Постанова № 27919283, 20.11.2012, Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД -------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 листопада 2012 року Справа № 1170/2а-3156/12

Кіровоградський окружний адміністративний суд

у складі: головуючого -судді Кармазиної Т.М.

за участю секретаря - Сириці І.О., Дигас В.М.

за участю представників:

позивача -Ромаданової Г.Г., Надтоки О.О., Лозового О.А.,

відповідача -Рудої І.О., Олійника А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Кіровограді справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Елєгін" до Олександрійської об'єднаної державної податкової інспекції Кіровоградської області Державної податкової служби про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив визнати нечинними та скасувати податкові повідомлення-рішення Олександрійської об'єднаної державної податкової інспекції від 08 серпня 2012р. №0000082200 та №0007422310, від 22 травня 2012р. №0000952310.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення Олександрійської об'єднаної державної податкової інспекції є незаконними, необґрунтованими та безпідставними, не відповідають фактичним обставинам справи, а також такими, що винесені з порушенням норм чинного законодавства. Оскільки, господарські операції ТОВ „Елєгін" з ТОВ „Скаре", ТОВ „Інформікс Трейд", оформлено відповідними первинними документами, має місце факт повного розрахунку позивача за отриманий товар, а також ведення позивачем належного бухгалтерського обліку щодо даних операцій. Також, в обґрунтування правомірності віднесення позивачем до складу податкового кредиту суму ПДВ за договорами укладеними з контрагентами, позивач посилався на те, що підставою для формування податкового кредиту є належно оформлені податкові накладні та видаткові накладні. Крім того, зазначав про те, що підприємством здійснені господарські операції, які спрямовані на реальне досягнення економічних результатів підприємства та отримання прибутку.

Також посилався на те, що податковий орган дійшов помилкового висновку, що витрати на придбання та подальшу реалізацію товарів, перевищують витрати на придбання, оскільки чинне законодавство не визначає таких термінів як витрати на реалізацію. На думку позивача, Олександрійська об'єднана державна податкова інспекція безпідставно пов'язує виплати комісійної винагороди з витратами понесеними з придбанням товару.

В судовому засіданні представники позивача підтримали позовні вимоги. Разом з тим, в судовому засіданні 20.11.2012р. представником позивача подано заяву про відмову від частини позовних вимог щодо оскарження податкового повідомлення-рішення №0000082200 від 08.08.2012р..

Ухвалою суду від 20.11.2012р. провадження у справі в частині визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення №0000082200 від 08.08.2012р. щодо зменшення розміру від'ємного значення суми ПДВ у розмірі 2977 грн..

Представники відповідача в судовому засіданні, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, посилалися на правомірність прийняття податковим органом оскаржуваних податкових повідомлень-рішень. Оскільки, договори, укладено позивачем з контрагентами ТОВ „Скаре", ТОВ „Інформікс Трейд", без наміру створення правових наслідків. Також зазначали, що позивачем занижено податок на прибуток та ПДВ за рахунок продажу товарів, який не пов'язаний з господарською діяльністю. Таким чином, на думку відповідача, ТОВ „Елєгін" перераховано кошти на виконання договорів з контрагентами з метою заниження об'єкту оподаткування, несплати податків, та позивачем порушено вимоги ст.203, 215, 216, 627 Цивільного кодексу України, п.1.32 ст.1, п.5.1, пп.5.2.1 п.5.2, пп.5.3.9 п.5.3 ст.5, пп.11.2.1 п.11.2 ст.11 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств", п.п.14.1.27, 14.1.36 п.14.1 ст.14, п.138.1 ст.138, п.185.1 ст.185, п.187.1 ст.187, п.п.198.1, 198.3 ст.198 Податкового кодексу України.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, з наступних підстав.

Товариство з обмеженою відповідальністю „Елєгін" зареєстровано виконавчим комітетом Олександрійської міської ради 22.09.2000р. як юридичну особу, що підтверджується копією свідоцтва про державну реєстрацію (а.с.9) та перебуває на податковому обліку в Олександрійській об'єднаній державній податковій інспекції як платник податків.

Відповідно до акту Олександрійської об'єднаної державної податкової інспекції №37/22-10/31116080 від 08.05.2012р. про результати позапланової виїзної перевірки ТОВ „Елєгін" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2010р. по 31.12.2011р., перевіркою встановлено порушення позивачем, зокрема, вимог:

1) ст.203, 215, 216, 627 Цивільного кодексу України в частині недодержання в момент вчинення правочину вимог, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по право чинах, здійснених при придбанні та продажу товарів (послуг);

2) заниження податку на прибуток в загальній сумі 2 116 241 грн., у тому числі за І квартал 2011р. в сумі 1 496 720 грн. (5 986 880х25%), ІІІ квартал 2011р. -192 622 грн. (837486х23%), ІV квартал 2011р. -426 899 грн. (1 856 085х23%), в результаті допущених порушень податкового законодавства, а саме:

