Постанова № 27919239, 06.08.2012, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 серпня 2012 року 16:40 2а-3094/12/1070

м. Київ

Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючий суддя Журавель В.О., при секретарі судового засідання Горбунова К.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фоззі»про стягнення адміністративно-господарських санкцій,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось Київське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі-позивач) з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фоззі»(далі-відповідач) про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені у розмірі 4103,82 грн.

Позивач обґрунтував позовні вимоги тим, що відповідач порушив вимоги статті 19 Закону України від 21.03.1991 № 875-ХІІ “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” (далі - Закон України № 875-ХІІ) і не виконав встановленого нормативу по створенню робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів, тому зобов’язаний сплатити до Фонду соціального захисту інвалідів передбачені законом адміністративно-господарські санкції та пеню. Оскільки суму адміністративно-господарських санкцій та пені відповідач добровільно не сплатив, то позивач звернувся до суду з позовом про стягнення вказаної заборгованості.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити, надав пояснення, аналогічні викладеним у позові. Визнав, що відповідачем подавалися звіти до центру зайнятості, відомості про факти безпідставної відмови відповідача у працевлаштуванні інвалідів у позивача відсутні; вважає, що відповідач зобов’язаний самостійно здійснювати пошук інвалідів для забезпечення виконання нормативу їх працевлаштування, проте відповідачем у 2011 р. не виконано цей норматив.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, у їх задоволенні просив відмовити, надав письмові заперечення та пояснив, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для забезпечення працевлаштування інвалідів та недопущення господарського правопорушення. Зазначив, що створив відповідні робочі місця, на яких могли працювати інваліди, але ці робочі місця певний час не з вини відповідача залишались вакантними; упродовж 2011 року щомісячно подавав до Києво-Святошинського районного центру зайнятості Київської області звіти про наявність вакансій форми 3-ПН, в яких зазначалось наявність вакансій для інвалідів. З метою забезпечення працевлаштування інвалідів відповідач неодноразово письмово звертався до Дарницького районного у місті Києві центру зайнятості відповідно до територіального розташування товариства. Ним не допущено безпідставної відмови у працевлаштуванні інвалідів, проте не зважаючи на вжиті заходи норматив працевлаштування інвалідів не було виконано. Вважає, що в його діях відсутні вина та склад правопорушення, а тому відсутні підстави для застосування фінансових санкцій та пені.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, надавши оцінку доказам, суд встановив наступні обставини справи та правовідносини, які склалися між сторонами.

Товариства з обмеженою відповідальністю «Фоззі»є юридичною особою, ідентифікаційний код 25294089. У зв’язку з цим відповідач згідно з вимогами статті 18 Закону України № 875-ХІІ є працедавцем, який зобов’язаний виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів.

Відповідно до звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2011 рік за формою №10-ПІ поданого відповідачем до Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу (осіб) на підприємстві фактично за рік - 11; з них: середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність (осіб) - 0; кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" - 1.

Згідно з розрахунком, наданим позивачем, за порушення нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідач зобов’язаний сплатити на користь Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції в сумі 8727 грн. 28 коп. та пеню в сумі 112 грн., що разом становить 8839 грн. 28 коп.

10.06.2011 за №197 генеральний директор АТ «Фоззі»звернувся з листом до директора Фонду соціального захисту інвалідів Київського обласного відділення з проханням про надання допомоги у пошуку інвалідів працездатного віку для працевлаштування на створені робочі місця у підрозділах підприємства. До листа був доданий додаток з переліком професій/посад та кількістю робочих місць.

Позивачем 16.06.2011 листом за №03-22 повідомлено що є слухачі Всеукраїнського центру професійної реабілітації інвалідів, які проходять професійну реабілітацію та потребують працевлаштування. Разом з листом було надіслано список слухачів.

Відповідачем 11.07.2011 за №232 позивачу направлено лист про те, що АТ «Фоззі»щомісячно звітує до Києво-Святошиснького районного центру зайнятості Київської області про зайнятість та працевлаштування інвалідів. У звітах про наявність вакансій за формою №3-ПН вказуються створені товариством посади для працевлаштування інвалідів, а саме: прибиральник службових приміщень та кількість таких посад. При наявності інвалідів в порядку, передбаченому законодавством України з урахуванням вакансій, зазначених у звіті форми 3-ПН, за відсутності обмежень згідно з медичним висновком МСЕК, товариство виконає всі вимоги стосовно працевлаштування інвалідів та забезпечення необхідних умов праці, соціально-економічних гарантій.

До центру зайнятості у Києво-Святошинському районі Київської області відповідачем щомісячно у січні-грудні 2011 року подавались звіти про наявність вакансій за 2011 рік (форма 3-ПН, станом на 30.01.2011; 28.02.2011; 15.03.2011; 12.04.2011; 25.05.2011; 23.06.2011; 20.07.2011; 17.08.2011; 21.09.2011; 20.10.2011; 15.11.2011; 23.12.2011), згідно з яким відповідач самостійно зазначав кількість вакантних посад для інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях (прибиральник службових приміщень), створених відповідно до вимог статті 19 Закону України від 21.03.1991 №875-ХІІ «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».

