Постанова № 27893462, 04.12.2012, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" грудня 2012 р.Справа № 5017/2125/2012Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Таран С.В.,

Суддів: Бойко Л.І., Величко Т.А.

при секретарі судового засідання Альошиній Г.М.,

за участю представників:

від Одеської прокуратури з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Південного регіону України - Чалий М.Г., довіреність №902 від 12.10.2012р.;

від позивача - участі не брали, хоча Міністерство оборони України було належним чином сповіщене про час та місце проведення судового засідання, що підтверджується матеріалами справи (а.с.129, 132);

від відповідача (концерну "Військторгсервіс") - участі не брали, хоча концерн "Військторгсервіс" був належним чином сповіщений про час та місце проведення судового засідання, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення №02459639 від 14.11.2012р. (а.с.134);

від відповідача (фізичної особи - підприємця ОСОБА_2) - участі не брали, хоча фізична особа - підприємець ОСОБА_2 був належним чином сповіщений про час та місце проведення судового засідання, що підтверджується розпискою від 06.11.2012р. (а.с.127);

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

концерну "Військторгсервіс"

на рішення господарського суду Одеської області від 01.10.2012 року

у справі №5017/2125/2012

за позовом: заступника військового прокурора Одеського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України

до відповідачів:

- концерну "Військторгсервіс";

- фізичної особи - підприємця ОСОБА_2;

за участю Одеської прокуратури з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Південного регіону України

про визнання договору недійсним

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Одеської області від 01.10.2012р. у справі №5017/2125/2012 (суддя Цісельський О.В.) позовні вимоги задоволено повністю: визнано недійсним договір №10/р від 01.01.2012р. про надання послуг щодо обладнання та технічного забезпечення робочого місця продавця-консультанта.

Не погодившись з прийнятим рішенням, концерн „Військторгсервіс" звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Одеської області від 01.10.2012р. у справі №5017/2125/2012 скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права (а.с.82-86).

Позивач проти задоволення апеляційної скарги висловив заперечення (а.с.114-116), інший відповідач доводи скарги - підтримав (а.с.107).

06.11.2012р. заступник прокурора Одеської прокуратури з нагляду за додержання законів у воєнній сфері Південного регіону України надав заяву про вступ у дану справу в порядку статті 29 Господарського процесуального кодексу України, в якій повідомив про те, що наказом Генерального прокурора України №100Ш від 11.06.12р. військову прокуратуру Одеського гарнізону було ліквідовано і цим же наказом створено Одеську прокуратуру з нагляду за додержання законів у воєнній сфері Південного регіону України (а.с.97).

Заслухавши пояснення представника Одеської прокуратури з нагляду за додержання законів у воєнній сфері Південного регіону України, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно свідоцтва про право власності, виданого 20.08.2009р. виконавчим комітетом Одеської міської ради, а також витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно №25006425 від 11.01.2010р., нежитлова будівля концерну „Військторгсервіс", яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 1178,6 кв.м, належить державі Україна в особі Міністерства оборони України на праві державної власності та закріплено на праві оперативного управління за концерном „Військторгсервіс".

01.01.2012р. між фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 („замовник") та концерном "Військторгсервіс" в особі філії "Одеське управління військової торгівлі" концерну "Військторгсервіс" („виконавець") було укладено договір №10/р про надання послуг щодо обладнання та технічного забезпечення робочого місця продавця-консультанта (далі -договір від 01.01.2012р.), за умовами якого виконавець зобов'язався надати замовнику за плату та за його замовленням послугу з підготовки робочого місця продавця-консультанта, що розташоване у приміщенні виконавця, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 у приміщені виконавця, обладнати його необхідним устаткуванням, здійснювати його технічне забезпечення протягом дії цього договору з метою здійснення замовником професійної діяльності по наданню населенню послуг з реалізації спортивно-сувенірного товару, а замовник зобов'язався оплати послуги виконавця в розмірі і у терміни, зазначені в цьому договорі (а.с. 11).