п.1.32 ст.1, п.5.1, пп.5.2.1 п.5.2, пп.5.3.9 п.5.3 ст.5, пп.11.2.1 п.11.2 ст.11 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств", підприємством завищено валові витрати за І квартал 2011р. в сумі 5 986 880 грн. та занижено податок на прибуток за рахунок включення до складу валових витрат вартості отриманих ТМЦ від ТОВ „Скаре", ТОВ „Інформікс Трейд" по угодах, визнаних нікчемними;

п.п.14.1.27, 14.1.36 п.14.1 ст.14, п.138.1 ст.138 Податкового кодексу України завищено валові витрати на загальну суму 2 693 571 грн., в т.ч. за ІІІ квартал 2011р. в сумі 837 486 грн., за ІV квартал 2011р. -1 856 085 грн. та занижено податок на прибуток в сумі 619 521 грн., в т.ч. ІІІ квартал 2011р. -192 622 грн., ІV квартал 2011р. -426 899 грн. за рахунок продажу ТМЦ, який не пов'язаний з господарською діяльністю;

3) заниження ПДВ всього в сумі 1 738 767 грн., в т.ч. за січень 2011р. на суму 749 161 грн., лютий 2011р. -447 915 грн., березень 2011р. -2977 грн., липень 2011р. -167 497 грн., листопад 2011р. -371 217 грн., в результаті допущених порушень, а саме:

п.п.198.1, 198.3 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено податковий кредит на загальну суму 1 197 076 грн., в т.ч. за січень 2011р. на суму 749 161 грн., лютий 2011р. -447 915 грн., внаслідок включення до складу податкового кредиту ПДВ з вартості металопродукції отриманої по нікчемному правочину від ТОВ „Скаре", ТОВ „Інформікс Трейд";

14.1.36 п.14.1 ст.14, п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України, завищено податковий кредит на загальну суму -538 714 грн., в т.ч. липень 2011р. -167 497 грн., листопад 2011р. -371 217 грн., за рахунок продажу ТМЦ, який не пов'язаний з господарською діяльністю;

п.185.1 ст.185, п.187.1 ст.187 Податкового кодексу України занижено податкове зобов'язання по ПДВ в березні 2011р. в розмірі 2 977 грн., за рахунок проведеного двічі коригування податкового зобов'язання з ПДВ. (а.с.15-38).

На підставі даного акту перевірки Олександрійською об'єднаною державною податковою інспекцією прийнято податкові повідомлення-рішення від 22.05.2012р.:

№0000942310, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 1 873 448,5 грн., у т.ч. 1 738 767 грн. за основним платежем та 134 681,5 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями;

№0000952310, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 2 116 242 грн., у т.ч. 2 116 241 грн. за основним платежем та 1 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями. (а.с.14)

Позивач, не погодившись з даними податковими повідомленнями - рішеннями, подав до податкового органу скарги на дані рішення. За результатами процедури адміністративного оскарження, ДПС у Кіровоградській області рішенням від 30.07.2012р. №2576/10/10-208 скаргу задоволено частково: скасовано податкове повідомлення-рішення від 22.05.2012р. №0000942310 в частині визначення грошового зобов'язання по податку на додану вартість 80 925 грн. та 20 233 грн. застосованої штрафної санкції, в іншій частині скарги відмовлено. Рішенням ДПС України від 31.08.2012 № 1192/0/61-12/10-2115 скаргу залишено без задоволення, а податкові повідомлення-рішення з урахуванням рішення ДПС у Кіровоградській області без змін. (а.с.53-57, 58-61)

В зв'язку з чим відповідачем прийнято податкові повідомлення рішення від 08.08.2012р.:

№0007422310, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 1 772 290,50 грн., у т.ч. 1 657 842 грн. за основним платежем та 114 448,5 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (а.с.13);

№0000082200, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 80925 грн. (а.с.12)

Перевіряючи правомірність визначення позивачеві податкових зобов'язань в оскаржуваних податкових повідомленнях-рішеннях, суд встановив такі обставини.

За результатами перевірки, відповідач дійшов висновку про завищення позивачем валових витрат за І квартал 2011р. в сумі 5 986 880 грн. та заниження податку на прибуток в сумі 1 496 720 грн. за рахунок включення до складу валових витрат вартості отриманих ТМЦ від ТОВ „Скаре", ТОВ „Інформікс Трейд" по угодах, визнаних нікчемними.

Судом встановлено, що позивач протягом перевіряємого періоду перебував у фінансово-господарських відносинах з ТОВ „Скаре", ТОВ „Інформікс Трейд".

Так, позивачем (Покупець) укладено з ТОВ „Скаре", ТОВ „Інформікс Трейд" (Продавці) договори №2011-02-11 від 01.02.2011р. та №05-01/11-П від 05.01.2011р., згідно яких Покупець купує прокат кольорових металів та обладнання. (а.с.62,63).

