Постанова № 27883321, 05.12.2012, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" грудня 2012 р. Справа № 5004/887/12

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуюча суддя Сініцина Л.М.

судді Гудак А.В.

Гулова А.Г.

при секретарі судового засідання Сисоєвій О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу відповідача Волинського обласного дочірнього підприємства державної акціонерної компанії "Хліб України" від 18.10.2012 р. на рішення господарського суду Волинської області від 04.10.12 р. у справі № 5004/887/12

за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" в особі філії "Волинське головне регіональне управління", м. Луцьк

до відповідача Волинського обласного дочірнього підприємства Державної акціонерної компанії "Хліб України", м. Луцьк

про стягнення 78 078,38 грн. відсотків

та за зустрічним позовом Волинського обласного дочірнього підприємства Державної акціонерної компанії "Хліб України", м. Луцьк

до відповідача Публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" в особі філії "Волинське головне регіональне управління", м. Луцьк

про визнання кредитного договору № 2460 від 28.02.2001 р. недійсним

за участю представників сторін:

від позивача за первинним позовом (відповідача за зустрічним) - ОСОБА_4, дов. в справі

від відповідача за первинним позовом (позивача за зустрічним) - ОСОБА_5, дов. в справі

Розпорядженням голови Рівненського апеляційного господарського суду від 03.12.2012 р., у зв'язку із неможливістю судді Філіпової Т.Л. прийняти участь в судовому засіданні зі справи № 5004/887/12 , через участь в судових засіданнях в складі колегій суддів по інших справах та відповідно до затверджених складів судових колегій, внесено зміни до складу колегії суддів, окрім заміни головуючого судді та визначено колегію суддів для розгляду справи № 5004/887/12 у складі: головуюча суддя Сініцина Л.М., судді Гудак А.В., Гулова А.Г.

Рішенням господарського суду Волинської області від 04.10.2012 р. у справі № 5004/887/12 (суддя Слупко В.Л.) відмовлено у задоволенні позову Публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" в особі філії "Волинське головне регіональне управління" до Волинського обласного дочірнього підприємства Державної акціонерної компанії "Хліб України" про стягнення 78 078, 38 грн. та відмовлено у задоволені зустрічного позову Волинського обласного дочірнього підприємства Державної акціонерної компанії "Хліб України" до Публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" в особі філії "Волинське головне регіональне управління" про визнання кредитного договору № 2460 від 28.02.2001 р. недійсним. При прийнятті рішення щодо первинного позову суд виходив з того, що в поданій до суду заяві від 04.10.2012 р. банк визнав, що відсотки за кредитним договором у вказаному в позові періоді відповідачем були сплачені, на момент заявлення позову у відповідача не існувало заборгованості за банківськими відсотками; щодо зустрічного - з того, що обома сторонами вчинялися дії на виконання умов кредитного договору № 2460, у суду відсутні підстави вважати такий договір фіктивним та вчиненим без наміру створення правових наслідків.

