Постанова № 27919486, 30.11.2012, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 листопада 2012 року Справа №2а-5043/12/1070

Суддя Київського окружного адміністративного суду Брагіна О.Є.,

при секретарі судового засідання -Пшику Ю.А.,

за участю представників позивача -Галагана С.О., Жолобової С.В.;

представника відповідача -Літвінова О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "профайн Україна"

до державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області

про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в:

до Київського окружного адміністративного суду із позовом звернулось ТОВ «профайн Україна»до державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області з вимогами про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень №№0001452300, 001462300, 0001432300, 0001442300 від 27.07.2012 р. Позовні вимоги аргументовано позицією товариства щодо хибності висновків податкового органу, викладених в акті перевірки №1037/22-01/30770195 від 10.07.2012 р. про заниження податку на прибуток, неправильне формування податкового кредиту та, у зв'язку з цим, заниження податкових зобов'язань.

Ухвалою суду від 24.10.2012 р. було відкрито провадження у справі, справу призначено до судового розгляду.

У судовому засіданні представники позивача вимоги змінили, просили суд визнати нечинними податкові повідомлення-рішення №№0001452300, 001462300, 0001442300 від 27.07.2012 р. та частково нечинним податкове повідомлення-рішення №0001432300 від 23.07.12 р., а саме, в частині визначення грошового зобов'язання у розмірі 7 810 696,00 грн.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечував, як на підстави невизнання позову вказав, що рішення податкового органу обгрунтовано висновком акту перевірки щодо неправильного визначення позивачем надходжень за кредитним договором, як безповоротної фінансової допомоги у розмірі 15832281,0 грн., вказав на факт відвантаження позивачем товару контрагентам на оплатній основі, згідно договорів поставки, а також відсутність об'єктів оподаткування про ланцюгу постачання -ТОВ «Профайн Логістик Україна».

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, що мають значення для розгляду і вирішення справи по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з огляду на таке:

практика розгляду справ Європейського суду передбачає право на справедливий розгляд справи, що означає незалежність, безсторонність суду, публічність та розумність строків розгляду справи, поряд з належним сповіщенням та слухання, прийняттям до уваги судом лише доказів, отриманих законним шляхом, винесення обґрунтованого рішення з суворим дотриманням принципу рівності сторін у змагальному процесі.

Зазначені правові постулати суд використав і при розгляді даної справи.

Виходячи із принципів адміністративного судочинства, зокрема, принципів рівності усіх учасників адміністративного процесу, змагальності та диспозитивності, для суду усі учасники адміністративного процесу є рівними і кожен із них вільний у наданні до суду своїх доказів та доведенні перед судом їх переконливості суд встановив, що, на підставі направлень №96/22-01, №97/22-01, №95/22-02, №49/22-02 та №99/17-2 від 21.05.12 р. та наказу ДПІ у Вишгородському районі Київської області №58 від 10.05.12 р. у відповідності до ст.ст.20, 77,82 Податкового кодексу України працівниками податкового органу була проведена згідно із планом-графіком планова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.11 по 31.03.12 р., результатом якої стало складання акту №1517/23-2/30770195 від 12.07.12 р. та прийняття податкових повідомлень-рішень №№0001452300, 001462300, 0001432300, 0001442300 від 27.07.2012 р.

Як вбачається із акту перевірки працівниками контролюючого органу були виявлені такі порушення: заниження податку на прибуток у розмірі 2582805,0 грн.- п.137.1, 137.4 статті 137, п.138.1, 138.8 ст.138, п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України; занижено податкові зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 662786,0 грн.; завищено від'ємне значення податку на додану вартість у розмірі 108608,0 грн.- п.187.1 ст.187, ст.ст.185,198 ПК України, а також перевіркою повноти визначення скоригованого валового доходу за період з 01.04.11 р. по 31.03.12 р. встановлено заниження валового доходу у сумі 16901334,0 грн.

26.03.2008 р., між позивачем та фірмою «Профайн Гмбх»було укладено кредитний договір за №1/08, відповідно до п.п.1.1 якого, позивач одержав кредит у розмірі 3 300 000,00 евро терміном з 01.04.2008 р. до 31.12.2010 р. з таким графіком погашення: II квартал 2008 р.- 300 000,00 евро; III квартал 2008 р.- 1 500 000,00 евро; IV квартал 2008 р.- 1 500 000 евро з відсотковою ставкою 9 процентів річних, як зазначено у п.п.1.2 Договору, на непогашену частину кредиту, у т.ч. і за простроченими платежами до дати їх фактичного перерахування кредитору. Виплата відсотків повинна проводитись щомісячно. Вказаний договір був зареєстрований Головним управлінням Національного банку України по м.Києву та Київській області, реєстраційне свідоцтво №9010 (вих.№10-201/9012 29.04.2008 р.). Внаслідок домовленості між сторонами, була укладена додаткова угода №1 від 02.12.2010 р., згідно умов якої, строк дії договору був продовжений до 31.12.2012 р.