Відносно директора ТОВ „Елєгін" ОСОБА_6 порушено кримінально справу. В рамках кримінальної справи первинні бухгалтерські документи підприємства вилучені, про що свідчать протоколи обшуку (а.с.133-140, 141-143)

Постанова про порушення кримінальної справи була оскаржена до Ленінського районного суду м.Кіровограда, та залишена судом без змін. Ухвалою апеляційного суду Кіровоградської області від 16.10.2012р. постанову Ленінського районного суду скасовано з тих підстав, що факт отримання металопродукції підтверджується первинними бухгалтерськими документами, також підтверджується і факт подальшої реалізації металопродукції українським підприємствам. Постанова про порушення кримінальної справи не скасована, але апеляційна інстанція встановила відсутність в матеріалах справи доказів, що підтверджують безтоварність здійснених позивачем операцій. (а.с.184-188)

Також, в акті перевірки зазначено, що всі первинні документи були надані для перевірки в повному обсязі. (а.с.32-зв.) В додатку №9 до акту перевірки, вказано про договори, податкові накладні, видаткові накладні, товарно-транспортні накладні, платіжні документи, які повністю підтверджують факт укладання та належного виконання сторонами умов договору, як з поставки металопродукції так і її оплати.(а.с.47)

Більш того, представник відповідача в судовому засіданні не заперечував, що усі первинні документи під час перевірки позивача були в наявності та досліджувались перевіряючими. До того ж, у сторін не має спору щодо наявності цих документів, відомостях зазначених в них та сум.

До того ж, суд враховує, що на запит від Лівобережної МДПІ надійшли документи, а саме податкова декларація з ПДВ за лютий 2011р. з додатком та реєстром отриманих і виданих податкових накладних, подані ТОВ „Скаре", що свідчить про декларування останнім податкових зобов'язань по взаємовідносинам з ТОВ „Елєгін". (а.с.217-222)

Крім того, згідно податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку (форма №1 ДФ), на ТОВ „Скаре" у І кварталі 2011р. працювало у штаті 13 осіб. (а.с.223-224)

Відповідно до п.5.1 ст.5 Закону №334/94-ВР валові витрати виробництва та обігу -сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно пп.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону №334/94-ВР до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону №334/94-ВР не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Виходячи із змісту п.11.2. ст.11 Закону №334/94-ВР, якою встановлені умови визначення дати формування валових витрат, первинними, розрахунковими документами, на підставі яких платником податків здійснюється відображення господарської операції в податковому обліку, є або документи, що підтверджують оплату вартості товару, або документи, що підтверджують отримання товару. При цьому, п.5.11 ст.5 Закону №334/94-ВР передбачено, що встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Отже, за своїм змістом наведені норми передбачають як підставу для не включення до валових витрат лише випадок повної відсутності будь-яких розрахункових, платіжних та інших документів, що відповідають вимогам Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства Фінансів України від 25.05.1995р. № 88, а тому і неможливість віднесення до складу валових витрат підприємства нереальних сум, непідтверджених будь-якими документами взагалі.

Враховуючи те, що кошти, які було перераховано позивачем на розрахункові рахунки ТОВ „Скаре", ТОВ „Інформікс Трейд" є компенсацією за отриманий товар, а також наявність документального підтвердження виконання операцій між даними юридичними особами, первинними документами, суд дійшов висновку, що позивачем правомірно віднесено до складу валових витрат -витрати на придбання товарів, суми нарахованих (сплачених) витрат за отриманий від ТОВ „Скаре", ТОВ „Інформікс Трейд" металопрокат, за І квартал 2011р. в сумі 5 986 880 грн., що означає відсутність у відповідача правових підстав для висновку про заниження позивачем податку на прибуток в сумі 1 496 720 грн.

В судовому засіданні представники відповідача посилалися на те, що позивачем протягом перевіряємого періоду завищено податковий кредит на загальну суму 1 197 076 грн., в т.ч. за січень 2011р. на суму 749 161 грн., лютий 2011р. -447 915 грн., внаслідок включення до складу податкового кредиту сум ПДВ з вартості металопродукції отриманої по нікчемному правочину від ТОВ „Скаре" (лютий 2011р.), ТОВ „Інформікс Трейд" (січень 2011р.).

Відповідно до п.п.14.1.179 та п.п.14.1.181 Податкового кодексу України (далі ПК України), податкове зобов'язання для цілей розділу V цього Кодексу - загальна сума податку на додану вартість, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді; податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п.198.1 ст.198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно п.198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 ст.198 ПК України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Аналіз наведеної норми дає підстави вважати, що для віднесення платником податку до податкового кредиту суми податку на додану вартість необхідно, зокрема, підтвердити відповідними бухгалтерськими документами факти отримання товару (послуги) та його оплати, а також наявність мети отримання товару (послуг), пов'язаної із подальшим використанням отриманих товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (п.198.6 ст.198 ПК України).