Не погоджуючись із даним рішенням, Волинське обласне дочірнє підприємство Державної акціонерної компанії "Хліб України" звернулося з апеляційною скаргою від 18.10.2012 р., в якій просить скасувати рішення господарського суду Волинської області в частині відмови в задоволенні зустрічного позову та прийняти нове, яким задоволити вимоги Волинського обласного дочірнього підприємства Державної акціонерної компанії "Хліб України" про визнання кредитного договору № 2460 від 28.02.2001 р. недійсним, посилаючись на те, що оскаржуване в цій частині рішення є неправомірним, прийнято з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи та з порушенням і неправильним застосування норм матеріального та процесуального права. Суд не повно та не всебічно з'ясував суть правопорушень при укладені кредитного договору № 2460 від 28. 02. 2001р., дійсного волевиявлення його учасників і не визначився в чому полягає неправомірність їх дій. ВОДП ДАК "Хліб України" вбачає в порушені місцевим судом ст. 43 ГПК України, що є підставою для скасування оскаржуваного рішення господарського суду від 04.10.2012 року у даній справі в частині відмови в задоволені зустрічного позову. З вироку Луцького міськрайонного суду Волинської області, який залишено без змін ухвалою апеляційного суду Волинської області від 11.03.2011 р. вбачається, що ОСОБА_6, генерального директора ВОДП ДАК "Хліб України" визнано винним у вчинені злочинів, передбачених статтями 366, 364, 222, 172 КК України, встановлено, що ОСОБА_6, укладаючи пільговий кредитний договір № 2460 від 28.02.2001 р., завідомо підробляв від імені підприємства різні договори, довідки, бухгалтерські, платіжні та інші документи, які використовував у своїх злочинних діях, що із державного бюджету незаконно одержано компенсаційну плату за користування кредитом на загальну суму 99224, 90 грн., що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Наявність умислу та використання службового становища однієї із сторін встановлено вироком. Суд помилково не застосував ч.3 ст. 35 ГПК України. Суд безпідставно, всупереч вимог пункту 2 постанови Пленуму ВГСУ від 23.03.2012 р. № 6, залишив клопотання про витребування кредитної справи для з'ясування тих обставин, на які посилались сторони і які мають суттєве значення для правильного вирішення спору і доказів на підтвердження цих обставин. Факт порочності пільгового кредитного договору № 2460 від 28.02.2001 р. підтверджується вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області по справі № 1-77/2010, який встановив невідповідність змісту кредитного договору № 2460 від 28.02.2001 р., вимогам законодавства України, укладення кредитного договору № 2460 від 28.02.2001 р. відбулося на підставі підроблених документів та завідомо неправдивих відомостях; генеральний директор на момент підписання кредитного договору не мав необхідного обсягу цивільної дієздатності. Голова правління державної акціонерної компанії "Хліб України" не наділяв його правом підпису кредитного договору на суму 1495 000, 00 гр., на підставі підроблених документів та неправдивих відомостей. Правочин вчинений ОСОБА_6 з перевищенням повноважень та внаслідок зловживання службовим становищем не створює права та обов'язки, відсутня наявність об'єктивно вираженого волевиявлення учасника правочину та його адекватність внутрішній волі учасника правочину, порушено вимогу щодо додержання встановленої форми угоди про нотаріальне засвідчення кредитного договору. Місцевий суд не взяв до уваги, що ПАТ КБ "Приватбанк" не надав жодних доказів, які б спростовували позовні вимоги, щодо визнання недійсним кредитного договору № 2460 від 28.02.2001 р. Місцевий суд помилково не дослідив обставини, які явно доводять, що позичальник свідомо надавав пільговий кредит для погашення попереднього кредиту тому, що його цілю була нажива, а саме - старий кредит погасити і за пільговим отримувати надприбутки. Місцевий суд не дав правову оцінку тим обставинам, що ПАТ КБ "Приватбанк" не може пояснити чому повернуті позичальником кошти в сумі 1 495 000, 00 грн. самостійно, незаконно зарахував на позичковий рахунок № НОМЕР_1 для погашення боргу за кредитним договором № 2181 від 08.08. 2000 р. Такі незаконні дії вчинені всупереч вимог умов передбачених предметом кредитного договору. Місцевий суд не дав правової оцінки обставинам, які свідчать що ПАТ КБ "Приватбанк" при укладені сторонами кредитного договору та надані кредиту грубо порушило законодавство України та умови кредитного договору. Суд першої інстанції не застосував законодавство, яке діяло під час укладення спірного договору та внаслідок неправильного застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права та неповного з'ясування обставин справи, постановив незаконне рішення в частині відмови в задоволені вимоги про визнання недійсним кредитного договору.

Публічне акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк" в особі філії "Волинське головне регіональне управління" у відзиві на апеляційну скаргу просить рішення господарського суду Волинської області від 04.10.2012 р. у справі № 5004/887/12 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення посилаючись на те, що що рішення господарського суду від 04.10.2012р. в частині відмови в задоволенні зустрічного позову є законним та обґрунтованим. Кредитний договір № 2460 від 28.01.2001р., укладений між ПАТ КБ "ПриватБанк" та відповідачем за первісним позовом відповідає вимогам чинного законодавства, в тому числі ст. 203 ЦК. Кредитний договір було укладено у письмовій формі та своїм підписом апелянт підтвердив свою згоду з умовами кредитного договору. Посилання апелянта на те, що генеральний директор ОСОБА_6 на момент підписання кредитного договору не мав необхідного обсягу цивільної дієздатності відповідно до Статуту є необгрунтованим. Відповідно до вимог ст. 63 Цивільного кодексу УРСР ( який діяв на той момент) угода, укладена від імені другої особи особою, не уповноваженою на укладення угоди або з перевищенням повноважень створює, змінює і припиняє цивільні права і обов'язки для особи, яку представляють, лише в разі подальшого схвалення угоди цією особою. Наступне схвалення угоди особою, яку представляють, робить угоду дійсною з моменту її укладення. Відповідач за первісним позовом на протязі певного часу виконував умови кредитного договору. 06.04.2001 р., 27.11.2001 р., 05.02.2002 р., 17.05.2002 р., 11.03.2005 р. між відповідачем та банком були укладені додаткові угоди до кредитного договору, 11.03.2005 р. сторонами підписано довідку про те, що станом на 11.03.2005 р. його заборгованість за кредитним договором становить 996 169,78 грн. Усі ці дії свідчать про визнання кредитного договору № 2460. Рішенням господарського суду Волинської області від 27.08.2002 р. з боржника стягнуто 1 204 585,47 грн. заборгованості за вказаним кредитним договором. Рішення суду набрало законної сили і є чинними. 08.09.2004 р. боржник подавав банку проект мирової угоди, якою визнавав свою заборгованість за кредитним договором у розмірі 798 288,01 грн. Апелянт не довів відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки на момент вчинення правочину, а тягар доказування фіктивності правочину лежить саме на ньому. Вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 18.11.2010 року по кримінальній справі № 1-77/2010 відповідно до якого ОСОБА_6 визнано винним та встановлено нецільове використання кредитних коштів в сумі 1 495 000,00 грн. і неправомірність отримання відповідачем за первісним позовом кредиту на погашення попереднього кредиту, а також доведено лише вину та умисел зі сторони генерального директора ВОДП "ДАК "Хліб України", однак в матеріалах справи не має жодного належного доказу на підтвердження того, що з боку ПАТ КБ "ПриватБанк" також мала місце відсутність спрямування даного правочину на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Банк надав кредитні кошти на підставі документів, у які ВОДП "ДАК "Хліб України" були внесені завідомо неправдиві відомості про те. що кредит у розмірі 1 495 000,00 грн. буде використано позичальником для придбання саме зерна. Відповідно до п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" у разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний. На виконання умов Кредитного договору ПАТ КБ "ПриваБанк" було надано відповідачу за первісним позовом кредитні кошти у сумі 1 495 000,00 грн. Позивач за зустрічним позовом не надав суду належних доказів та не довів факт відсутності у відповідача за зустрічним позовом наміру при укладанні кредитного договору досягнути реальних правових наслідків, що обумовлені кредитним договором. Під час укладення кредитного договору було додержано всіх необхідних вимог для чинності правочину, встановлених ст.215 ЦК України відповідає вимогам чинного законодавства, а тому не може бути визнаний недійсним.

