Рішення № 27853027, 28.11.2012, Голосіївський районний суд міста Києва

Справа № 2601/17741/12

Провадження №: 2/2601/4783/12

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 листопада 2012 року Голосіївський районний суд м. Києва у складі головуючого судді Пасинок В.С.,

при секретарі Мушта І.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк»про визнання кредитного договору недійсним,-

в с т а н о в и в:

у вересні 2012 року позивач звернувся до суду з позовом до ПАТ «Укрсоцбанк»про визнання кредитного договору недійсним.

Свої вимоги обґрунтував тим, що 03 вересня 2008 року між ним та ПАТ «Укрсоцбанк»був укладений кредитний договір № 945/08-876В про надання йому на споживчі цілі кредитних коштів у розмірі 45 000,00 доларів США зі сплатою процентної ставки у розмірі 15,00 % річних з кінцевим терміном повернення заборгованості до 02 вересня 2023 року. Однак, вважає, що вказаний договір є таким, що суперечить вимогам ст. ст. 192, 203, 215, 227, 230, 533 ЦК України, положенням Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», оскільки банк не мав індивідуальної ліцензії на надання кредиту в іноземній валюті та використання іноземної валюти на території України. Крім того, зазначив, що вказаний кредитний договір містить умови, які є несправедливими, оскільки останні передбачають подвійні штрафні санкції, що є грубим, на його думку, порушенням ч. 3 ст. 13 ЦК України.

Представник позивача в ході розгляду справи підтримав позовні вимоги і обґрунтування позову в повному обсязі та просив суд позов задовольнити з обставин, викладених в позовній заяві.

Представник відповідача проти позовних вимог заперечив в повному обсязі та просив суд ухвалити по справі рішення про відмову у їх задоволенні, врахувавши при цьому викладені ним у письмовій формі обґрунтування своєї позиції (а.с. 30-32).

Вислухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про те, що позов не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

При цьому згідно ст. 627 ЦК України та відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зокрема, ст. 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

До того ж, відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ч. 1 ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається в письмовій формі.

Відповідно до п. 21 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30 березня 2012 року договір про відкриття кредитної лінії є одним із видів кредитного договору, а кредитна лінія -однією із форм її кредитування, в якій у межах встановленого ліміту здійснюється видача і погашення кредиту кількома частинами (траншами). Оскільки в цьому договорі передбачено всі істотні умови, необхідні для кредитного договору, то зобов'язання з надання кредиту є дійсним із моменту укладення кредитного договору -договору про відкриття кредитної лінії.

З матеріалів справи вбачається та встановлено у судовому засіданні, що 03 вересня 2008 року між позивачем та ПАТ «Укрсоцбанк»був укладений договір про надання відновлювальної кредитної лінії № 945/08-876В про надання йому на споживчі цілі кредитних коштів у розмірі 45 000,00 доларів США зі сплатою процентної ставки у розмірі 15,00 % річних з кінцевим терміном повернення заборгованості до 02 вересня 2023 року (а.с. 6-11, 33-35).

Відповідно до п. 1.1 ст. 1 вказаного договору банк надає позивачу грошові кошти на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання на умовах, визначених цим договором (а.с. 6).

Судом встановлено та це не заперечується сторонами у справі, що згідно умов кредитного договору банк надав, а позивач отримав кредитні кошти у розмірі 45 000,00 доларів США.

В той же час, згідно ст. 1056 ЦК України позичальник має право відмовитися від одержання кредиту частково або в повному обсязі, повідомивши про це кредитодавця до встановленого договором строку його надання, якщо інше не встановлено договором або законом.

Позивач в обґрунтування своїх позовних вимог зазначає про те, що валютою кредитування згідно укладеного з ним кредитного договору є долар США, а тому, посилається як на підставу для визнання вказаного договору недійсним.

Проте, до таких доводів позивача суд ставиться критично, виходячи з наступного.

По-перше, ст. 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня. При цьому Конституція України не встановлює обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Тобто, відповідно до законодавства, гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак, у той же час, обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю регулюються Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»від 19 лютого 1993 року № 15-93. Зазначений декрет не містить заборони щодо надання кредиту в іноземній валюті.

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

При цьому згідно зі ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність», кошти - це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.

Статті 47, 49 цього закону визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу.

Відповідно до ст. 5 Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»від 19 лютого 1993 року № 15-93 операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі генеральної ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п. 2 ст. 5 цього ж декрету.

За змістом п. 2.3. Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, що затверджене Постановою Правління Національного Банку України № 275 від 17 липня 2001 року (зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 21 серпня 2001 року за № 730/5921), за наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу Національного банку банки на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями мають право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.

Згідно п.1.4. Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 14 жовтня 2004 року № 483, зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 09 листопада 2004 року за № 1429/10028, використання іноземної валюти як засобу платежу (валютна операція) - це використання іноземної валюти па території України для виконання будь-яких грошових зобов'язань або оплати товарів, що придбаваються.

Відповідно до п.1.5. цього положення використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією с уповноважений банк (дана норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний Банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями).

Пункт 1.10. положення передбачає, що одержання ліцензії однією із сторін валютної операції означає також дозвіл на її здійснення іншою стороною або третьою особою, яка має відношення до цієї операції, якщо інше не передбачено умовами ліцензії.

Судом встановлено, що 29 грудня 2001 року та 29 липня 2003 року ЗАТ «Укрсоцбанк»(нині ПАТ «Укрсоцбанк») були видані банківська ліцензія № 5 та дозвіл № 5-2 з додатками на право здійснення банківських операцій, визначених частиною першою та пунктами 5-11 частини другої статті 47 Закону України «Про банки та банківську діяльність»та пунктами 1-4 частини другої та частини четвертої статті 47 Закону України «Про банки та банківську діяльність»відповідно.