Таким чином, підприємство не має права на податковий кредит у разі відсутності податкової накладної чи митної декларації, що позбавляє платника податку права на включення до податкового кредиту сплачених (нарахованих сум податків у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), а також не включаються до податкового кредиту суми ПДВ, які покупець сплатив за товари (роботи, послуги), які в подальшому не будуть використовуватись в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Крім того, суд враховує, що підставою зарахування сплаченого податку до податкового кредиту відповідного звітного періоду, та при наявності умов, визначених пп.200.1-200.4 ст.200 Податкового кодексу України, є наявність передбачених законом бухгалтерських документів, що підтверджують факти отримання товару (послуги) та його оплати, а також наявність мети отримання товару (послуги), пов'язаної із подальшим використанням отриманих товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника.

Суд також зазначає, що наявність вищевказаних законодавчо визначених обставин для формування податкового кредиту є обов'язковою, але, не є безумовною підставою для визнання правомірності такого формування за умови, якщо податковий орган доведе, що відомості у документах, на підставі яких вони сформовані, не відповідають дійсності, в тому числі, коли господарські операції з придбання товару (робіт, послуг) не мали реального характеру.

Так, у відповідності до п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України, право платника податку на податковий кредит ставиться в залежність від отримання податкової накладної, а не від сплати його контрагентами податку до бюджету та їх знаходження за юридичними адресами після здійснення господарських операцій.

Факт використання товару позивачем у власній господарській діяльності, та, відповідно, реальність виконання договору сторонами, підтверджується первинними бухгалтерськими документами, які досліджувались під час перевірки та щодо їх наявності відповідач не заперечував.

Суд критично оцінює твердження відповідача, що фінансово-господарські угоди між позивачем та ТОВ „Скаре", ТОВ „Інформікс Трейд" є нікчемними.

Так, станом на час проведення господарських операцій між позивачем та ТОВ „Скаре", ТОВ „Інформікс Трейд", дані юридичні особи були зареєстровані в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, що підтверджується витягами з ЄДР (а.с.115-116, 117-118) та були платниками податку на додану вартість, що не заперечувалось і представником відповідача в судовому засіданні. Щодо ТОВ „Інформікс Трейд", дане підприємство визнано банкрутом на підставі рішення господарського суду Дніпропетровської області від 30.06.2011р. натомість господарські операції між позивачем та даним контрагентом були в січні 2011р.

У відповідності з вимогами частин 2, 3 статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. При цьому підставою недійсності правочину у відповідності до ч.1 ст.215 ЦК України є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені, зокрема, ч. 1 ст. 203 цього кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Крім того, з урахуванням положень пп.4.1.4 п.4.1 ст.4 Податкового кодексу України, яка визначає презумпцію правомірності рішень платника податку, самостійно визначені платником податку валові витрати і податковий кредит вважаються сформованими правомірно, доки контролюючим органом в установленому порядку не буде доведено факту невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам. Податкові органи не позбавлені права звернутися до суду з вимогою про визнання недійсним правочину, укладеного між останнім у ланцюгу постачань платником податку та його контрагентом, з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства та стягнення в дохід держави коштів, одержаних сторонами оспорюваного правочину за такими угодами, як це установлено частиною третьою статті 228 ЦК України.

Право на звернення податкових органів із відповідними позовами встановлено пунктом 11 статті 10 Закону України від 4 грудня 1990 року № 509-ХІІ „Про державну податкову службу в Україні".

Відповідачем не було надано доказів на підтвердження недотримання сторонами в момент укладення договорів вимог, встановлених частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст.203 ЦК України, що є підставою для визнання правочинів недійсними.

Згідно статті 216 ЦК України до моменту визнання правочину недійсним або нікчемним правові наслідки, а саме те, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю -не настають.

Посилання відповідача на частини 1, 5 статтю 203, статтю 215 є безпідставними, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.

Інших підстав визнання правочину нікчемним діюче законодавство не передбачає.

Разом з тим, недійсність правочинів між позивачем та контрагентами не визнана в судовому порядку, у зв'язку з чим, факти, викладені в акті перевірки, не можуть бути належними доказами наявності порушень позивачем вимог ст.ст.203, 215, 216, 228 ЦК України відносно того, що укладені позивачем правочини з зазначеними контрагентами не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, та є підставою для визнання таких правочинів недійсними.

Згідно ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Частиною 1 статті 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Також відповідачем не наведено доказів, що свідчили б, що договори, сторонами яких є позивач та ТОВ „Скаре", ТОВ „Інформікс Трейд" укладені з метою, що суперечить інтересам держави, в тому числі, в частині ухилення від сплати податків в передбаченому законодавством обсязі та отримання незаконної податкової вигоди.

Крім того, відповідачем не доведено, що ТОВ „Скаре", ТОВ „Інформікс Трейд" було створено з відома або за участі позивача, з метою ухилення від оподаткування, порушення економічних інтересів держави щодо несплати встановлених законом податків.

