Рішення № 27882919, 27.11.2012, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" листопада 2012 р.Справа № 5023/3537/12

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Шатернікова М.І.

при секретарі судового засідання Полякова М.О.

розглянувши справу

за позовом Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк", м. Харків до 1. Приватного підприємства "Імпульс-В", с. Комунар; 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Гранд Альянс плюс", м. Київ; 3. Іноземне підприємство "Делекспо-груп", м. Кременчук; 3-і особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: 1. Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2, м. Київ; 2. КП "Харківське міське бюро технічної інвентаризації", м. Харків; 3.Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3, м. Київ прозастосування наслідків недійсності нікчемного прававочину та скасування державної реєстрації прав

за участю представників сторін:

позивача - Брагіна А.А., дов. від 03.01.2012 року

першого відповідача - не з'явився

другого відповідача - не з'явився

третього відповідача - Барташевич А.С., дов. від 10.10.2012 року

першої 3-ї особи - не з'явився

другої 3-ї особи - не з'явився

третьої 3-ї особи - не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ПАТ "УкрСиббанк", звернувся до господарського суду з позовом, в якому просить суд застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину до договору купівлі-продажу нежитлових будівель від 19.03.2011 року, укладеного між ПП "Імпульс-В" та ТОВ "Гранд Альянс плюс", посвідченого 19.03.2011 р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2, зареєстрованого в реєстрі за № 229, поновивши право власності на нерухомість, яка є предметом цього договору, за Приватним підприємством "Імпульс-В"; скасувати в державному реєстрі прав на нерухоме майно запис про реєстрацію власності за ТОВ "Гранд Альянс плюс" на спірну нерухомість та поновити в державному реєстрі прав на нерухоме майно запис про реєстрацію власності за Приватним підприємством "Імпульс-В". Крім того, просить стягнути з Приватного підприємства "Імпульс-В" судові витрати у розмірі 1073,00 грн.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 08.08.2012 р. за вищевказаним позовом було порушено провадження у справі № 5023/3537/12 та розгляд справи призначено на 29.08.2012р. об 11:00 год.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 29.08.2012 р. розгляд справи № 5023/3537/12 було відкладено на 02.10.2012р. о 12:30 год. Крім того, цією ухвалою до участі у справі у якості 3-х осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів було залучено Іноземне підприємство "Делекспо-груп" (код ЄДРПОУ 36865067) та приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3, оскільки рішення по даній справі може вплинути на права та обов'язки зазначених осіб.

02 жовтня 2012 року до канцелярії суду від позивача надійшли уточнення до заяви про забезпечення позову, які досліджені судом, прийняті до розгляду та залучені до матеріалів справи.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 02.10.2012 р. розгляд справи № 5023/3537/12 було відкладено на 16.10.2012р. о 09:30 год. Цією ж ухвалою було задоволено клопотання представника позивача та продовжено строк розгляду даної справи в порядку ч. 3 ст. 69 ГПК України до 21 жовтня 2012 року.

16 жовтня 2012 року від позивача до суду надійшло клопотання (вх. 16838) про здійснення фіксування судового процесу при розгляді справи № 5023/3537/12 за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Запис розгляду судової справи № 5023/3537/12, враховуючи заяву позивача, здійснювався на диск CD-R, серійний номер сіс х-07702 за допомогою технічних засобів, а саме: програмно-апаратного комплексу "Діловодство суду".

Представник позивача 22.10.2012 р. до початку судового засідання, пояснив що не наполягає на здійсненні фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, про що було письмово зазначено у клопотанні (вх. 16838 від 16.10.2012 року) залученому до матеріалів справи (том ІІ, а.с. 13).

