Постанова № 27906312, 23.11.2012, Вінницький апеляційний адміністративний суд

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 2а/0270/3582/12

Головуючий у 1-й інстанції: Вергелес А.В.

Суддя-доповідач: Смілянець Е. С.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 листопада 2012 року м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Смілянця Е. С.

суддів: Полотнянка Ю.П. Сторчака В. Ю.

при секретарі: Копійчук О.В.

за участю представників сторін:

позивача - Гореш В.М., Хоменко В.І.

відповідача - Давикози О.М., Шамрая Д.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Військово-медичного клінічного центру Центрального регіону, Державної фінансової інспекції у Вінницькій області на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 25 вересня 2012 року у справі за адміністративним позовом Військово-медичного клінічного центру Центрального регіону до Державної фінансової інспекції у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування окремих положень вимог, -

В С Т А Н О В И В :

В липні 2012 року до Вінницького окружного адміністративного суду звернувся Військово-медичний клінічний центр Центрального регіону з позовом до Державної фінансової інспекції у Вінницькій області про визнання протиправними та скасування пунктів 2, 3, 5, 6, 7 вимоги № 02-08-20-14/4024 від 24.05.2012 р.

Позовні вимоги заявник мотивував протиправністю висновків акту ревізії та обов'язкової вимоги пред'явленими Державною фінансовою інспекцією у Вінницькій області, а відтак просив суд визнати їх неправомірними та скасувати, як такі, що порушують суб'єктивні публічні права.

Вінницький окружний адміністративний суд постановою від 25.09.2012 року вказаний позов задовольнив частково, а саме визнав неправомірною та скасував вимоги ДФІ у Вінницькій області від 24.05.2012 року № 02-08-20-14/4024 зазначену в пунктах 5 та 7 щодо відображення в бухгалтерському обліку кредиторської заборгованості та забезпечення виплати грошової компенсації військовослужбовцям за недоотримане під час проходження служби речове майно в загальній сумі 110969,39 грн. та забезпечення зменшення у поточному році бюджетних асигнувань по загальному фонду кошторису по КЕКВ 1111 "Заробітна плата" та 1120 "Нарахування на заробітну плату" на загальну суму 1336574,94 грн., в іншому випадку поновити видатки загального фонду за рахунок коштів спеціального фонду на суму 1336574,94 грн.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, відповідачем -ДФІ у Вінницькій області подано апеляційну скаргу з підстав невідповідності висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, у зв'язку з чим, апелянт просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою відмовити позивачу в задоволенні позову.

В обґрунтування апеляційних вимог відповідач наголошує на правомірності власних дій та достовірності встановлених фактів при проведені ревізії Військово-медичного клінічного центру Центрального регіону.

Крім того, до суду надійшла апеляційна скарга Військово-медичного клінічного центру Центрального регіону, в якій позивач зауважує про помилковість висновків суду першої інстанції в частині правомірності пунктів 2, 3, 6, спірної вимоги № 02-08-20-14/4024 від 24.05.2012 року.

Мотивуючи апеляційні вимоги скаржник наголошував на протиправності спірної вимоги про стягнення зайво виплачених коштів у загальній сумі 19 876,51 грн. та зайво проведених нарахувань і внесків на суму 7 215,17 грн., оскільки остання є необгрунтована, неправомірна та не відповідають вимогам законодавства України, що регулює спірні правовідносини, а саме ст.63 Закону України "Про державний бюджет на 2010 рік", п.4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2002 року №1298.

Крім того, апелянт звертав увагу суду на неправомірність п.3 вищевказаної вимоги, зауважуючи на те, що відповідно до Закону України „Про оплату праці" матеріальна допомога відноситься до структури заробітної плати, а відтак підстави щодо проведення перерахунку відповідають вимогам постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2002 року №1298 (зі змінами) та наказу начальника Військово-медичного клінічного центру Центрального регіону від 18.05.2011 року №133, що не враховано судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови.

