Постанова № 27849601, 18.09.2012, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" вересня 2012 р. справа № 2а-0870/7919/11

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Ясенової Т.І.

суддів: Проценко О.А. Шлай А.В.

секретар судового засідання Бідник М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську адміністративну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю „Транспортні енергетичні регіональні ініціативи" на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 29 листопада 2011 р. у справі № 2а-0870/7919/11за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Транспортні енергетичні регіональні ініціативи" до Державної податкової інспекції у Орджонікідзевському району м.Запоріжжя про визнання протиправним та скасування повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

28 вересня 2011 року Товариство з обмеженою відповідальністю „Транспортні енергетичні регіональні ініціативи" (далі -ТОВ „ТЕРІ") звернулося до Запорізького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Орджонікідзевському району м.Запоріжжя про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 15 вересня 2011 року №0000442302/13156, яким на позивача збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 96 099,00 грн., в тому числі за основним платежем -96 098 грн. та 1,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що перевірка проведена податковим органом без належних підстав, встановлених п.п. 78.1.1. Податкового кодексу України, оскільки всі витребувані документи та пояснення відповідачу були надані позивачем. Також відповідачем порушено встановлений Податковим кодексом України порядок призначення та проведення перевірки, оскільки позивач був повідомлений про проведення перевірки вже після її закінчення.

Також посилався на безпідставність висновку податкового органу про нікчемність правочину укладеного позивачем з ПП „Крузо" та необґрунтованість висновку щодо порушення позивачем цивільного та податкового законодавства і неправомірного віднесення до податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплаченої при придбанні послуг у ПП „Крузо" у розмірі 96098 грн.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 29 листопада 2011 року в задоволенні позовних вимог відмовлено в повному обсязі.

В апеляційній скарзі позивач посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неправильного вирішення справи та просить оскаржуване рішення скасувати і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції безпідставно дійшов висновку про ненадання ПП „Крузо" агентських послуг позивачу та необґрунтовано зроблено висновок про відсутність економічної вигоди від здійснення позивачем витрат по договору. Вважає помилковим висновок суду про те, що згідно агентського договору ПП „Крузо" зобов'язалось надавати позивачу не посередницькі, а консультативні послуги.

Також зазначає, що судом першої інстанції не надана оцінка доводам позивача щодо порушення відповідачем встановленого порядку призначення та проведення перевірки, а також щодо неправомірності визнання відповідачем в акті перевірки договору нікчемним та відсутності зв'язку витрат на придбання послуг з господарською діяльністю позивача.

В запереченнях на апеляційну скаргу відповідач просить залишити апеляційну скаргу без задоволення,посилаючись на її безпідставність, а постанову суду першої інстанції залишити без змін, як законну та обґрунтовану.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ТОВ „Транспортні енергетичні регіональні ініціативи" є платником податку на додану вартість згідно Свідоцтва про реєстрацію.

Між позивачем ТОВ „Транспортні енергетичні регіональні ініціативи" та ПП „Крузо" 10.01.2011р. був укладений агентський договір №01/11.

21.04.2011р. між позивачем та ПП „Крузо" укладено додаткову угоду №1 до агентського договору №01/11 від 10.01.2011р., згідно якої винагорода комерційного агента визначається сторонами у 7% від суми поставлених у квітні 2011 року обсягів скрапленого газу за участю комерційного агента.

ДПІ у Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя 31.05.2011р. за №8453/10/23-213/920 та 23.06.2011р. за №9505/26-34 на підставі п.п.20.1.6 п.20.1 ст.20, п.73.3 ст.73 ПК України на адресу позивача надіслано письмові запити „Про надання пояснень та їх документального підтвердження" з питань фінансово господарських відносин з ПП „Крузо" за період квітень 2011 року та надання інформації щодо подальшої реалізації продукції, яку позивач придбавав у ПП „Крузо" за вказаний період.

