Ухвала суду № 27886486, 27.11.2012, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Каюда А.М.

Суддя-доповідач - Губська Л.В.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 листопада 2012 року справа №2а/1270/5753/2012 приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Губської Л.В.,

суддів: Арабей Т.Г., Геращенка І.В.,

при секретарі: Іллінові О.Є.

за участю: представника позивача Алфімова О.П.(довіреність від 04.04.2012р.),

представників відповідача Задворної Г.В.(довіреність від 11.06.2012р.),

Коростильової О.П.(довіреність від 31.07.2012р.),

Косової Н.Г.(довіреність від 09.10.2012р.),

Некрасенко Т.Є.(довіреність від 19.04.2012р.),

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Луганську на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2012 року в адміністративній справіі за позовом Приватного акціонерного товариства "Сєвєродонецьке об'єднання "Азот" до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Луганську про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0000158022 від 19.06.2012,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Приватне акціонерне товариство "Сєвєродонецьке об'єднання Азот" (далі ПрАТ "Азот"), звернувся до суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Луганську (далі СДПІ), в якому просив визнати нечинним, протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення форми "В" №0000158022 від 16.09.2012 про зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість в розмірі 125375503,00 грн.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2012 року позов задоволено в повному обсязі.

Не погодившись з таким рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить постанову суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову в повному обсязі. На обґрунтування апеляційної скарги, відповівдач посилається на

В судовому засіданні представники відповідача доводи апеляційної скарги підтримали і просили її задовольнити, в той час, як представник позивача проти цього заперечував, просив залишити без змін рішення суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду дійшла до наступного.

Судами першої та апеляційної інстанції установлено і підтверджується матеріалами справи, що відповідно до наказу №128 від 07.03.2012 СДПІ було проведено планову виїзну документальну перевірку ПрАТ "Азот" з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства за період роботи з 01.10.2010 по 31.12.2011, за результатами якої складено акт №38/23-01/33270581 від 31.05.2012.

За висновками акту перевірки встановлено, що позивачем в порушення п.п. 7.4.1 п. 7.4, п.п. 7.4.5, п.п 7.5.2 п. 7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", п. 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України за перевіряє мий період завищено податковий кредит на загальну суму ПДВ 157564495 грн. та в порушення п.п. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", п. 200.1, п. 200.3 ст. 200 Податкового кодексу України завищено від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту на суму 125375503 грн.

Розглядаючи справу, суд першої інстанції обґрунтовано наводить аналіз як норм Податкового кодексу України, який регулює податкові правовідносини з 01.01.2011 року, так і норми Законів України «Про оподаткування прибутку підприємств» (далі - Закон №334) та «Про податок на додану вартість» (далі - Закон №168), які були чинними до 01.01.2011 року, оскільки спірні правовідносини охоплюють період 2010-2011 роки..

Так, відповідно до статті 185.1 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування податку на додану вартість є операції платників податку з постачання товарів (послуг), місце постачання яких розташоване на митній території України, ввезення товарів (супутніх послуг) на митну територію України в митному режимі імпорту або реімпорту (далі - імпорт), вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту (далі - експорт), постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Також, пунктом 5.1 ст.5 Закону №334 встановлено, що валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до п.п. 5.2.1. п.5.2. ст..5 цього Закону, до складу валових витрат включаються, зокрема, суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Згідно до п.п.7.4.1. п.7.4 ст.7 Закону №168, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, у зв'язку із придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. п. 7.5.1 п.7.5 ст. 7 Закону №168, датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Тобто до складу податкового кредиту звітного періоду відносяться суми податку, сплачені в ціні товару при його придбанні, якщо платник податку мав підстави включити витрати на придбання товару до складу валових витрат відповідно до вимог ст. 5 Закону №334.