05.12.2012 р. генеральним директором Волинського обласного дочірнього підприємства Державної акціонерної компанії "Хліб України" подано клопотання, в якому він наполягає на прийнятті участі в судовому засіданні і просить відкласти розгляд справи.

Згідно статті 99 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні. Такими обставинами, зокрема, є: нез'явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу; виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, за наявності ухвали суду про таку участь, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи. неподання витребуваних доказів; необхідність витребування нових доказів; залучення до участі в справі іншого відповідача, заміна неналежного відповідача; необхідність заміни відведеного судді, судового експерта.

Враховуючи те, що представник Волинського обласного дочірнього підприємства Державної акціонерної компанії "Хліб України" з'явився в судове засідання, явка генерального директора в судове засідання обов'язковою судом не визнавалася, причини неможливості явки в клопотанні не зазначені і не надані докази на їх підтвердження, колегія суддів прийшла до висновку, що клопотання про відкладення розгляду справи до задоволення не підлягає.

Згідно статті 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Представник апелянта в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав в повному обсязі з підстав зазначених в ній, вважає рішення господарського суду незаконним та необгрунтованим; пояснив, що даний кредитний договір спрямований на незаконне заволодіння державним майном; на момент підписання кредитного договору, ОСОБА_6 не мав необхідного обсягу цивільної дієздатності, правоздатність ОСОБА_6, правлінням ДАК "Хліб України" не підтверджена; правочин вчинений ОСОБА_6 з перевищенням повноважень та внаслідок зловживання службовим становищем не створює права та обов'язки тому, що голова правління ДАК "Хліб України" не схвалював кредитного договору на суму 1 495 000, 00 грн. від 28.02.2001 р.; місцевий суд не взяв до уваги, що ПАТ КБ "Приватбанк" не надав жодних доказів, які б спростовували позовні вимоги, щодо визнання недійсним кредитного договору № 2460 від 28.02.2001 р., укладеного на підставі підроблених документів; ПАТ КБ "Приватбанк" також не спростував фактів своєї причетності до правопорушень чинного законодавства при укладені оспорюваного кредитного договору та наданні пільгового кредиту; місцевий суд не дав правову оцінку тим обставинам, що ПАТ КБ "Приватбанк" не може пояснити чому, повернуті позичальником кошти в сумі 1 495 000, 00 грн., самостійно, незаконно, зарахував на позичковий рахунок № НОМЕР_1 для погашення боргу за кредитним договором № 2181 від 08.08. 2000 р.; додав, що після вироку у кримінальній справі ніяких проплат не здійснювали, відсотків не гасили; просив апеляційну скаргу задоволити, а рішення господарського суду скасувати.

Представник відповідача за зустрічним позовом (позивача за первинним) апеляційну скаргу заперечив в повному обсязі з підстав зазначених у відзиві, вважає рішення господарського суду законним та обгрунтованим; пояснив, що кредитний договір був укладений відповідно до чинного законодавства, кредит сплачувався, відсотки гасилися, угода виконана, тому вважати її недійсною немає підстав; просив рішення господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Заслухавши пояснення представників сторін; розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заперечень на апеляційну скаргу; перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Волинської області від 15.02.2012 р. у справі № 6/40-50 замінено Закрите акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" в особі філії "Волинське головне регіональне управління" на Публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" в особі філії "Волинське головне регіональне управління"; задоволено зустрічну позовну заяву, визнано недійсним кредитний договір № 2460 від 28.02.2001 р. (з додатковими угодами до нього), укладений між ЗАТ КБ "ПриватБанк" в особі філії "Волинське головне регіональне управління" та Волинським обласним дочірнім підприємством ДАК "Хліб України"; в позові ЗАТ КБ "ПриватБанк" в особі філії "Волинське головне регіональне управління" до Волинського обласного дочірнього підприємства ДАК "Хліб України" про стягнення 78 078,38 грн. боргу за відсотками, відмовлено (а.с.154-158, т.1).