Представник Іноземного підприємства "Делекспо-груп" також не наполягав на здійсненні фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Дана заява не суперечить чинному законодавству, інтересам сторін, тому була прийнята судом та задоволена, у зв'язку з чим, фіксування судових засідань здійснюється за допомогою ведення протоколу у паперовій формі.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 16.10.2012 р. розгляд справи № 5023/3537/12, у зв'язку з клопотанням представника позивача, було відкладено на 22.10.2012р. о 10:00 год.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 22.10.2012 р. було задоволено клопотання представника Іноземного підприємства "Делекспо-груп" та залучено Іноземне підприємство "Делекспо-груп" до участі у справі № 5023/3537/12 у якості третього відповідача з відповідними процесуальними правами та обов'язками Іноземне підприємство "Делекспо-груп", із одночасним виключенням цього підприємства із складу 3-х осіб по даній справі; задоволено клопотання представника позивача про відкладення розгляду справи, у зв'язку з чим розгляд справи № 5023/3537/12 було відкладено на 06.11.2012р. об 11:30 год.

У судовому засіданні 06 листопада 2012 року було задоволено клопотання представника позивача про відкладення розгляду справи, у зв'язку з чим розгляд справи № 5023/3537/12 було відкладено на 27.11.2012 р. о 12:30 про що було винесено відповідну ухвалу господарського суду Харківської області від 06.11.2012 р.

27 листопада 2012 року (вх. № 19848) на адресу господарського суду Харківської області від представника позивача - ПАТ "УкрСиббанк" надійшло клопотання про призначення колегіального розгляду справи № 5023/3537/12.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 27.11.2012 р. у задоволенні клопотання про призначення колегіального розгляду справи № 5023/3537/12 було відмовлено.

Позивачем разом з позовною заявою надано заяву про забезпечення позову, в якій з урахуванням уточнення заяви заявник просить суд з метою забезпечення позову накласти арешт на майно, а саме на нежитлові будівлі, розташовані по віл. Ганни, № 13 в м. Харкові, а також заборони Приватному підприємству "Імпульс-В" та Товариству з обмеженою відповідальністю "Гранд Альянс плюс" та іншим особам вчиняти дії, направлені на відчуження нерухомого майна, розташованого по вул. Ганни № 13 в м. Харкові та шляхом заборони Комунальному підприємству "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" видавати витяги з реєстру прав власності на нерухоме майно, розташоване по вул. Ганни № 13 в м. Харкові з метою укладення будь-яких договорів щодо відчуження вказаного нерухомого майна.

Відповідно до ст. 66 Господарського процесуального кодексу України, за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи суд має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Згідно ст. 67 Господарського процесуального кодексу України, позов забезпечується, зокрема, накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві, забороною відповідачеві вчиняти певні дії, що стосуються предмету спору.

Суд, розглянувши заяву позивача про забезпечення позову, відхиляє її, оскільки, умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

У постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 16 "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" зазначено, що достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Позивачем не було доведено суду, що невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду, у зв'язку з чим суд відмовляє в задоволенні заяви про забезпечення позову.

У судовому засіданні 27.11.2012 р. представником позивача заявлене клопотання (вх. 19854) про витребування доказів, в якому заявник просить суд витребувати у відповідачів ПП "Імпульс", ТОВ "Гранд Альянс Плюс" , ІП "Делексо-Групп" докази виконання вказаними особами обов'язків щодо здійснення розрахунків за договорами купівлі-продажу нерухомості, що є предметом розгляду по справі у вигляді виписок за банківськими рахунками вказаних осіб.

Суд, розглянувши зазначене клопотання, не вбачає підстав для його задоволення, оскільки відповідно до положень статті 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово. Жодних доказів на підтвердження своєї позиції представник відповідача не надав.

Відповідно до положень статті 38 Господарського процесуального кодексу України, сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів. У клопотанні повинно бути зазначено: 1) який доказ витребовується; 2) обставини, що перешкоджають його наданню; 3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має підприємство чи організація; 4) обставини, які може підтвердити цей доказ.

У заявленому клопотанні жодним чином не обґрунтовано необхідність надання вищезазначених документів та не наведені обставини, які може підтвердити цей доказ, а також не надано підтвердження того, що позивачу відмовлено в отриманні доказу, або відсутності відповіді на запит про отримання доказу, у зв'язку з чим у суду відсутні правові підстави для задоволення клопотання позивача про витребування доказів, тому суд дійшов висновку щодо відмови у його задоволенні.