Листами від 30.06.2011р. та від 07.07.2011р. позивачем на виконання запитів податкового органу були надані письмові пояснення та документальне підтвердження взаємовідносин з ПП „Крузо" за квітень 2011 року

16.08.2011р. начальником ДПІ у Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя прийнято наказ №2127 про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ „Транспортні енергетичні регіональні ініціативи" з питань достовірності вчинених правочинів та дотримання вимог податкового законодавства з питань оподаткування податком на додану вартість за період квітень 2011р. Підставами для проведення перевірки визначені п.п. 20.1.4 п.20.1 ст.20, п.п.78.1.1 п.78.1 ст78, п.79.2 ст.79 ПК України.

За результатами перевірки складено акт від 25.08.2011р. №291/23-253/30850495, відповідно до якого перевірка проведена у період з 17.08.2011р. по 25.08.2011р., копія наказу надіслано платнику податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення 16.08.2011р., підприємство повідомлено про проведення перевірки листом від 20.08.2011р. № 185.

Відповідно до довідки поштового відділення рекомендовані листи № 9330607 та №9338861 отримані на 5 поштовому відділені 25 серпня 2011р., на поштове відділення надійшли 22 серпня 2011р.

В акті перевірки від 25.08.2011р. №291/23-253/30850495 зроблені висновки про наступні порушення:

- ч.1, 5 ст.203, п.1,2 ст. 215, ст. 228 ЦК України, зазначені правочини мають ознаки нікчемності. Правочини, укладені з ПП „Крузо" та порушують публічний порядок, суперечать інтересам держави та суспільства, вчинені удавано з метою ухилення від сплати податків третіх осіб;

- п.14.1.181 ст. 14, п.198.4 ст.198, п.200.1 ст.200 ПК України, наказу ДПА України від 30.05.1997р. № 166 „Про затвердженя форми податкової декларації та Порядку ї заповнення та подання", що призвело до заниження:

- позитивного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту з ПДВ (р.18 податкової Декларації з ПДВ за квітень 2011р.) на загальну суму 96098грн;

- суми податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет за підсумками поточного звітного (податкового) періоду з урахуванням залишку від'ємного значення попереднього звітного періоду (р.25 податкової Декларації з ПДВ за квітень 2011р.) на загальну суму 96098грн.

На підставі зазначеного акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення форми „Р" від 15.09.2011р. №0000442302/13156, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 96 099 грн., з яких 96 098 грн. за основним платежем та 1,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що згідно договору №01/11 від 10.01.2011 року укладеного між позивачем та ПП „Крузо" останнє зобов'язано надавати не посередницькі послуги ТОВ „ТЕРІ", а консультативні послуги та ПП „Крузо" жодних дій від імені ТОВ „ТЕРІ" не здійснювало, оскільки неможливо встановити, що усі укладені позивачем договори для подальшої реалізації скрапленого газу були укладені безпосередньо при сприянні комерційного агента ПП „Крузо", що свідчить про ненадання агентських послуг. Тому понесення витрат на консультаційні послуги не обумовило отримання ТОВ „ТЕРІ" економічної вигоди, якою характеризується будь-яка господарська діяльність, оскільки господарські операції між позивачем та постачальником продукції не є наслідком наданих ПП „Крузо" консультаційних послуг, а є наслідком лише виконання підприємством взаємних зобов'язань за договорами поставки продукції. Також рішення суду обґрунтовано тим, що на момент вчинення господарських операцій консультативні послуги та послуги консультативного характеру не були об'єктом оподаткування відповідно до положень п.п. „в" п. 186.3 ст. 186, п. 198.4 ст. 198 Податкового кодексу України.

Колегія суддів не погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції, виходячи з наступних підстав.

Статтею 295 Господарського кодексу України визначено, що комерційне посередництво (агентська діяльність) є підприємницькою діяльністю, що полягає в наданні комерційним агентом послуг суб'єктам господарювання при здійсненні ними господарської діяльності шляхом посередництва від імені, в інтересах, під контролем і за рахунок суб'єкта, якого він представляє. Комерційним агентом може бути суб'єкт господарювання (громадянин або юридична особа), який за повноваженням, основаним на агентському договорі, здійснює комерційне посередництво.

Відповідно до ст. 297 Господарського кодексу України за агентським договором одна сторона (комерційний агент) зобов'язується надати послуги другій стороні (суб'єкту, якого представляє агент) в укладенні угод чи сприяти їх укладенню (надання фактичних послуг) від імені цього суб'єкта і за його рахунок.

