Рішення № 2793031, 19.01.2009, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

22.12.08р.

Справа № 18/492-07(7/218-07)

За позовом Акціонерного товариства закритого типу страхової компанії "ДІСКО" м.Дніпропетровськ

до Державного підприємства "Придніпровська залізниця" м.Дніпропетровськ

про стягнення 5 277 186, 80 грн.

Суддя Петрова В.І.

Представники:

від позивача: Волохов О.О. дов. від 26.06.08 року Шанін Л.В. голова правління

від відповідача: Пащук В.В. від. від 01.01.08 року

СУТЬ СПОРУ:

Акціонерне товариство закритого типу страхова компанія «ДІСКО»з іноземними інвестиціями звернулось до суду із позовом, у якому просить суд стягнути з Державного підприємства «Придніпровська залізниця»збитки в сумі 5 277 186,80 грн.

Позовні вимоги мотивовані порушенням відповідачем умов агентського договору (договору доручення) №АД55ПР/НФ-051687/НЮ від 19.10.2005р., а саме неналежним виконанням його умов, що підтверджується зазначенням у квитках пасажирів, які відправляються зі станцій Дніпропетровської та Кримської дирекцій залізничних перевезень, іншого ніж позивач страховика. Такі дії відповідача позивач вважає незаконними, оскільки між сторонами не укладалося договору про припинення дії агентського договору (договору доручення) №АД55ПР/НФ-051687/НЮ від 19.10.2005р., повноваження комерційного агента (відповідача) позивач не робив, відмова відповідача від подальшого здійснення комерційного представництва за договором не можлива, оскільки договір укладено на визначений строк, а умовами договору одностороння відмова від його виконання не допускається (ст. 304 ГК України). Розмір упущеної вигоди позивач обраховує, виходячи з показників за аналогічний період минулого року. Такі розрахунки базуються серед іншого на положенні п. 4.1 договору, відповідно до якого, страховий агент (відповідач) протягом одного місяця перераховує на рахунок страховика страхові платежі в розмірі, обумовленому на підставі даних про суму зібраних страхових платежів відповідного місяця попереднього року. Окрім того, позивач до упущеної вигоди відносить також відсотки (з розрахунку 12% річних) за депозитним вкладом, на якому він міг би - за умови належного виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором (перерахування страхових платежів) - розмістити кошти та отримати такий додатковий дохід.

Відповідач проти позову заперечує і вказує, що за своєю правовою природою укладений між сторонами договір №АД55ПР/НФ-051687/НЮ від 19.10.2005р. є договором доручення, а тому, відповідно до ст. 1008 ЦК України, він мав право відмовитися від цього договору в односторонньому порядку, а отже , підстав (його вини) для стягнення збитків немає.

По справі оголошено перерву згідно зі ст. 77 ГПК України.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

19.10.2005 року між Акціонерним товариством закритого типу страхова компанія "ДІСКО" та Державним підприємством "Придніпровська залізниця" був укладений агентський договір (договір доручення) №АД55 ПР/НФ-О51687/НЮ (надалі - договір), відповідно до умов якого позивач прийняв на себе зобов'язання зі страхування пасажирів (застрахованих осіб), що відправляються зі станцій Дніпропетровської та Кримської дирекцій залізничних перевезень, під час поїздки або перебування на залізничних вокзалах і залізничних станціях на умовах, передбачених Положенням про обов'язкове особисте страхування від нещасних випадків на транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №959 від 14.08.1996р. «Про затвердження Положення про обов'язкове особисте страхування від нещасних випадків». Відповідач за винагороду зобов'язався діяти як страховий агент та представляти позивача (страховика), а саме: здійснювати від імені позивача збір страхових платежів, видавати застрахованим особам поліси та таке інше.

