Рішення № 27939165, 11.12.2012, Селидівський міський суд Донецької області

№ 543/5140/12

2/543/1733/12

Р І Ш Е Н Н Я

І м е н е м У к р а ї н и

11 грудня 2012 р. м.Селидове

Селидівський міський суд Донецької області в складі головуючого - судді Черкова В.Г., при секретарі Кідрон О.М., за участю представника позивача ОСОБА_1, представника відповідача -Цікри К.О., представника третьої особи -ОСОБА_3, розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_4 до ПАТ «Шахта ім.. О.Ф.Засядька» про відшкодування моральної шкоди, -

В с т а н о в и в :

Позивач звернулась до суду з позовною заявою про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок нещасного випадку на виробництві.

Позовні вимоги мотивовані тим, що він перебував у трудових відносинах з ПАТ «Шахта ім.. О.Ф.Засядька». 27.05.2007 р. з ним трапився нещасний випадок на виробництві, внаслідок чого медико-соціальною експертною комісією протипоказана важка праця та праця в нічне час, встановлено 30 % втрати працездатності первинно, визначено необхідність постійного медичного нагляду. Переживання нервово-психологічного характеру через утрату працездатності призвели до розладу функцій організму, обмежило життєздатність. Огляд медико-соціальної експертної комісії виявив різке обмеження працездатності, соціальну дезадоптацію. Це призвело до втрат немайнового характеру. Таким чином, вважає, що внаслідок нещасного випадку на виробництві з боку відповідача, заподіяна моральна шкода, яка полягає у моральних стражданнях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, що порушило його нормальні життєві стосунки, які потребують додаткових зусиль для організації життя. Тому просив стягнути з відповідача в рахунок відшкодування моральної шкоди 30000 грн. та стягнути з відповідача витрати на правову допомогу у розмірі 1000 грн.

Позивач у судове засідання не з'явився, про день слухання справи повідомлявся належним чином.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав заявлені вимоги, пояснив, що при настанні нещасного випадку на виробництві позивачу було встановлено діагноз: легкий правосторонній прозапарез, рефлекторної пірамідної недостатності в кінцівках, синдром лікверно-судинної дисциркуляції, синдром ВСД з кризами змішаного характеру, який виражений аснтено-невротичним синдромом. Наявні захворювання, що є наслідком нещасного випадку на виробництві, створюють для позивача постійні нервові навантаження. Він до теперішнього часу змушений звертатися до лікарів. Через отриману травму ОСОБА_4 обмежений у працездатності, а тому йому необхідно докладати додаткових зусиль для забезпечення себе та своєї родини. Просив стягнути з відповідача на користь позивача моральну шкоду у розмірі 30000 грн.

Представник відповідача, який діє на підставі довіреності, у судовому засіданні заперечував проти задоволення позову та пояснив, що ОСОБА_4 перебував в трудових відносинах ПАТ «Шахта ім. О.Ф.Засядька»з 11.04.2007 року по 28.05.2008 рік, в якості гірничоробітника очисного вибою 4-го розряду з повним робочим днем в шахті. 27 травня 2007 року на ПАТ «Шахта ім.. О.Ф.Засядько»під час виконання трудових обов'язків з ОСОБА_4 стався нещасний випадок. По результатам нещасного випадку був складений Акт по формі Н-1 від 30.05.2007 р. № 103. Згідно з випискою з акту огляду МСЕК від 28.01.2009 р. № 012140 та № 1 13592 позивачу було встановлено 30 % втрати професійної працездатності внаслідок професійного захворювання. 02.03.2011 року під час огляду МСЕК позивачу встановлено III групу інвалідності та втрату професійної працездатності в розмірі 30 %, що підтверджується довідкою до акту огляду МСЕК № 442693, довідкою МСЕК № 030561. Відповідно до підпункту «д»п. 1.1 Порядку встановлення медико-соціальними експертними комісіями ступеня втрати професійної працездатності у відсотках працівникам, яким заподіяно ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням трудових обов'язків, затвердженого наказом МОЗ від 22.11.1995 р. № 212, встановлення факту заподіяння моральної шкоди є обов'язком МСЕК. Факт заподіяння моральної шкоди ОСОБА_4 висновком МСЕК не підтверджений. У позовній заяві ОСОБА_4 обґрунтовує наявність моральної шкоди у фізичному болю і стражданнях, які були отриманні, з цих причин не має можливості вести звичайний образ життя, проте відповідно до ст. 21 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку па виробництві або професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності»від 23.09.1999г. 1105-ХІV Фондом соціального страхування позивачеві виплачена одноразова допомога у зв'язку з втратою працездатності, а також виплачується щомісячна грошова сума, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку. Крім того, наявність шкоди позивач обґрунтовує додатковими витратами на медикаментозне забезпечення, однак відповідно до ч. 4 ст. 34 Закону. Фонд соціального страхування від нещасних випадків фінансує витрати на медичну, соціальну допомогу, в тому числі на придбання ліків, санаторно-курортне лікування та інше, якщо необхідність в них визначена висновками МСЕК. Також, позивачем не було представлено жодного доказу, що підтверджує порушення нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, що додаються додаткових зусиль для організації життя, а також докази, що підтверджують настання інших негативних наслідків. В матеріалах справи відсутні докази заподіяння моральної шкоди, а також обґрунтування його розміру. На підставі викладеного просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