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 17.04.2012 р. у справі 6/40-50 рішення господарського суду Волинської області від 15.02.2012 р. у справі № 6/40-50 залишено без змін, а апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" - без задоволення (а.с.52-60,т.2).

Постановою Вищого господарського суду від 04.07.2012 р. у справі № 6/40-50 постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 17.04.2012 р. та рішення господарського суду Волинської області від 15.02.2012 р. у справі № 6/40-50 скасовано, справу передано на новий розгляд господарському суду Волинської області (а.с.90-93,т.2).

При новому розгляді номер справи 6/40-50 змінено на № 5004/887/12.

04.10.2012 р., під час нового розгляду справи, Публічним акціонерним товариством комерційний банк "ПриватБанк" в особі філії "Волинське головне регіональне управління" подано заяву від 04.10.2012р. про уточнення позовних вимог, в якій банк зазначив, що "з розрахунку заборгованості, виготовленого банком станом на 13.09.2012 р. вбачається, що за вказаний в позовній заяві період часу (з 11.03.2005 р. по 31.01.2007 р.) боржником було погашено нараховані відсотки, однак станом на 13.09.2012 р. утворилась заборгованість за відсотками за період з 10.10.2008 р. в сумі 138 047,82 грн." та просив стягнути з відповідача заборгованість в межах позовної давності за період з 04.12.2009 р. по 13.09.2012 р. в сумі 74 960,15 грн. (а.с.42-43, т.3).

Згідно пункту 3.11 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" статтею 22 ГПК України не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або заявлення "додаткових" позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як: подання іншого (ще одного) позову, чи збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи об'єднання позовних вимог, чи зміну предмета або підстав позову. У будь-якому з таких випадків позивачем має бути додержано правил вчинення відповідної процесуальної дії, а недотримання ним таких правил тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені ГПК та зазначені в цій постанові.

Частиною 4 статті 22 ГПК України передбачено, що позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Відповідно до пункту 3.12 вказаної вище Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 право позивача на зміну предмета або підстави позову може бути реалізоване лише до початку розгляду господарським судом справи по суті та лише у суді першої інстанції шляхом подання до суду відповідної письмової заяви, яка за формою і змістом має узгоджуватися із статтею 54 ГПК з доданням до неї документів, зазначених у статті 57 названого Кодексу. Невідповідність згаданої заяви вимогам цих норм процесуального права є підставою для її повернення з підстав, передбачених частиною першою статті 63 ГПК. Заяви про зміну предмета або підстави позову, які відповідають вимогам статей 54 і 57 ГПК, проте подані після початку розгляду господарським судом справи по суті, залишаються без розгляду і приєднуються до матеріалів справи, про що суд зазначає в описовій частині рішення, прийнятого по суті спору (або в ухвалі, якою закінчується розгляд справи).

Початок розгляду справи по суті має місце з того моменту, коли господарський суд після відкриття судового засідання, роз'яснення (за необхідності) сторонам та іншим учасникам судового процесу їх прав та обов'язків і розгляду інших клопотань і заяв (про відкладення розгляду справи, залучення до участі в ній інших осіб, витребування додаткових доказів тощо) переходить безпосередньо до розгляду позовних вимог, про що зазначається в протоколі судового засідання. При цьому неявка у судове засідання однієї з сторін, належним чином повідомленої про час і місце цього засідання, не перешкоджає такому переходові до розгляду позовних вимог, якщо у господарського суду відсутні підстави для відкладення розгляду справи, передбачені частиною першою статті 77 ГПК.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається.

У разі подання позивачем заяви, направленої на одночасну зміну предмета і підстав позову, господарський суд повинен відмовити в задоволенні такої заяви і, приєднавши її до матеріалів справи та зазначивши про цю відмову в описовій частині рішення (або в ухвалі, якою закінчується розгляд справи), розглянути по суті раніше заявлені позовні вимоги, якщо позивач не відмовляється від позову. Позивач при цьому не позбавлений права звернутися з новим позовом у загальному порядку.

Як вбачається з матеріалів справи, при новому її розгляді, судові засідання проводилися 09.08.2012р. та 10.09.2012р.; в засіданні 09.08.2012 р. вже було розпочато розгляд справи по суті і суд перейшов безпосередньо до розгляду позовних вимог, що підтверджується протоколами судових засідань (а.с.101,113,т.2).

Оскільки заявлені банком вимоги про стягнення відсотків за інший період є по своїй суті одночасною зміною як предмету позову так і його підстав, суд першої інстанції правомірно відмовив банку в задоволенні заяви та розглянув по суті раніше заявлені банком позовні вимоги.

10.09.2012 р., під час нового розгляду справи, Волинським обласним дочірнім підприємством ДАК "Хліб України" подано суду "Пояснення до зустрічної позовної заяви", в якому останній зазначив нові підстави визнання недійсним кредитного договору.