Відповідно до п. 7.1 договору, договір набуває чинності з 01.01.2006р. та діє до 31.12.2006р. У випадку, якщо жодна з сторін за місяць до закінчення терміну дії договору не заявляє в письмовому виді про намір розірвати договір, останній вважається пролонгованим на наступний термін.

Відповідно до п. 7.2. договору, він не може бути розірваний в однобічному порядку до закінчення терміну його дії.

З 01.01.2006р. до 31.12.2006р. відповідач перерахував позивачу за договором 5 436 784,16 грн. страхових платежів.

Листом від 12.12.2006р. №Н-21/1950 відповідач повідомив позивача про намір розірвати договір №АД55 ПР/НФ-051687/НЮ від 19.10.2005р.

Листом від 26.12.2006р. №Н-21/2027 відповідач повідомив позивача про розірвання з 01.01.2007р. та відмову від агентського договору (договору доручення) АД55 ПР/НФ-051687/НЮ від 19.10.2005р. на підставі ст. 1008 глави 68 Цивільного кодексу України, відповідно до якої, договір доручення припиняється у разі відмови довірителя або повіреного від договору. Довіритель або повірений мають право відмовитися від договору доручення у будь-який час. Відмова від права на відмову від договору доручення є нікчемною.

Відповідач продовжував виконувати свої обов'язки за договором до 20.03.2007р. і за цей період він перерахував позивачу за договором 864 000,00 грн. страхових платежів. Починаючи з 21.03.2007р. відповідач перестав перераховувати позивачу кошти (страхові платежі), у зв'язку з цим позивач і звернувся до суду.

Ці обставини підтверджуються наявними у матеріалах справи доказами та не заперечуються сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Відповідно до ч. 1 ст. 181 ГК України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками.

Судом встановлено, що сторонами під час укладення договору були дотримані всі вимоги чинного законодавства, які регламентують порядок укладення договору, отже цей договір є підставою, згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, для виникнення зобов'язання (взаємних цивільних прав та обов'язків) між сторонами. Зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання (позивачем і відповідачем), є господарськими зобов'язаннями (ч. 1 ст. 173 ГК України).

Пунктом 3 Положення про обов'язкове особисте страхування від нещасних випадків на транспорті, затверджене Постановою Кабінету Міністрів України №959 від 14.08.1996р., у редакції, що діяла на момент укладення агентського договору №АД55 ПР/НФ-051687/НЮ від 19.10.2005р., передбачено, що страховий платіж по обов'язковому особистому страхуванню утримується з пасажира транспортною організацією, яка має агентську угоду із страховиком, на лініях залізничного, морського, внутрішнього водного, автомобільного та електротранспорту на міжобласних і міжміських маршрутах у межах однієї області, Автономної Республіки Крим у розмірі до 2 відсотків вартості проїзду, на маршрутах приміського сполучення до 5 відсотків вартості проїзду».

Таким чином, згідно з вказаними нормами права, суд доходить висновку, що договір має відповідати положенням глави 31 ГК України.

У свою чергу, агентська угода в таких правовідносинах, за своєю правовою природою, згідно з ч. 1 ст. 195 ГК України, є договором про надання послуг: одна сторона (комерційний агент, відповідач) зобов'язується надати послуги другій стороні (суб'єкту, якого представляє агент, позивачу) в укладенні угод чи сприянні їх укладенню (надання фактичних послуг) від імені цього суб'єкта і за його рахунок, в силу чого агентські відносини (зобов'язання, що виникають з агентських угод) є специфічним різновидом (окремим випадком) правовідносин доручення, а відтак має регулюватися не загальними нормами про цей вид зобов'язання, а спеціальними, з обов'язковим урахуванням положень договору. Оскільки ж відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 175 ГК України, майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, агентські відносини, які виникли між сторонами договору, регулюються нормами ГК України (глава 31) та тими нормами ЦК (у тому числіі глави 68), які не суперечать цим нормам ГК, або ж у питаннях, які не врегульовані ГК та/або договором.