Відповідно до пункту 2.1.1 вказаного договору "робоче місце продавця-консультанта" - місце тимчасового знаходження особи протягом робочого часу (з 8.00 год. до 18.00 год. у робочі дні та й при необхідності у вихідні дні) у процесі професійної діяльності по наданню послуг з реалізації спортивно-сувенірного товару, обладнане обладнанням (прилавок -1 шт., стілець -3 шт., також замовник має право використовувати своє обладнання), забезпечене освітленням, електроенергією для технологічних потреб.

Згідно з пунктом 3.1 договору від 01.01.2012 р. замовник зобов'язався оплачувати послуги виконавця в розмірі і у терміни зазначені у цьому договорі.

У відповідності до приписів пункту 4.1 договору від 01.01.2012 р. виконавець зобов'язався обладнати та надати замовнику робоче місце продавця для здійснення професійної діяльності по наданню населенню послуг.

Пунктами 5.1-5.4 договору від 01.01.2012 р. в редакції додаткової угоди до нього від 30.04.2012 р. встановлено, що плата за послуги складається із плати за: користування елементами обладнання робочого місця; створення та забезпечення виконавцем належних умов для здійснення робочого процесу по наданню відповідних послуг на наданому робочому місці; здійснення ремонту устаткування, яким обладнано робоче місце. Розмір плати складає 400 грн. на місяць у т.ч. ПДВ 20 %. Оплата здійснюється Замовником шляхом внесення сум на розрахунковий рахунок виконавця або до його каси не пізніше 10 числа поточного місяця за поточний (авансом) місяць. Замовник сплачує виконавцю кошти за користування електричною енергією за окремими рахунками, що надаються замовнику щомісячно (щоквартально), згідно показникам лічильників електроенергії.

Строк дії договору визначений до 31.12.2012 року і набуває чинності з моменту його підписання сторонами та внесення замовником плати за перший місяць (пункт 6.1 договору від 01.01.2012 р.).

29.05.2012р. військовою прокуратурою Одеського гарнізону було проведено перевірку додержання піднаглядними військовими об'єктами вимог законодавства про збереження державного майна. В ході перевірки було оглянуто двоповерхову будівлю, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, та встановлено факт використання частини приміщення фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 для продажу спецодягу, який зберігався у стекляних шафах. Площа, яку займає робоче місце приватного підприємця ОСОБА_2 у будинку військової торгівлі, складає приблизно 7 м2 (протокол огляду приміщень, складений військовою прокуратурою Одеського гарнізону 29.05.2012р.).

Із письмових пояснень помічника начальника по організації та веденню договірної діяльності філії "Одеське управління військової торгівлі" Концерну "Військторгсервіс", наданих представнику військової прокуратури Одеського гарнізону 31.05.2012р., вбачається, що договори на обладнання та технічного забезпечення робочого місяця, які укладалися філією із суб'єктами господарювання були спрямовані на найбільш ефективне використання будівель та споруд, які знаходяться у господарському віданні концерну "Військторгсервіс", які не використовуються самим концерном та іншими господарюючими суб'єктами, у зв'язку з тим, що ФДМУ зазначені об'єкти не виставляє в оренду, з метою покриття амортизаційних витрат на утримання цих об'єктів.

Аналіз положень оспореного договору та обставини справи свідчать про те, що його метою було надання концерном можливості приватному підприємцю ОСОБА_2 здійснювати господарську діяльність із роздрібної торгівлі у приміщенні, яке перебуває в оперативному управлінні замовника та знаходиться у державній власності. За своїм правовим змістом оспорений договір фактично є договором оренди державного нерухомого майна.

При вирішенні даного спору місцевим господарським судом встановлено, що відповідачі не знаходилися між собою у трудових відносинах, у зв'язку з чим концерн "Військторгсервіс" не мав встановленого законом обов'язку створювати для приватного підприємця ОСОБА_2 будь-яке робоче місце, правовідносини що виникли між ними носили суто господарський характер.

Відповідно до правил статті 235 Цивільного кодексу України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

Статтею 759 Цивільного кодексу України визначено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Частиною першою статті 760 Цивільного кодексу України передбачено, що предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ).