Підставою для нарахування податкового кредиту відповідно до підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону №168, є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

Так само пунктом 201.10 Податкового кодексу України визначено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Так, в акті перевірки №38/23-01/33270581 від 31.05.2012 податковий орган зазначає, що позивачем безпідставно сформовано податковий кредит з податку на додану вартість по операціях з придбання товарів (робіт, послуг) пов'язаних з нереальністю здійснення операцій на загальну суму 164833,03 грн. з контрагентами - вітчизняними підприємствами: ТОВ "Полігон", ТОВ "Софтлайн Інтернейшнл", ТОВ "Євросвітло-Луганськ", ТОВ "РІК-СВ-Прилад" ТОВ "ПВП "Промтехсінтез", ТОВ "Ідея-2004", ТОВ "Востокметалінвест", ТОВ "ЛК "Укрстальресурс-2010", ТОВ "Торговий дім "Труд", СПД ОСОБА_7, ТОВ "Інтерагро", ТОВ "Дніпропетровська трубна компанія", ТОВ "ДС Електрик Інжинірінг", завищено податковий кредит по контрагенту ДК "Газ України" на суму 153576776 грн. у зв'язку з відсутністю оригіналів податкових накладних та безпідставно включено до складу податкового кредиту послуги, отримані від нерезидента, місце постачання яких знаходиться на території України по взаємовідносинам з компанією "Genfert Trading SA" (далі по тексту - компанія "Генферт") - надання транспортно-експедиційних послуг на суму 3822887 грн.

На підставі даного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення форми "В4" від 19.06.2012 №0000158022, яким ПрАТ "Сєвєродонецьке об'єднання Азот" зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у загальному розмірі 125375503 грн., яке є предметом даного позову.

Так, по-перше, відповідно до висновків акту, податковий орган зазначає, що правочини, вчинені позивачем за договорами, укладеними з контрагенами: ТОВ "Полігон", ТОВ "Софтлайн Інтернейшнл", ТОВ "Євросвітло-Луганськ", ТОВ "РІК-СВ-Прилад" ТОВ "ПВП "Промтехсінтез", ТОВ "Ідея-2004", ТОВ "Востокметалінвест", ТОВ "ЛК "Укрстальресурс-2010", ТОВ "Торговий дім "Труд", СПД ОСОБА_7, ТОВ "Інтерагро", ТОВ "Дніпропетровська трубна компанія", ТОВ "ДС Електрик Інжинірінг"за перевіряємий період не спричиняють реального настання правових наслідків, тобто є нікчемними.

Вирішуючи позов в цій частині, суд першої інстанції проаналізував надані позивачем оригінали первинних документів та надані відповідачем копії актів перевірок контрагентів позивача, при цьому дійшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог з огляду на таке.

Так, податковий орган в своєму акті перевірки посилається на акти перевірок контрагентів позивача, які, в свою чергу, були здійснені на підставі певного кола документів, яке,наразі, не містить жодного первинного документа, а фактично єдиними документами, що досліджувалися були податкові декларації з додатками, при цьому, відповідні державні податкові інспекції дійшли висновку про неможливість реального здійснення фінансово-господарської діяльності зазначеними підприємствами.

Задовольняючи позовні вимоги в цій частині, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачем не доведено факту безтоварності господарських операцій або нікчемності правочинів, укладених позивачем з наведеними контрагентами у перевіряємий перірод, а позивачем, в свою чергу, правомірно було сформовано податковий кредит по господарським операціям з цими контрагентами, оскільки таке право підтверджується первинними документами, наявними в матеріалах справи, а саме: договорами, податковими та видатковими накладними, платіжними дорученнями, прибутковими ордерами, тобто, фактичним отриманням товару, сплатою цього товару та використанням його у своїй господарській діяльності.

На погляд судової колегії, суд першої інстанції правомірно прийняв у якості належних та допустимих доказів наведені документи, оскільки вони відповідають вимогам законодавчого визначення поняття «первинний документ» згідно Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», відповідно до якого первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Особливості правового регулювання договірних відносин поставки у сфері господарювання визначені в Господарському кодексі України. Так, Господарський кодекс України регламентує питання щодо предмету, кількості, асортименту, строків і порядку поставки, комплектності, якості товарів, що поставляються, претензій у зв'язку з недоліками поставлених товарів, а також встановлює вимогу викладати умови господарських договорів поставки відповідно до Міжнародних правил щодо тлумачення термінів «Інкотермс».