У судовому засіданні представники апелянта - Військово-медичного клінічного центру Центрального регіону вимоги апеляційної скарги підтримали та просили суд їх задовольнити, окремо суду також зауваживши про протиправність п.6 вимоги № 02-08-20-14/4024 від 24.05.2012 року, оскільки судом нез'ясовані правові підстави, за якими діяв довольчий орган управління Міністерства оборони України при видачі нарядів та майна в порядку компенсації.

Представники скаржника - ДФІ у Вінницькій області проти задоволення апеляційних вимог позивача заперечили та просили суд у їх задоволенні відмовити, одночасно зауваживши про правомірність оскаржуваної вимоги № 02-08-20-14/4024 від 24.05.2012 року в цілому, оскільки остання ґрунтується на достовірних фактах, які встановлені при проведенні ревізії Військово-медичного клінічного центру Центрального регіону.

Заслухавши суддю-доповідача та думку учасників процесу, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу ДФІ у Вінницькій області необхідно залишити без задоволення, апеляційну скаргу Військово-медичного клінічного центру Центрального регіону задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати, виходячи з наступного.

Як досліджено з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ДФІ у Вінницькій області проведено ревізію фінансово-господарської діяльності Військово-медичного клінічного центру Центрального регіону за період з 01.05.2010 р. по 01.02.2012 р., наслідки якої знайшли своє відображення в акті ревізії № 07-08/9 від 24.04.2012 р.

На підставі акту ревізії від 24 квітня 2012 року № 07-08/9 та керуючись ст. 10 Закону України "Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні" начальнику Військово-медичного клінічного центру Центрального регіону (далі - Центр) Державною фінансовою інспекцією у Вінницькій області пред'явлена вимога № 02-08-20-14/4024 від 24.05.2012 р. про усунення виявлених порушень, зокрема предметом цього позову є окремі пункти вимоги щодо:

- пункт 2: стягнути 19876,51 грн. зайво виплачених коштів з винних осіб з подальшим їх зарахуванням до Державного бюджету на реєстраційний рахунок № 31119090700002 (код доходів 21080500); в іншому випадку відшкодувати порушення у порядку та розмірі встановленому ст.ст. 130, 133, 136 КЗпП України; провести перерахунок та відповідні взаємозвірки щодо сум внесків до державних цільових фондів та врахувати зайво сплачені кошти в сумі 7215,17 грн. в рахунок майбутніх платежів.

- пункт 3: стягнути 7897,29 грн. зайво виплачених коштів з винних осіб з подальшим їх зарахуванням до Державного бюджету на реєстраційний рахунок № 31119090700002 (код доходів 21080500); в іншому випадку відшкодувати порушення у порядку та розмірі встановленому ст.ст. 130, 133, 136 КЗпП України; провести перерахунок та відповідні взаємозвірки щодо сум внесків до державних цільових фондів та врахувати зайво сплачені кошти в сумі 2583,91 грн. в рахунок майбутніх платежів.

пункт 5: відобразити в бухгалтерському обліку кредиторську заборгованість та забезпечити виплату грошової компенсації військовослужбовцям за недоотримане речове майно в загальній сумі 110969,39 грн.

пункт 6: забезпечити повернення інвентарного майна, яке видається лише у тимчасове користування (експлуатацію) на суму 5443,00 грн.; відобразити в бухгалтерському обліку кредиторську заборгованість за недоотримане під час проходження служби речове майно на вищевказану суму.

пункт 7: забезпечити зменшення у поточному році бюджетних асигнувань по загальному фонду кошторису по КЕКВ 1111 "Заробітна плата" та 1120 "Нарахування на заробітну плату" на загальну суму 1336574,94 грн., в іншому випадку поновити видатки загального фонду за рахунок коштів спеціального фонду на суму 1336574,94 грн.

Не погоджуючись із зазначеними діями контролюючого органу, Військово-медичний клінічний центр Центрального регіону оскаржив їх до суду.

В свою чергу, суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови та частково задовольняючи позов в частині правомірності п.2, 3, 6, спірної вимоги № 02-08-20-14/4024 від 24.05.2012 року, виходив з обґрунтованості та доведеності висновків ДФІ у Вінницькій області щодо виявлених порушень.

Проте до зазначених висновків суду першої інстанції, колегія суддів ставиться критично, з огляду на наступне.