Тобто, встановлення факту наявності або відсутності об'єкта оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість, дата виникнення такого податкового зобов'язання можливі лише на підставі первинних документів, які є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій, внаслідок яких утворюється об'єкт оподаткування.

Відповідачем не надано жодних доказів фактичного нездійснення господарських операцій, суми по яких позивачем включені до складу валових витрат та податкового кредиту при обчисленні податку на прибуток та податку на додану вартість.

Також суд зазначає, що при проведенні позапланової виїзної перевірки позивача, працівниками податкового органу досліджувались усі первинні документи, які належить складати для цього виду господарської операції: договори, податкові, видаткові накладні, документи про перевезення, тощо. Було також: перевірено наявність у позивача фізичних, технічних та технологічних можливостей щодо придбання, зберігання та обробки металовиробів, що становить зміст кожної господарської операції і є основним видом діяльності товариства. (а.с.10) Наявність персоналу, транспортних засобів для перевезення, приміщень для зберігання товарів тощо, можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки наявність відповідних дозвільних документів, що необхідні для ведення цього виду господарської діяльності, також була підтверджена в результаті перевірки. (а.с.41зв.-43)

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що пояснення водіїв ОСОБА_7 та ОСОБА_8, та матері колишнього директора ТОВ „Інформікс Трейд" ОСОБА_9, директора ТОВ „Скаре" ОСОБА_10 (на час господарських операцій з позивачем), про які йде мова в акті перевірки податкового органу, не можуть бути єдиним та достатнім доказом обґрунтованості висновків викладених в акті перевірки та такі пояснення не можуть бути визнані належними доказами у розумінні статті 70 КАС України. Належним доказом, у даному випадку, були б не пояснення матері ОСОБА_9, ОСОБА_10 та водіїв, а вирок суду щодо кримінальної відповідальності за ст.205 КК України чи ст.212 КК України ОСОБА_9, ОСОБА_10, інших осіб за навмисне створення суб'єкта підприємницької діяльності або ухилення від сплати податків. Між тим, такого вироку суду, відповідачем не надано. Отже, суд вважає, що відповідачем не доведено фіктивності підприємства, що на його думку було однією з підстав для прийняття оскаржуваних рішень.

До того ж, посилання відповідача на пояснення водіїв ОСОБА_7 та ОСОБА_8, які зазначали, що не перевозили металопрокат, а також пояснення матері колишнього директора ТОВ „Інформікс Трейд" ОСОБА_9, судом не приймаються до уваги. Оскільки, даними особами до Олександрійської ОДПІ спрямовані інші пояснення, в яких вони вказують на недостовірність інформації, що зазначена в акті перевірки позивача. (а.с.144-152, 153-162, 163)

Враховуючи вищенаведене та встановлені обставини, суд дійшов висновку про фактичне підтвердження наявності у позивача підстав для віднесення суми сплаченого ТОВ „Скаре", ТОВ „Інформікс Трейд" ПДВ у розмірі 1 197 076 грн., в т.ч. за січень 2011р. на суму 749 161 грн. (ТОВ „Інформікс Трейд"), лютий 2011р. -447 915 грн. (ТОВ „Скаре").

Крім того, за результатами перевірки, відповідач дійшов висновку про завищення позивачем валових витрат на загальну суму 2 693 571 грн., в т.ч. за ІІІ квартал 2011р. в сумі 837 486 грн., за ІV квартал 2011р. -1 856 085 грн. та заниження податку на прибуток в сумі 619 521 грн., в т.ч. ІІІ квартал 2011р. -192 622 грн., ІV квартал 2011р. -426 899 грн. за рахунок продажу ТМЦ, який не пов'язаний з господарською діяльністю.

Такі висновки перевіряючими зроблені з огляду на те, що підприємством неправомірно здійснено реалізацію товару на експорт за ціною нижче її собівартості, що призвело до отримання збитків. На думку контролюючого органу, така діяльність суперечить меті діяльності підприємства, оскільки не спрямована на одержання доходу.

Судом встановлено, що основним видом діяльності ТОВ „Елєгін" є оптова торгівля чорними та кольоровими металами в первинних формах та напівфабрикатами з них; оптова торгівля іншими машинами та устаткуванням, про що свідчить довідка з ЄДРПОУ (а.с.10)

Позивачем (Покупець) укладено договір поставки з ПАТ «ТЕТЗ-Інвест»(Постачальник) №24/м-П від 12.07.2011р., згідно якого Постачальник зобов'язується передати у власність, а Покупець прийняти та оплатити товар по номенклатурі, кількості та по ціні, зазначеним в специфікаціях, які є невід'ємною частиною даного договору. (а.с.64-65) На підставі даного договору позивачем придбано електрообладнання на суму 805900 грн., ПДВ -161 180 грн. (а.с.65-зв.)