Згідно із додатком до реєстраційного свідоцтва від 20.07.2011 р. №1 Головним управлінням НБУ по м.Києву та Київській області внесено зміни до раніше виданого реєстраційного свідоцтва в рядок строк погашення, де зазначено дату 31.12.2012 р. У додатку до свдоцтва вказано, що воно є невід'ємною частиною реєстраційного свідоцтва від 29.04.2008 р. №9010 до кредитного договору від 23.03.2008 р. №1/08.

На думку податкового органу, у період з 02.12.2010 р., тобто з моменту укладання додаткової угоди до кредитного договору до 20.07.2011 р.- оформлення Головним управлінням НБУ додатку до реєстраційного свідоцтва, грошові кошти позивача, одержані у якості кредиту, повинні були розглядатися як безповоротна фінансова допомога згідно із п.п.14.1.257 п.14.1 ст.14 ПК України та включатися у звітному періоді до складу інших доходів, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування на підставі п.п.135.5.4 п.135.5 ст.135 ПК України.

Суд не може погодитися з такою позицією відповідача з огляду на наступне: дійсно сума безповоротної фінансової допомоги, відповідно з пп. 135.5.4 ПКУ, включається до складу інших доходів платника (крім операцій між платником та його підрозділами, які не є юрособами). При цьому датою виникнення інших доходів у сумі безповоротної фінансової допомоги буде дата надходження коштів на банківський рахунок чи до каси платника податку (п. 137.10 ПКУ) у вигляді: коштів, отриманих за договором дарування; безнадійної заборгованості, відшкодованої кредитору позичальником після списання такої безнадійної заборгованості; основної суми кредиту або депозиту, що надані платнику податків без встановлення строків повернення такої основної суми.

У пп. 14.1.257 ПК України (далі по тексту-ПКУ) безповоротна фінансова допомога визначена, як сума кредиту або депозиту, що надані платнику податків без встановлення строків повернення такої суми, за винятком кредитів, наданих під безстрокові облігації, та депозитів до запитання у банківських установах, а також сума процентів, нарахованих на таку основну суму, не сплачених (списаних). Згідно з п.п.14.1.258 п.14.1 ст.14 ПКУ фінансовий кредит - кошти, що надаються банком-резидентом або нерезидентом, що кваліфікується як банківська установа згідно із законодавством країни перебування нерезидента, або резидентами і нерезидентами, які мають згідно з відповідним законодавством статус небанківських фінансових установ, а також іноземною державою або його офіційними агентствами, міжнародними фінансовими організаціями та іншими кредиторами - нерезидентами юридичній чи фізичній особі на визначений строк для цільового використання та під процент.

Вказане визначення майже ідентичне визначенню, наведеному в ст. 1054 ЦКУ (в частинні трактування кредитодавців (тобто банк або фінансова установа), обов'язковості нарахування доходу (у вигляді процентів) за користування кредитом). Крім того, строковість та цільове використання коштів за кредитними операціями є також однією з суттєвих умов договору фінансового кредиту згідно ст. 1049 та п. 3 ст. 1056 ЦКУ.

Безповоротна фінансова допомога і фінансовий кредит різняться між собою як по правовому змісту, так і по режиму оподаткування. Проте, податковий орган, користуючись схожистю їх рис трактує заборгованість по фінансовому кредиту як безповоротну фінансову допомогу. Претензії податкового органу грунтуються на тому, що кредитна заборгованість позивача не була сплачена у визначені договором строки і відповідно до норм ПК України така заборгованість вважається безповоротною фінансовою допомогою та підлягає включенню до складу валового доходу.

