Рішення № 27943292, 10.12.2012, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" грудня 2012 р.Справа № 5017/3020/2012

За позовом: Малого приватного підприємства „Альфа-М"

до відповідача: Військової частини А 1283

про стягнення збільшення заборгованості та фінансових санкцій з в/ч А1283 за порушення строків по виконанню зобов'язань за договором №215 від 17.05.2006р. в сумі 13 659,82грн.

Суддя Малярчук І.А.

В судових засіданнях приймали участь представники:

Від позивача: Максименко Ю.Ф., директор

Від відповідача: не з`явився

В судовому засіданні 10.12.2012 р. приймали участь представники:

Від позивача: Максименко Ю.Ф., директор

Від відповідача: не з`явився

Суть спору: про стягнення з ВЧ А 1283 на користь МПП Фірма „Альфа-М" збільшення суми заборгованості за технічне обслуговування внутрішніх станцій зв'язку, у зв'язку із збільшенням періоду прострочення виконання зобов'язань за договором №215 від 17.05.2006р. в сумі 13 661,18 грн., із яких: 7024,82 грн. збільшення основного боргу за рахунок індексу інфляції за період з 01.06.2009р. по 31.03.2012р., 2059,27 грн. збільшення трьох процентів річних за період з 25.06.2009р. по 30.09.2012р., 1630,69 грн. пені за період з 01.10.2011р. до 30.09.2012р., 2946,40 грн. збитків від неодержаного доходу за період з 23.09.2011р. до 30.09.2012р., 1853,25 грн. витрат позивача на відрядження свого представника до суду в якості судових витрат, передбачених ст.49 ГПК України.

Позивач заявлені позовні вимоги підтримує у повному обсязі, надав суду пояснення від 19.11.2012р. за вх.№34854/2012, заяву від 04.12.2012р. за вх.№36839/2012, в їх обґрунтування зазначає, що рішенням господарського суду Одеської області від 12.08.2009р. у справі №34/6-09-2322 за позовом МПП „Фірма „Альфа-М" до ВЧ А 1283 про стягнення 39 726,90 грн. стягнуто з відповідача 39 726,90 грн. заборгованості за договором №215 від 17.05.2006р. із врахуванням індексу інфляції, трьох процентів річних та пені до 24.06.2009р. У зв'язку із невиконанням відповідачем зобов'язань щодо сплати основної заборгованості, яку в т.ч. визнано судовим рішенням №34/6-09-2322 від 12.08.2009р., позивач нарахував на суму боргу індекс інфляції, три проценти річних та пеню за період понад визначений вказаним судовим рішенням.

Крім того, в обґрунтування існування збитків, заявлених до стягнення, позивач відзначив, що при наявності коштів суб'єкт господарювання може направити їх на розширення виробництва або ж на виконання контрактів та відповідно від цього одержати дохід та прибуток, тоді як рентабельність від таких вкладень МПП „Фірма" Альфа-М" згідно звітів про фінансові результати дорівнює 41%, тобто, прибуток за рік від вкладення у виробництво 1 грн. дорівнює 41 коп. Менш ефективним використанням коштів (при їх наявності) є вкладення їх на депозитні рахунки для одержання доходу від нарахованих процентів за депозитними вкладами. Саме виходячи з доходу, який би підприємство могло одержати від вкладу коштів на депозит, позивач розрахував збитки від неодержаного доходу від процентів за вкладами, які мав реальну можливість одержати, якби боржник вчасно виконав свої зобов'язання.

Відповідач в судові засідання не з`явився, відзив на позов та витребувані судом документи не надав, у зв'язку з чим справу розглянуто за наявними в ній матеріалами у відповідності до ст.75 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши доводи сторін, суд встановив наступне:

17.05.2006р. між ВЧ А 1283 (замовник) та МПП „Фірма „Альфа-М" (виконавець) було укладено договір №215 на виконання технічного обслуговування кінцевих станцій К-60П в/ч А1283, за умовами якого замовник передає, а виконавець бере на себе зобов'язання виконати технічне обслуговування кінцевих станцій К-60П ВЗ 249 ЗС України (згідно коду 32.20.92.000 класифікатора ДК 016-97 на суму 21 041,16 грн.). Сума, на яку укладений цей договір, за кошторисом 3/215 на 2006 рік становить 21 041,16 грн. Внаслідок невиконання або неналежного виконання умов цього договору до винної сторони застосовуються штрафні санкції в розмірі однієї облікової ставки НБУ за кожен день з дня отримання бюджетних коштів. Цей договір діє з моменту його підписання і до повного виконання зобов'язань за цим договором з можливістю подальшої пролонгації (п.п.1.1., 3.1., 4.4., 6.1. договору).