Підстави виникнення агентських відносин встановлені ч. 1 ст. 296 Господарського кодексу України, відповідно до якої агентські відносини виникають у разі надання суб'єктом господарювання на підставі договору повноважень комерційному агентові на вчинення відповідних дій.

Згідно зі ст. 305 Господарського кодексу України відносини, що виникають при здійсненні комерційного посередництва (агентської діяльності) у сфері господарювання, регулюються цим Кодексом, іншими прийнятими відповідно до нього нормативно-правовими актами, що визначають особливості комерційного посередництва в окремих галузях господарювання.

Відповідно до агентського договіру №01/11 від 10.01.2011р. укладеного між позивачем ТОВ „Транспортні енергетичні регіональні ініціативи"в особі директора Федотова І.М. ( надалі „Довіритель") та ПП „Крузо" в особі директора Гарбара Д.О. (надалі „Комерційний агент") Комерційний агент в порядку та на умовах, визначених Договором та чинним законодавством України, за агентську винагороду зобов'язується надавати Довірителю послуги із сприяння від імені та за рахунок Довірителя у вчиненні таких правочинів: укладення договорів, проведення поточної роботи з договорами, (надалі іменуються „послуги"), а саме: сприяння укладенню договорів та сприяння поточній ефективній співпраці за договорами.

За умовами агентського договору комерційний агент зобов'язаний, зокрема: вивчати Територію з метою виявлення потенційних контрагентів для Довірителя шляхом, що не суперечить законодавству України та комерційним інтересам будь яких суб'єктів; проводити аналіз платоспроможності потенційних замовників; проводити консультування по правовим і комерційним питанням у зв'язку з договорами, що укладаються Довірителем; інформувати Довірителя про необхідність проведення переговорів з контрагентами шляхом усного сповіщення засобами телефонного зв'язку у необхідний строк; сприяти організації зустрічей і переговорів між представниками Довірителя й контрагентів щодо сумісної діяльності.

Відповідно до п. 3.1. договору ТОВ „ТЕРІ" видано комерційному агенту - ПП „Крузо" в особі директора Гарбар Д.О. довіреність від 10.01.2011р.

Факт надання послуг за агентським договором та їх вартість підтверджуються: звітом комерційного агента від 21.04.2011р., актом здавання-приймання наданих послуг від 21.04.2011р., підписаного уповноваженими представниками сторін, посвідчень про відрядження директора ПП „Крузо", протоколами намірів та попередніми договорами поставки укладеними між позивачем ТОВ „ТЕРІ", в особі комерційного агента Гарбар Д.О., діючого на підставі довіреності від 11.01.2011р. та ПП „Род-Нік", ТОВ „Барви 2007", ТОВ „СУГ Восток", ПП „ Анкон Плюс"; договорами поставки укладеними між ТОВ „ТЕРІ" з ПП „Род-Нік", ТОВ „Барви 2007", ТОВ „СУГ Восток", ПП „ Анкон Плюс".

Посилання суду першої інстанції на те, що у посвідченнях про відрядження директора ПП „Крузо", протоколах намірів та попередніх договорах поставки не зазначено що вони укладені саме при сприянні комерційного агента, яким є ПП „Крузо" є помилковими, оскільки посвідчення про відрядження видані Гарбару Д.О., як директору ПП „Крузо", метою відряджень вказано - проведення переговорів та терміни відрядження до м.Києва і м.Харкова співпадають з датами підписання Гарбаром Д.О. від імені і в інтересах TOB „ТЕРІ" протоколів намірів з майбутніми покупцями, які знаходяться у цих містах. Вказані проколи намірів та попередні договори поставки оформлені Гарбаром Д.О. як директором ПП „Крузо" на підставі довіреності виданої TOB „ТЕРІ".

Отже, виходячи зі змісту вищенаведених норм, а також з урахуванням положень агентського договору №01/11 від 10.01.2011р. позивачу надавались ПП „Крузо" агентські (посередницькі) послуги в укладенні договорів з ПП „Род-Нік", ТОВ „Барви 2007", ТОВ „СУГ Восток", ПП „ Анкон Плюс", а не консультаційні послуги.