Частинами п'ятою та шостою статті 267 Господарського кодексу України встановлено, що у договорі поставки за згодою сторін може бути передбачений порядок відвантаження товарів будь-яким видом транспорту, а також вибірка товарів покупцем. Договором може бути передбачено відвантаження товарів вантажовідправником (виготовлювачем), що не є постачальником, та одержання товарів вантажоодержувачем, що не є покупцем, а також оплата товарів платником, що не є покупцем.

Таким чином, ні законодавство, ні договір поставки не зобов'язують підприємство-постачальника мати власні потужності для виробництва товару, його зберігання або самостійно здійснювати його перевезення. Такими виробничими потужностями, транспортною інфраструктурою можуть володіти інші учасники товарообороту: відповідні дилери, субдилери, посередники у торгівлі вугіллям.

Згідно з ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Чинним законодавством України не встановлено обов'язку суб'єкта господарювання при укладенні договорів здійснювати перевірку справжності наданих контрагентами документів шляхом направлення запитів до державних органів, а також не передбачений обов'язок здійснювати перевірку документів щодо всіх контрагентів по ланцюгу здійснення операції стосовно державної реєстрації платника податків, здійснення господарської діяльності, сплати ним податків тощо.

Відповідачем не оспорюється факт наявності податкових накладних та не надано доказів того, що товар, який був отриманий позивачем за договорами зі своїми контрагентами не використано ним в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності.

Також, належно допустимих доказів того, що угоди носять ознаки нікчемності, відповідачем не зазначено.

Видані позивачу належно оформлені податкові накладні зареєстрованим платником податку на додану вартість на час здійснення господарських операцій, факт здійснення яких ніхто не спростував, не давали відповідачу підстав для висновку про заниження позивачем податку на додану вартість.

Таким чином, з урахуванням наданих позивачем доказів, колегія суддів вважає, що обставини щодо фактичності здійснення господарських операцій, на які платник податку посилається як на підставу формування податкового кредиту, у судовому засіданні доведені повністю, у зв'язку з чим колегія не приймає до уваги доводи апелянта про нікчемність правочинів .

Аналогічної позиції дотримується Вищий адміністративний суд України в своїх ухвалах від 02.03.2009 року по справі № К-21781/07 та від 06.11.2007 року. В останній, зокрема, зазначено, що в разі невиконання контрагентами покупця своїх обов'язків по сплаті податку на додану вартість до бюджету, такі дії тягнуть відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку, в даному випадку позивача, права формування податкового кредиту у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Аналогічної позиції дотримується Верховний суд України в своїй постанові від 31 січня 2011 року по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "ВІК" до Державної податкової інспекції у м. Херсоні про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень. Верховний Суд України дійшов висновку, що у разі невиконання контрагентом зобов'язання зі сплати податку до бюджету, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цієї особи. Ця обставина не є підставою для позбавлення платника ПДВ права на його відшкодування у разі, коли цей платник виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Крім того, рішення судів вищих інстанцій узгоджуються з практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії"" (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Відповідачем не було доведено, що сторони, укладаючи господарські зобов'язання, мали намір на укладення угод з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

До справи відповідачем також не надано рішення суду у цивільній чи господарській справі, вироку суду у кримінальній справі або іншого належного доказу на підтвердження "безтоварності" здійснених позивачем господарських операцій. Відповідачем не надано також добутих у визначений процесуальним законодавством спосіб доказів підробки документів або складання фіктивних документів на підтвердження здійснених позивачем господарських операцій. Висновок відповідача про "безтоварність" господарської операції носить характер припущення, яке не підтверджено належними доказами.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов до обгрунтованого висновку про правомірність формування позивачем податкового кредиту за перевіряємий період по взаємовідносинам з підприємствами: ТОВ "Полігон", ТОВ "Софтлайн Інтернейшнл", ТОВ "Євросвітло-Луганськ", ТОВ "РІК-СВ-Прилад" ТОВ "ПВП "Промтехсінтез", ТОВ "Ідея-2004", ТОВ "Востокметалінвест", ТОВ "ЛК "Укрстальресурс-2010", ТОВ "Торговий дім "Труд", СПД ОСОБА_7, ТОВ "Інтерагро", ТОВ "Дніпропетровська трубна компанія", ТОВ "ДС Електрик Інжинірінг".