Так, судова колегія ставиться критично до висновків суду першої інстанції щодо правомірності п. 2 листа-вимоги № 02-08-20-14/4024 від 24.05.2012 р., з наступних підстав.

Як з'ясовано під час апеляційного розгляду, оплата праці працівників Військово-медичного клінічного центру Центрального регіону здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2002 року №1298 "Про оплату праці працівників на основі Єдиної тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів з оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери".

Згідно з п. 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2002 р. № 1298 "Про оплату праці працівників на основі Єдиної тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів з оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери" преміювання керівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери, їх заступників, встановлення їм надбавок та доплат до посадових окладів, надання матеріальної допомоги здійснюється за рішенням органу вищого рівня у межах наявних коштів на оплату праці.

На виконання зазначеної вище Постанови КМУ Міністром оборони України прийнято Наказ від 28 лютого 2006 року № 125 "Про впорядкування умов оплати праці працівників закладів охорони здоров'я та установ соціального захисту Збройних Сил України" , яким затверджено Умови оплати праці працівників закладів охорони здоров'я та установ соціального захисту Збройних Сил України (далі - Умови).

Так, п.4.5.5 Умов передбачено, що працівникам закладу, установи надбавки установлюються керівником, а керівнику та його заступникам - органом вищого рівня у межах фонду оплати праці.

Пунктом 4.6.1 Умов зазначено, що преміювання керівників закладів охорони здоров'я (підрозділів) та їх заступників здійснюється за рішенням органу вищого рівня, водночас судова колегія зауважує, що порядок такого погодження вказаними Умовами не визначений.

Разом з тим, матеріали адміністративної справи містять Розрахунки фонду оплати праці працівників Військово-медичного клінічного центру Центрального регіону за 2010 - 2011 роки, якими передбачено відповідні надбавки заступнику начальника ОСОБА_6 за вказаний період.

При цьому, як свідчать вказані Розрахунки, останні затверджені рішенням органу вищого рівня та у межах наявних коштів на оплату праці, що повністю кореспондується з положеннями п. 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2002 року № 1298.

Крім того, матеріали справи містять лист від 14 березня 2012 року (вих. № 249/5/1463) в якому керівник вищої організації - директор Військово-медичного департаменту Міністерства Оборони України підтвердив доцільність виплати даної надбавки працівнику ОСОБА_6 за весь період з травня 2010 року по лютий 2012 року.

Відповідно до вимог п. 28 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.04.1999 p. №548-XIV визначено, що принцип керівництва у Збройних Силах України полягає в наділені командира всією повнотою розпорядчої влади стосовно підлеглих, наданні командирові права одноособово приймати рішення, віддавати накази.

У розрізі наведених правових норм та встановлених під час апеляційного розгляду обставин, колегія суддів вважає помилковими висновки суду першої інстанції щодо правомірності п. 2 листа-вимоги № 02-08-20-14/4024 від 24.05.2012 р. про стягнення зайво виплачених коштів у загальній сумі 19 876,51 грн. та зайво проведених нарахувань і внесків на суму 7 215,17 грн.

Надаючи правову оцінку висновкам суду першої інстанції щодо правомірності п. 3 листа - вимоги ДФІ у Вінницькій області про нарахування матеріальної допомоги у завищених розмірах, колегія суддів виходить з наступного.

Так, як свідчать матеріали справи, в ході ревізії встановлено факти нарахування матеріальної допомоги у завищених розмірах, внаслідок чого за період з 01.05.2010 р. по 01.02.2011 р. здійснено зайві виплати у загальній сумі 7897,29 грн. та відповідно зайво проведено нарахування та перераховано внесків на суму 2583,91 грн.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2010 року №337 "Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України" від 30.08.2002 року №1298 та від 25.10.2008 року №939"було встановлено нові (збільшені) розміри мінімальної заробітної плати станом на 01.01.2010 рік та на 01.04.2010 рік, внаслідок чого керівників закладів та установ було зобов'язано провести відповідні перерахунки заробітної плати.