В підтвердження виконання умов договору від 17.05.2006р. №215 сторонами підписано акт виконаного технічного обслуговування №9/6 від 30.06.2006р. на суму 21 041,16 грн.

Рішенням господарського суду Одеської області від 12.08.2009р. у справі №34/6-09-2322 за позовом МПП „Фірми „Альфа-М" до ВЧ А 1283 про стягнення 39 726,90 грн., позов задоволено, стягнуто з ВЧ А 1283 на користь МПП „Фірма „Альфа-М" 39 726,90грн. заборгованості, 397,27 грн. державного мита, 312,50 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Із рішення суду від 12.08.2009р. у справі №34/6-09-2322 вбачається, що сума 39 726,90грн., яку стягнуто з відповідача складається із: 34 949,37 грн. основного боргу з врахуванням індексу інфляції, 1872,12 грн. три проценти річних, 2905,41 грн. пені за період з 01.05.2008р. по 24.06.2009р. Постановою Першого Приморського відділу державної виконавчої служби Одеського МУЮ №В-11/869 від 17.10.2011р. відкрито виконавче провадження №В-11/869 по виконанню наказу №34/76-09-2322, виданого господарським судом Одеської області 24.09.2009р. про стягнення 40 436,67 грн.

Постановою Першого Приморського відділу державної виконавчої служби Одеського МУЮ №В-11/869 від 30.12.2011р. виконавчий документ №34/76-09-2322 господарського суду Одеської області повернуто стягувачеві, у зв'язку з тим, що боржник за адресою не знаходиться, майно за боржником не зареєстровано, кошти на рахунку відсутні, що унеможливлює подальше примусове виконання наказу.

Так, в рішенні суду від 12.08.2009р. у справі №34/6-09-2322, судом встановлено невиконання відповідачем своїх договірних зобов'язань із оплати виконаних позивачем робіт по договору №215 від 17.05.2006р., що є порушенням не тільки умов договору, але й норм ЦК України та ГК України.

Згідно ч.2 ст.35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Таким чином, при встановленні фактів наявності порушення зобов'язання, яке тривало на момент звернення позивача до суду із позовом у справі №5017/3020/2012, що полягало у непогашенні ВЧ А 1283 основного зобов'язання, судове рішення у справі №34/6-09-2322 має преюдиціальне значення.

Проаналізувавши обставини справи, суд дійшов висновку щодо часткового задоволення заявленого позивачем позову з врахуванням наступних положень чинного законодавства.

Згідно до ч.ч.1, 2, 5 ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: юридичні факти. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.

Відповідно до ч.1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ч.2 ст.509 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частина 2 ст.530 ЦК України визначає, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як вбачається із приписів ч.1 ст.599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, в силу статтей 11, 509 ЦК України та на підставі рішення господарського суду Одеської області від 12.08.2009р. у справі №34/6-09-2322 у відповідача виникло грошове зобов'язання, яке у відповідності до положень статті 526 ЦК України має виконуватися належним чином відповідно до вимог Цивільного кодексу України, інших актів чинного законодавства. Згідно ст.530 ЦК України, відповідно до рішення суду від 12.08.2009р. у справі №34/6-09-2322, з огляду на те, що відповідачем його не було виконано своєчасно та в повному обсязі, продовжує існувати обов'язок останнього щодо сплати заборгованості за договором №215 від 17.05.2006р. на підставі акту №9/6 від 30.06.2006р. в сумі 21 041,16 грн., який може вважатись припиненим лише за умови його виконання відповідно до положень ч.1 ст.599 ЦК України, доказів чого суду не надано.