Враховуючи наведені вище приписи статті 22 ГПК України та Постанови Пленуму, суд першої інстанції правомірно відмовив Волинському обласному дочірньому підприємству ДАК "Хліб України" в розгляді заявлених ним додаткових нових підстав визнання кредитного договору недійсним.

За первісним позовом Публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" в особі філії "Волинське головне регіональне управління" просило стягнути з Волинського обласного дочірнього підприємства ДАК "Хліб України" 78 078 грн. 38 коп. несплачених останнім відсотків за користування кредитними коштами за період з 11.03.2005р. по 31.01.2007р. (а.с.2-4,т.1), наданих йому згідно кредитного договору № 2460 від 28.02.2001р., укладеного між Філією "Волинське головне регіональне управління" (банк) та Волинським обласним дочірнім підприємством ДАК "Хліб України" (позичальник) (а.с.7,т.1).

Згідно пункту 1.1 кредитного договору № 2460 банк, при наявності кредитних ресурсів, надає позичальнику кредит на суму 1 495 000,00 грн. згідно постанови Кабінету Міністрів України від 27.01.2001 р. № 59 на умовах, викладених в цьому кредитному договорі за наявності у позичальника гарантованих умов для його повернення.

Кредит надавався для придбання зерна (пункт 1.2 договору), на термін з 28 лютого 2001 року до 28 листопада 2001 року із платою за користування ним 33 відсотків річних (пункт 1.3 договору).

Пунктом 5.1 кредитного договору передбачено, що він вступає в силу з моменту перерахування кредитних коштів і діє в обсязі перерахованих коштів до повного виконання зобов'язань сторонами.

Додатковими угодами до кредитного договору № 2460 від 28.02.2001р., укладеними 06.04.2001 р., 27.11.2001 р., 05.02.2002 р., 17.05.2002 р., 11.03.2005 р., змінювалися (збільшувалися чи зменшувалися) відсотки за користування кредитом, збільшувався термін, на який видавався кредит (а.с.8-12, т1).

Рішенням господарського суду Волинської області від 27.08.2002 р., у звя'зку з невиконанням зобов'язань за договором від 28.02.2001 р. з позичальника в користь банку була стягнута основна сума кредиту та відсотки станом на 27.08.2002 р. Даним рішенням було встановлено, що відповідач самовільно, без згоди банку, реалізував забезпечення по кредиту - заставне майно (зерно та зернопродукти), що призвело до неможливості виконання зобов'язання за рахунок заставленого майна (а.с.19,т.1).

1 січня 2004 року набрали чинності Цивільний кодекс України та Господарський кодекс України.

Відповідно до пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України цей Кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Згідно пункту 4 розділу IX Прикінцевих положень Господарського кодексу України цей Кодекс застосовується до господарських відносин, які виникли після набрання чинності його положеннями відповідно до цього розділу. До господарських відносин, що виникли до набрання чинності відповідними положеннями Господарського кодексу України, зазначені положення застосовуються щодо тих прав і обов'язків, які продовжують існувати або виникли після набрання чинності цими положеннями.

Оскільки правовідносини, що виникли за кредитним договором, виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України та Господарським кодексом України, але продовжували існувати після набрання ними чинності, до даних правовідносин необхідно застосовувати Цивільний кодекс України та Господарський кодекс України, що набрали чинності 1 січня 2004 року.

Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України (далі ГК України) суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно статті 526 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти; до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до пункту 1.3 кредитного договору кредит надавався із платою за користування ним 33 відсотків річних (а.с.7, т.I). В подальшому додатковими угодами вказаний відсоток змінювався і в період з 11.03.2005 р. по 31.01.2007 р., за який банк просив стягнути заборгованість по відсотках в сумі 78 078,38 грн. згідно його розрахунку (а.с.13-15,т.1), становив 8,1 % (а.с.12,т.1).

Однак, до заяви від 04.10.2012 р. про уточнення позовних вимог, поданої під час нового розгляду справи Публічним акціонерним товариством комерційний банк "ПриватБанк" в особі філії "Волинське головне регіональне управління", додано розрахунок заборгованості за кредитним договором № 2460 від 28.02.2001р. з якого вбачається, що на момент заявлення банком позову (07.02.2007р.) у Волинського обласного дочірнього підприємства ДАК "Хліб України" не існувало заборгованості за відсотками за період з 11.03.2005 р. по 31.01.2007 р. і банк просив стягнути з Волинського обласного дочірнього підприємства ДАК "Хліб України" заборгованість за відсотками за період з 04.12.2009 р. по 13.09.2012 р. в сумі 74 960 грн.15 коп. В поданій до суду заяві від 04.10.2012 р. банк визнав, що відсотки за кредитним договором у вказаному в позові періоді відповідачем були сплачені.

Згідно частини 1 статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Статтями 33, 34 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до частини 1 статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи вищенаведене, суд першої інстанції правомірно відмовив банку в задоволенні первісного позову у зв'язку із безпідставністю та недоведеністю.