На виконання вимог постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2010 року №337 "Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 30.08.2002 року №1298 та від 25.10.2008 року №939"заробітна плата працівникам установ, закладів та організацій, нарахована та виплачена у січні-березні 2010 року була перерахована, виходячи з мінімальної заробітної плати 869,0 грн. та розміру посадового окладу працівника першого тарифного розряду ЄТС зазначеного у примітці 1 додатку 1 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2002 року №1298, а нарахована у квітні - виходячи з мінімальної заробітної плати 884,0 грн. та посадового окладу працівника першого тарифного розгляду ЄТС, розмір якого визначено в примітці 1 додатку 1 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2002 року №1298.

Як з'ясовано під час апеляційного розгляду, перерахування заробітної плати позивачем проведено у травні 2010 року на підставі наказу начальника Центру від 18.05.2010 року №133, в тому числі і матеріальної допомоги.

При цьому, виплата матеріальної допомоги у січні-квітні 2010 року проводилась на підставі наказів начальника Центру в розмірі посадових окладів працівників на день виплати в твердих сумах (на вимогу попередньої перевірки фінансово-господарської діяльності Центру).

Суд апеляційної інстанції не бере до уваги посилання ДФІ у Вінницькій області, що знайшли своє відображення у висновках суду першої інстанції, що нарахування та виплата матеріальної допомоги проводилась у розмірах більше ніж передбачено у відповідних наказах про виплату матеріальної допомоги, оскільки підтвердженням правомірного встановлення розміру матеріальної допомоги являються записи бухгалтером сум посадових окладів на усіх заявах працівників на виплату матеріальної допомоги та довідкою про відповідність виплачених сум матеріальної допомоги працівникам їх посадовим окладам.

Таким чином, як встановлено судом, начальником Центру було погоджено (визначено) розмір матеріальної допомоги саме в розмірі посадового окладу (відповідно до поданих заяв).

Крім того, колегія суддів звертає увагу відповідача, що доплати посадових окладів та матеріальної допомоги за період січень-квітень 2010 року проведені позивачем в межах фонду заробітної плати встановленого Військово-медичному клінічному центру Центрального регіону Міністерством оборони України.

Відповідно до ст.43 Конституції Україна, Україна як соціальна, правова держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку особа вільно обирає або на яку вільно погоджується, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, а також право на належні умови праці, своєчасне отримання винагороди.

Водночас, під час апеляційного розгляду встановлено, ДФІ у Вінницькій області здійснено перевірку за період, який виходить за межі ревізійного періоду, зокрема ревізійний період складає з 01.05.2010 року - 01.02.2012 року, а розрахунок матеріальної допомоги відноситься до періоду 01.01.2010 року - 01.06.2010 року, а відтак оскільки суд перевіряє обґрунтованість рішення контролюючого органу в цілому, спірна вимога підлягає визнанню протиправною повністю, оскільки суд не може самостійно нараховувати суму матеріальної допомоги.

Тобто, суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймаючи замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень. Разом з тим, приймаючи до уваги те, що спірна вимога, в якій недійсну частину не можна відокремити, ідентифікувати, є недійсною в цілому.

Суд апеляційної інстанції також не погоджується з позицією суду щодо правомірності п. 6 листа-вимоги № 02-08-20-14/4024 від 24.05.2012 р., враховуючи слідуюче.

Відповідно до п. 27 Положення про порядок речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 28.10.04 №1444, військовослужбовці, звільнені у запас або відставку з правом носіння військової форми одягу, за бажанням можуть отримати речове майно, яке вони не отримали під час звільнення, або грошову компенсацію за нього за цінами на день підписання наказу про звільнення.

Зазначеним особам, звільненим у запас або відставку після закінчення строку контракту, за належне їм, але не отримане протягом дії контракту речове майно виплачується грошова компенсація пропорційно часу, що минув з дня виникнення права на отримання цього майна до дати закінчення контракту, або видається речове майно на суму грошової компенсації.

Водночас, п.3 Постанови Кабінету Міністрів України від 28.10.04 №1444 Міністерству оборони України надано право встановлювати норми забезпечення наметами, спортивним інвентарем, музичними інструментами музикантів військових оркестрів, а також табелі до штатів на матеріальні засоби речової служби, не передбачені нормами забезпечення речовим майном у мирний час.