Звідси, неналежне виконання (прострочення) ВЧ А 1283 судового рішення від 12.08.2009р. у справі №34/6-09-2322, спричинило наслідки, визначені п. 2 ст. 625 ЦК України, а саме, виникнення зобов'язання на вимогу кредитора сплатити визначену судовим рішенням суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, до повного її погашення.

Перевіривши розрахунок позивача трьох процентів річних за період з 25.06.2009р. по 30.09.2012р. в сумі 2059,27 грн., суд встановив, що його зроблено вірно.

При цьому, суд перевірив розрахунки позивача індексу інфляції та встановив, що вказаний показник розраховано із застосуванням формули, яка передбачає: перемноження суми основного боргу з врахуванням індексу інфляції - 34 949,37 грн. на індекс інфляції за період, визначений позивачем, що зроблено невірно, за умови існування саме заборгованості відповідача в сумі 21 041,16 грн., з огляду на наступне.

Відповідно до абз.3 п.2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012 №01-06/928/2012 „Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця. Аналогічна позиція також викладена у постанові Вищого господарського суду України від 01.02.2012 по справі № 52/30.

Згідно абз.5, 6 п.2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012 №01-06/928/2012 „Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). При цьому чинне законодавство не пов'язує припинення грошового зобов'язання з наявністю судового рішення про стягнення боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох процентів річних від простроченої суми чи відкриттям виконавчого провадження з примусового виконання такого рішення. Тієї ж позиції дотримується ВСУ у постановах від 04.07.2011 по справі №13/210/10, від 12.09.2011р. по справі № 6/433-42/183 та ВГСУ у постанові від 16.03.2011 по справі № 11/109.

Положення статті 625 ЦК України, лист ВСУ №62-97 від 03.04.1997р. „Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ", п.2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012 №01-06/928/2012 „Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" визначають розрахунок індексу інфляції саме від суми основного боргу, а не суми основного боргу з врахуванням індексу інфляції, у зв'язку з чим позивачем зроблено помилку при здійсненні розрахунку індексу інфляції.

Згідно розрахунку суду сума індексу інфляції за період з 06.06.2009р. по 31.03.2012р. складає 4235,62 грн.

За таких обставин, суд вбачає підстави для часткового задоволення заявлених позивачем позовних вимог щодо стягнення з відповідача 4235,62 грн. індексу інфляції за період з 01.06.2009р. по 31.03.2012р., 2059,27 грн. трьох процентів річних за період з 25.06.2009р. по 30.09.2012р.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 1630,69 грн. пені за період з 01.10.2011р. по 30.09.2012р.

У відповідності до приписів ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язань може забезпечуватись неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Пунктом 1 ст. 547 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин, щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

Відповідно до п.п. 1, 2, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Виходячи зі змісту зазначених норм, початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано. Нарахування санкцій триває протягом шести місяців. Проте законом або договором можуть бути передбачені інші умови нарахування.

Частина перша статті 223 ГК України передбачає, що при реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені ЦК України, якщо інші строки не встановлено ГК України.

За змістом пункту 1 частини другої статті 258 ЦК України щодо вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) передбачено спеціальну позовну давність в один рік.

Поняття позовної давності міститься в статті 256 ЦК України, відповідно до якої позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відтак частина шоста статті 232 ГК України передбачає строк та порядок, у межах якого нараховуються штрафні санкції, а строк, протягом якого особа може звернутись до суду за захистом свого порушеного права, встановлюється ЦК України.

Таких висновків суд дійшов ще й з врахуванням постанов Верховного суду України 13/110-11 від 27.04.2012р., №40/117 від 20.03.2012р.

При цьому, суд встановив, що розрахунок пені позивачем зроблено вірно, однак, суд виходячи з того, що рішення суду - від 12.08.2009р. у справі №34/6-09-2322 не є договірним зобов'язанням, пеня за неналежне виконання договору №215 від 17.05.2006р. в межах суми 21 041,16 грн. згідно акту №9/6 від 30.06.2006р., заявлена в межах річного строку, обумовленого п.1 ч.2 ст.258 ЦК України, вже була стягнута вищевказаним рішенням суду, тому у задоволенні позовної вимоги позивача в даному судовому провадженні про стягнення з відповідача 1630,69 грн. пені за період з 01.10.2011р. по 30.09.2012р. суд відмовляє.