Водночас статтею 901 Цивільного кодексу України визначено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

З системного аналізу наведених норм вбачається, що предметом договору про надання послуг, на відміну від договору найму, є саме діяльність (дії) як такі, що зазвичай мають нематеріальний характер, невіддільні від джерела або одержувача та характеризуються одночасністю їхнього надання та споживання.

Згідно із статтею 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За приписом частини першої статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

В пункті 25 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06.11.2009р. №9 зазначено, що за удаваним правочином (стаття 235 ЦК) сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 Цивільного кодексу України має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним.

Відповідно до частини другої статі 235 Цивільного кодексу України, якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Оскільки об'єктом договору від 01.01.2012 р. є нерухоме державне майно, яке перебуває на балансі концерну "Військторгсервіс", то до даного правочину слід застосовувати положення Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

У відповідності до статті 326 Цивільного кодексу України у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб'єктами.

Згідно з положеннями статті 3 Закону України "Про Збройні Сили України", Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади і військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України. Організаційно Збройні Сили України складаються з органів військового управління, об'єднань, з'єднань, військових частин, військових навчальних закладів, установ та організацій.

Положеннями статей 1, 2, 3 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних силах України" визначено, що військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України (далі - військові частини). До військового майна належать будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, пально-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв'язку тощо. Міністерство оборони України, як центральний орган управління Збройних Сил України, здійснює відповідно до закону управління військовим майном, у тому числі закріплює військове майно за військовими частинами (у разі їх формування, переформування), приймає рішення щодо перерозподілу цього майна між військовими частинами Збройних Сил України, в тому числі у разі їх розформування. Військове майно закріплюється за військовими частинами Збройних Сил України на праві оперативного управління.

Частиною третьою статті 1 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачено, що відносини оренди рухомого та нерухомого майна, закріпленого за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України та інших, утворених відповідно до законів України, військових формувань, а також за спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань організації спеціального зв'язку та захисту інформації, підпорядкованими йому регіональними органами та територіальними підрозділами, закладами та установами Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, які ведуть його облік у спеціальному порядку, регулюються цим Законом з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про господарську діяльність у Збройних Силах України".

Статтею 7 Закону України "Про господарську діяльність у Збройних Силах України" передбачено особливості передачі в оренду рухомого та нерухомого майна у Збройних силах України, згідно з якими, зокрема, порядок надання дозволу військовим частинам на передачу закріпленого за ними рухомого та нерухомого майна в оренду встановлюється Кабінетом Міністрів України. Передача військового майна в оренду юридичним і фізичним особам здійснюється виключно на конкурсній основі з урахуванням необхідності підтримання на належному рівні бойової та мобілізаційної готовності. Умови та порядок проведення конкурсів визначаються Фондом державного майна України за погодженням з Міністерством оборони України. Оцінка вартості майна, що підлягає передачі в оренду, проводиться комісіями, до складу яких входять фахівці (уповноважені особи) Міністерства оборони України або іншого органу військового управління та Фонду державного майна України чи його регіонального відділення (представництва) за методикою, що затверджується Кабінетом Міністрів України. Акт оцінки майна, яке передається в оренду, погоджується з Фондом державного майна України чи його регіональним відділенням (представництвом) і затверджується Міністерством оборони України.

Пунктом 4 Порядку надання дозволу військовим частинам Збройних Сил на передачу закріпленого за ними рухомого та нерухомого майна в оренду, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.05.2000р. №778, встановлено, що дозвіл військовим частинам на передачу військового майна в оренду надається: щодо рухомого військового майна - Міноборони або уповноваженими ним органами військового управління; щодо нерухомого військового майна - Міноборони або уповноваженими ним органами військового управління за погодженням відповідно з Фондом державного майна чи його регіональними відділеннями (представництвами).

Судом першої інстанції встановлено, що спірне державне майно було передано у користування без відома органів управління державним майном та без погодження з Фондом державного майна України, його регіональних відділень і представництв, що при укладенні спірного договору було обов'язковим.

Отже, недотримання наведеного порядку є підставою для визнання договору від 01.01.2012 р. недійсним, оскільки його укладено з порушенням вимог чинного законодавства.

За таких обставин, колегія суддів вважає висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог таким, що відповідає фактичним обставинам та наявним матеріалам справи, нормам матеріального і процесуального права.