Припинення агентських відносин, у тому числі і внаслідок розірвання агентського договору, так само як і порядок такого розірвання, врегульовані ст. 304 ГК України та договором, відтак підстав застосування ст. 1008 ЦК України немає, а отже, одностороння відмова від договору, за умовами п. 7.2 договору, неможлива протягом строку дії договору. Припинення дії договору, у зв'язку з тим, що він укладений на певний строк, можливе лише у встановлений у договорі спосіб - шляхом надсилання письмового повідомлення про таке бажання у встановлений договором строк (не пізніше ніж за місяць до закінчення строку дії, з урахуванням продовження цього строку) та за умови відсутності наступних дій, які б свідчили про зміну такої волі сторони.

Згідно з ч. 1 ст. 202 ГК України, господарське зобов'язання припиняється: виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов'язання; у разі поєднання управленої та зобов'язаної сторін в одній особі; за згодою сторін; через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами. До відносин щодо припинення господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 206 ГК України, господарське зобов'язання може бути розірвано сторонами відповідно до правил, встановлених статтею 188 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 188 ГК України, зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Це положення кореспондує з нормою ч. 1 ст. 651 ЦК України.

Той факт, що відповідач після повідомлення позивача про свій намір припинити дію договору продовжував виконувати свої зобов'язання за ним, а саме укладав із пасажирами договори страхування, отримував від них страхові платежі, перераховував їх позивачу, тощо, є доказом того, що відповідач змінив свою позицію і його воля була спрямована на продовження дії договору на наступний термін, тобто до 31.12.2007р. Таким чином, оскільки строк дії договору внаслідок продовження позивачем виконання своїх зобов'язань за ним, був продовжений до 31.12.2007р., а відмовитися від договору відповідач в силу положення п. 7.2 договору права не мав, дії відповідача щодо припинення укладення договорів страхування з пасажирами від імені та в інтересах позивача, отримання від них страхових платежів та наступне їх перерахування позивачу - є порушенням агентського зобов'язання, що виникло з договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Аналогічне положення містить ст. 526 ЦК України. Натомість відповідач 21.03.2007р. у порушення свого зобов'язання за договором, перестав перераховувати зібрані за договором страхові платежі позивачу. Такі дії відповідача є неправомірними з огляду на викладене вище.

Наслідки порушення господарського зобов'язання передбачені главою 24 ГК України та відповідно главою 51 ЦК України. Так зокрема, відповідно до ст. 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання. Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов'язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов'язань у натурі. Відповідно до п. 4 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків.

Згідно з ч. 1 ст. 303 ГК України, комерційний агент несе відповідальність у повному обсязі за шкоду, заподіяну суб'єкту, якого він представляє, внаслідок невиконання або неналежного виконання своїх обов'язків, якщо інше не передбачено агентським договором.

Відповідно до ст. 224 ГК України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до ч. 1 ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 22 ЦК України, збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Це положення кореспондує з нормою абзац 4 ч. 1 ст. 225 ГК України: до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною.

Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі (ч. З ст. 216 ГК України).

Згідно з п. 8 ч. 2 ст. 16 ЦК України, одним із судових способів захисту порушеного права є відшкодування шкоди.

Суд вважає, що після пролонгації договору на 2007 рік (до 31.12.2007р.), позивач мав відповідне право отримати у 2007 році дохід від страхування пасажирів, що відправляються зі станцій Дніпропетровської та Кримської дирекцій залізничних перевезень Державного підприємства «Придніпровська залізниця», проте, внаслідок винних дій відповідача -неналежного виконання свого зобов'язання (як агента за договором) позивач зазначений дохід не отримав, а відтак зазнав збитків у вигляді упущеної вигоди, якою є неотримані позивачем по договору страхові платежі за період з 21.03.2007 року до закінчення строку дії договору.