Також, позивач заявив до стягнення з відповідача 2946,40 грн. збитків за період з 23.09.2011р. по 30.09.2012р.

В підтвердження наявності збитків позивач надав суду копію договору №32 від 23.09.2011р. на строковий вклад (депозит) „Максимальний", укладений між ПАТ „Державний ощадний банк України" та МПП „Фірма „Альфа-М", за умовами якого вкладник перераховує, а банк приймає на вкладний (депозитний) рахунок №261063021329 на умовах цього договору кошти в сумі 30 000 грн. Днем повернення депозиту є 01.10.2012р. Процентна ставка за депозитом встановлюється в розмірі 14,7 процентів річних і нараховується на фактичний залишок коштів на рахунку (п.п.1.1., 1.2. договору, п.1.1. додаткового договору №1 від 28.03.2012р.).

Відповідно до частини 1 статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода) (частина 2 статті 22 Кодексу).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі (абзац 1 частини 3 статті 22 Кодексу).

Відшкодування збитків передбачено також і ст. 224 ГК України, якою встановлено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Звідси, збитки -є такою мірою відповідальності, яка виникає із договірних відносин сторін та може мати місце за наявності у сукупності вини, факту заподіяння збитків, причинно-наслідкового зв'язку між заподіяними збитками та протиправною поведінкою відповідача.

Отже, позивач не надав суду докази того, що за умови своєчасного повернення відповідачем за договором №215 від 17.05.2006р. коштів у сумі 21 041,16 грн., позивач з 23.09.2011р. спрямував би ці кошти на депозитний рахунок відповідно до договору №32 від 23.09.2011р. на строковий вклад (депозит), у зв'язку з чим одержав би проценти по депозиту в сумі 1361,74 грн. за ставкою 12,7% (з 23.09.2011р. по 27.03.2012р.), та в сумі 1584,66 грн. за ставкою 14,7% (з 28.03.2012р. по 30.09.2012р.), що загалом складає 2946,40 грн., особливо з огляду на те, що отримання прибутку за рахунок депозитних вкладів не є єдиним видом діяльності підприємства, що вбачається із Спеціального витягу з ЄДРЮФОП станом на 17.10.2012р., та ці кошти могли бути спрямовані на інші цілі.

Крім того, з огляду на встановлення Першим Приморським ВДВС у постанові №В-11/869 від 30.12.2011р. відсутності у військової частини майна, коштів на рахунках, та враховуючи, що згідно Спеціального витягу з ЄДРЮФОП станом на 17.10.2012р. відповідач є державним підприємством, заснованим Міністерством оборони України, що фінансується з державного бюджету, відсутні підстави вбачати провину відповідача у несвоєчасних платежах по зобов'язаннях перед позивачем.

Таким чином, позивач не довів суду наявності у сукупності вини, факту заподіяння збитків, причинно-наслідкового зв'язку між заподіяними збитками та протиправною поведінкою відповідача, з підстав чого вимога позивача про стягнення з відповідача 2946,40грн. збитків задоволенню судом не підлягає.

Згідно ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтею 33 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (ст.43 ГПК України).

Враховуючи вищевикладене, суд частково задовольняє позовні вимоги позивача щодо стягнення з ВЧ А 1283 4235,62 грн. індексу інфляції, 2059,27 грн. три проценти річних, 782,25 грн. судових витрат на відрядження працівника.

Позивачу за рахунок відповідача згідно ст. 49 ГПК України відшкодовуються судові витрати, а саме судовий збір в сумі 741,71грн.

Крім того, позивач відніс до складу судових витрат кошти, витрачені на відрядження представника в сумі 1853,25 грн., яка складається із добових з 09.12.2012р. до 11.12.2012р., з 18.11.2012р. до 21.11.2012р. в сумі 210 грн., витрат на проїзд 18-21.11.2012р., 09-10.12.2012р. в сумі 572,25 грн., витрат на середню заробітну плату в сумі 1071грн. В обґрунтування заявленого позивач послався на ст.ст.44, 49 ГПК України, ст.8 ЦК України, ст.ст.85, 88 ЦПК України, ст.ст.87, 91 КАС України, постанову ВГСУ від 10.03.2010 р. у справі №34/73-09-2319, Постанову КМУ №98 від 02.02.2011р. „Про суми та склад витрат на відрядження державних службовців, а також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів", Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України №59 від 13.03.1998р., в підтвердження чого подав проїзні квитки ЦМ №361177 від 18.11., №ЦМ №361178 від 20.11., ЦМ №194132 від 09.12., ЦМ №194133 від 10.12., довідку щодо середньомісячної добової заробітної плати представника МПП „Фірма „Альфа-М" Максименка Ю.Ф. №9/11 від 27.11.2012р.