Щодо правовідносин позивача з ДК "ГАЗ УКРАЇНИ" податковий орган в акті перевірки на обґрунтування висновку про завищення позивачем податкового кредиту посилається на відсутність оригіналів податкових накладних.

Так, відповідно до пункту 7.2.6 Закону №168, податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

У разі відмови з боку постачальника товарів (послуг) надати податкову накладну або при порушенні ним порядку її заповнення отримувач таких товарів (послуг) має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву зі скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум цього податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку внаслідок придбання таких товарів (послуг).

Також, відповідно до пункту 201.10 Податкового кодексу України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

У разі відмови продавця товарів/послуг надати податкову накладну або в разі порушення ним порядку її заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі покупець таких товарів/послуг має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку у зв'язку з придбанням таких товарів/послуг або копії первинних документів, складених відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", що підтверджують факт отримання таких товарів/послуг.

При цьому Податковим кодексом України встановлено обмеження щодо строку, протягом якого платник податків має право на включення сум ПДВ за податковою накладною до складу податкового кредиту, так п. 198.6 Податкового кодексу України визначено, що у разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складання податкової накладної. Законодавством, яке діяло до набрання чинності Податковим кодексом України - Законом України "Про податок на додану вартість" таке обмеження не визначалося.

Вирішуючи спір в цій частині, суд першої інстанції встановив, що ДК "Газ України" було виписано позивачу 4 податкові накладні на постачання газу та його транспортування, суми податку на додану вартість за якими включалися позивачем до складу податкового кредиту наступним чином.

Так, протягом квітня-травня 2010 року позивачем здійснювалася оплата за природний газ ДК "Газ України", втім, податкові накладні за отриманий газ продавцем не виписувалися, тому позивач звертався 20.05.2010р. та 21.06.2010р. до податкового органу із заявами про надання дозволу на включення до складу податкового кредиту квітня-травня 2010 року суми податку на додану вартість фактично сплаченого протягом квітня-травня 2010 року, у зв'язку з відмовою постачальника ДК "Газ України" надати відповідну податкову накладну, після чого до складу податкового кредиту квітня 2010 позивачем було включено 23555566,05 грн., а до складу податкового кредиту травня 2010 року було включено суму 22899333,34 грн.

Лише 30.11.2010 між позивачем та ДК "Газ України" було підписано акти приймання-передачі природного газу за квітень-травень 2010 року, складено відповідні розрахунки коригування кількісних та вартісних показників до податкових накладних та отримано податкові накладні №8079 від 30.04.2010 та №9279 від 31.05.2010.

Коригування показників ПДВ за квітень, травень 2010 року відображені в розрахунку коригування сум ПДВ до декларації за листопад 2010 року, при цьому, до складу податкового кредиту листопада 2010 року позивачем було віднесено на підставі накладної №8079 від 30.04.2010, яка отримана ним 30.11.2010р., 11046473,36 грн., та на підставі накладної №9279 від 31.05.2010, яка також отримана 30.11.2010р., - 7521482,77 грн.

Зазначені обставини підтверджуються реєстром отриманих податкових накладних за листопад 2010 року, податковою декларацією за цей місяць та додатками до неї.

Тобто, позивачем взагалі задекларовано по взаємовідносинам з ДК "Газ України" за квітень 2010 року, в податковій декларації за квітень 2010 року 23555566,05 грн. за заявою про відмову у наданні продавцем податкової накладної на підставі платіжних доручень про фактичну оплату газу, в податковій декларації за листопад 2010 року за податковою накладною №8079 від 30.04.2010 11046473,36 грн. (що складає різницю між сумою податкової накладної 34602039,41 грн. та раніше задекларованою у квітні 2010 року сумою 23555566,05 грн.) та (-) 6343396,50 грн. за цією ж декларацією відповідно до розрахунку коригування від 30.11.2010.