Для суду визначальним є не термін сплати (стягнення) заборгованості, а характер операції і умови, на підставі яких вона здійснюється. При вирішенні подібного питання судом проаналізовано зміст кредитного договору, порядок розрахунку сум по кредиту, його цільову спрямованість, термін дії договору. В результаті чого встановлено надання валютних коштів на строковій основі, з терміном поверненням 31.12.12 р. (додаткова угода до договору кредиту та додаток до реєстраційного свідоцтва); для поповнення обігових коштів позичальника, тобто з певною метою; під 9 відсотків річних на непогашену частину кредиту, в т.ч. за простроченими платежами до дати їх фактичного перерахування; з щомісячною виплатою відсотків; позичальник прийняв на себе зобов'язання згідно із п.4.1 договору використання кредиту за призначенням і забезпечення його повернення з банківського рахунку. Відповідно до п.6.1 договору позичальник наділений правом порушувати перед кредитором питання про перенесення строків платежу, у разі виникнення тимчасових фінансових ускладнень. Таким чином, судом встановлено, що кредитні кошти були надані на поворотній основі, на певний термін, для цільового використання та під відсоток, а відтак вказана операція повністю відповідає дефініції поняття "фінансовий кредит". Суд також зважає, що згідно реєстраційного свідоцтва №9010, виданого Головним управлінням НБУ від 29.04.2008 р. №10-201/9012, кредитний договір від 26.03.2008 р. №1/08 зареєстрований як угода, що передбачає виконання боргових зобов?язань перед нерезидентом за залученим від нього кредитом в іноземній валюті. Додатком до реєстраційного свідоцтва від 20.07.2011 р. №1 передбачено строк погашення по кредиту 31.12.12 р.

Визначення відносин між позивачем та фірмою «профайн ГмбХ» як таких, які виникають із надання фінансового кредиту, дає можливість позивачу не включати отримані кошти до складу валового доходу на підставі п. 136.1.20. ПК Ураїни.

Вирішуючи питання щодо правомірності висновків податкового органу про порушення товариством п.137.1 ст.137 ПК України, яке виявилося у недекларуванні у складі валового доходу від безоплатної передачі товарів суми у розмірі 1069053,0 грн., згідно із договорів поставки від 12.01.11 р. №19/01, 22.03.11 р. №26/03, 25.04.11 р. №25/04, 01.08.11 р. б/н, 20.05.11 р. №09/05, від 09.12.10 р. №1/12-10, від 19.09.11 р. №08/09, суд виходив із такого:

відповідно до п.135.1 ст.135 ПКУ доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з: доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті; інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу. Дохід від операційної діяльності визнається в розмірі договірної (контрактної) вартості, але не менше ніж сума компенсації, отримана в будь-якій формі, в тому числі при зменшенні зобов'язань, та включає дохід від реалізації товарів, виконаних робіт, наданих послуг, у тому числі винагороди комісіонера (повіреного, агента тощо); особливості визначення доходів від реалізації товарів, виконаних робіт, наданих послуг для окремих категорій платників податків або доходів від окремих операцій встановлюються положеннями цього розділу (п.135.4 ст.135 ПКУ). Згідно з 14.1.202 п.14.1 ст.14 ПКУ продаж (реалізація) товарів - будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими господарськими, цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за плату або компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів. Відповідно до пп.14.1.13 п.14.1 ст.14 ПКУ поняття "безоплатно надані товари, роботи, послуги" визначається як: товари, що надаються згідно з договорами дарування, іншими договорами, за якими не передбачається грошова або інша компенсація вартості таких товарів чи їх повернення, або без укладення таких договорів; роботи (послуги), що виконуються (надаються) без висування вимоги щодо компенсації їх вартості; товари, передані юридичній чи фізичній особі на відповідальне зберігання і використані нею.

Крім цього, згідно з п. 3 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 1 "Загальні вимоги до фінансової звітності", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.03.99 №87, доходи - це збільшення економічних вигод у вигляді надходження активів або зменшення зобов'язань, які призводять до зростання власного капіталу (крім зростання капіталу за рахунок внесків власників) за звітний період. Таким чином, оскільки при безоплатній передачі товарів (робіт, послуг) платник податку не отримує суму компенсації за такі товари (роботи, послуги) чи їх повернення, а також збільшення економічних вигод у вигляді надходження активів або зменшення зобов'язань, які призводять до зростання власного капіталу, не відбувається, такі операції не призводять до збільшення доходу у платника податку, що здійснює безоплатне надання товарів (робіт, послуг).

Цілком зрозуміло, що економічних вигод ТОВ «профайн Україна»від безоплатної передачі товарів своїм контрагентам не отримало, а фактично подарувало свої активи.