На виконання даної Постанови, Міністром оборони України видано наказ від 31.01.2006 року №45 "Про заходи щодо виконання Постанови Кабінету Міністрів України №1444", зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13 лютого 2006 року за №125/11999.

Зі змісту даного наказу досліджено, що останнім затверджено Порядок відпуску речового майна військовим частинам та застосування норм забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України речовим майном у мирний час.

Відповідно до п.2.2 Порядок відпуску речового майна військовим частинам та застосування норм забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України речовим майном у мирний час, забезпечення речовим майном здійснюється Центральним управлінням речового забезпечення через відділи територіального забезпечення військ Центрів забезпечення речовим майном.

В свою чергу, відповідно до листа вх. №886 від 13.07.2011 року Військово-медичного клінічного центру Центрального регіону на адресу Центрального управління речового забезпечення, судом апеляційної інстанції встановлено, що начальником даного Управління на підставі дозволу Начальника Генерального штабу-Головнокомандувача Збройних Сил України було прийнято відповідне рішення на оформлено наряду щодо видачі даного майна в рахунок компенсації.

Матеріали адміністративної справи також свідчать, що Військова частина А-0988 є для Центру довольчим територіальним органом Міністерства оборони України по забезпеченню військ, в зв'язку із чим наряди № ТЗ-1326/1345/14 від 14.07.2011 року та № ТЗ-2059/2025/31 від 06.10.2011 року видані даною військовою частиною надійшли в Центр до виконання.

Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів звертає увагу суду першої інстанції, що майно, отримане за даними нарядами, надійшло в Центр не на планове забезпечення, а саме для видачі в порядку компенсації для розрахунку із звільненими військовослужбовцями, про це свідчать записи в нарядах у графі „Підстава операції" зазначено - „В рахунок компенсації". Крім того, вартість матеріальних засобів в нарядах зазначена з податком на додану вартість, що свідчить що дане майно поставлено не на планове забезпечення.

Судом апеляційної інстанції під час судового розгляду досліджено наявні у матеріалах справи наряди № ТЗ-1326/1345/14 від 14.07.2011 року та № ТЗ-2059/2025/31 від 06.10.2011 року про видачу речового майна в рахунок компенсації.

Так, відповідно до вимог наказу МО України №360, наряд - це розпорядчий документ, обов'язків до виконання посадовими особами Збройних Сил України. Невиконання розпорядчого документу у Збройній Силах України неприпустиме та тягне за собою дисциплінарну відповідальність, що всупереч висновкам суду першої інстанції, свідчить про правомірність дій апелянта - Військово-медичного клінічного центру Центрального регіону при видачі майна в рахунок грошової компенсації за недоотримане речове майно.

Водночас, суд апеляційної інстанції не бере до уваги посилання апелянта - ДФІ у Вінницькій області щодо правомірності п. 5 листа - вимоги, з огляду на слідуюче.

Так, позиція контролюючого органу полягає у тому, що звільнені військовослужбовці мають право на отримання грошової компенсації за неотримане речове майно у відповідності до вимог Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та постанови Кабінету Міністрів України "Про речове забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час" від 28.10.2004 року №1444.

Проте, до вказаних тверджень скаржника колегія суддів ставиться критично та зауважує наступне.

Відповідно до частини другої статті 9 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" військовослужбовці одержують за рахунок держави грошове забезпечення, а також речове майно та продовольчі пайки або за бажанням військовослужбовця грошову компенсацію замість них.

Статтею 2 Закону України "Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів" від 17 лютого 2000 року призупинено дію частини другої статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" в частині одержання військовослужбовцями речового майна і продовольчих пайків або за бажанням військовослужбовців грошової компенсації замість них. Цей Закон набув чинності з 11.03.2000 року.

Таким чином, зазначеною нормою було зупинено право звільнених військовослужбовців на отримання грошової компенсації замість неотриманого речового майна, а тому позивач діяв в межах наданої компетенції відповідно до вимог законодавства і правові підстави для виплати компенсації відсутні.