Наведене повністю відповідає змісту акту приймання-передачі природного газу за квітень, підписаного сторонами у листопаді 2010 року.

Аналогічним чином відбулося і відображення сум ПДВ за природний газ отриманий у травні 2010 року та в лютому, березні 2011 року.

При цьому, суми, задекларовані за скаргами на ДК "Газ України" в лютому та березні 2011 року, були відображені позивачем в реєстрі отриманих податкових накладних із зазначенням останньої дати місяця, за який такі суми декларувалися, та за порядковими номерами 1 та 2 відповідно.

Задовольняючи позов в цій частині, суд першої інстанції вважав, що таке відображення сум задекларованих внаслідок порушення продавцем порядку реєстрації податкових накладних не може розцінюватися як порушення норм податкового законодавства, оскільки діючим законодавством не передбачено, яким саме чином повинні відображатися (нумеруватися) в реєстрі отриманих податкових накладних, суми, що відносяться платником податків до складу податкового кредиту на підставі наявних документів про сплату податку у разі відмови продавця надати податкову накладну або порушення ним порядку її реєстрації, в той час, як, встановивши фактичні обставини формування позивачем податкового кредиту по взаємовідносинам з ДК "Газ України" за перевіряємий період, суд дійшов висновку, що під "відсутністю" оригіналів податкових накладних, відповідач в акті перевірки мав на увазі зазначення позивачем в складі податкового кредиту та реєстрах отриманих податкових накладних сум ПДВ менших, ніж ті, що зазначені власне у податкових накладних №№8079 від 30.04.2010, №9279 від 31.05.2010, №1715 від 28.02.2011 та №1332 від 31.03.2011, а також зазначення позивачем сум віднесених до складу податкового кредиту на підставі заяв про порушення ДК "Газ України" порядку оформлення податкових накладних в реєстрах отриманих податкових накладних під номерами №1 від 28.02.2011 за лютий 2011, та №2 від 31.03.2011 за березень 2011 року. При цьому, суд не погодився з такими доводами податкового органу, оскільки в судовому засіданні було встановлено, що фактично позивачем до складу податкового кредиту було включено суми, які відповідають змісту оформлених податкових накладних.

Колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції про правомірність формування позивачем податкового кредиту за перевіряємий період по взаємовідносинам з ДК "Газ України" та необґрунтованість висновків податкового органу і вважає, що включення суми податку на додану вартість за однією податковою накладною в кількох податкових періодах не можна ототожнювати з відсутністю оригіналів податкових накладних, до того ж, матеріали справи свідчать про те, що позивачем віднесено до складу податкового кредиту рівно ті суми, які зазначені в 4-х виписаних ДК "Газ України" податкових накладних, та віднесені до податкового кредиту суми, з урахуванням розрахунків коригувань, повністю співпадають зі змістом підписаних актів приймання-передачі природного газу.

Щодо взаємовідносин позивача з компанією "Генферт" судом першої інстанції були досліджені надані позивачем на підтвердження правомірності формування податкового кредиту : договір № 05/08-тр від 04.01.2005, відповідно до якого компанія "Генферт" - Експедитор, бере на себе зобов'язання: за винагороду та за рахунок замовника виконувати чи організовувати відповідно до доручення на експедування виконання послуг, пов'язаних з перевезенням вантажів; надавати замовнику інструкції з заповнення перевізних документів за умови взаєморозрахунків, визначених даною угодою; за рахунок замовника здійснювати розрахунки з перевізниками за виконані перевезення, а також з іншими третіми особами, що залучені для виконання своїх зобов'язань за цим договором та дорученням на експедування вантажів; здійснювати контроль за рухом завантажених вагонів, цистерн та інших транспортних засобів; щомісячно надавати замовнику акти виконаних робіт; додаткові угоди до цього договору, якими неодноразово вносилися зміни до порядку проведення розрахунків та реквізитів сторін; щомісячні акти виконаних робіт, до кожного з яких додається перелік вагонів надісланих під завантаження за відповідний місяць на виконання договору №05/08-тр від 04.01.2005; залізничні квитанції про приймання вантажу та накладні за період жовтень 2010-грудень 2011 року включно; податкові накладні за цей період, а також платіжні доручення про перерахування коштів в іноземній валюті і факсимільна переписка з компанією "Генферт".