Представник третьої особи, який діє на підставі довіреності, в судовому засіданні пояснив, що документи, на які посилається позивач, а саме: довідка МСЕК та акт про розслідування професійного захворювання, є документами, що підтверджують тільки факт нещасного випадку і встановлення зв'язку з цим стійкої втрати професійної працездатності і ніяким чином не можуть бути доказом заподіяння моральної шкоди. Відділення вважає посилання на ці документи, як на єдину підставу для відшкодування моральної шкоди, безпідставними. З огляду на вищевикладене в сукупності, а також на те, що позивач не надав доказів заподіяння йому моральної шкоди, тобто даних про стрес або інші негативні прояви в стані здоров'я через ушкодження здоров'я, відділення вважає позовні вимоги ОСОБА_4 необґрунтованими та незаконними. Щодо стягнення з відповідача витрат на правову допомогу, зазначив, що відповідно до Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах від 20.12.2011 р. №4191-VI цим законом, передбачено, що розмір компенсації стороні, на користь якої ухвалено рішення, не може перевищувати 40% мінімальної зарплати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, тому просив суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

В судовому засіданні встановлено, що згідно Акту № 103 від 2007 р., нещасний випадок, що стався з ОСОБА_4 27.05.2007 р., визнаний таким, що пов'язаний з виробництвом.

Відповідно до довідки МСЕК від 28.01.2009 р. ОСОБА_4 вперше встановлено 3 групу інвалідності та 30% втрати професійної працездатності у зв'язку з трудовим ушкодженням.

Відповідно до вимог ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із пошкодженням здоров"я.

Відповідно до ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю,відшкодовується особою, яка її завдала за наявності її вини. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров"я внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

Конституційний Суд України в абзаці 9 пункту 5 Рішення № 20-рп/2008 (справа про страхові виплати), зазначив, що саме право громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки ст. 237-1 КЗпП України (для потерпілих) та ст. 1167 ЦК України (для членів сімей потерпілих) їм надано право відшкодовувати моральну шкоду за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця).

У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Також спростовуються й доводи третьої особи щодо відсутності підстав відшкодування позивачу моральної шкоди, оскільки, факт заподіяння такої шкоди у зв'язку з отриманим ним трудовим каліцтвом встановлений в судовому засіданні. Так, позивач не може вести активний спосіб життя, йому не рекомендовані важкі фізичні навантаження. Зміни у життєвих відносинах викликають у нього моральні страждання, оскільки він не може реалізувати своє бажання працювати, матеріально забезпечувати себе та свою сім'ю, позбавлений нормальних життєвих зв'язків, що вимагає додаткових зусиль для організації його життя.

Відповідно до вимог ст. 173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.