Твердження скаржника про те, що органом уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах у даній справі є регіональне відділення Фонду державного майна України в Одеській області, є хибним, так як саме Міністерство оборони України здійснює відповідно до закону управління нерухомим державним майном, що є предметом спірного договору, а тому заступником військового прокурора правильно визначено позивача у даній справі.

Не заслуговують на увагу і доводи апелянта щодо наявності підстав для залишення позову заступника військового прокурора без розгляду в зв'язку з підписання його посадовою особою неіснуючої установи, оскільки як вбачається з матеріалів справи позовну заяву підписано заступником військового прокурора Одеського гарнізону 29.05.2012 року, тобто до видачі наказу Генерального прокурора України №100Ш від 11.06.2012 р., що свідчить про відсутність підстав для застосування положень пункту 1 частини першої статті 81 Господарського процесуального кодексу України.

Посилання концерну "Військторгсервіс" на прийняття судом рішення з порушенням прав територіальної підсудності не грунтується на нормах чинного процесуального законодавства, оскільки у відповідності до правил статті 15 Господарського процесуального кодексу України, територіальна підсудність справ у спорах, що виникають про визнання договорів недійсними, визначається за місцезнаходженням сторони, зобов'язаної за договором здійснити на користь другої сторони певні дії, такі як: передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо, а за наявності двох чи кількох відповідачів, які є зобов'язаними за договором, справа розглядається за місцезнаходженням одного з них за вибором позивача, в даному випадку - за місцезнаходженням фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, зобов'язаного за оспореним договором вчасно вносити обумовлену сторонами плату за користування робочим місцем.

Доводи скаржника про те, що суд першої інстанції при визнанні договору недійсним повинен був зазначити, що він припиняється лише на майбутнє спростовуються наступним.

Згідно з частиною першою статті 236 Цивільного кодексу України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення (частина перша статті 236 Цивільного кодексу України). Зазначена норма означає, що нікчемний правочин є недійсним з моменту його вчинення в силу закону, а рішення суду про визнання оспорюваного правочину недійсним має зворотну силу в часі.

Частина друга статті 236 Цивільного кодексу України, згідно з якою якщо за недійсним правочином права та обов'язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється, не встановлює винятків із правил частини першої статті 236 Цивільного кодексу України. Натомість частина друга статті 236 Цивільного кодексу України конкретизує норму абзацу першого частини першої статті 216 Цивільного кодексу України, згідно з якою недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Саме, частина друга статті 236 Цивільного кодексу України встановлює, що за нікчемним правочином та за правочином, визнаним судом недійсним, не виникають не тільки ті права та обов'язки, настання яких сторони передбачали з моменту укладення правочину, а й ті, виникнення яких передбачалося лише в майбутньому.

Момент, з якого нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є таким, а також припинення можливості настання у майбутньому прав та обов'язків за такими правочинами, імперативно встановлені частинами першою та другою статті 236 Цивільного кодексу України, і не можуть бути змінені судом.

Тому при задоволенні господарським судом Одеської області позову про визнання договору від 01.01.2012 р. недійсним в оспореному рішенні підставно не вказано ні момент, з якого договір є недійсним, ні про припинення можливості настання прав та обов'язків за цим договором у майбутньому.

Саме таку правову позицію викладено в пункті 19 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 07.04.2008р. №01-8/211 "Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України".

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції.

Під час розгляду справи фактичні її обставини були встановлені місцевим господарським судом на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження наведених доказів, висновки суду відповідають цим обставинам і їм дана належна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим підстав для скасування рішення господарського суду Одеської області від 01.10.2012р. у справі №5017/2125/2012 не вбачається.

Витрати по сплаті державного мита у відповідності до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України за розгляд апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 49, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Одеський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу концерну "Військторгсервіс" залишити без задоволення, рішення господарського суду Одеської області від 01.10.2012 року у №5017/2125/2012- без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку.

Повний текст постанови складено та підписано 07.12.2012р.

Головуючий суддя Таран С.В.

Суддя Бойко Л.І.

Суддя Величко Т.А.