Ухвала суду № 27890370, 22.11.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 листопада 2012 року м. Київ К-30556/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого Степашка О.І.

суддів: Островича С.Е.

Федорова М.О.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сєвєродонецьку Луганської області

на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 02.06.2010

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 08.09.2010

у справі № 2а-1696/10/1270

за позовом Комунального підприємства «Сєвєродонецьккомунсервіс»

до Державної податкової інспекції у м. Сєвєродонецьку Луганської області

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Комунальне підприємство «Сєвєродонецьккомунсервіс»(далі по тексту -позивач, КП «Сєвєродонецьккомунсервіс») звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Сєвєродонецьку Луганської області (далі по тексту -відповідач, ДПІ у м. Сєвєродонецьку Луганської області) про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень від 09.12.2008 № 0023101600/0, № 0023091600/0 та № 0023081600/0.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 02.06.2010, яка залишена без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 08.09.2010, позовні вимоги задоволено з огляду на їх правомірність.

В касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що податковими повідомленнями-рішеннями від 09.12.2008 № 0023101600/0, № 0023091600/0, № 0023081600/0 на підставі Акту перевірки № 2464/16-03327983 від 21.11.2008 за затримку, відповідно, на 30, 90 і 145 календарних днів граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість застосовано штрафні санкції, відповідно у розмірі 10%, що складає 4031,79 грн., у розмірі 20%, що складає 68 839,90 грн. та у розмірі 50%, що складає 100792,74 грн.

Задовольняючи позов, суди виходили з наступних мотивів, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Як вбачається із матеріалів справи, та встановлено судами попередніх інстанцій, позивач звітував до податкового органу податковими деклараціями та сплачував податкові зобов'язання, визначені податковими деклараціями, що відображено у обліковій картці.

Відповідачем за спірними податковими повідомленнями-рішеннями застосовані штрафні санкції у зв'язку з тим, що податковим органом за даними облікової картки здійснений перерозподіл сум податків, що самостійно сплачені позивачем за платіжними дорученнями, без врахування «Призначення платежу».

Згідно п. 1.2 ст. 1 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»від 21.12.2000 №2181 (далі по тексту -Закон №2181-III) податкове зобов'язання -зобов'язання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені цим Законом або іншими законами України. Відповідно до пункту 1.3 статті 1 цього Закону податковий борг (недоїмка) -податкове зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгоджене платником податків або узгоджене в адміністративному чи судовому порядку, але не сплачене у встановлений строк, а також пеня, нарахована на суму такого податкового зобов'язання.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 9 Закону України «Про систему оподаткування», пп. 5.3.1 ст. 5 Закону України №2181 платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання з податків. Джерелами самостійної сплати податкових зобов'язань платника податків, згідно пп. 7.1.1 п. 7.1 ст. 7 Закону України №2181, визнаються будь-які власні кошти та інші активи. Обов'язок юридичної особи щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) припиняється із сплатою податку (ч. 3 ст. 9 Закону України «Про систему оподаткування»). Податок, збір (обов'язковий платіж) вважається зарахованим в дохід державного бюджету лише з моменту зарахування на єдиний казначейський рахунок державного бюджету (ч. 5 ст. 50 Бюджетного кодексу України).

З врахуванням зазначеного є підстави для висновку, що з поданням позивачем до установи банку платіжних доручень на перерахування вищевказаних сум податку його обов'язок щодо сплати податку в цих сумах припинився.

Як на підставу здійснення відповідачем самостійного перерозподілу (зарахування) сплачених позивачем сум у погашення податкового боргу за інші податкові періоди ніж ті, що визначив платник у платіжних документах, податковий орган, посилається на пп. 7.7 ст. 7 Закону №2181

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що зазначена норма взагалі не визначає коло осіб, на яких розповсюджується її дія, чи то контролюючі органи, чи платники податків. У будь-якому випадку ця норма не встановлює право чи обов'язок саме контролюючого органу якимось чином змінювати податкові зобов'язання, в рахунок сплати яких платник податків самостійно у відповідності до вищенаведених вимог Законів України спрямував власні кошти. Не передбачено таке право податкового органу і будь-якими іншими нормами Закону №2181, або іншими законами з питань оподаткування.

Натомість, до визначеної законом компетенції податкового органу відноситься здійснення самостійних заходів з погашення податкового боргу платника податків шляхом вчинення безпосередньо податковим органом як органом стягнення дій, передбачених пп. 7.2.1 ст. 7, п. 10.1 ст. 10, пп. 16.3.3 ст. 16 Закону №2181.

З огляду на зазначене, суди правомірно зазначили, що у податкового органу відсутні повноваження змінювати призначення платежу, яке було визначено самостійно платником податків у платіжних дорученнях під час виконання ним свого конституційного обов'язку по своєчасній сплаті сум податкових зобов'язань з податку на додану вартість, та направляти такі суми при веденні оперативного обліку платежів на погашення податкового боргу за інший податковий період.

Отже, колегія суддів, з урахуванням вимог ч. 3 ст. 2, ч. 2 ст. 71 КАС України, погоджує висновок судів щодо наявності підстав для задоволення позову.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що судами попередніх інстанцій належним чином з'ясовані обставини справи та надано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального та процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів попередніх інстанцій не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 220-1, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сєвєродонецьку Луганської області відхилити.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 02.06.2010 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 08.09.2010 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий(підпис)О.І. Степашко Судді(підпис)С.Е. Острович (підпис)М.О. Федоров