Отже, на підставі викладеного, можна зробити висновок про те, що укладений між ПАТ «Укрсоцбанк»та позивачем договір про надання відновлювальної кредитної лінії № 945/08-876В від 03 вересня 2008 року не суперечить вимогам чинного законодавства України.

Щодо вимог підпункту «в»п. 4 ст. 5 Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»від 19 лютого 1993 року № 15-93, який передбачає наявність індивідуальної ліцензії на надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі.

Аналіз чинного законодавства дозволяє дійти висновку, що межі термінів і сум надання/одержання кредитів в іноземній валютне визначені.

Таким чином, за відсутності нормативних умов для застосування індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій, єдиною правовою підставою для надання банками кредитів в іноземній валюті згідно зі ст. 5 Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»від 19 лютого 1993 року № 15-93 є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої у встановленому порядку.

Крім того, відповідно до п. 10 Постанови № 5 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин»згідно зі ст. 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. Вказана стаття визначає правовий статус гривні, але не встановлює сферу її обігу, а ст. 192 ЦК передбачено, що іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Отже, банк як фінансова установа, отримавши у встановленому законом порядку (ст. 19, 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність») банківську та генеральну ліцензії на здійснення валютних операцій або письмовий дозвіл на здійснення операцій із валютними цінностями, який до переоформлення Національним банком України відповідних ліцензій на виконання вимог пункту 1 розділу II Закону України від 15 лютого 2011 року № 3024-VI «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання діяльності банків»є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій, має право здійснювати операції з надання кредитів у іноземній валюті (п. 2 ст. 5 Декрету про валютне регулювання).

Щодо вимог підпункту «в»п. 4 ст. 5 цього Декрету, який передбачає наявність індивідуальної ліцензії Національного банку України на здійснення операцій щодо надання та одержання резидентами кредитів у іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, то, оскільки на цей час законодавством України не встановлено термінів і сум кредитів у іноземній валюті як критеріїв їх віднесення до сфери дії режиму індивідуального ліцензування, ця норма не може застосовуватись судами.

До того ж, згідно п. 14 Постанови № 5 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин»при вирішенні спорів про визнання кредитного договору недійсним суди мають враховувати вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема ЦК (ст.ст 215, 1048-1052, 1054-1055), ст.ст. 18-19 Закону України «Про захист прав споживачів».

Зокрема, кредитний договір обов'язково має укладатись у письмовій формі (ст. 1055 ЦК); недодержання письмової форми тягне його нікчемність та не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його нікчемністю. При вирішенні справ про визнання кредитного договору недійсним суди повинні враховувати роз'яснення, наведені у постанові Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними».

Суди повинні розмежовувати кредитний договір, який є недійсним у силу закону (нікчемний), або може бути визнаний таким у судовому порядку (оспорюваний) з підстав, встановлених частиною першою ст. 215 ЦК, та кредитний договір, який є неукладеним (не відбувся), що не може бути визнаний недійсним, зокрема, у випадку, коли сторони в належній формі не досягли згоди щодо хоча б з однієї його істотної умови або зміст яких неможливо встановити, виходячи з норм чинного законодавства (ст. ст. 536, 638, 1056-1 ЦК).

Пунктом 8 Постанови № 9 Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»від 06 листопада 2009 року визначено, що відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені ст. 203 ЦК України, саме на момент вчинення правочину.

Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Дослідивши письмові докази у справі, суд дійшов висновку про те, що сторони, підписавши спірний договір, встановили факт досягнення згоди між собою щодо всіх істотних умов кредитного договору.

Згідно з положеннями ч. 2 ст. 524 ЦК України сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання у іноземній валюті.

Згідно з ст. 1056 ЦК України позичальник має право відмовитися від одержання кредиту частково або в повному обсязі, повідомивши про це кредитодавця до встановленого договором строку його надання, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як визначає п. 3 ст. 203 ЦК України, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

У даному випадку, наявність підписаного правочину свідчить про те, що обидва учасники бажали укласти правочин і, що зовнішній вираз волі відповідає внутрішньому.

За таких обставин, відсутні підстави щодо визнання правочину недійсним.

Крім того, законодавством України чітко врегульовані питання щодо недійсності угод (ст. 215-216 Цивільного кодексу України).

Зокрема, відповідно до законодавства за ступенем недійсності всі правочини поділяються на абсолютно недійсні та відносно недійсні, які можуть бути визнані судом недійсними за певних умов (оспорюванні).

Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

На момент укладення договору позивач не був позбавлений права отримати кредит в національній валюті України - гривні, але, розпорядившись своїм правом на власний розсуд, взяв кредит в іноземній валюті - доларах США.

Оскільки згідно ст. ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Крім того, судом критично розцінюються посилання позивача як на підставу для визнання договору про наданні відновлювальної кредитної лінії недійсним через наявність у ньому несправедливих умов, таких, зокрема, як встановлення подвійних штрафних санкцій, оскільки останні не доведені позивачем, як того вимагає ст. 60 ЦПК України. Тому, суд приходить до висновку про те, що вказані твердження не можуть прийняті ним до уваги, і розцінює їх як спробу позивача уникнути від виконання взятих на себе відповідно до умов зазначеного вище договору зобов'язань, а також відповідальності за невиконання умов договору.

На підставі ст. ст. 6, 15, 16, 524‚ 533, 627, 638, 1049, 1054, 1056 ЦК України, Закону України «Про банки і банківську діяльність», Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»та керуючись ст. ст. 3, 10, 60, 88, 209, 213-215 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в:

в задоволенні позову ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» про визнання кредитного договору недійсним -відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва шляхом подання через Голосіївський районний суд м. Києва апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя В.С. Пасинок