За зустрічним позовом Волинське обласне дочірнє підприємство ДАК "Хліб України" просить визнати недійсним кредитний договір № 2460 від 28.02.2001 р. з тих підстав, що у обох сторін договору відсутній реальний намір створити цивільно-правові наслідки, передбачені предметом договору; у КБ "ПриватБанк" відсутні матеріально-правові підстави на задоволення первісного позову; використання кредиту не за цільовим призначенням (встановлено вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області у справі № 1-77/2010, який набрав законної сили 11.03.2011 р. (а.с.101-106,т.1).

Зустрічна позовна заява Волинського обласного дочірнього підприємства ДАК "Хліб України" обґрунтована тим, що спірний кредитний договір був вчинений без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались цим правочином, а тому не відповідає вимогам статті 203 ЦК України, у зв'язку з чим має бути визнаний недійсним на підставі статті 215 ЦК України.

Як вбачається з матеріалів справи та зазначено вище, 28.02.2001 р. між Філією "Волинське головне регіональне управління" (банк) та Волинським обласним дочірнім підприємством ДАК "Хліб України" (позичальник) було укладено кредитний договір № 2460, згідно пункту 1.1 якого банк, при наявності кредитних ресурсів, надає позичальнику кредит на суму 1 495 000,00 грн. згідно постанови Кабінету Міністрів України від 27.01.2001 р. № 59 на умовах, викладених в цьому кредитному договорі за наявності у позичальника гарантованих умов для його повернення (а.с.7,112,т.1).

Пунктом 1.2 договору передбачено, що кредит надавається для придбання зерна.

В забезпечення зобов'язань за кредитним договором № 2460 від 28.02.2001 р., між Філією Комерційний банк "ПриватБанк" (заставодержатель) та Волинським обласним дочірнім підприємством ДАК "Хліб України" (заставодавець) 28.02.2001 р. укладено договір застави, згідно пункту 2 якого предметом застави є рухоме майно - товари в обороті - зерно та продукти його переробки (а.с.117-120, т.1) та між Філією Комерційний банк "ПриватБанк" (кредитор), ОСОБА_6 (поручитель) і Волинським обласним дочірнім підприємством ДАК "Хліб України" (боржник) - укладено договір поруки, згідно пункту 1 якого поручитель зобов'язується перед кредитором відповідати за виконання своїх зобов'язань по кредитному договору № 2460 від 28.02.2001 р. в повному обсязі, в сумі 1 495 000,00 грн. основного боргу, а також відсотків за користування кредитом, пені, штрафів та інших, передбачених кредитним договором санкцій (а.с.121, т.1).

Відповідно до абзацу 3 пункту 2 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.2009 р. "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Оскільки оспорюваний договір був укладений у 2001 році, суд має застосовувати законодавство, яке було чинним станом на 28.02.2001 р.

Згідно положень частини 2 статі 5 Цивільного кодексу Української РСР від 18 липня 1963 року (чинного на момент укладення спірного кредитного договору) при здійсненні прав і виконанні обов'язків громадяни і організації повинні додержувати законів, поважати правила соціалістичного співжиття і моральні принципи суспільства, що будує комунізм.

Частиною 1 статті 29 цього кодексу передбачено, що юридична особа набуває цивільних прав і бере на себе цивільні обов'язки через свої органи, що діють у межах прав, наданих їм за законом або статутом (положенням).

Відповідно до частини 1 статті 41 ЦК УРСР угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов'язків.

Згідно статті 48 ЦК УРСР, Постанови Пленуму Верховного суду УРСР № 3 від 28.04.1978 р. (які діяли на момент укладення кредитного договору № 2460 від 28. 02. 2001 року), угода яка не відповідає вимогам закону та іншим актам, виданим органами державної влади і управління в межах наданої їм компетенції, не створює юридичних наслідків, до яких намагались дійти сторони.

Частиною 1 статті 48 ЦК УРСР передбачено, що недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемлює особисті або майнові права неповнолітніх дітей.

Відповідно до пункту 1 Роз'яснення Вищого Арбітражного Суду України від 12.03.99 р. N 02-5/111 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними" угода може бути визнана недійсною з підстав, передбачених законом. Загальні підстави і наслідки недійсності угод встановлені статтею 48 Цивільного кодексу України, за якою недійсною визнається угода, що не відповідає вимогам закону. Отже, вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. За загальним правилом невиконання чи неналежне виконання угоди не тягне за собою правових наслідків у вигляді визнання угоди недійсною. У такому разі заінтересована сторона має право вимагати розірвання договору або застосування інших передбачених законом чи договором наслідків, а не визнання угоди недійсною.

Саттею 58 ЦК УРСР передбачено, що недійсною є угода, укладена лише про людське око, без наміру створити юридичні наслідки (мнима угода).

Згідно пункту 14 вказаного вище Роз'яснення Вищого Арбітражного Суду України від 12.03.99 р. N 02-5/111 мнима угода (стаття 58 Цивільного кодексу) є недійсною незалежно від мети її укладення, оскільки сторони такої угоди не мають на увазі настання правових наслідків, що породжуються відповідною угодою.