Крім того, відповідачем неодноразово звертався з листами до директора Дарницького районного у м. Києві центру зайнятості протягом 2011 р. (від 06.01.2011 №4, від 08.02.2011 №73, від 14.03.2011 №100, від 08.04.2011 №152, від 16.05.2011 №175, від 10.06.2011 №198, від 05.07.2011 №226; від 05.08.2011 №251, від 19.09.2011 №292, від 06.10.2011 №312; від 11.11.2011 №334 та від 14.12.2011 №402) про надання допомоги у пошуку інвалідів працездатного віку для працевлаштування на створені робочі місця. Зазначав, що на території Дарницького району м. Києва діє підприємство, в якому створені робочі місця для працевлаштування осіб, що мають інвалідів за професіями прибиральник службових приміщень - 1 місце.

Згідно з повідомленням Києво-Святошинського районного центру зайнятості відповідач щомісячно у 2011 р. подавав звіти форми 3-ПН, видано одне направлення на працевлаштування, безробітний відмовився від запропонованої вакансії.

Згідно з дослідженими судом документами фактів відмови відповідача у працевлаштуванні інвалідів не було. Вказані обставини не заперечуються і позивачем.

Суму адміністративно-господарських санкцій та пені відповідач добровільно не сплатив, тому позивач звернувся до суду про стягнення сум вказаної заборгованості.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються основи соціального захисту.

Правові засади соціальної захищеності інвалідів в Україні, що гарантують їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами, визначаються Законом України від 21.03.1991 №875-ХІІ “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 21.03.1991 № 875-ХІІ з метою реалізації творчих і виробничих здібностей інвалідів та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом. Право інвалідів на працю, їх працевлаштування реалізується шляхом створення спеціального робочого місця, адаптацією основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей інваліда.

За змістом статті 19 Закону України від 21.03.1991 № 875-ХІІ для підприємств, установ, організацій встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.

Згідно з частиною 3 статті 18 Закону України від 21.03.1991 № 875-ХІІ підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частини 2 статті 18-1 Закону України від 21.03.1991 № 875-ХІІ державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

У частині 1 статті 20 Закону України від 21.03.1991 № 875-ХІІ встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, які використовують найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк (ч. 2 ст. 20 Закону України від 21.03.1991 № 875-XII «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»).

Разом з тим, суд вважає, що адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обов’язковим платежем), обов’язкова сплата яких передбачена Конституцією України та Податковим кодексом України, а є заходом впливу до правопорушника у сфері господарювання у зв’язку зі скоєнням правопорушення.

Відповідно до частини 1 статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. У частині 2 наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає, зокрема за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Як встановлено судом, на виконання вимог законодавства, відповідачем вжито усіх залежних від нього заходів для забезпечення працевлаштування інвалідів та недопущення господарського правопорушення; за наявності вакансій відповідач щомісячно направляв до уповноваженого органу відповідну звітність з інформацією щодо можливості працевлаштування інваліда та створив відповідні робочі місця, але ці робочі місця залишились вакантними.

Суд бере до уваги, що відповідно до частини 2 статті 18-1 Закону України від 21.03.1991 № 875-ХІІ не підприємство, а державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи для інваліда відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

У зв’язку з цим суд вважає, що обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатись пошуком інвалідів для працевлаштування, тому у діях відповідача відсутній склад правопорушення, унаслідок чого на нього не може бути покладена відповідальність за відсутність інвалідів, які бажають працевлаштуватись, за відмову інвалідів, направлених на працевлаштування, від роботи, а також за не направлення уповноваженими органами додаткової необхідної кількості інвалідів для працевлаштування, відсутність у населеному пункті за місцем знаходження відповідача інвалідів, які бажають працевлаштуватись на створені робочі місця.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

З урахуванням наведеного суд визнає необґрунтованими та спростованим твердження позивача про те, що відповідач повинен самостійно здійснювати пошук інвалідів для забезпечення їх працевлаштування.

Право відділень Фонду соціального захисту інвалідів на звернення до суду у відповідних відносинах визначено в законодавчому порядку (частина 9 статті 20 Закону України від 21.03.1991 № 875-XII «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»). Отже, Фонд є суб’єктом владних повноважень, спори за зверненнями якого в силу пункту 4 частини першої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України розглядаються адміністративними судами.

Відповідно до статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Представником відповідача письмово надано обґрунтовані пояснення та відповідні докази на їх підтвердження, які спростовують вимоги позивача, натомість останнім не доведено належними засобами доказування правомірності заявленого позову.

За таких обставин суд вважає вимоги позивача необґрунтованими, у зв’язку з чим у задоволенні адміністративного позову слід відмовити.

Відповідно до вимог ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України у разі відмови у задоволенні позовних вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, а також залишення адміністративного позову без розгляду судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок Державного бюджету України. Відповідач не надав суду доказів понесення ним судових витрат, тому підстави для присудження на його користь судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 11-14, 69-71, 79, 86, 94, 122, 159-163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

п о с т а н о в и в:

У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Журавель В.О.

Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - 10 серпня 2012 р.