Одночасно, суд бере до уваги, що для відновлення своїх порушених відповідачем прав позивач мав звернутись до господарського суду Одеської області та в подальшому приймати участь в особі свого представника у судових засіданнях по справі, призначених на 05.11.2012р. та 19.11.2012р., 10.12.2012р., у зв'язку з чим поніс витрати на проїзд в сумі 572,25 грн. та добові у зв'язку з відрядженням працівника до суду в сумі 210 грн., що відносяться до судових витрат згідно ст.44 ГПК України.

При цьому, виплата заробітної плати працівнику підприємства належить до обов'язку підприємства та за умови, якщо б працівник підприємства не перебував у відрядженні, а працював МПП „Фірма „Альфа-М", повинна була бути нарахована та виплачена йому незалежно від направлення у відрядження, з огляду на що випала заробітної плати не є витратами позивача, понесеними у зв'язку з реалізацією своїх процесуальних права, а отже відшкодуванню в сумі 1071грн. за рахунок відповідача не підлягає.

З врахуванням викладеного, вимога позивача про відшкодування судових витрат в сумі 1853,25 грн., підлягає частковому задоволенню в сумі 782,25 грн.

Неявка відповідача в судове засідання не є перешкодою для розгляду справи, оскільки, як визначено п.п.3.9.1., 3.9.2. Постанови Пленуму ВГСУ №18 від 26.12.2011р. „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК України. ...В разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Крім того, у постанові ВГСУ від 04.11.2010р. у справі № 10-22-3-30/336-07-9260 визначено, що суддя може постановити рішення, навіть якщо не надійшло жодного підтвердження про вручення або безпосередньо доставку судових ухвал відповідачу, якщо виконано наступні умови: ухвала була передана одним із способів, передбачених процесуальним законодавством, не було отримано будь-якого підтвердження, не зважаючи на всі розумні зусилля для отримання, процесуальні документи надсилались за адресою, яка зазначена стороною.

В процесі розгляду даної справи судом було вжито всіх необхідних заходів щодо повідомлення відповідача про судові засідання, в тому числі судове засідання, призначене на 10.12.2012р., особливо з врахуванням того, що ухвали надсилались відповідачу за адресою згідно Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців станом на 17.10.2012 р., в матеріалах справи наявні поштові повідомлення відділення зв'язку про отримання відповідачем 25.10.2012р., 12.11.2012р., ухвал суду від 19.10.2012р., від 05.11.2012р., у зв'язку з чим суд приймає рішення за результатами розгляду справи по суті.

Керуючись ст. ст.44, 49, 82- 85 ГПК України суд, -

ВИРІШИВ:

1. Задовольнити позов позивача частково.

2. Стягнути з Військової частини А 1283 (65063, м. Одеса, пров. Штабний,1, код 22994917) на користь Малого приватного підприємства „Фірма „Альфа-М" (04053, м. Київ, вул. Артема, 59-А, кв.37, код 30726900) 4235 (чотири тисячі двісті тридцять п'ять) грн. 62 коп. індексу інфляції, 2059 (дві тисячі п'ятдесят дев'ять) грн. 27 коп. три проценти річних, 782 (сімсот вісімдесят два) грн. 25 коп. судових витрат на відрядження працівника, 741 (сімсот сорок одна) грн. 71 коп. судового збору.

3.Відмовити в решті заявлених позивачем позовних вимог.

Рішення господарського суду набирає законної сили згідно зі ст. 85 ГПК України, після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Наказ видати згідно зі ст. 116 ГПК України.

Повний текст рішення складено 10.12.2012р.

Суддя Малярчук І.А.