33942232) 186 224,65 грн. заборгованості зі сплати лізингових платежів, 5 468,85 грн. пені за несвоєчасну сплату лізингових платежів, 7 335,64 грн. -3% річних та 3 980,58 грн. відшкодування витрат на оплату судового збору.

3. Наказ видати відповідно до статті 116 Господарського процесуального кодексу України.

4. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

5. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «УніКредит Лізинг»(04070, місто Київ, вулиця Петра Сагайдачного, 22/1; ідентифікаційний код 33942232) з Державного бюджету України 1 256,79 грн. зайво сплаченого судового збору.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені статтями 91-93 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 05.12.2012 р.

Суддя Коссак С.М.