Рішення № 27881949, 27.11.2012, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

27.11.12 р. Справа № 5006/47/109пд/2012

Господарський суд Донецької області у складі: судді Фурсової С.М.,

при секретарі судового засідання Коржевій Г.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі господарського суду справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Карпатибудінвест» (86402, Донецька область, місто Єнакієве, вулиця Мальванова, будинок № 28; код ЄДРПОУ – 36404613)

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Об’єднана вантажно-транспортна компанія» (86406, Донецька область, місто Єнакієве, вулиця Марата, будинок № 1; код ЄДРПОУ – 32287238)

про визнання недійсним договору купівлі-продажу № 10/07-2009 від 10.06.2009

за участю представників сторін:

від позивача: не з’явився

від відповідача: не з’явився

С У Т Ь С П О Р У :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Карпатибудінвест» звернулося до господа?рського суду Донецької облас?ті з позовом, в якому просить визнати недійсним договір купівлі-продажу № 10/07-2009 від 10 червня 2009 року, укладений між товариством з обмеж?еною відповідальністю «Карпатибудінвест» та товариств?ом з обмеженою відповідальністю «Об’єднана вантажно-транспортна компанія».

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач надав суду копію договору купівлі-продажу № 10/07-2009 від 10 червня 2009 року та статутних документів підприємства, та нормативно обґрунтовує свої вимоги статтями 203, 215, 658 Цивільного кодексу України.

Разом з тим, позивач зазначає, що 10 червня 2009 року між товариством з обмеж?еною відповідальністю «Карпатибудінвест» та товариств?ом з обмеженою відповідальністю «Об’єднана вантажно-транспортна компанія» був укладений консенсуальний договір купівлі-продажу № 10/07-2009.

Станом на поточне число, операція купівлі-продажу шламу вугільного А по договору № 10/07-2009 у бухгалтерському обліку позивача є такою, що не проведена, у зв’язку з відсутністю ряду документів. Беручи до уваги, що між сторонами договору відбулась дія схожа на правочин, але за своєю суттю не відповідає його характеристикам, позивач вважає подальше відображення такої операції в бухгалтерському обліку недоцільним, а укладений договір купівлі-продажу № 10/07-2009 недійсним.

На думку позивача, відповідач вже на початковій стадії укладання спірного договору, невмисно увів його в оману щодо обставин, які мають істотне значення для правочину такого роду – відсутність права власності на шлам вугільний, а тому, відповідно до приписів статті 230 Цивільного кодексу України, такий правочин визнається недійсним.

Позивач вважає, що з боку відповідача, поряд з фактом сумнівності права власності на шлам вугільний, має місце й факт відсутності волевиявлення спрямованого на реальне настання правових наслідків, що обумовлені договором купівлі-продажу.

Оскільки, з моменту укладання договору купівлі-продажу № 10/07-2009, пройшло більше трьох років, і протягом цього періоду жодна із сторін не заявила про свої права чи обов’язки, які випливають з даних правовідносин, то подальші договірні зобов’язання при наявності вищенаведених обставин будуть суперечити вимогам діючого законодавства України.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 15 жовтня 2012 року позовна заява прийнята до розгляду, порушено провадження у справі та її призначено до розгляду у судовому засіданні на 23 жовтня 2012 року.

Розгляд справи відкладався за правилами статті 77 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України).

Ухвалою господарського суду Донецької області від 23 жовтня 2012 року розгляд справи відкладено до 15 листопада 2012 року у зв’язку з неявкою представника відповідача та невиконанням останнім вимог ухвали суду від 15 жовтня 2012 року.

15 листопада 2012 року, до початку судового засідання через канцелярію суду надійшло клопотання, в якому відповідач просить долучити до матеріалів справи постанову господарського суду Донецької області від 25 липня 2012 року у справі № 42/78Б, відповідно до якої товариство з обмеженою відповідальністю «Об’єднана вантажно-транспортна компанія» визнано банкрутом внаслідок його фінансової неспроможності та відкрито ліквідаційну процедуру.

Вказане клопотання прийнято судом до уваги та копію постанови долучено до матеріалів справи.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 15 листопада 2012 року розгляд справи відкладено до 27 листопада 2012 року у зв’язку із запропонуванням відповідачу надати суду відзив на позовну заяву.

Позивач явку уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив, про час і місце розгляду справи був повідомлений своєчасно та належним чином, заяв про відкладення розгляду справи або розгляд справи без участі його представника суду не надав.

