Постанова № 27919481, 06.12.2012, Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД -------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 грудня 2012 року Справа № 1170/2а-1370/12

Кіровоградський окружний адміністративний суд

у складі: головуючого -судді Кармазиної Т.М.

за участю секретаря - Сириці І.О.,

за участю представників:

позивача -Шаповалова Д.В.,

відповідача -Скрипника О.М., Івашкіна О.В., Король Д.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Кіровограді справу за адміністративним позовом приватного підприємства „Титан-Кір" до Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Кіровоградської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції №0000122360 від 11.01.2012 року, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з ПДВ в розмірі 131440 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в сумі 32860 грн..

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції є протиправним, необґрунтованим та безпідставним, не відповідає фактичним обставинам справи. Вказує на те, що жодним нормативно-правовим актом, що регламентує діяльність органів державної податкової служби не передбачено право визначення податкового зобов'язання платнику податків з підстав визнання угоди нікчемною. Господарські операції позивача з ПП „Алтіма" та ТОВ „Євросвіт" підтверджені належними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. Також позивач зазначає, що укладені між ним та його контрагентом правочини відповідають обов'язковим загальним вимогам, що передбачені Цивільним кодексом України, додержання яких є необхідним для чинності правочину та дані угоди недійсними в судовому порядку не визнавались. Тому на думку позивача, висновок податкового органу про нікчемність правочину є необґрунтованим, оскільки ним не наведено жодної підстави та не надано належних доказів, які б дозволяли вважати укладені угоди нікчемними правочинами на підставі закону.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі із зазначених підстав.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог, та зазначав, що податкова під час проведення перевірки діяла на підставах, у межах повноважень та в порядку, передбаченому чинним податковим законодавством. Вказував на прийняття податковим органом оскаржуваного податкового повідомлення-рішення у відповідності до норм чинного законодавства України, так як в ході проведення податковим органом перевірки ПП „Титан-Кір" встановлено, що правочини між позивачем та ПП „Алтіма" та ТОВ „Євросвіт" здійснено без мети настання правових наслідків, на підставі нікчемних правочинів, на думку відповідача, дає підстави вважати, що позивачем порушено вимоги Цивільного кодексу України, Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість всього на суму 131439 грн..

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, з наступних підстав.

Приватне підприємство „Титан-Кір" зареєстровано виконавчим комітетом Кіровоградської міської ради 21.01.2005р. як юридичну особу, про що свідчить копія свідоцтва про державну реєстрацію (а.с.18) та перебуває на обліку в Кіровоградській об'єднаній державній податковій інспекції як платник податків.

Судом встановлено, що Кіровоградською об'єднаною державною податковою інспекцією на підставі наказу №4091 від 15.12.2011р. «Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки»(а.с.6), проведено перевірку позивача, за результатами якої складено акт №158/23-6/33316657 від 19.12.2011р. (а.с.29-37)

Відповідно до зазначеного акту, перевіркою встановлено порушення позивачем, зокрема, вимог ч.ч.1, 5 ст.203, ч.ч.1, 2 ст.215, ст.ст.216, 228, 626, 629, 650, 655, 658, 662 ЦК України; п.п.198.2, 198.3, 198.6 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено податковий кредит за листопад, грудень 2010 року на загальну суму ПДВ 131439 грн..

На підставі даного акту перевірки Кіровоградською об'єднаною державною податковою інспекцією прийнято податкове повідомлення-рішення №0000122360 від 11.01.2012 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 164300 грн., у т.ч. 131440 грн. за основним платежем та 32860грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.(а.с.7)

Позивач, не погодившись з даним податковим повідомленням - рішенням, подав до податкового органу скарги на дане рішення. За результатами процедури адміністративного оскарження, ДПС у Кіровоградській області рішенням №691/10/10-208 від 15.03.2012р. та ДПС України рішенням 6715/10-245 від 17.04.2012р. оскаржуване податкове повідомлення-рішення залишено без змін, а скаргу без задоволення. (а.с.10-13, 15-17)

Судом встановлено, що ПП „Титан-Кір" протягом перевіряємого періоду перебував у фінансово-господарських відносинах з ПП „Алтіма" та ТОВ „Євросвіт".