В подальшому, придбаний товар, згідно договору №411 від 05.07.2011р. укладеного позивачем (комітент) з АТЗТ «Техноскарб»(комісіонер) передано на комісію для реалізації за сумою 847 000,90 грн. без ПДВ. (а.с.66-68)

Як встановлено податковим органом при перевірці позивача, що дану продукцію фактично було реалізовано ООО «ТПК Белгородский экспериментально-механический завод»на суму 842 293,38грн..

Відповідно до умов комісійного договору було сплачено комісіонеру АТЗТ «Техноскарб» 4,5% від вартості реалізованої продукції, в сумі 37903,2 грн., в т.ч. ПДВ -6317,20 грн..

В листопаді 2011р. між ТОВ „Елєгін" та АТЗТ «Техноскарб»укладено договір №111 від 11.11.2011р., відповідно до якого придбано електрообладнання на суму 1 736 920 грн., ПДВ -347 384 грн. (а.с.69-70)

В подальшому, обладнання, згідно договору комісії №500 від 14.11.2011р. укладеного позивачем (комітент) з ТОВ «Торез ТС Інвест»(комісіонер), передано на комісію для реалізації за сумою 1 910 012 грн. без ПДВ (а.с.71-74)

Податковим органом при перевірці позивача встановлено, що дану продукцію фактично було реалізовано на експорт, на загальну суму 1 906 633,30 грн., про що свідчить звіт комісіонера (а.с.74-зв.) та комісійна винагорода становила 7,5%, а саме 142 997,5 грн., в т.ч. ПДВ -23 832,92 грн..

Тобто, відповідно до ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. ТОВ „Елєгін" виконало свій господарський обов'язок щодо виплати комісійної винагороди.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За визначенням, наведеним у частині 1 статті 3 Господарського кодексу України (далі - ГК України), господарська діяльність -це діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Згідно з ч.2 ст.3 ГК України господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).

Відповідно до ст.42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Також, згідно ст.44 ГК України підприємство самостійно формує програми діяльності, вибирає постачальників і споживачів продукції, що виробляється, встановлює ціни на продукцію та послуги відповідно до закону.

Відповідно до пп.14.1.36 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України (далі за текстом ПК України) господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Отже, обов'язковими ознаками господарської діяльності у розумінні приписів ст.3 ГК України, пп.14.1.36 п.14.1 ст.14 ПК України є здійснення її суб'єктами господарювання у сфері суспільного виробництва; вона спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг; результати зазначеної діяльності - продукція, роботи чи послуги - мають вартісний характер і цінове вираження; її метою є досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Абзацом 5 статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що господарська операція -це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

З наведеного випливає, що господарська операція розуміється як факт підприємницької та іншої діяльності, який викликає зміни в структурі усіх ресурсів, контрольованих підприємством, у результаті вчинення якого очікується отримання економічних вигод, збільшення чи зменшення зобов'язань, одержання фінансових результатів. Слід зазначити, що окрема господарська операція може і не мати всіх ознак господарської діяльності, зокрема, обов'язковості отримання доходу (прибутковості). Воднораз, сукупність господарських операцій за певний період є господарською діяльністю, метою якої є досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Прибутковість кожної окремої операції не є обов'язковою ознакою господарської діяльності, яка може включати і окремі збиткові операції, здійснення яких викликано об'єктивними причинами.

Отже, терміни "господарська діяльність" та "господарська операція" не є тотожними.

Суд приходить до висновку, що позиція відповідача про те, що господарська діяльність позивача в межах спірних правовідносин не є господарською діяльністю, суперечить законодавству, оскільки законодавцем не визначено обов'язку платника податків вчиняти лише прибуткові господарські операції. Законодавець при визначенні терміну "господарська діяльність" визначальним вважає мету діяльності платника податку, яка повинна бути направлена на отримання доходу. Причому, одна господарська операція може бути не безпосередньо направлена на отримання доходу, а бути передумовою для отримання останнього. Крім того, характерною ознакою господарської діяльності, спрямованої на одержання прибутку (підприємництва), є її здійснення на власний ризик суб'єкта господарювання, що передбачає неоднозначність наслідків такої діяльності і не виключає її збитковості.

Положення статей 3, 42 ГК України, ПК України встановлюють, що одержання прибутку не є неодмінним результатом і визначальною ознакою господарської діяльності, а є її метою, яка може як бути досягнутою, так і не бути досягнутою, при цьому жодним нормативно-правовим актом не встановлено, що низькорентабельна господарська діяльність не є господарською.

Згідно зі ст.189 ГК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) ціна (тариф) є формою грошового визначення вартості продукції (робіт, послуг), яку реалізують суб'єкти господарювання. Ціна є істотною умовою господарського договору. Ціни у зовнішньоекономічних договорах (контрактах) можуть визначатися в іноземній валюті за згодою сторін. Суб'єкти господарювання можуть використовувати у господарській діяльності вільні ціни, державні фіксовані ціни та регульовані ціни - граничні рівні цін або граничні відхилення від державних фіксованих цін. При здійсненні експортних та імпортних операцій у розрахунках з іноземними контрагентами застосовуються контрактні (зовнішньоторговельні) ціни, що формуються відповідно до цін і умов світового ринку та індикативних цін.