Відповідач не скористався правом, наданим йому статтею 59 ГПК України, і не надав господарському суду відзив на позовну заяву та документи, що підтверджують заперечення проти позову. Про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся своєчасно та належним чином за адресою місцезнаходження, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, заяв про відкладення розгляду справи або розгляд справи без участі його представника суду не надано.

Відповідно до пункту 3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», у випадку нез’явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу – підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв’язку з відсутністю його представника (з причин, пов’язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т.п.).

На підставі статті 75 ГПК України суд розглядає справу за наявними у справі матеріалами.

Вивчивши та дослідивши матеріали справи, повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши надані суду докази в порядку статті 43 ГПК України, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, яки є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, господарський суд –

В С Т А Н О В И В :

Частиною першою статті 67 Господарського кодексу України (далі – ГК України) передбачено, що відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов’язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України (частина друга статті 67 ГК України).

Згідно зі статтями 11, 629 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), договір є однією з підстав виникнення зобов’язань та є обов’язковим для виконання сторонами.

Відповідно до пункту сьомого статті 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Так, 10 червня 2009 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Об’єднана вантажно-транспортна компанія» (далі – відповідач або постачальник) та товариством з обмеженою відповідальністю «Карпатибудінвест» (далі – позивач або покупець) було укладено договір купівлі-продажу № 10/07-2009 (далі – Договір), відповідно до умов якого постачальник на умовах передбачених Договором, зобов’язується поставити, а покупець прийняти та сплатити вугільний шлам А (далі – товар).

Пунктом 1.2 Договору передбачено, що ціна, кількість, об’єми поставки продукції зазначаються в рахунку-фактурі та видаткових накладних.

Умови поставки узгоджені сторонами у розділі 2 Договору.

Ціна однієї тонни товару з базовими характеристиками кількості (базова ціна) та кількість визначаються в рахунку-фактурі (видатковій накладній) (пункт 4.1 Договору).

Пунктом 8.5 Договору сторони узгодили, що Договір набирає чинності з моменту його підписання та діє до 31 грудня 2011 року.

По узгодженню сторін Договір може бути пролонговано відповідною додатковою угодою (пункт 8.8 Договору).

Під час розгляду даної позовної вимоги, господарський суд виходить з наступного.

Право на захист розглядається як суб’єктивне цивільне право, яке виникає у особи у разі порушення належних їй цивільних прав та інтересів, невизнання цього права або оспорювання цивільного права.

Відповідно до статті 2 ГПК України, господарський суд порушує справи за позовними заявами осіб, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав мають особи встановлені статтею 1 ГПК України.

Частиною другою статті 20 ГК України встановлено, що кожний суб’єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб’єктів захищаються, зокрема, шляхом: визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб’єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб’єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом. Вказана норма кореспондується статтею 16 ЦК України.

Загальні умови укладання господарських договорів передбачені статтею 179 ГК України, зокрема, майново-господарські зобов’язання, які виникають між суб’єктами господарювання або між суб’єктами господарювання і негосподарюючими суб’єктами – юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов’язаннями. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству; примірного договору, рекомендованого органом управління суб’єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст; типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови; договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб’єктів, коли ці суб’єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту. Суб’єкти господарювання, які забезпечують споживачів, зазначених у частині першій цієї статті, в тому числі, електроенергією, зобов’язані укладати договори з усіма споживачами їхньої продукції (послуг). Законодавством можуть бути передбачені обов’язкові умови таких договорів. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Загальний порядок укладання господарських договорів передбачений статтею 181 ГК України.

Згідно статті 180 ГК України, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Чинним законодавством чітко визначені підстави для визнання правочину недійсним.

При укладанні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати за своїм розсудом будь-які умови договору, що не суперечать чинному законодавству. Вільний вибір умов договору означає, що сторони на власний розсуд визначають зміст цього договору, формують конкретні умови тощо. Це відповідає загальним принципам господарювання, закріпленим у статті 6 ГК України: свобода підприємницької діяльності в межах, визначених законом; вільний рух капіталів, товарів і послуг на території України; заборона незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини.

Приписи постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» передбачають, що угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом; в кожній справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов’язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.

Отже, з наведених норм випливає, що для визнання недійсним у судовому порядку правочину (господарського зобов’язання) необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію.