При встановлених судом обставинах, оцінюючи надані в силу ст. 60 ЦПК України докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що трудове каліцтво заподіює позивачу моральні страждання, тому що через неї він змушений докладати додаткових зусиль для утримання себе і своєї родини, одержання повноцінного і своєчасного лікування. Втрата працездатності привела до порушення звичайного ритму життя, через відсутність можливості реалізації своїх потреб і здібностей у повному обсязі внаслідок травми він зіткнувся з труднощами побутового плану. В теперішній час відчуває негативні наслідки каліцтва, такі як: фізичний біль. Він продовжує хворіти, потребує лікування. Зазначені обставини приводять суд до переконання, що моральна шкода позивачу дійсно заподіяна.

З урахуванням конституційної значимості здоров'я, як невідчужуваного і нерушимого блага, що належить людині від народження й охороняється державою, суд вважає що заявлена позивачем вимога обґрунтована і підлягає частковому задоволенню.

Викладене є підставою для відшкодування позивачеві моральної шкоди відповідачем. Однак, суд вважає, що розмір моральної шкоди, що підлягає стягненню на користь позивача, визначений судом без урахуванням роз'яснень п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»№ 4 від 31.03.1995р. з подальшими змінами, відповідно до якого, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку, ступеня вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховуються характер і тривалість страждань, стан здоров'я потерпілого, характер професійного захворювання, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, конкретні обставини по справі.

Тому, при визначені розміру відшкодування моральної шкоди, суд враховує глибину моральних страждань позивача з приводу пошкодження здоров'я, ступінь втрати ним професійної працездатності, а також стан здоров'я позивача, характер, тривалість, важкість змушених змін у його життєвих і виробничих зв'язках, те, що позивач постійно відчуває хворобливі відчуття, має потребу в медикаментозному, санаторно-курортному лікуванні.

Задовольнити вимоги позивача про стягнення з відповідача 30000 грн. в порядку відшкодування моральної шкоди, суд не находить можливим, оскільки така грошова сума не відповідає глибині моральних та фізичних страждань позивача.

З огляду на вищевикладене, виходячи з принципу розумності та справедливості, суд вважає за необхідно стягнути з відповідача на користь позивача 9 000 грн. в порядку відшкодування моральної шкоди.

Суд вважає необхідним згідно зі ст. 88 ЦПК України стягнути з позивача по справі судові витрати пропорційно до розміру задоволення позовних вимог, а з відповідача -пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

В судовому засіданні документально підтверджено витрати позивача на правову допомогу.

Суд вважає за необхідне компенсувати позивачу понесені ним та документально підтвердженні витрати на правову допомогу, у відповідності до ст. 88 ЦПК України та стягнути їх з відповідача на користь позивача у розмірі 1000 грн..

Керуючись ст.ст. 212-215 ЦПК України, суд, -

В и р і ш и в :

Позов ОСОБА_4 до ПАТ «Шахта ім.. О.Ф.Засядька»про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок нещасного випадку на виробництві задовольнити частково.

Стягнути з ПАТ «Шахта ім.. О.Ф.Засядька»на користь ОСОБА_4 в порядку відшкодування моральної шкоди 9 000 (дев'ять тисяч) грн. 00 коп. та на правову допомогу у розмірі 1000 (одна тисяча) грн..

В решті позовних вимог ОСОБА_4 -відмовити.

Стягнути з ПАТ «Шахта ім.. О.Ф.Засядька»в доход держави судові витрати в розмірі 32 (тридцять дві) грн. 10 коп. на розрахунковий рахунок 31215206700070, отримувач -УДКСУ у м.Селидове, банк отримувача: ГУ ДКСУ у Донецькій області, код отримувача (за ЄДРПОУ) -37791274, МФО -834016, код бюджетної класифікації -22030001 «Судовий збір».

Стягнути з ОСОБА_4 в доход держави судові витрати в розмірі 75 (сімдесят дві) грн. 20 коп. на розрахунковий рахунок 31215206700070, отримувач -УДКСУ у м.Селидове, банк отримувача: ГУ ДКСУ у Донецькій області, код отримувача (за ЄДРПОУ) -37791274, МФО -834016, код бюджетної класифікації -22030001 «Судовий збір».

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Донецької області через Селидівський міський суд Донецької області шляхом подачі в десятиденний строк з дня його проголошення апеляційної скарги, а в разі відсутності у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя