Ухвала суду № 27885616, 03.12.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"03" грудня 2012 р. м. Київ К-9276/08

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:головуючого суддіБорисенко І.В.суддів Кошіля В.В. Моторного О.А.,розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргуДержавної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова на постановуГосподарського суду Львівської області від 30.08.2007та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 19.05.2008у справі №3/221А (№22-а-1644/08)за позовомДочірнього підприємства «Латориця» Закритого акціонерного товариства «Торгова група «Тиса»доДержавної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова проскасування податкового повідомлення-рішення,- ВСТАНОВИВ:

Дочірнє підприємство «Латориця»Закритого акціонерного товариства «Торгова група «Тиса»звернулося до суду із адміністративним позовом, у якому просило скасувати податкове повідомлення-рішення №0002272310/3/7939 від 23.04.2007.

Постановою Господарського суду Львівської області від 30.08.2007, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 19.05.2008 у даній справі, вказаний позов задоволено в повному обсязі, скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова №0002272310/3/7939 від 23.04.2007 про сплату податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 9540,00 грн., з них 6360,00 грн. основного зобов'язання та 3180,00 грн. штрафних санкцій.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

В письмовому запереченні на касаційну скаргу позивач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтовані та не можуть бути задоволені, просить в задоволенні касаційної скарги відмовити, а рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.

Справу розглянуто у попередньому судовому засіданні відповідно до статті 2201 Кодексу адміністративного судочинства України.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що:

- з 29.05.2006 по 03.07.2006 Державною податковою інспекцією у Личаківському районі м. Львова була проведена виїзна планова документальна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.10.2004 по 31.12.2005;

- в ході перевірки встановлено порушення позивачем пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»№168/97-ВР від 03.04.1997, а саме - позивачем безпідставно віднесено до податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплачені за отримані послуги мобільного зв'язку, вартість яких не відноситься до валових витрат виробництва;

- за результатами перевірки складено акт №180/23-0/30649816 від 10.07.2006, на підставі висновків якого позивачу винесено податкове повідомлення-рішення №0002272310/3/7939 від 23.04.2007, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 9540,00 грн., з них 6360,00 грн. основного зобов'язання та 3180,00 грн. штрафних санкцій.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій визнали необґрунтованим донарахування податкового зобов'язання та застосування штрафних санкцій контролюючим органом, оскільки витрати на отримані послуги мобільного зв'язку використовувались у господарській діяльності підприємства, що підтверджується первинними документами, з чим погоджується суд касаційної інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

В силу вимог пп. 7.4.5 п. 7.4 цієї ж статті Закону не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

Таким чином, необхідною умовою для віднесення сплачених (нарахованих) у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до податкового кредиту є факт придбання товарів, вартість яких відноситься до податкового кредиту з ПДВ та валових витрат підприємства. Отже, для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість витрати платника щодо сплати (нарахування) відповідної суми податку у складі ціни товару (послуги) мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції та є підставою для формування податкового обліку платника податків.

З огляду на викладене, колегія суддів касаційної інстанції вважає правильним висновок судів попередніх інстанцій, які, встановивши реальність операцій та факт взаєморозрахунків між позивачем та його контрагентом, не знайшли підстав вважати неправомірним формування позивачем податкового кредиту на підставі розрахунків, проведених за наслідками господарських операцій з контрагентом.

Враховуючи вищенаведене, судова колегія касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, не спростованими доводами касаційної скарги, про наявність законних підстав для задоволення позову та скасування податкового повідомлення-рішення №0002272310/3/7939 від 23.04.2007.

За таких обставин та з урахуванням вимог ч. 3 ст. 2, ч. 2 ст. 71 КАС України, суди дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для задоволення позову.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного судового рішення судами апеляційної та першої інстанцій були порушені норми матеріального чи процесуального права.

Відповідно до п.3 ст.2201 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Відповідно до ст.224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення -без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 2201, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова залишити без задоволення.

2. Постанову Господарського суду Львівської області від 30.08.2007 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 19.05.2008 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І.В. Борисенко СуддіВ.В. Кошіль О.А. Моторний