За приписами статті 207 ГК України, господарське зобов’язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб’єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов’язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов’язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, що: виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобов’язану сторону певних обов’язків; допускають односторонню відмову від зобов’язання з боку виконавця або односторонню зміну виконавцем його умов; вимагають від одержувача товару (послуги) сплати непропорційно великого розміру санкцій у разі відмови його від договору і не встановлюють аналогічної санкції для виконавця. Виконання господарського зобов’язання, визнаного судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішенням суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення. У разі якщо за змістом зобов’язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов’язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.

Відповідно до статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою – третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Таким чином, недійсність правочину замовляється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб’єктивного складу; дефекти волі – невідповідність волі та волевиявлення.

Статтею 202 ЦК України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

На час вирішення спору судом, матеріали справи не містять доказів про листування між учасниками даного судового провадження стосовно договірних відношень на підставі спірного правочину.

Згідно статті 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Зі змісту позовних вимог вбачається, що позивач звернувся до господарського суду з позовом про визнання недійсним спірного правочину з мотивів вчинення його внаслідок введення в оману щодо обставин, які мають істотне значення.

Що стосується доводів позивача в частині навмисного введення його відповідачем в оману щодо обставин, які мають істотне значення господарський суд зазначає наступне.

Стаття 230 ЦК України передбачає, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.

Приписи абзацу другого частини першої статті 230 ЦК України визначають, що обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Обман може відбуватися як у вигляді активної поведінки або повідомлення про будь-які обставини, яких насправді немає (повідомлення недостовірних відомостей про предмет договору, надання підроблених документів про право власності на продавану річ, про право на вчинення такого правочину), так і у вигляді свідомого замовчування обставин, які можуть перешкодити укладанню правочину.

Частина перша статті 229 ЦК України визначає, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правому може бути визнаний судом недійсним.

Положеннями пунктів 19, 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» визначено, що відповідно до статей 229 – 233 Цивільного кодексу України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним.

Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.

Під обманом слід розуміти навмисне введення в оману однією стороною правочину іншої сторони з метою вчинення правочину. Обман – це певні винні, навмисні дії сторони, яка намагається запевнити іншу сторону про такі властивості й наслідки правочину, які насправді наступити не можуть.

Встановлення наявності умислу у недобросовісної сторони ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є неодмінною умовою кваліфікації недійсності правочину.

Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (статті 627 ЦК України).

За приписами частин 1, 3, 4 статті 213 ЦК України, зміст правочину може бути витлумачений стороною (сторонами). При тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів.

При тлумаченні правочину суд вважає за необхідне зазначити, що умови та вислови, які застосовуються в договорі, повинні тлумачитись у світлі всього договору, тобто як його невідокремлювана частка.

Частиною першою статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Стаття 638 ЦК України закріплює, що договір є укладеним якщо в належній формі дійшли згоди з усіх істотних умов договору. Суть цієї норми в тому, що сторони повинні зафіксувати ті умови, які вони вважають для себе сприятливими.

Відповідно до статті 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов’язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов’язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно статті 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Зі змісту статті 54 ГПК України вбачається, що позовна заява повинна містити виклад обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги з зазначенням доказів. До обставин, на яких позивач обґрунтовує свої вимоги, відносять обставини, які становлять предмет доказування у справі. Предмет доказування – це сукупність обставин, які необхідно встановити для правильного вирішення справи. У предмет доказування включаються факти матеріально-правового характеру, що є підставою вимог позивача та заперечень відповідача.

Частиною першою статті 181 ГК України передбачено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Укладання господарського договору – це зустрічні договірно-процедурні дії двох або більше суб’єктів господарського права щодо вироблення умов договору, які відповідають їх реальним намірам та економічним інтересам, і оформлення його як правового акта. Договір вважається укладеним, коли сторони досягли за усіма істотними умовами згоди і оформили її належним чином. Письмові угоди повинні бути підписані особами, які їх укла дають.

Господарським судом встановлено, що спірний договір складено згідно вимог Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, який підписано уповноваженими представниками юридичних осіб без жодних зауважень (розбіжностей) до нього, скріплено їх печатками. Умови, визначені в спірному договорі були визначені та погоджені сторонами, мають двосторонній зобов’язуючий характер, і не суперечать вимогам діючого законодавства та меті господарської діяльності позивача та відповідача. Вказаний договір містить предмет, ціну та строк дії (умови, що є обов’язковими згідно до статті 180 ГК України), та інші умови, жодна з яких не суперечить ані чинному законодавству, ані моральним засадам суспільства. Письмова угода договору, яка встановлена для договорів між юридичними особами, сторонами дотримана.