Отже, враховуючи усе вище зазначене, суд приходить до висновку про наявність підстав для стягнення із відповідача на користь позивача відшкодування понесених ним збитків у вигляді упущеної вигоди. Проте щодо розміру збитків суд доходить до висновку, що не вся заявлена до стягнення сума є обгрунтованою.

Суд вважає обгрунтованою вимогу позивача про стягнення упущеної вигоди у розмірі 4 572 784,16 грн., оскільки ця сума підтверджується наявними у справі доказами, а саме актами звіряння розрахунків за період з 01.01.2006 року до 31.12.2006 року, а також з 01.01.2007 р. до 20.03.2007 р., що відповідає положенням договору та чинного законодавства України.

При встановленні розміру неотриманого позивачем прибутку у зв'язку з порушенням відповідачем свого зобов'язання суд виходив з наступних міркувань. За період дії договору з 01.01.2006р. до 31.12.2006р. позивач отримав від відповідача за договором 5 436 784,16 грн. страхових платежів, а за період дії договору з 01.01.2007 р. до 20.03.2007 р. позивач отримав від відповідача за договором 864 000,00 грн. страхових платежів, тому неотриманий дохід за період з 21.03.2007р. до 31.12.2007р. складає 4 572 784,16 грн.

Щодо позовної вимоги про стягнення упущеної вигоди (неотриманого прибутку) у вигляді відсотків від розміщення коштів на депозиті, суд доходить висновку, що в цій частині позовна вимога є необґрунтованою, адже суду не надано належних доказів того, що позивач планував розмістити отримані від відповідача кошти за період дії договору з 21.03.2007 р. до 31.12.2007р. на депозитний рахунок. Договір №01-05/СД від 29.03.2005р. про внесення строкового депозиту юридичної особи, укладений між позивачем та Акціонерним банком «Експрес-Банк», на який посилається позивач, не може бути взятий судом до уваги, оскільки він, по-перше, не передбачає можливості поповнення позивачем внесеного ним в момент укладення цього договору депозиту у розмірі 50 000,00 грн., а по-друге, він не може бути доказом існування усталеної практики розміщення коштів, отриманих від відповідача в рамках договору у період його дії з 01.01.2006р. по 31.12.2006р., оскільки був укладений до підписання між позивачем та відповідачем договору №АД55ПР/НФ-051687/НЮ від 19.10.2005р. Тому позовна вимога про стягнення неотриманих відсотків за банківським вкладом обґрунтовується умовним припущенням про можливість отримання прибутку за наслідками випадкового збігу обставин. Наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання прибутку не є підставою для його стягнення. Таким чином, у задоволені позовної вимоги у цій частині слід відмовити.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 11, 16, 22, 526, 611, 614, 638, 651 Цивільного кодексу України, ст.ст. 173,181,188, 193, 202, 206, 216, 224, 225, 295, 297, 304, 305 Господарського кодексу України, ст.ст. 49,82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства «Придніпровська залізниця»(49602, м. Дніпропетровськ, пр. К. Маркса, 108, код ЄДРПОУ 01073828, р/р 2600830130306 РУ ПІБ м. Дніпропетровська, МФО 305437, ЗКПО 01073828) на користь Акціонерного товариства закритого типу страхової компанії «ДІСКО»з іноземними інвестиціями, (490007 м. Дніпропетровськ, вул. К. Лібкнехта, 4-Д, код ЄДРПОУ 13470552, р/р 26509119762001 в КБ "ПриватБанк, м. Дніпропетровська, МФО 305299, ЗКПО 13470552) 4 572 784,16 грн. (чотири мільйони п"ятсот сімдесят дві тисячі сімсот вісімдесят чотири грн. 16 коп.) збитків, та судові витрати у розмірі 25 500 (двадцять п"ять тисяч) грн. державного мита та 102,24 грн. (сто дві грн. 24 коп.) витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В решті позову відмовити.

Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.

Суддя

В.І. Петрова

Рішення підписано 20.01.09 року