З усіма покупцями, знайденими посередником ПП „Крузо", фактично було укладено угоди. В результаті укладання посередницьких договорів позивач отримав позитивний економічний ефект, що не спростовано відповідачем. Вказані обставини підтверджують безпосередній зв'язок отримання послуг за посередницькими договорами з господарською діяльністю позивача, та отриманими доходами.

З огляду на викладене висновок суду першої інстанції щодо консультаційного характеру послуг та недоведеності надання послуг позивачеві ПП „Крузо", а також щодо відсутності отримання економічної вигоди, є безпідставними та не відповідають обставинам справи.

Необхідною умовою для включення витрат на оплату послуг до валових витрат підприємства є, зокрема, належне документальне підтвердження факту надання таких послуг, оскільки наслідки у податковому обліку створюють лише реально вчинені господарські операції відповідно до їх економічного змісту, та отримання платником податків економічної вигоди від здійснення господарської операції як складової господарської діяльності. При цьому така господарська операція здійснюється з врахуванням комерційного інтересу, розумного співвідношення розміру понесених витрат та очікуваної вигоди.

Водночас господарська операція платника у межах його діяльності не обов'язково має бути прибутковою, оскільки економічна вигода від здійснення операції може полягати у необхідності мінімізації збитків підприємства.

Відповідно до п.п. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником);

Виходячи з приписів п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст.14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно п.198.1 ст. 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з, зокрема, придбання або виготовлення товарів (у томі числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунку платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду зокрема, у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів, у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

В силу п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: порядковий номер податкової накладної; дата виписування податкової накладної; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; ціна постачання без урахування податку; ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; вид цивільно-правового договору; код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Пунктом 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України визначено, що податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу.

Згідно з п. 201.8 ст. 201 Податкового кодексу Україн,и право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Положеннями п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України передбачено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При виконанні укладеного договору позивачем отримана належним чином оформлена податкова накладна від ПП „Крузо", яка відповідає вимогам ст.201 Податкового кодексу України та нормам Порядку заповнення податкової накладної (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 01.11.2011р. № 1379), що не заперечувалось відповідачем.

Позивач, як на одну з підстав позову, посилався на те, що перевірка проведена податковим органом без належних підстав, встановлених п.п. 78.1.1. Податкового кодексу України, оскільки всі витребувані документи та пояснення відповідачу були надані позивачем. Також відповідачем порушено встановлений Податковим кодексом України порядок призначення та проведення перевірки, оскільки позивач був повідомлений про проведення перевірки вже після її закінчення.

Відповідно до п.п.20.1.4 п.20.1 статті 20 Податкового кодексу України органи державної податкової служби мають право проводити перевірки платників податків в порядку, встановленому цим Кодексом.

Особливості проведення документальної невиїзної перевірки визначено статтею 79 Податкового кодексу України.

Відповідно до пункту 79.1. статті 79 Податкового кодексу України, документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником органу державної податкової служби рішення про її проведення та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу.

Відповідно до п.п. 78.1.1. п.78.1. ст.. 78 Податкового кодексу України документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких обставин, а саме: за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби; якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту.

Отже, відповідно до приписів вказаної статті однією з обставин для проведення документальної позапланової перевірки є не ненадання пояснень та їх документальних підтверджень на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту.

Відповідно до матеріалів справи позивачем у строки передбачені п.п. 78.1.1. п.78.1. ст. 78 ПК України були надані податковому органу письмові пояснення та їх документальні підтвердження.

За змістом пункту 79.2. статті 79 Податкового кодексу України, документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами органу державної податкової служби виключно на підставі рішення керівника органу державної податкової служби, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

Враховуючи надання позивачем у строки передбачені п.п. 78.1.1. п.78.1. ст. 78 Податкового кодексу України письмових пояснень та їх документального підтвердження, а також отримання позивачем копії наказу та повідомлення про проведення перевірки лише 25.08.2011р., тобто вже після проведення відповідачем перевірки та складення акта перевірки, зважаючи на ненадання податковим органом доказів на спростування вказаних обставин, колегія суддів дійшла висновку про відсутність у податкового органу обов'язкових передумов для прийняття рішення про призначення документальної позапланової перевірки, встановлених п.п. 78.1.1. п.78.1. ст. 78 Податкового кодексу України та відсутність правових підстав для проведення документальної позапланової невиїзної перевірки згідно статті 79 Податкового кодексу України.