Суд апеляційної інстанції не бере до уваги посилання апелянта - ДФІ у Вінницькій області на постанову Кабінету Міністрів України "Про речове забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час" від 28.10.2004 року № 1444, оскільки останньою визначено порядок та розміри грошового та матеріального забезпечення військовослужбовців, а не поновлено право військовослужбовців звільнених в запас на отримання грошової компенсації замість неодержаного речового майна, що було призупинено Законом України "Про деякі заходи, щодо економії бюджетних коштів" від 17.02.2000 року.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань соціального захисту військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і деяких інших осіб" від 3 листопада 2006 року № 328-V статтю 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" викладено в новій редакції, а також доповнено статтею 9-1, якою було передбачено, зокрема, що військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі, мають право на отримання замість належних їм за нормами забезпечення предметів речового майна грошової компенсації в розмірі вартості зазначених предметів (абзац перший пункту 2), порядок виплати грошової компенсації визначається Кабінетом Міністрів України (абзац другий пункту 2).

Законом України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" від 19.12.2006 № 489-V дію пункту 2 статті 9-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" було зупинено на 2007 рік.

Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 р. зазначені положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).

Згідно з частиною 2 статті 152 Конституції України, закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції, що положення статті 9-1 вказаного Закону регулюють порядок виплати компенсації замість речового майна військовослужбовцям, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі і не можуть бути застосовані до військовослужбовців звільнених з військової служби, оскільки вказані положення Закону не передбачають виплату заборгованості по речовому майну до військовослужбовців, що були звільнені зі служби.

Колегія суддів також звертає увагу апелянта - ДФІ у Вінницькій області, що право військовослужбовців на отримання зазначеного виду забезпечення до 11 березня 2000 року регулювалось виключно Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей". Після зазначеної дати отримання військовослужбовцями звільненим зі служби, грошової компенсації замість недотримане речове майно законодавством не передбачено.

Безпідставними, на думку суду апеляційної інстанції є твердження апелянта - ДФІ у Вінницькій області щодо правомірності п. 7 листа - вимоги, слід зазначити наступне.

Згідно з ч. 4 ст. 13 Бюджетного кодексу України власні надходження бюджетних установ використовуються (з урахуванням частини дев'ятої статті 51 цього Кодексу) на: покриття витрат, пов'язаних з організацією та наданням послуг, що надаються бюджетними установами згідно з їх основною діяльністю (за рахунок надходжень підгрупи 1 першої групи).

В листі Міністерства фінансів України від 14.09.2011 р. № 31-07320-16-9/22626 "щодо надання роз'яснення" зазначено наступне.

Видатки на заробітну плату обчислюються та плануються у складі спеціального фонду залежно від обсягу діяльності. що провадиться за рахунок цих коштів із застосуванням встановлених законодавством норм.

Тобто у разі, коли роботи виконуються госпрозрахунковими структурними підрозділами бюджетної установи або працівниками, зайнятими наданням цих послуг понад норми їх робочого часу, і відповідно підлягають оплаті за відпрацьований час, то за штатним розписом мають бути затверджені відповідні посади, які утримуються за рахунок спеціального фонду.

При виконанні робіт з надання відповідних послуг у межах норм робочого часу штатними працівниками, які утримуються за рахунок загального фонду (в разі неможливості виділити окремі структурні підрозділи для надання відповідних послуг), у спеціальному фонді можуть плануватися лише кошти на встановлення надбавок за складність та напруженість і на преміювання цих працівників відповідно до спільного наказу Міністерства праці та соціальної політики України та Міністерства охорони здоров'я України від 05.10.2005 р. № 308/519 "Про впорядкування умов оплати праці працівників закладів охорони здоров'я та установ соціального захисту населення".

Як досліджено з відомостей, що містяться у довідці від 17.08.2012 р. № 180, у Військово-медичному клінічному центрі Центрального регіону відсутній окремий структурний підрозділ, зайнятий наданням платних послуг. Надання платних послуг здійснюється штатними працівниками Військово-медичного клінічного центру Центрального регіону, які утримуються за рахунок загального фонду, у межах норм робочого часу.

Згідно з ч. 1 ст. 51 Бюджетного кодексу України керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах.