Також, позивачем заявлене клопотання, надане до канцелярії суду за вх. 19847, про залучення до участі у справі ТОВ "АВТО-ТЕХ-КОМПЛЕКТ" та ТОВ "АВТОМАЗСЕРВІС", оскільки рішення по справі № 5023/3537/12 може вплинути на їх права власника на вказану нерухомість.

Відповідно до ч.1 статті 24 ГПК України, господарський суд за наявності достатніх підстав має право до прийняття рішення залучити за клопотанням сторони або за своєю ініціативою до участі у справі іншого відповідача.

Відповідно до п. 1.3 Постанови Пленуму ВГСУ № 18 від 26.12.2011р. господарський суд за клопотанням сторони або за своєю ініціативою має право до прийняття рішення залучити до участі у справі іншого відповідача, якщо у спірних правовідносинах він виступає або може виступати як зобов'язана сторона.

Суд, розглянувши клопотання позивача про залучення інших відповідачів, враховуючи відсутність доказів того, що зазначені особи виступають або можуть виступати як зобов'язані сторони у спірних правовідносинах, не знаходить правових підстав для його задоволення.

Крім того, позивачем заявлене клопотання про відкладення розгляду справи з метою надання позивачем до матеріалів справи додаткових доказів, а саме відповіді правоохоронних органів на заяву про скоєння злочину, що була подана банком до 18.09.2012 року до Департаменту державної служби боротьби з економічною злочинністю України.

Суд розглянувши матеріали справи та клопотання представника позивача про відкладення розгляду справи, вважає клопотання необґрунтованим і відхиляє його, оскільки ст. 33 ГПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, проте до наданого клопотання не додано жодного доказу на підтвердження необхідності наданні відповідних доказів та неможливості розгляду справи без цих документів. Крім того, суд приймає до уваги, що судом сторонам були створені належні умови для надання усіх необхідних доказів, надано достатньо часу для підготовки до судового засідання, та неодноразово розгляд справи відкладався, крім іншого, з метою надання додаткових доказів по справі, тобто позивачу був наданий час для реалізації свого права, але він своїм правом не скористався. З урахуванням викладеного, суд відмовляє в задоволенні клопотання представника позивача про відкладення розгляду справи.

Представник позивача у судовому засіданні підтримував позовні вимоги та просив суд задовольнити їх у повному обсязі з підстав викладених у позовній заяві та додатково наданих поясненнях.

Перший та другий відповідачі у судове засідання своїх повноважних представників не направили, про час та місце судового засідання були повідомлені належним чином за адресами зазначеними у позовній заяві.

Представник третього відповідача проти позовних вимог заперечував та просили суд відмовити в позові у повному обсязі, з підстав зазначених у відзиві на позовну заяву.

Треті особи правом на участь у судовому засіданні своїх повноважних представників не скористались, про час та місце судового засідання були повідомлені за адресами зазначеними у позовній заяві.

Судом виконано процесуальний обов'язок щодо повідомлення учасників процесу про дату, час та місце розгляду справи відповідно до вимог пункту 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Вищого господарського суду України від 10.12.2002 р. № 75 (з подальшими змінами), а тому суд вважає можливим розглядати справу за наявними в ній матеріалами, як це передбачено статтею 75 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи те, що норми ст. 38 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п.4 ч.3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розгляд справи за наявними у справі і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

31.08.2007 року між AT «УкрСиббанк» (назву змінено з Акціонерного комерційного інноваційного банку «УкрСиббанк» на Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» у відповідності до вимог Закону України «Про акціонерні товариства») та Корпорацією «АІС» (назва була змінена на Корпорація «Співдружність КОМП») було укладено договір іпотеки нерухомого майна, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_6, зареєстрований в реєстрі за № 5087, відповідно до умов якого іпотекодавецем було передано в іпотеку банку нерухомість, розташовану в АДРЕСА_1, а саме: нежитлову будівлю літ. "А-2" загальною площею 1863,0 кв.м., нежитлову будівлю літ. "Б-3" загальною площею 884,7 кв.м., нежитлову будівлю літ. "Г-2" загальною площею 577,7 кв.м., нежитлову будівлю літ. "Е-2" загальною площею 557,6 кв.м., нежитлову будівлю літ. "Ж-2" загальною площею 1007,0 кв.м., нежитлову будівлю літ. "З-2" загальною площею 1420,9 кв.м., нежитлову будівлю літ. "И-1" загальною площею 1205,7 кв.м., нежитлову будівлю літ. "В-1" загальною площею 787,4 кв.м., нежитлову будівлю літ. "К-2" загальною площею 372,8 кв.м., нежитлову будівлю літ. "Л-1" загальною площею 88,2 кв.м., нежитлову будівлю літ. "М-1" загальною площею 584,0 кв.м., нежитлову будівлю літ. "О-1" загальною площею 111,1 кв.м.

Вказана нерухомість була передана в іпотеку з метою забезпечення виконання зобов'язань третіх осіб перед Позивачем, зокрема:

- ТОВ «Автосервіс-Т» за кредитним договором про надання мультивалютної кредитної лінії № 11150697000 від 03.05.2007 року, кінцевий строк повернення кредиту 30.04.2009 року;

- ТОВ «Авто-Холдінг» за кредитним договором про надання мультивалютної кредитної лінії № 11150611000 від 03.05.2007 року, кінцевий строк повернення кредиту 30.04.2009 року;

- ТОВ «Інтер-Авто» за кредитним договором про надання мультивалютної кредитної лінії № 11150701000 від 03.05.2007 року, кінцевий строк повернення кредиту 30.04.2009 року;

- ТОВ «Кременчуцький автоскладальний завод» за кредитним договором про надання мультивалютної кредитної лінії № 11150751000 від 03.05.2007 року, кінцевий строк повернення кредиту 30.04.2009 року.

29 вересня 2008 року між АТ "УкрСиббанк" та ПП "Імпульс-В" було укладено додаткову угоду до договору іпотеки про заміну іпотекодавця за договором іпотеки, на підставі ст. 23 ЗУ "Про іпотеку" та враховуючи той факт, що право власності на нерухомість, що складає предмет іпотеки, перейшло від Корпорації «АІС» до ПП «Імпільс-В» на підставі договору купівлі-продажу від 28.07.2008 року, посвідчено приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_7, зареєстрованого в реєстрі за № 1619.

19.03.2011 між Приватним підприємством "Імпульс-В" та Товариством з обмеженою відповідальністю «ГРАНД АЛЬЯНС ПЛЮС» був укладений договір купівлі-продажу, посвідчений 19.03.2011 р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2, зареєстрований в реєстрі за № 229, на підставі якого право власності на нежитлову будівлю розташовану за адресою: АДРЕСА_1 перейшло до ТОВ «ГРАНД АЛЬЯНС ПЛЮС» .

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що набувач нерухомості - другий відповідач - також здійснив відчуження цієї нерухомості, а саме: 23.09.2011 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ГРАНД АЛЬЯНС ПЛЮС» (другий відповідач) та Іноземним підприємству «ДЕЛЕКСПО-ГРУП» (третім відповідачем) було укладено договір купівлі-продажу, внаслідок якого нерухомість, що є предметом іпотеки, була відчужена Іноземному підприємству «ДЕЛЕКСПО-ГРУП», договір був посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3, реєстровий № 644.

Такі дії щодо відчуження нерухомого майна наданого в іпотеку без згоди іпотекодержателя порушують права позивача і стали підставою для звернення до господарського суду Харківської області з відповідним позовом .

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 1 Господарського кодексу України (надалі - ГК України), підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених ГПК України заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

На підставі ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків виникають з договорів та інші правочини. Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать ст. 174 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

У відповідності до п. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Також у відповідності до п. 1 ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Суд зазначає, що у відповідності до ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

У відповідності до п. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 179 ГК України встановлено, що майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і не господарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями. Виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбачених законодавством України.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як вбачається з матеріалів справи, сторони при укладанні спірного договору дійшли згоди з усіх істотних умов, позивач і відповідачі як юридичні особи мають цивільну право - та дієздатність, матеріали справи не містять доказів на підтвердження обставин, з якими закон пов'язує недійсність правочинів, зокрема: невідповідності змісту правочину вимогам ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; відсутності право- дієздатності сторін правочину; відсутності свободи волевиявлення учасників правочину та невідповідності волевиявлення їх внутрішній волі; не спрямованості правочину на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Разом з тим, надані до суду сторонами документи свідчать про те, що спірний договір був підписаний сторонами за вільним волевиявленням учасників договору у відповідності до ст. 627 ЦК України, із досягненням згоди щодо всіх істотних умов.

Відповідно до п. 1.4. договору купівлі-продажу № 1575 від 17.07.2010 Продавець (Приватне підприємство «Імпульс-В») стверджував, що на момент укладання цього договору нежитлова будівля, яка є предметом цього договору, не перебуває у спорі, під арештом чи забороною, щодо неї не укладено будь-яких договорів з відчуження чи щодо користування з іншими особами, треті особи не мають прав на приміщення виставкового торгово-сервісного центру, а також будь-яких інших обтяжень та обмежень у праві розпорядження немає.

Відсутність податкових застав підтверджується витягом, наданим з Державного реєстру обтяжень рухомого майна від 19 березня 2011 року. Відсутність заборони відчуження (арешту) нерухомого майна, що відчужується за цим Договором підтверджується витягом, виданим з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомою майна від 19 березня 2011 року.

Згідно із пунктом 47 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, яка затверджена наказом Міністерства юстиції України від 03.03.2004 p. N 20/5 і зареєстрована в Міністерстві юстиції України 03.03.2004 р. за N 283/8882, договори про відчуження майна посвідчуються нотаріусом після перевірки відсутності заборони на відчуження або арешту за даними Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна.

Дії приватного нотаріуса щодо нотаріального посвідчення спірного договору купівлі-продажу майна від 19.03.2011 у встановленому чинним законодавством порядку не оскаржувалися, а тому відсутні підстави вважати цей договір укладеним з порушенням вимог Закону України «Про іпотеку» та статті 55 Закону України «Про нотаріат».

Надані позивачем доводи та надані докази жодним чином не можуть засвідчувати факт нікчемністі спірного договору, а передусім є такими, що в розумінні положень ст.ст. 203, 215 ЦК України можуть бути підставою для визнання спірних договорів недійсними з інших підстав та мотивів, наявність яких позивачем в межах даної справи не доведена.

Згідно зі ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Суд зазначає, що правочин - це правомірна, тобто не заборонена законом, вольова дія суб'єкта цивільних правовідносин, що спрямована на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків. Правомірність є конститутивною ознакою правочину як юридичного факту. Презумпція правомірності правочину закріплена у ст. 204 ЦК України та може бути спростована насамперед нормою закону, яка містить відповідну заборону. У випадках, прямо не передбачених у законодавстві, презумпція правомірності правочину може бути спростована судом.

При цьому, щоб правочин мав належну юридичну силу, він повинен задовольняти низці умов. Останні називаються умовами дійсності правочинів. До них належать умови: а) про форму; б) про сторони; в) про зміст правочину; г) про відповідність внутрішньої волі волевиявленню сторін. Ці умови різнобічні і залежать в більшості випадків від характеру правочину.

Поряд з цим існує і низка загальних вимог, яким повинен відповідати будь-який правочин. До них належать такі вимоги.

Зміст правочину не повинен суперечити цивільному законодавству та моральним принципам суспільства. Фізичні та юридичні особи, повинні враховувати межі дозволеності правочинів та призначення їх у суспільстві, дотримуватись вимог цивільного законодавства.

Наявність правочину свідчить про те, що обидва учасники бажали укласти правочин і що зовнішній вираз волі відповідає внутрішньому. Це означає, що необхідна єдність внутрішньої волі і волевиявлення, тому у випадку, коли в правочині воля відсутня (мало місце насильство, особа перебувала під впливом погрози, обману і т. ін.)