Так, позивачем (Замовник) укладено з ПП „Алтіма", ТОВ „Євросвіт" (Постачальники) договори №01-12 від 01.12.2010р., №14 від 28.11.2010р., згідно яких Постачальник зобов'язується поставити та передати у власність Замовнику, а Замовник прийняти та оплатити насіння соняшника врожаю 2010р. на умовах, визначених цим договором. (а.с.83-86, 96-97)

Факти отримання позивачем від ПП „Алтіма", ТОВ „Євросвіт" вищезазначеної продукції підтверджуються первинними бухгалтерськими документами, а саме: видатковими накладними (94-95, 98), товарно-транспортними накладними (87-89, 106-108), актами здачі прийняття робіт (а.с.98-зв.-100).

Розрахунок позивачем за отриманий товар здійснено в готівковій формі в повному обсязі, що підтверджується квитанціями (а.с.90-93, 102-105).

Податкові накладні, отримані позивачем від контрагентів включено до складу податкового кредиту за листопад - грудень 2010р. у загальній сумі ПДВ - 131439 грн., що встановлено податковим органом при перевірці позивача та про що свідчать податкові декларації з ПДВ за листопад, грудень 2010р. з додатком 5, реєстри отриманих та виданих податкових накладних. (77-82, 150-153)

Відповідно п.п.14.1.181 Податкового кодексу України, який відповідає пункту 1.7 статті 1 Закону України „Про податок на додану вартість" від 03.04.97р. №168/97-ВР, (далі за текстом -Закон №168/97-ВР, який втратив чинність 01.01.2011р.), податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України та пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону №168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку, зокрема, з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Аналіз наведеної норми дає підстави вважати, що для віднесення платником податку до податкового кредиту суми податку на додану вартість необхідно, зокрема, підтвердити відповідними бухгалтерськими документами факти отримання товару (послуги) та його оплати, а також наявність мети отримання товару (послуг), пов'язаної із подальшим використанням отриманих товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

З аналізу п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України та пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 №168/97-ВР вбачається, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.

Згідно п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктами 201.1, 201.4, 201.6 статті 201 Податкового кодексу України, які кореспондуються з пп.7.2.1 п.7.2 ст.7, пп.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону №168/97-ВР встановлено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Пунктом 201.8 статті 201 Податкового кодексу України передбачено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому ст.183 цього Кодексу.

Згідно ст.1 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999р. №996-XIV (далі за текстом -Закон №996-XIV) первинний документ -це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отримані позивачем податкові накладні не мають недоліків, які згідно зі ст.201 Податкового кодексу України, ч.2 ст.9 Закону №996-XIV, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704, спричиняють втрату ними статусу податкових накладних.

Таким чином, враховуючи наведені норми чинного законодавства України, суд дійшов висновку, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій позивача з його контрагентами ПП „Алтіма", ТОВ „Євросвіт" є належні первинні документи, які містять всі необхідні реквізити та відповідають вимогам, встановленим чинним законодавством для первинних документів, які фіксують факт здійснення господарської операції.

З аналізу вищенаведених норм законодавства та правовідносин позивача з ПП „Алтіма", ТОВ „Євросвіт" вбачається, що позивачем дотримано всіх вимог закону пов'язаних з формуванням податкового кредиту, оскільки єдиною підставою для цього являється наявність у платника податку -покупця належно оформленої податкової накладної.

В судовому засіданні представник позивача посилався на те, що всі первинні бухгалтерські документи ПП „Титан-Кір" було вилучено під час обшуку, на підтвердження надано протокол обшуку від 06.06.2012р.(а.с.118-122)

Крім того, суд враховує, що підставою зарахування сплаченого податку до податкового кредиту відповідного звітного періоду, та при наявності умов, визначених пп.200.1-200.4 ст.200 Податкового кодексу України, є наявність передбачених законом бухгалтерських документів, що підтверджують факти отримання товару (послуги) та його оплати, а також наявність мети отримання товару (послуги), пов'язаної із подальшим використанням отриманих товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника.

Суд також зазначає, що наявність вищевказаних законодавчо визначених обставин для формування податкового кредиту є обов'язковою, але, не є безумовною підставою для визнання правомірності такого формування за умови, якщо податковий орган доведе, що відомості у документах, на підставі яких вони сформовані, не відповідають дійсності, в тому числі, коли господарські операції з придбання товару (робіт, послуг) не мали реального характеру.

Так, у відповідності до п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України, право платника податку на податковий кредит ставиться в залежність від отримання податкової накладної, а не від сплати його контрагентами податку до бюджету та їх знаходження за юридичними адресами після здійснення господарських операцій.

Факт використання товару позивачем у власній господарській діяльності, та, відповідно, реальність виконання договору сторонами, підтверджується первинними бухгалтерськими документами, щодо отримання даного товару та робіт, використання його в господарській діяльності, що підтверджується належними доказами, які містяться в матеріалах справи. (а.с.63-76)

Суд критично оцінює твердження відповідача, що угоди між позивачем та ПП „Алтіма", ТОВ „Євросвіт" є нікчемними.

Так, станом на час проведення господарських операцій між ПП „Титан-Кір" та вказаними контрагентами, дані юридичні особи були зареєстровані в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, що підтверджується витягами з ЄДР (а.с.38-41) та на час здійснення господарських операцій з позивачем, були платниками податку на додану вартість, що не заперечувалось і представником відповідача в судовому засіданні.

У відповідності з вимогами частин 2, 3 статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. При цьому підставою недійсності правочину у відповідності до ч.1 ст.215 ЦК України є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені, зокрема, ч. 1 ст. 203 цього кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ст.216 ЦК України до моменту визнання правочину недійсним або нікчемним правові наслідки, а саме те, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю -не настають.

У відповідності до вимог ст.228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Нікчемні правочини характеризуються таким ознаками як спрямованість на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина або знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами.

Акт перевірки Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції, на підставі якого прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення, не містить жодних посилань на наявність ознак, які передбачені ч.1 ст.228 ЦК України.

Крім того, суд зазначає, що самостійно визначені платником податку валові витрати та податковий кредит вважаються сформованими правомірно, доки контролюючим органом в установленому порядку не буде доведено факту невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам. Податкові органи не позбавлені права звернутися до суду з вимогою про визнання недійсним правочину, укладеного між останнім у ланцюгу постачань платником податку та його контрагентом, з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства та стягнення в дохід держави коштів, одержаних сторонами оспорюваного правочину за такими угодами, як це установлено частиною третьою статті 228 ЦК України.

Право на звернення податкових органів із відповідними позовами встановлено пунктом 11 статті 10 Закону України від 4 грудня 1990 року № 509-ХІІ „Про державну податкову службу в Україні".

Відповідачем не було надано доказів на підтвердження недотримання сторонами в момент укладення договорів вимог, встановлених частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст.203 ЦК України, що є підставою для визнання правочинів недійсними.

Посилання відповідача на частини 1, 5 статтю 203, статтю 215 є безпідставними, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.

Недійсність правочинів між позивачем та контрагентами не визнана в судовому порядку, у зв'язку з чим, факти, викладені в акті перевірки, не можуть бути належними доказами наявності порушень позивачем вимог чинного законодавства, відносно того, що укладені позивачем правочини з контрагентами не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, та є підставою для визнання таких правочинів недійсними.

Крім того, відповідачем не доведено, що ПП „Алтіма", ТОВ „Євросвіт" було створено з відома або за участі позивача, з метою ухилення від оподаткування, порушення економічних інтересів держави щодо несплати встановлених законом податків.

Із наведеного вбачається, що сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції, не впливає на формування податкового кредиту покупцем.