Згідно з п. 23 Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2002 р. № 228, видатки спеціального фонду кошторису за рахунок власних надходжень плануються у такій послідовності: за встановленими напрямами використання, на погашення заборгованості установи з бюджетних зобов'язань за спеціальним та загальним фондом кошторису та на проведення заходів, пов'язаних з виконанням основних функцій, які не забезпечені (або частково забезпечені) видатками загального фонду.

Як досліджено з акту перевірки, відповідно до даних кошторисів на 2010, 2011 роки, видатки на оплату праці були затверджені по загальному фонду кошторису.

Постановою Кабінету Міністрів України від 17 березня 2011 р. № 255 затверджено Порядок зменшення бюджетних асигнувань розпорядникам бюджетних коштів, який визначає механізм зменшення бюджетних асигнувань розпорядникам бюджетних коштів у разі вчинення ними порушень бюджетного законодавства, визначених пунктами 24, 29 і 38 статті 116 Бюджетного кодексу України (далі - порушення бюджетного законодавства), зокрема: нецільового використання бюджетних коштів - на суму такого використання; здійснення видатків бюджету чи надання кредитів з бюджету без встановлених бюджетних призначень або з їх перевищенням всупереч Бюджетному кодексу України чи закону про Державний бюджет України на відповідний рік - на суму таких видатків або наданих кредитів; здійснення видатків на утримання бюджетної установи одночасно з різних бюджетів всупереч Бюджетному кодексу України чи закону про Державний бюджет України на відповідний рік - на суму бюджетних коштів, використаних бюджетною установою з іншого бюджету, ніж той, з якого вона утримується (пункт 1).

Відповідно до пункту № Порядку 3 рішення про зменшення бюджетних асигнувань головному розпоряднику коштів державного бюджету приймає Міністр фінансів, головному розпоряднику коштів місцевого бюджету - керівник місцевого фінансового органу, розпоряднику бюджетних коштів нижчого рівня - головний розпорядник коштів відповідного бюджету.

Суд апеляційної інстанції не бере до уваги посилання скаржника на Постанову Кабінету Міністрів України № 659 від 17.05.2002 року "Про затвердження переліку груп власних надходжень бюджетних установ, вимог щодо їх утворення та напрямів використання" є необґрунтованим, оскільки дана постанова втратила чинність на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 9 березня 2011 р. № 208 "Про визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України з питань власних надходжень бюджетних установ".

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції, що при проведенні ревізії ДФІ у Вінницькій області враховано факту того, що працівниками Центру, виплата заробітної плати проводилась за рахунок загального фонду, платні послуги надавались в межах норм робочого часу та у самому Центрі не має відокремлених структурних підрозділів, які надають платні послуги.

На підставі викладеного, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції не дав належної оцінки вказаним обставинам та зібраним по справі доказам, не правильно застосував норми матеріального права, у зв'язку із чим, ухвалив рішення, яке підлягає скасуванню частково.

Відповідно до статті 202 КАС України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Військово-медичного клінічного центру Центрального регіону задовольнити повністю.

Постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 25 вересня 2012 року у справі за адміністративним позовом Військово-медичного клінічного центру Центрального регіону до Державної фінансової інспекції у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування окремих положень вимог, скасувати в частині відмови у задоволенні адміністративного позову Військово-медичного клінічного центру Центрального регіону.

В цій цастині прийняти нову постанову, якою позовні вимоги Військово-медичного клінічного центру Центрального регіону в цій частині задовольнити.

Визнати неправомірними та скасувати вимоги Державної фінансової інспекції у Вінницькій області зазначені в пунктах 2, 3, 6 вимоги № 02-08-20-14/4024 від 24.05.2012 року.

В іншій частині постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 25 вересня 2012 року залишити без змін.

У задоволенні апеляційної скарги Державної фінансової інспекції у Вінницькій області відмовити повністю.

Постанова суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст 212 КАС України.

Постанова суду складена в повному обсязі "28" листопада 2012 р. .

Головуючий Смілянець Е. С.

Судді Полотнянко Ю.П.

Сторчак В. Ю.