За таких підстав, сторони досягли згоди за всіма істотними умовами та договір вважається укладеним і набував обов’язкової сили для сторін. Причому договір укладений за умови збігу волевиявлень сторін, яке опосередковується поняттям згода. Зміст цивільно-правового договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Вимогами діючого законодавства України, зокрема статті 6 ЦК України, сторонам надано право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами.

Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов’язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

У абзаці 3 пункту 1 роз’яснень Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з визнанням угод недійсними» зазначено, що вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов’язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Крім того, суд звертає увагу сторін на той факт, що заявляючи позов про визнання недійсним Договору, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов’язує визнання правочину недійсним і настання відповідних наслідків.

Позивачем не надано доказів того, що спірний договір, був підписаний під впливом обману, або тяжкої обставини – якщо мали місце обман чи насильство, а тому, наявні у справі матеріали, не спростовує тієї обставини, що спірний договір був підписаний сторонами за вільним волевиявленням у відповідності до статті 627 ЦК України, із досягненням згоди щодо усіх його істотних умов.

Як вже зазначалось, відповідно пунктів 8.5, 8.8 Договору, спірний договір набрав чинності з моменту його підписання та діє до 31 грудня 2011 року. Сторони узгодили, що його пролонгація можлива лише за умовою укладення відповідної угоди.

Оскільки в матеріалах справи відсутні докази продовження строку дії спірного договору, суд приходить до висновку, що його строк дії закінчився 31 грудня 2011 року.

Наведене приводить суд до висновку, що на момент розгляду справи в суді дія осопрюваного договору купівлі-продажу закінчилась, строк дії спірного договору не продовжувався, а тому, визнання його недійсним на майбутнє позбавлено юридичних наслідків.

Позивач також зазначає, що з моменту укладання спірного договору пройшло більше трьох років, і протягом цього періоду жодна із сторін не заявила про свої права чи обов’язки, які випливають з даних правовідносин, у зв’язку з чим подальші договірні зобов’язання при наявності вищенаведених обставин будуть суперечити вимогам діючого законодавства України.

З цього приводу необхідно зазначити, що невиконання або неналежне виконання угоди не може бути підставою для визнання її недійсною і у такому разі сторона може вимагати її розірвання або застосування інших наслідків, передбачених договором або законом. При цьому, виконання чи невиконання сторонами зобов’язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визначення правочину недійсним.

Відповідно до пунктів 2-4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 4-2, 4-3, 33 ГПК України, основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободі в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За приписами статті 43 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є забезпечення кожному права на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією України і Законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. За змістом положень вказаних норм, право на пред’явлення позову до господарського суду наділені, зокрема, юридичні особи, а суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

Відповідно до пункту 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 «Про судове рішення», рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з’ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Проте, всупереч вищезгаданим конституційним положенням та вимогам процесуального законодавства позивачем не доведено наявності встановлених законом підстав для визнання спірного договору недійсним (зокрема, не доведено ані незаконності змісту правочину, ані дотримання форми, ані невідповідність волі та волевиявлення).

За таких обставин, суд дійшов висновку про безпідставність позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю «Карпатибудінвест», а тому позов задоволенню не підлягає.

Судові витрати покладаються на позивача відповідно до статті 49 ГПК України.

На підставі ст. 129 Конституції України, ст. ст. 6, 11, 16, 202, 203, 204, 213, 215, 229, 230, 626, 627, 628, 638, 629, 655 ЦК України, ст. ст. 6, 20, 67, 179, 180, 181, 207 ГК України, постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», керуючись ст. ст. 1, 2, 33, 34, 35, 43, 49, 75, 82, 84, 85 ГПК України, господарський суд –

В И Р I Ш И В :

У задоволенні позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю «Карпатибудінвест» про визнання недійсним договору купівлі-продажу № 10/07-2009 від 10 червня 2009 року, укладеного між товариством з обмеженою відповідальністю «Карпатибудінвест» та товариством з обмеженою відповідальністю «Об’єднана вантажно-транспортна компанія» – відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили через десять днів з дня складення та підписання повного його тексту та може бути оскаржене через господарський суд Донецької області до Донецького апеляційного господарського суду протягом десяти днів з дня складення та підписання повного тексту рішення.

У судовому засіданні 27.11.2012 проголошено та підписано вступну та резолютивну частину рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 03.12.2012.

Суддя Фурсова С.М.