Задовольняючи позов в цій частині, суд керувався пунктами 7.3.6, 7.5.2 статті 7 Закону №168, відповідно до яких датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: для операцій із імпорту товарів (супутніх послуг) та по поставці послуг нерезидентом на митній території України - дата сплати податку по податкових зобов'язаннях згідно з підпунктом 7.3.6 цієї статті, відповідно до якої, датою виникнення податкових зобов'язань при імпорті товарів є дата подання митної декларації із зазначенням у ній суми податку, що підлягає сплаті. Датою виникнення податкових зобов'язань при імпортуванні робіт (послуг) є дата списання коштів з розрахункового рахунка платника податку в оплату робіт (послуг) або дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) нерезидентом залежно від того, яка з подій відбулася першою.

Також, враховано положення статті 208 Податкового кодексу Укрїани, відповідно до якої отримувач послуг, що постачаються нерезидентами, місце постачання яких розташоване на митній території України, нараховує податок за основною ставкою податку на базу оподаткування, визначену згідно з пунктом 190.2 статті 190 цього Кодексу.

При цьому отримувач послуг - платник податку у порядку, визначеному статтею 201 цього Кодексу, складає податкову накладну із зазначенням суми нарахованого ним податку, яка є підставою для віднесення сум податку до податкового кредиту у встановленому порядку.

Податкова накладна складається в одному примірнику і залишається в отримувача послуг - платника податку. Якщо отримувача послуг зареєстровано як платника податку, сума нарахованого податку включається до складу податкових зобов'язань декларації за відповідний звітний період (п.208.3 Податкового кодексу України).

На обґрунтування висновків акту перевірки в цій частині, податковий орган посилається на отримання листа від 28.02.2011 №6685/735-0223 від Державної податкової адміністрації в Одеській області, до якого було додано копію пояснень громадянина Святишенка Ю.І., в яких останній повідомляє, що він не приймав участі у відносинах між ПрАТ "Азот" та компанією "Генферт", про довіреності виписані на його ім'я компанією "Генферт" йому невідомо, договори, акти приймання-передачі, додаткові угоди він не підписував, у зв»язку з чим відповідач робить висновок, що первинні документи, акти виконаних робіт, виписані від імені компанії "Генферт" представником Святишенком Ю.І. не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку, навіть, за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, передбачених чинним законодавством, тому вважаються відсутніми.

Також в акті перевірки йдеться посилання на відсутність документів, які б підтверджували здійснення перевезень саме компанією "Генферт", оскільки платниками залізничного тарифу в наданих до перевірки супровідних документах зазначені вітчизняні компанії ТОВ "Мінералтранссервіс" та ТОВ "Металургійна транспортна компанія", компанія "Генферт" не може бути платником залізничного тарифу, оскільки не зареєстрована перевізником в порядку, передбаченому діючим законодавством. Крім цього, відповідач посилається на відсутність у позивача документів, необхідних для оформлення міжнародних перевезень відповідно до правил FIATA, на підтвердження здійснення операції за договором №05/08-тр від 04.01.2005.

Разом з тим, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про безпідставність наведених тверджень, оскільки, по-перше, перевезення здійснювалися на території України, а по-друге, договором №05/08-тр передбачена організація компанією "Генферт" перевезень, а не саме перевезення нерезидентом власними силами вантажів, та право компанії залучати до виконання договору 3-х осіб.