При укладенні правочину обов'язкове дотримання передбаченої законом форми (простої або нотаріальної), якщо порушення цієї форми тягне за собою відповідно до закону визнання правочину недійсним.

Правочин має бути реально спрямований на виникнення обумовлених ним правових наслідків, тобто необхідною умовою є єдність волі і волевиявлення. Волевиявлення, здійснене без мети вчинення правочину, а лише для виду або для прикриття собою іншого правочину впливає на дійсність правочину.

В свою чергу, ЦК України здійснює поділ недійсних правочинів на (а) нікчемні та (б) оспорюванні правочини. Критерієм такого поділу служить порядок визначення їх недійсності: апріорі або в судовому порядку.

Сьогодні закон прямо визнає нікчемними такі правочини або їх частини: правочини, що обмежують можливість фізичної особи мати не заборонені законом цивільні права та обов'язки, тобто правоздатність фізичної особи (ч. 1 ст. 27 ЦК України); правочини, що спрямовані на відмову від права чи на обмеження права учасників повного товариства ознайомлюватися з усією документацією щодо ведення справ таких товариств (ч. 3 ст. 121 ЦК України); правочини щодо відмови від права на вихід із повного товариства (ч. 2 ст. 126 ЦК України); правочини, вчинені з порушенням вимоги про їх нотаріальне посвідчення (ч. 1 ст. 219 ЦК України); правочини, що вчинені малолітніми за межами їх часткової дієздатності (ч. 2 ст. 221 ЦК України); правочини, вчинені без згоди органу опіки та піклування, якщо така згода відповідно до ст. 71 ЦК України є необхідною (ст. 224 ЦК України); правочини, що вчинені недієздатною особою (ч. 1 ст.226 ЦК України); правочини, що порушують публічний порядок (ст. 228 ЦК України); довіреності, в яких не зазначена дата їх видачі (ч. 3 ст. 247 ЦК України); умови публічних договорів, що не відповідають вимогам, які встановлені ч. 2 ст. 633 ЦК України; договір дарування майнового права та договір дарування із зобов'язанням передати дарунок у майбутньому, якщо при їх укладенні порушено вимогу закону про їх письмову форму (ч. 3 ст.719 ЦК України); доручення (у главі 17 Цивільного кодексу використовується термін "довіреність") на укладення договору дарування, в якому не встановлено імені обдарованого (ч. 4 ст. 720 ЦК України); умова договору, відповідно до якої платник безстрокової ренти не може відмовитися від договору ренти (ч. 1 ст. 739 ЦК України); умови договорів найму про звільнення наймодавця від відповідальності за шкоду, завдану внаслідок особливих властивостей чи недоліків речі, про наявність яких наймач не був попереджений наймодавцем і про які він не знав і не міг знати (ч. 2 ст. 780 ЦК України); умови договору прокату, які погіршують становище наймача порівняно з тим, що закріплене в типових умовах договору, які може встановлювати наймодавець (ч. 2 ст. 787 ЦК України); умови договорів побутового підряду, що позбавляють замовника права, зазначеного в ч. 2 ст. 867 ЦК України; умови договорів, що обмежують права споживача-фізичної особи порівняно з правами, встановленими ЦК України і законодавством про захист прав споживачів (ч.1 ст. 21 Закону України "Про захист прав споживачів"); кредитні договори і договори банківського вкладу, які вчинені з порушенням вимоги закону про обов'язковість їх письмової форми (ст. 1055, 1059 ЦК України); умови договорів про відмову вкладника від права розпорядження грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку (ст. 1060 ЦК України); договори щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності у разі недодержання письмової форми договору (ч. 2 ст. 1107 ЦК України); умови ліцензійних договорів, які суперечать положенням Цивільного кодексу (ч. 9 ст. 1109 ЦК України) або які погіршують становище творця об'єкта права інтелектуальної власності порівняно з законом або типовим договором (ч. 2 ст. 1111 ЦК України), умови договорів про створення на замовлення і подальше використання об'єкта права інтелектуальної власності, що обмежують права творця такого об'єкта (ч. 4 ст. 1112 ЦК України), умови договорів про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності, що погіршують становище творця відповідного об'єкта або його спадкоємців порівняно із становищем, передбаченим Цивільним кодексом або законами, чи обмежують право творця на створення інших об'єктів (ч. 3 ст. 1113 ЦК України; ч. 5, 7 ст. 33 Закону України "Про авторське право та суміжні права"); умови договорів комерційної концесії, відповідно до яких правоволоділець має право визначати ціну товару (робіт, послуг), передбаченого договором, або встановлювати верхню чи нижню межу цієї ціни (ч. 2 ст. 1122 ЦК України).