Відповідно до пункту 21 Положення Національного банку України "Про кредитування", затвердженого постановою Правління Національного банку України від 28 вересня 1995 № 246 (чинного на момент укладення спірного договору), забороняється надання кредитів на покриття збитків господарської діяльності позичальника; формування та збільшення статутного фонду комерційних банків та інших господарських товариств.

Абзацом 2 пункту 1 Постанови Кабінету міністрів України "Про часткову компенсацію ставки за кредитами комерційних банків, що надаються сільськогосподарським товаровиробникам та іншим підприємствам агропромислового комплексу у 2001 році" від 27.01.2001 № 59 з метою забезпечення виконання Закону України "Про Державний бюджет України на 2001 рік" Кабінет Міністрів України постановляє погодитися з пропозицією Міністерства аграрної політики та Міністерства фінансів щодо часткової компенсації ставки за кредитами комерційних банків у 2001 році в розмірі до 50 відсотків облікової ставки, встановленої Національним банком на день укладення кредитної угоди, іншим підприємствам агропромислового комплексу-виключно на надання послуг сільськогосподарським товаровиробникам та на закупівлю виробленої сільськогосподарськими товаровиробниками продукції.

Згідно Постанови Кабінету Міністрів України № 59 від 27.01.2001 року "Про часткову компенсацію ставки за кредитами комерційних банків, що надаються сільськогосподарським товаровиробникам та іншим підприємствам агропромислового комплексу у 2001 році" компенсаційна плата за користування цим кредитом в розмірі 13, 23% відсотків річних повинна була відшкодовуватись із державного бюджету України, лише при умові цільового використання кредитних коштів, тобто використання їх виключно на придбання зерна.

Вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 18.11.2010 р. (набрав чинності з 11.03.2011 р.) по кримінальній справі № 1-77/2010 про обвинувачення ОСОБА_6 - генерального директора Волинського обласного дочірнього підприємства Державної акціонерної компанії "Хліб України" (а.с.80-98, т.1) визнано його винним у вчиненні злочинів, передбачених статтями 28 частина 2; 222 частина 2; 366 частина 2; 364 частина 2; 27 частина 4; 366 частина 1 Кримінального кодексу України (в редакції 2001 р.); статтею 172 частина 1 Кримінального кодексу України (в редакції 1960 р.), а також встановлено нецільове використання ОСОБА_6 кредитних коштів в сумі 1 495 000 грн., а саме на погашення попереднього кредиту, згідно Кредитного договору від 08.08.2000 № 2181, укладеного з Банком, що суперечить вимогам Постанови КМУ № 59 від 27.01.2001 "Про часткову компенсацію ставки за кредитами комерційних банків, що надаються сільськогосподарським товаровиробникам та іншим підприємствам АПК" та вимогам пунктів 9, 17, 21 Положення НБУ "Про кредитування", затвердженого Постановою Правління НБУ № 246 від 28.09.1995 р. (а.с.84, т.1); встановлено, що підсудний своїми умисними діями (надання неправдивої інформації банку з метою одержання кредиту), скоїв шахрайство з фінансовими ресурсами, службове підроблення, підбурювання до службових підроблень (а.с.96, т.1), внаслідок злочинних дій генерального директора Волинського обласного дочірнього підприємства Державної акціонерної компанії "Хліб України" ОСОБА_6 та головного бухгалтера ОСОБА_7, кредит в сумі 1 070 000 грн., згідно кредитного договору № 2460 від 28. 02. 2001 р. та відсотки по ньому в сумі 41 861 грн. 91 коп., що становить загальну суму 1 111 861 грн.91 коп. на момент закінчення строку погашення кредиту, тобто станом на 20.05.2002 р. ВГРУ КБ "ПриватБанк" не погашено, чим заподіяно тяжкі наслідки ВГРУ КБ "ПриватБанк", що більш як в двісті п'ятдесят разів перевищує неоподаткований мінімум доходів громадян (а.с.83, т.1).

Однак, як встановлено матеріалами справи, кредитний договір виконувався сторонами.

Рішенням господарського суду Волинської області від 27.08.2002 у справі № 4/119-50 стягнуто з підприємства на користь банку суму основного боргу та проценти за користування кредитними коштами, у зв'язку з неналежним виконанням підприємством своїх зобов'язань за кредитним договором перед банком. Цим рішенням встановлено часткове погашення підприємством кредиту, що в свою чергу свідчить про визнання сторонами спірного договору.

Як зазначено вище, відсотки за користування кредитом за період з 11.03.2005 р. по 31.01.2007 р. були добровільно сплачені кредитором. З розрахунку заборгованості, доданого до заяви про уточнення позовних вимог, вбачається, що відсотки, хоча і не завжди в повній сумі, але сплачувалися позичальником і іноді в більшому розмірі, тобто, з переплатою (а.с.44-51, т.3).