В обґрунтування фіктивної діяльності ПП „Алтіма", ТОВ „Євросвіт", відповідач посилається на та, що порушено кримінальну справу по факту придбання невстановленими особами ТОВ „Євросвіт" з метою прикриття незаконної діяльності, за що передбачена відповідальність за ст.205 КК України. На даний час розслідування кримінальної справи триває.

Суд вважає, що дані обставини не можуть бути єдиним та достатнім доказом обґрунтованості висновків викладених в акті перевірки та такі пояснення не можуть бути визнані належними доказами у розумінні статті 70 КАС України. Належним доказом, у даному випадку, були б не пояснення ОСОБА_5 та інших осіб, а вирок суду щодо кримінальної відповідальності за ст.205 КК України чи ст.212 КК України ОСОБА_5, інших осіб за навмисне створення суб'єкта підприємницької діяльності або ухилення від сплати податків. Між тим, такого вироку суду, відповідачем не надано. Отже, суд вважає, що відповідачем не доведено фіктивності підприємства, що на його думку було однією з підстав для прийняття оскаржуваних рішень.

В матеріалах справи містяться пояснення директора даного товариства ОСОБА_5, який зазначає, що він є керівником даного підприємства, та здійснює фінансово-господарську діяльність.

Щодо посилання представника відповідача на висновки судово-почеркознавчої експертизи та судово-технічної експертизи документів, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Враховуючи положення статей 72 та 83 Кодексу адміністративного судочинства України висновок експерта для суду не є обов'язковим, а повинен оцінюватися в сукупності з іншими доказами у справі.

Крім того, зазначені висновки не є доказами в розумінні ст.ст.81, 82 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки судом проведення експертизи не призначалося.

Також, неналежним чином оформлена (підписана невідомою особою) податкова накладна не може бути підставою для нарахування податкового кредиту при наявності фактів, що ставлять під сумнів реальність наданої послуги. (Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 21.01.2011р. у справі позовом ТОВ "СІБ" до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Луганська про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення).

Податковий орган не надав жодних доказів на підтвердження того, що позивач, як платник податку, діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про можливі порушення, які допускав його контрагент, або що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій з даним підприємством було одержання позивачем податкової вигоди.

Тобто, встановлення факту наявності або відсутності об'єкта оподаткування податком на додану вартість, дата виникнення такого податкового зобов'язання можливі лише на підставі первинних документів, які є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій, внаслідок яких утворюється об'єкт оподаткування.

Відповідачем не надано жодних доказів фактичного нездійснення господарських операцій, суми по яких позивачем включені до складу податкового кредиту при обчисленні податку на додану вартість. Що означає відсутність у відповідача правових підстав для збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 164300 грн., у т.ч. 131440 грн. за основним платежем та 32860грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Згідно ч.2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем по справі, як суб'єктом владних повноважень, не виконано покладеного на нього обов'язку щодо доказування правомірності прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

На підставі аналізу встановлених обставин і правовідносин, що їм відповідають, суд дійшов висновку про неправомірність прийняття Кіровоградською об'єднаною державною податковою інспекцією податкового повідомлення-рішення №0000122360 від 11.01.2012р.

Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Таким чином, судові витрати у розмірі 1643 грн., здійснені позивачем, підлягають стягненню з Державного бюджету України на користь ПП „Титан-Кір".

Керуючись ст.ст. 86, 94, 159-163, 167 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов -задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції №0000122360 від 11 січня 2012 року.

Присудити приватному підприємству „Титан-Кір" з Державного бюджету України судові витрати в сумі 1643 грн..

Постанова суду набирає законної сили в порядку, встановленому ст.254 КАС України.

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Кіровоградський окружний адміністративний суд шляхом подання в 10-денний строк з дня її проголошення, а у разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України -протягом десяти днів з дня отримання копії постанови, апеляційної скарги, копія якої одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Повний текст постанови складено -07.12.2012р..

Cуддя підпис

З оригіналом згідно:

Суддя Кіровоградського окружного

адміністративного суду Т.М. Кармазина