Оспорюваний правочин - це правочин, який на момент вчинення породжує притаманні дійсному правочину правові наслідки, але ці наслідки носять нестійкий характер, отже на вимогу заінтересованих осіб такий правочин може бути визнаний судом недійсним на підставах, встановлених законом.

До оспорюваних правочинів ЦК України відносить правочини вчинені: неповнолітньою особою за межами її цивільної дієздатності (ст. 222 ЦК України); фізичною особою, цивільна дієздатність якої обмежена, за межами її цивільної дієздатності (ст. 223 ЦК України); дієздатною фізичною особою, яка у момент його вчинення не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (ст. 225 ЦК України); юридичною особою, без відповідного дозволу (ліцензії) (ст. 227 ЦК України); під впливом помилки (ст. 229 ЦК України); під впливом обману (230 ЦК України); під впливом насильства (ст. 231 ЦК України); у результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною (ст. 232 ЦК України); під впливом тяжкої обставини (ст. 233 ЦК України); правочин щодо відчуження іпотекодавцем переданого в іпотеку майна або його передачі в наступну іпотеку, спільну діяльність, лізинг, оренду чи користування без згоди іпотекодержателя (ст. 12 Закону України «Про іпотеку»).

Оспорюваний правочин тягне цивільно-правові наслідки, але він може бути за позовом одного із учасників правочину чи іншої заінтересованої особи (особи, права якої порушені таким правочином) визнаний недійсним на підставах, що передбачені законом. Позов про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути пред'явлено в межах строку позовної давності. Якщо в межах цього строку позов не пред'явлено, і підстав для поновлення строку позовної давності немає, правочин не може бути визнано недійсним. Оспорюваний правочин за таких умов набуває всіх ознак дійсного. Він має виконуватись, якщо він ще не виконаний. А передане та одержане за таким правочином не може бути повернено, хоч би і не закінчився строк позовної давності для пред'явлення вимоги про повернення отриманого за оспорюваним правочином.

Крім того, нікчемні та оспорювані правочини розрізняються: (а) ступенем важливості дефектів у складі правочину; (б) характером прав та інтересів, які порушено у зв'язку з укладенням правочину; (в) судовим порядком встановлення недійсності правочину й незалежністю встановлення недійсності правочину від судового рішення; (г) строками позовної давності, які встановлені для звернення до суду з приводу визнання правочину недійсним. В свою чергу, Закон містить вичерпний перелік нікчемних правочинів.

Потрібно мати на увазі, що з огляду на ч. 2 ст. 215 ЦК підстави недійсності правочину, встановлені нормами ЦК та інших законодавчих актів, повинні мати імперативний характер.

При розгляді позовів про встановлення нікчемності правочину з посиланням на ст. 203 ЦК необхідно враховувати, що ця стаття передбачає загальну підставу для визнання нікчемності правочину і застосовується лише в тому випадку, якщо в ЦК немає спеціальної підстави (норми) для цього.

Така позиція суду підтверджується і змістом Постанов Вищого господарського суду України по справах № 5020-797/2011 від 10 січня 2012 року, № 4/363 від 11 січня 2012 року, "11" січня 2012 № 5023/2062/11 від 11 січня 2012 року та ін., де зазначено наступне.

Згідно ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 7 ст. 179 ГК України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до ст. 638 ЦК України та ст. 180 ГК України договір вважається укладеним, якщо між сторонами досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов (предмету, визначених законом необхідних умов для договорів даного виду та визначених за заявою сторін умов).

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч.1 ст. 628 ЦК України).