За таких обставин, суд вважає, що продаж позивачем вітчизняних товарів на експорт за зовнішньоекономічними контрактами за цінами, нижчими від собівартості продукції, не можна вважати операціями поза межами господарської діяльності товариства.

Суд зазначає, що прибутковість, як мета господарської діяльності підприємства, характеризується сумою отриманого прибутку на одиницю відповідних складових процесу виробництва або сукупних витрат підприємства. Прибуток є основним економічним показником господарсько-фінансової діяльності підприємства.

Відповідно до пункту 4 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 3 "Звіт про фінансові результати", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.03.1999р. №87, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 21.06.1999 за №397/3690, прибуток -це сума, на яку доходи перевищують пов'язані з ними витрати; доходи - збільшення економічних вигод у вигляді надходження активів або зменшення зобов'язань, які призводять до зростання власного капіталу (крім зростання капіталу за рахунок внесків власників) за звітний період.

Згідно з пунктом 5 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 "Дохід", затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 29.11.99 №290 (надалі - Стандарт 15), дохід визначається під час збільшення активу або зменшення зобов'язання, що зумовлює зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків учасників підприємства), за умови, що оцінка доходу може бути достовірно визначена. Критерії визначення доходу, наведені в цьому Положенні (стандарті), застосовуються окремо до кожної операції. Проте ці критерії потрібно застосовувати до окремих елементів однієї операції або до двох чи більше операцій-разом, якщо це випливає із суті такої господарської операції (операцій).

Відповідно до пункту 6 Стандарту 15, не визнаються доходом такі надходження від інших осіб: сума податку на додану вартість, акцизів, інших податків і обов'язкових платежів, що підлягають перерахуванню до бюджету й позабюджетних фондів; сума надходжень за договором комісії, агентським та іншим аналогічним договором на користь комітента, принципала тощо; сума попередньої оплати продукції (товарів, робіт, послуг); сума авансу в рахунок оплати продукції (товарів, робіт, послуг); сума завдатку під заставу або в погашення позики, якщо це передбачено відповідним договором; надходження, що належать іншим особам; надходження від первинного розміщення цінних паперів; сума балансової вартості валюти.

Згідно з пунктом 8 Стандарту 15 дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, інших активів) визнається в разі наявності всіх наведених нижче умов: покупцеві передані ризики й вигоди, пов'язані з правом власності на продукцію (товар, інший актив); підприємство не здійснює надалі управління та контроль за реалізованою продукцією (товарами, іншими активами); сума доходу (виручка) може бути достовірно визначена; є впевненість, що в результаті операції відбудеться збільшення економічних вигод підприємства, а витрати, пов'язані з цією операцією, можуть бути достовірно визначені.

У відповідності до пп.14.1.56 п.14.1 ст.14 ПК України доходи - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі у виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

Підпунктом 14.1.54 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що дохід з джерелом їх походження з України - будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України (включаючи виплату (нарахування) винагороди іноземними роботодавцями), її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні.

Згідно пп.134.1.1 п.134.1 ст.134 ПК України об'єктом оподаткування є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Дохід від реалізації товарів, виконаних робіт, наданих послуг, у тому числі винагороди комісіонера (повіреного, агента тощо) є доходом від операційної діяльності, який визнається в розмірі договірної (контрактної) вартості, але не менше ніж сума компенсації, отримана в будь-якій формі, в тому числі при зменшенні зобов'язань. (п.135.4 ПК України).

Відповідно до п.138.4 ПК України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу (п.138.6 ст.138 ПК України).

Собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг. Перелік таких витрат наведено в п.138.8 ст.138 ПК України.

З аналізу вищенаведених норм вбачається, що ПК України не містить обмежень щодо формування собівартості реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг в залежності від розміру доходу від реалізації товарів, виконаних робіт, наданих послуг. Тобто, порядок формування доходу від реалізації товарів (виконаних робіт, наданих послуг) та їх собівартість не залежить безпосередньо від реалізації таких товарів (робіт, послуг). Операції з продажу платнику податку товарів (виконаних робіт, наданих послуг), у т.ч. за ціною нижче собівартості, відображаються в податковому обліку на загальних підставах за правилами, визначеними ст.134 ПК України.

При цьому слід зазначити, що чинний Податковий кодекс України не містить положень про те, що продукція суб'єкта господарювання не може бути реалізована за ціною, що є нижчою за собівартість такої продукції.