У Кодексі немає визначення терміну «дохід». Однак п. п. 14.1.84 ПКУ відсилає нас до Закону України «Про бухгалтерській облік та податкову звітність в Україні», а також до міжнародних та національних стандартів. Якщо звернутися до П (С) БО 15 «Дохід»то в п. 8 сказано, що дохід визнається, зокрема, якщо є впевненість, що в результаті операції відбудеться збільшення економічних вигод підприємства. Схожий критерій визнання доходу містять і міжнародні стандарти: Міжнародні стандарти фінансової звітності (МСФЗ), Міжнарожні стандарти бухгалтерського обліку (МСБО), тому в бухгалтерському обліку при безоплатній передачі товарів (робіт, послуг) не визнається дохід, але відображаються витрати на суму балансової вартості переданих активів (за дебетом рахунку 977 «Інші витрати звичайної діяльності»). А отже, згідно п.п. 14.1.84 ПКУ, немає доходу і в податковому обліку.

Одночасно, визначення передбачене ПКУ, що операції з безоплатної передачі товарів (робіт, послуг) є їх продажем (п.п. 14.1.202 і п.п. 14.1.203) потрібно розуміти так, що при безоплатній передачі у підприємства виникає дохід від продажу, але з урахуванням викладеного раніше, в даному випадку він дорівнює нулю, а відтак, висновок податкового органу в частині одержання доходу позивачем від безоплатної передачі товару спростовується матеріалами справи.

Згідно тверджень відповідача за результатами перевірки встановлено порушення позивачем п.п.138.1, п.138.8 ст.138, пп. 139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України, - відображення витрат у сумі 2159714,0 грн., не підтверджених документально, а саме: виконання угоди від 14.12.10 р. №141210 між «профайн Україна»та ТОВ «Профайн Логістик Україна». Підставою для висновку став акт перевірки ДПІ Бабушкінського району м.Дніпропетровська від 11.05.12 р. №10/224/35933591 щодо підтвердження реальності здійснених операцій, за даними якого вищезгадана угода визнана як така, що носила нереальний характер.

Представниками позивача у судовому засіданні були надані документи первинного бухгалтерського обліку та податкової звітності, які підтверджують реальний характер проведеної господарської операції: податкові накладні, видаткові накладні, товаро-транспортні накладні, які досліджені у процесі розгляду справи. Представником відповідача до вказаних документів первинного бухгалтерського обліку, на предмет їх відповідності вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та податкову звітність в Україні», зауважень не було.

Представниками позивача в ході дачі пояснень було зазначено, що підприємство має необхідні потужності для здійснення виробництва будівельних матеріалів та металоконструкцій, а також надано документальне підтвердження руху товарів.

Окрім посилання на дані акту перевірки контрагента позивача нікчемність укладеної між позивачем та ТОВ «Профайн Логістик Україна»угоди, у ході судового розгляду даної адміністративної справи, представником відповідача не доведено.

Разом з цим, суд вважає за необхідне відмітити, що фактично перевірка згідно акту №1037/22-01/30770195 від 10.07.2012 р. проведена відповідачем формально: контролюючим органом не здійснено належне дослідження документів первинного бухгалтерського обліку позивача у їх сукупності, у ході судового розгляду справи представник відповідача не спростовував доводи позивача, не відібрано пояснення посадових осіб позивача про взаємовідносини з ТОВ «Профайн Логістик Україна», не надано правової оцінки наявним документам,тощо.

Щодо висновку відповідача про нікчемність операції купівлі-продажу, згідно укладеного позивачем з ТОВ «Профайн Логістик Україна»договору, суд зазначає:

частиною першою статті 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Згідно із частиною другою ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ст. 219, 220, 221, 224, 228 ЦК України недійсними, зокрема, є правочини в разі недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину, недодержання сторонами вимоги про нотаріальне посвідчення договору, вчинення правочину малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності в разі відсутності його схвалення батьками, усиновлювачем або опікуном, правочин, вчинений без дозволу органу опіки та піклування в порядку ст. 71 ЦКУ, правочин, що порушує публічний порядок. Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦКУ: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Тобто визнання правочину нікчемним можливо лише за наявності наміру на порушення. Виходячи з правової позиції Верховного Суду України із цього питання, викладеної у постанові Пленуму ВСУ від 06.11. 2009 р. № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України, у відповідності до постанови Пленуму "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Вина дістає вияв у намірі порушити публічний порядок з боку осіб, які вчиняють такий правочин. При цьому немає значення, чи такий намір був у однієї сторони правочину, чи він мав місце у обох чи більше учасників договору.