Статтею 256 ГК України визначено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому. Предметом договору купівлі-продажу можуть бути майнові права.

Стаття 627 ЦК України передбачає, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 215 ЦК України, у якій визначено підстави, за наявності яких правочин визнається недійсним, підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частиною другою статті 203 ЦК України встановлено, що особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Згідно ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його сторонами. Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

В силу ст.ст. 626, 628, 627 ЦК України, зміст правочину становить визначену на розсуд сторін правочину і погоджену ними домовленість, спрямовану на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента, визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Приписи постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику про визнання угод недійсними" передбачають, що угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом; в кожній справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.

Вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (абз. 3 п. 1 роз'яснень Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними").

Отже, з наведених норм випливає, що для визнання недійсним у судовому порядку правочину (господарського зобов'язання) необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію.

Відповідно до ч. 3 ст. 180 ГК України, при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Ціна (тариф) є формою грошового визначення вартості продукції (робіт, послуг), яку реалізують суб'єкти господарювання. Ціна є істотною умовою господарського договору (ст. 189 ГК України).

Згідно з п. 8 ст. 181 ГК України у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся).

Таким чином, виходячи з вищевикладеного слід наголосити на наступному.

По-перше. Виходячи зі змісту позовної заяви та доданих доказів суд зазначає, що спір виникає саме з договірних відносин яким у відповідній частині є характерними ознаки акцесорних зобов'язань і Позивачем самостійно визначено нікчемність правочину відносно якого виник спір, що не відповідає приписам ЦК України та спеціального законодавства внаслідок відсутності відповідного права у першого.

По-друге. Вимога позивача про скасування та поновлення запису про реєстрацію права власності на нежитлову будівлю не відповідає способам захисту права цивільного передбаченого ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України, а тому не може бути задоволена. Це знаходить своє підтвердження і у п. 6 Постанови пленуму Верховного суду України від 24.10.2008 N 13 де зазначено про неможливість застосування таких способів захисту прав та законних інтересів осіб, не передбачених чинним законодавством, зокрема статтею 16 ЦК та статтею 20 ГК, та не випливають із положень законодавства. У даному спорі іншого способу захисту права передбачено також не було.

По-третє. Закон України «Про іпотеку» у ст. 12 визначає правочин щодо відчуження іпотекодавцем переданого в іпотеку майна або його передачі в наступну іпотеку, спільну діяльність, лізинг, оренду чи користування без згоди іпотекодержателя як недійсний. Останнє повністю відповідає класифікації ЦК України щодо недійсних правочинів які в свою чергу поділяються на оспорювані та нікчемні, про що було наголошено раніше.

По-четверте, судом при дослідженні матеріалів справи встановлено, що Позивач, виходячи зі змісту п. 3 прохальної частини позову звертається до суду в інтересах першого відповідача. Така дія є неприпустимою, внаслідок відсутності відносин представництва між позивачем та першим відповідачем.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ч. 1 ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно постанови Пленуму Верховного суду України "Про судове рішення" від 29.12.76 № 11 із змінами, внесеними постановами Пленуму від 24.04.81 № 4, від 25.12.92 № 13, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи з загальних засад і змісту законодавства України. Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, а також оцінку всіх доказів. Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд має це обґрунтувати. Мотивувальна частина рішення повинна мати також посилання на закон та інші нормативні акти матеріального права, на підставі яких визначено права і обов'язки сторін у спірних правовідносинах.

Статтею 129 Конституції України зазначено, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкорюються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією з основних засад судочинства.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позивачем по справі, не надано належних та допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог, тому, суд вважає вимогу позивача не обґрунтованою, не доведеною матеріалами справи та такою, що не підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 44 та ст. 49 ГПК України, у разі відмови в задоволені позовних вимог, витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 11, 203, 207, 215, 267, 626, 627, 629, 655 ЦК України, ст.ст. 1, 173, 174, 179, 193, ГК України, статтями 1, 33, 34, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

В позові відмовити повністю.

Повне рішення складено 03.12.2012 р.

Суддя Шатерніков М.І.