До того ж, за перевіряємий період позивачем подано податкові декларації з позитивним значенням, сплачено податки до бюджету, що встановлено податковим органом при перевірці ТОВ „Елєгін" та про що свідчать податкові декларації з податку на прибуток за ІІ-ІІІ квартали 2011р. та за ІІ- ІV квартали 2011р.. (а.с.75-78)

В зв'язку з чим, суд дійшов висновку, що податковим органом безпідставно виключено із складу валових витрат на загальну суму 2 693 571 грн., в т.ч. за ІІІ квартал 2011р. в сумі 837 486 грн., за ІV квартал 2011р. -1 856 085 грн. та відсутні у відповідача правові підстави для збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 619 521 грн., в т.ч. ІІІ квартал 2011р. -192 622 грн., ІV квартал 2011р. -426 899 грн..

При перевірці правильності формування податкового кредиту по податку на додану вартість відповідачем встановлено його завищення на суму 538 714 грн., в т.ч. липень 2011р. -167 497 грн., листопад 2011р. -371 217 грн., за рахунок продажу ТМЦ, який не пов'язаний з господарською діяльністю.

Дане твердження відповідача повністю спростовується встановленими під час розгляду справи обставинами, та обґрунтування наведено вище. До того ж, суд зазначає, що ПК України не містить жодної норми, яка б вимагала віднесення до складу податкового кредиту лише сум ПДВ за операціями з придбання товарів, від продажу яких отримано прибуток.

Визначальним фактором для формування податкового кредиту платником ПДВ є рух товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника податку. Та обставина, що придбаний підприємством товар, в подальшому перероблений та реалізовано продукцію на суму, меншу за суму його собівартості, не може позбавляти платника права на формування податкового кредиту.

Реальність здійснення господарських операцій з придбання позивачем товарів у вказаних постачальників - ПАТ «ТЕТЗ-Інвест», АТЗТ «Техноскарб», та подальшої реалізації на експорт продукції, відповідачем в акті перевірки та у судовому засіданні під сумнів не ставиться.

З огляду на вищевикладене, суд вважає, що підстави для визнання даних операцій з контрагентами такими, що не пов'язані з господарською діяльністю підприємства відсутні, в зв'язку з чим і відсутні у податкового органу правові підстави для висновку неправильності формування податкового кредиту по податку на додану вартість, щодо його завищення на суму 538 714 грн., в т.ч. за липень 2011р. -167 497 грн., за листопад 2011р. -371 217 грн..

На підставі аналізу встановлених обставин і правовідносин, що їм відповідають, суд дійшов висновку про неправомірність прийняття Олександрійською об'єднаною державною податковою інспекцією податкових повідомлень-рішень від 08 серпня 2012 року №0007422310 та від 22 травня 2012 року №0000952310, а також податкового повідомлення-рішення від 08 серпня 2012 року №0000082200 в частині зменшення ТОВ „Елєгін" розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 77948 грн.

Відповідно до ч.1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Згідно ч.2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем по справі, як суб'єктом владних повноважень, не виконано покладеного на нього обов'язку щодо доказування правомірності прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Позивачем заявлено позовні вимоги щодо визнання нечинними податкових повідомлень - рішень, які прийнято відносно конкретної юридичної особи - ТОВ „Елєгін", а отже є актами індивідуальної дії.

Проте, системний аналіз статей 105, 162, 171 КАС України дає підстави вважати, що даний спосіб захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб може стосуватись, виключно, оскарження нормативно - правових актів, оскільки у разі визнання протиправним (незаконним) акт індивідуальної дії є таким, що не діє з моменту його прийняття, а нормативно-правовий акт, якщо інше не встановлено законом або не зазначено судом, - втрачає чинність після набрання рішенням суду законної сили.

Таким чином, враховуючи положення ч.2 ст.11 КАС України, а також те, що оскаржуване позивачем рішення є актом індивідуальної дії, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог в частині визнання даних рішень нечинними, визнавши оскаржувані рішення протиправними.

Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Таким чином, судові витрати у розмірі 2146 грн., здійснені позивачем, підлягають стягненню з Державного бюджету України на користь ТОВ „Елєгін".

Керуючись ст.ст. 86, 94, 159-163, 167 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов -задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Олександрійської об'єднаної державної податкової інспекції від 08 серпня 2012 року №0007422310 та від 22 травня 2012 року №0000952310.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Олександрійської об'єднаної державної податкової інспекції від 08 серпня 2012 року №0000082200 в частині зменшення Товариству з обмеженою відповідальністю „Елєгін" розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 77948 грн..

Присудити Товариству з обмеженою відповідальністю „Елєгін" з Державного бюджету України судові витрати в сумі 2146 грн..

Постанова суду набирає законної сили в порядку, встановленому ст.254 КАС України.

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Кіровоградський окружний адміністративний суд шляхом подання в 10-денний строк з дня її проголошення, а у разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України -протягом десяти днів з дня отримання копії постанови, апеляційної скарги, копія якої одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Повний текст постанови складено -26.11.2012р.

Суддя підпис

З оригіналом згідно:

Суддя Кіровоградського окружного

адміністративного суду Т.М. Кармазина