Водночас, умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб. Зокрема, слід установити персоналії посадових осіб, у яких виник умисел на вчинення протиправного правочину, зміст їх умислу, обставини, за яких такий умисел виник, тощо.

Аналізуючи наведені норми суд дійшов висновку, що питання про недійсність правочину має бути встановлена судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

Під час розгляду цієї справи судом встановлено відсутність позову податкового органу про визнання операції купівлі-продажу укладеного позивачем з ТОВ «Профайн Логістик Україна», а відтак відсутні судові рішення з цього приводу; кримінальні справи відносно посадових осіб позивача або за фактом скоєння злочину за ознаками ст.212 КК України або вироки суду, які набрали законної сили.

За законом платник податків не може нести відповідальність за дії контрагентів при відсутності вини, інакше порушуються основні конституційні засади: дотримання принципу справедливості як невід'ємного елемента верховенства права (стаття 8 Конституції України), індивідуальний характер відповідальності, - тобто відповідати має саме той, хто припустився порушення (стаття 61 Конституції України), забезпечення доведеності вини (стаття 129 Конституції України ).

Правомірність саме такого підходу підтверджується судовою практикою. Так, Верховний Суд України у своєму рішенні від 29.10.2010 року у справі № 21-14-а10 підтвердив, що "несплата продавцем чи його контрагентом податку на додану вартість до бюджету, у разі фактичного здійснення господарської операції, не впливає на формування податкового кредиту покупцем та не є підставою для позбавлення останнього права на відшкодування цього податку, якщо він виконав усі передбачені законом умови отримання такого відшкодування і має всі документальні підтвердження розміру заявленого податкового кредиту". У рішенні від 31.01.2011 у справі № 21-47а10 "якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту".

Наведене узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "БУЛВЕС"АД проти Болгарії"(заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 р. зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності".

Неможливість притягнення до відповідальності юридичних осіб за неправомірні дії їх контрагентів підтверджується й іншими рішеннями Європейського суду з прав людини.

Вищенаведений висновок Європейський суд з прав людини повторно підтвердив у рішенні від 18.03.2010 р. по справі Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії. При цьому у п. 23 даного рішення Європейський суд наголошує, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника податку на додану вартість, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Втім, зазначив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це не мало б.

Отже, Європейський суд констатує правило індивідуальної відповідальності платника податків, тобто добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через будь-які негаразди із його контрагентом.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що відповідачем не доведено нікчемність операції купівлі-продажу укладеної між позивачем та ТОВ «Профайн Логістик Україна»належними та допустимими доказами, оскільки посилання на інший акт, за яким встановлено факт нікчемності правочину, не може виступати доказом у справі.

Відповідно до положень ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У відповідності до приписів ст.6 Про захист прав людини і основоположних своб від 04.11.1950 року № ETS N 005 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Відповідно до частини другої статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд зазначає, що ДПІ у Вишгородському районі Київської області ДПС, як суб'єкт владних повноважень, не виконала свій обов'язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, та не спростувала твердження позивача про порушення його прав.

Відповідно до ст. 162 КАС України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення; суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. Позивачем заявлені вимоги про визнання нечинними ухвалених податкових повідомлень-рішень. Проте, встановлені ст.ст. 105, 162 КАС України способи захисту порушеного права не є вичерпними. Разом з тим, деякі зі встановлених способів захисту порушеного права носять обмежений характер і не можуть бути застосовані при виникненні будь-якого спору у сфері публічних правовідносин. Так, вимога про визнання нечинним акта може стосуватися лише нормативно-правового акта, а про визнання протиправним (недійсним, незаконним, неправомірним, скасування) індивідуального акта. З урахуванням викладеного, суд вважає за необхідне на підставі ч.2 ст.11 та ст.162 КАСУ вийти за межі заявлених позовних вимог та, згідно із ст.55 ПК України скасувати прийняті відповідачем податкові повідомлення-рішення.

У задоволенні позовних вимог щодо визнання нечинними податкових повідомлень-рішень,- відмовити.

Керуючись статтями 11, 14, 70,72, 86, 94, 159-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в:

Адміністративний позов задовольнити частково. Скасувати податкові повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області від 23.07.2012 р. №№ 0001452300, 001462300, 0001442300 та частково повідомлення-рішення №0001432300 у сумі 7810696,00 грн.

У задоволенні решти позовних вимог,-відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Брагіна О.Є.

Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - 05 грудня 2012 р.