Судом першої інстанції вказаним обставинам оцінки не надано, чим допущено неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи.

Також судом першої інстанції не надано оцінки доводам позивача щодо неправомірності визнання відповідачем в акті перевірки договору укладеного з ПП „Крузо" нікчемним.

Колегія судів вважає безпідставними доводи відповідача з приводу нікчемності угоди, укладеної позивачем з ПП „Крузо", виходячи з наступного.

Викладені в акті перевірки висновки про порушення позивачем вимог ст. ст. 203, 215, 216, 228 ЦК України зроблені відповідачем з перевищенням компетенції органів державної податкової служби, оскільки Податковий кодекс України та Закон України „Про державну податкову службу в Україні" не надають податковим органам повноважень на встановлення фактів порушення платниками податків норм цивільного або господарського законодавства. За загальним визначенням компетенцією є сукупність повноважень, прав та обов'язків державного органу, установи або посадової особи, які вони зобов'язані використовувати для виконання своїх функціональних завдань.

Порядок дій органів державної податкової служби під час реалізації владної управлінської функції контролю за правильністю та повнотою справляння податкових зобов'язань, у тому числі щодо спірних зобов'язань, визначається "Законом України „Про державну податкову службу в Україні»та Податковим кодексом України. Зазначені нормативно-правові акти не містять норм, які б наділяли державну податкову службу повноваженнями на визнання правочинів нікчемними або такими, що не відповідають вимогам законодавства та повноваженнями на оцінку відповідності будь-якого правочину вимогам ст. ст. 203, 215, 216, 228 ЦК України.

Відповідно ст. 228 ЦК України (в редакції, що діяла з 01.01.2011 року) правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін -в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне -з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Тобто, законодавець з 01.01.2011 року виключив правочини, які були укладені з метою суперечною інтересам держави та суспільства, з кола нікчемних правочинів і відніс такі правочини до оспорюваних. Таким чином, повноваження на встановлення законності правочинів, вчинених позивачем за тими критеріями ознак, що містяться в складеному відповідачем акті, належать виключно до компетенції судових органів.

Відповідно п. 18 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 ЦК України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, АР Крим, територіальної громади, заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема, правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України обов'язково має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. При цьому, доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Проте відповідачем під час судового розгляду справи не надано допустимих та належних доказів того, що фактична господарська діяльність позивача та вчинювані ним правочини містять наявність обставин, що перелічені у ч. 1 ст. 228 ЦК України.

Крім того, відповідно ч. 1 та ч. 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно висновків акта перевірки правочини, вчинені позивачем, відповідач кваліфікує як такі, що не направлені на реальне настання правових наслідків, а отже визнає їх нікчемними. Проте, за приписами ст. 234 ЦК України правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, є фіктивним. Фіктивний правочин визнається недійсним судом. Між тим, відповідачем не наведено посилань на судові рішення щодо недійсності вчиненого позивачем правочину як фіктивного або інших доказів щодо фіктивності здійснюваної позивачем діяльності. Таким чином, відповідачем невірно застосовано норми чинного законодавства України в частині кваліфікації вчинених позивачем правочинів.

Судом першої інстанції вказаним обставинам не надано оцінки, чим допущено неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи.

На підставі викладеного колегія суддів дійшла висновку про підтвердження неправомірності дій податкового органу щодо прийняття ним податкового повідомлення-рішення.

За викладених обставин, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, допущено неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, а тому постанова підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про задоволення позовних вимог.

Керуючись п. 3 ч. 1 ст. 198, п. 4 ч. 1 ст. 202, 205, 207 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Транспортні енергетичні регіональні ініціативи" -задовольнити.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 29 листопада 2011 по справі № 2а-0870/7919/11 - скасувати.

Позовні вимоги задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя № 0000442302/13156 від 15 вересня 2011 року відносно Товариства з обмеженою відповідальністю „Транспортні енергетичні регіональні ініціативи".

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання постанови у повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий: Т.І. Ясенова

Суддя: О.А. Проценко

Суддя: А.В. Шлай