Сплата позичальником відсотків за користування кредитними коштами розглядається як доказ схвалення юридичною особою кредитної угоди, укладеної від її імені представником, який не мав належних повноважень (пункт 6 оглядового листа Вищого Арбітражного суду України від 31.01.2001 р. № 01-8/97 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з укладанням і виконанням кредитних договорів").

Посилання Волинського обласного дочірнього підприємства ДАК "Хліб України" на те, що оспорюваний кредитний договір був укладений на підставі підроблених службовими особами Волинського обласного дочірнього підприємства ДАК "Хліб України" документів та на нецільове використання підприємством кредитних коштів, а саме на погашення попереднього кредиту, а не на закупівлю зерна не є правовою підставою для визнання кредитного договору недійсним відповідно до статті 48 ЦК УРСР.

Вироком Луцького міськрайонного суду у справі № 1-77/2010 визнано умисел та обман не зі сторони посадових осіб банку, а саме зі сторони посадових осіб позичальника - позивача за зустрічним позовом, що не тягне за собою правові наслідки у вигляді визнання недійсним договору.

Використання коштів не за цільовим призначенням, тобто невиконання умов договору, а саме пункту 1.2 кредитного договору кредитором не означає, що укладено недійсний правочин, а неналежне виконання сторонами умов договору не є підставою для визнання його недійсним.

Відповідач за первісним позовом мав необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення відповідача за первісним позовом було вільним і відповідало його внутрішній волі, кредитний договір виконувався обома сторонами (позивач за первісним позовом надав, відповідач за первісним позовом отримав предмет договору - кредит в сумі 1 495 000,00 грн.); правочин вчинено у формі встановленій законом - сторонами додержана письмова форма.

Таким чином, кредитний договір № 2460 від 28.01.2001р., укладений між ПАТ КБ "ПриватБанк" та Волинським обласним дочірнім підприємством ДАК "Хліб України" відповідає вимогам чинного на момент його укладення законодавства, а тому не може бути визнаний недійсним.

Судова колегія не приймає доводи Волинського обласного дочірнього підприємства ДАК "Хліб України", оскільки до спірного договору не можна застосовувати норми Цивільного кодексу України від 16.01.2003 р.; апелянтом не доведено та не підтверджено належними доказами вказаних ним підстав визнання недійсним кредитного договору (укладення договору без наміру створити цивільно-правові наслідки, тобто мнимість угоди).

Підстави визнання кредитного договору, зазначені в апеляційній скарзі та висловлені в поясненнях представника в судовому засіданні апеляційної інстанції, не були предметом розгляду в суді першої інстанції та не приймаються колегією суддів.

Згідно частини 1 статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Статтями 33, 34 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до частини 1 статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги щодо визнання кредитного договору недійсним, Волинським обласним дочірнім підприємством ДАК "Хліб України" не доведені і до задоволення не підлягають.

15.02.2012 р. Публічним акціонерним товариством комерційний банк "ПриватБанк" в особі філії "Волинське головне регіональне управління" подано до суду першої інстанції заяву про застосування наслідків спливу позовної давності (а.с.141-142, т.1).

Колегія суддів щодо даної заяви зазначає, що встановивши відсутність порушеного права у особи, яка звернулася за захистом такого права, судам слід відмовляти у задоволенні позовних вимог саме з підстав відсутності порушеного права, а не через пропуск позивачем строку позовної давності, оскільки, за відсутності порушення суб'єктивного права чи інтересу або ж за відсутності самого суб'єктивного права - позовна давність застосовуватися не може (до такого висновку дійшов Вщий господарський суд у постановах у справі № 12/5007/141/11 від 30.10.2012 р., у справі № 5006/36/74пн/2012 від 07.11.2012р.).

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 103 ГПК України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу - без задоволення.

Апеляційний господарський суд залишає рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу - без задоволення, якщо рішення є законним та обґрунтованим.

Судова колегія прийшла до висновку, що судом першої інстанції щодо позовних вимог по зустрічному позову застосовано норми матеріального права, які не підлягали застосовуванню і не застосовано норми, які треба було застосувати, тобто норми законодавства чинного на час укладення кредитного договору.

Оскільки, помилка місцевого господарського суду у застосуванні норм матеріального права не вплинула на загальну правову оцінку обставин справи та на правильність судового висновку щодо вирішення спору по зустрічному позову, то у суду апеляційної інстанції немає підстав для скасування відповідного судового рішення. Водночас апеляційний господарський суд у мотивувальній частині своєї постанови зазначив власну правову кваліфікацію спірних відносин та правову оцінку обставин справи.

За таких обставин, підстав для скасування рішення не вбачається.

Апеляційна скарга до задоволення не підлягає.

Керуючись статтями 49, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Волинської області від 04.10.2012 р. у справі № 5004/887/12 залишити без змін, а апеляційну скаргу Волинського обласного дочірнього підприємства Державної акціонерної компанії "Хліб України" від 18.10.2012 р. - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку.

Головуюча суддя Л.М.Сініцина

Судді А.В.Гудак

А.Г.Гулова