При цьому, посилання податкового органу на відсутність документів на підтвердження повноважень на підписання договору з боку представника компанії "Генферт" не прийняті судом до уваги з посиланням на презумпцію правомірності (дійсності) договору, оскільки обставин, які б свідчили про визнання недійсною чи розірвання угоди між компанією "Генферт" та ПрАТ "Азот", відповідачем не надано.

Безпідставними також є посилання апелянта на практику Верховного Суду України та Вищого адміністративного суду України, оскільки з наданих до матеріалів справи постанови ВСУ від 08.09.2009р. та ухвали ВАСУ від 16.02.2010р., вбачається, що в них йдеться мова про договори перевезення, в той час, як предметом даного спору є договір експедування.

Також, на погляд судової колегії, судом першої інстанції обґрунтовано не взято до уваги в якості належного доказу надані ксерокопії довіреностей на ім'я Святишенка Ю.І. за №4487 від 29.11.2004 із зазначенням терміну дії довіреності п'ять та десять років відповідно, оскільки суду не надано відповідного оригіналу зазначеного документу. Так само, правомірно не розцінено як доказ недійсності укладеної угоди лист Державної податкової адміністрації Одеської області з поясненнями Святишенка Ю.І., бо взагалі незрозуміло, в межах якої процесуальної дії працівниками податкової міліції були отримані ці пояснення, чи попереджався громадянин Святишенко Ю.І. про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивих показань.

Відповідно до ч.ч.3,4 ст. 70 КАС України, докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги, при цьому, обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Крім того, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що, податковий орган, намагаючись довести суду, що перевезення вантажів здійснювалося вітчизняними підприємствами на виконання прямих господарських домовленостей з позивачем, фактично наводить інші - нові обставини та підстави для висновків про завищення позивачем суми податкового кредиту, ніж ті, що зазначені в акті перевірки та на підставі яких приймалося оскаржуване податкове повідомлення-рішення, тобто, на стадії судового розгляду відповідач підміняє обґрунтування спірного податкового повідомлення-рішення.

На погляд судової колегії, суд першої інстанції, вирішуючи спірне питання, правомірно виходив з обставин та підстав, які існували саме на момент прийняття оскаржуваного рішення та покладені відповідачем в його обґрунтування.

Щодо висновку спеціаліста №117 від 24.09.2012, відповідно до якого надано позитивну відповідь про наявність порушень податкового законодавства України службовими особами ПрАТ "Азот"в частині нарахування та сплати податку на додану вартість та податку з прибутку підприємств, колегія суддів погоджується, що він не може бути прийнятий до уваги з огляду на те, що, по-перше, цей висновок складений вже після проведення перевірки, він не приймався до уваги при прийнятті оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, та фактично надає оцінку обставинам викладеним у акті перевірки, по-друге, він носить статус документа дослідчої перевірки, що проводилася відповідно до статті 97 КПК України, та не є висновком експерта в розумінні статті 82 Кодексу адміністративного судочинства України, і найголовніше, в даному висновку на вирішення спеціаліста поставлене правове питання - щодо наявності порушень податкового законодавства, а не питання, що потребує спеціальних знань в певній галузі. Поставлене питання є предметом дослідження судом в межах даної адміністративної справи, і не може бути вирішено висновком спеціаліста.

З огляду на викладене, судова колегія вважає, що висновки відповідача повністю ґрунтуються на сумнівах та припущеннях, що є неприпустимим у податкових правовідносинах, які не доведені у встановленому порядку і які суд не приймає з огляду на положення частини другої статті 71 КАС України, відповідно до якої, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи і судове рішення ухвалено у відповідності до норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому підстав для скасування постанови не вбачається.

Ухвала в повному обсязі складена 27 листопада 2012 року.

Керуючись ст..ст.195,196,198,200,205,206,211,212,254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Луганську на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2012 року в адміністративній справіі за позовом Приватного акціонерного товариства "Сєвєродонецьке об'єднання "Азот" до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Луганську про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0000158022 від 19.06.2012,- залишити без задоволення, а постанову Луганського окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2012 року - залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення в повному обсязі.

Головуючий: Л.В.Губська

Судді: Т.Г.Арабей

І.В.Геращенко