Ухвала суду № 27845293, 28.11.2012, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 листопада 2012 р.Справа № 2-а-3090/11/1470

Категорія: 8.2.3 Головуючий в 1 інстанції: Брагар В. С.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого -судді Скрипченка В.О.,

суддів Золотнікова О.С., Осіпова Ю.В.,

за участю секретаря судового засідання Сівєлькіної С.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби (раніше Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва) на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 27 вересня 2011 року у справі за адміністративним позовом Приватного акціонерного товариства «ЗАНГАС-НГС»до Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 31.03.2011 р. №0000180070 та №0000190070,

В С Т А Н О В И В :

11 квітня 2011 року Приватне акціонерне товариство «ЗАНГАС-НГС» звернулося до суду з позовом про скасування податкових рішень-повідомлень ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва №0000180070 та №0000190070 від 31.03.11 р. (а.с. 3-8).

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що дані рішення прийняті з порушенням закону, оскільки позивач правомірно, у відповідності до вимог Закону України «Про податок на додану вартість»№ 168/97-ВР від 3.04.97 р. (далі Закон № 168) відніс до податкового кредиту з податку на додану вартість по отриманій від постачальника податковій накладній від 26.12.2007 року № 1379-Т на загальну суму поставки 66668301 грн., ПДВ у розмірі 13333660,20 грн.

Відповідач заперечив проти позову і зазначив, що відповідач втратив своє право на віднесення сум ПДВ до податкового кредиту від вищезазначеної операції, оскільки своєчасно не ключів до податкового кредиту суму ПДВ по цій податковій накладній. В зв'язку з цим відповідач просив суд відмовити позивачу в задоволенні його позовних вимог.

Прокурор, який вступив у справу на захист інтересів відповідача підтримав його заперечення проти позову.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 27 вересня 2011 року позов був задоволений в повному обсязі. Визнано протиправним та скасовано податкові рішення-повідомлення Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва № 0000180070 та № 0000190070 від 31.03.11 р. (а.с. 143-148).

Не погоджуючись із постановленим у справі судовим рішенням Державна податкова інспекція у Заводському районі м. Миколаєва подала апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просило скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову суду, якою відмовити у задоволенні позову ПрАТ «ЗАНГАС-НГС».

Прокурор апеляційної скарги на зазначене рішення не подавав.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість постанови суду в межах апеляційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків.

Судом першої інстанції встановлено, що ПрАТ «ЗАНГАС-НГС»зареєстроване як юридична особа та є платником податків.

9-14.03.11 р. ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість у зменшення податкових зобов'язань з податку на додану вартість наступних податкових періодів за січень 2011 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з податку на додану вартість, що декларувалось в період з 1.12.07 р. по 31.12.07 р.

17.03.11 р. за результатами перевірки було складено акт № 862/070-19/20919780, в якому крім іншого зазначено, що підприємство не скористалось правом, наданим йому пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону № 168 в частині ненадання до органу податкової служби скарги на дії постачальника, що полягають у несвоєчасному наданні податкової накладної, а також у тому, що податкова накладна від 26.12.2007 року № 1379-Т не підтверджує права ПрАТ «ЗАНГАС-НГС»на віднесення до складу податкового кредиту ПДВ у сумі 8405214 грн.

31.03.11 р. на підставі даного акту відповідачем були прийняті податкові рішення-повідомлення:

№ 0000180070 про збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 1024904,0 грн. та застосування штрафної санкції у сумі 1,0 грн.

№ 0000190070 про зменшення бюджетного відшкодування податку на додану вартість у сумі 7380310,0 грн. та застосування штрафних санкцій у сумі 1,0 грн.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем було подано до відповідача податкову декларацію з податку на додану вартість за січень 2011 року.

До декларації було додано Довідку щодо залишку суми від'ємного значення попередніх податкових періодів, що залишається непогашеним після бюджетного відшкодування, отриманого у звітному податковому періоді, та підлягає включенню до складу податкового кредиту наступного податкового періоду, згідно якої залишок від'ємного значення попереднього податкового періоду (ряд. 24 податкової декларації звітного періоду) становить 7380310,0 грн., та складається з сум ПДВ, які виникли у грудні 2010 року.

Також до цієї декларації позивачем додано розрахунок суми бюджетного відшкодування за січень 2011 року у сумі 7380310,0 грн., та заяву про повернення бюджетного відшкодування у сумі 7380310,0 грн. на банківський рахунок підприємства.

Крім того у грудні 2010 року (20.12.2010 року) позивачем наданий відповідачу уточнюючий розрахунок податкових зобов'язань з ПДВ за грудень 2007 року.

В уточнюючому розрахунку за грудень 2007 року задекларовано суму податкових зобов'язань з ПДВ 3546,0 грн., до складу податкового кредиту підприємством було включено загальну суму за операціями поставок товарів у сумі 42026 070,0 грн., ПДВ 8405 214,0 грн.

За результатами розгляду цього розрахунку було розпочато документальну невиїзну перевірку.

До документальної невиїзної перевірки позивачем була надана податкова накладна від 26.12.2007 року № 1379-Т (постачальник ТОВ «Інтерпайп Україна»). Згідно із цією податковою накладною, загальна сума поставки становить 66668 301грн., ПДВ 13333 660,2 грн.

Судом з'ясовано, що раніше позивач декларував суму ПДВ 13333 660,20 грн. таким чином:

- у податковій декларації з ПДВ від 11.04.2008 року було задекларовано суму податкового кредиту з ПДВ 2970102,79 грн.;

- у податковій декларації з ПДВ від 27.10.2008 року було задекларовано суму податкового кредиту з ПДВ 1722416,00 грн.;

- у податковій декларації з ПДВ від 20.11.2008 року було задекларовано суму податкового кредиту з ПДВ 235927,00 грн.

При попередній перевірці (перша перевірка позивача ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва з цього питання) за період з 01.01.2008 року по 31.03.2009 року (акт планової виїзної перевірки ПрАТ «ЗАНГАС-НГС»від 3.08.09 р. № 2978/23-600/20919780) податкова накладна від 26.12.07 р. № 1379-т вже була предметом дослідження ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва.

Відповідач констатував порушення позивачем приписів пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону № 168 в частині неподання до податкової інспекції заяви зі скаргою на ТОВ «Інтерпайп Україна»щодо того, що цим контрагентом податкову накладну було надіслано на адресу позивача не відразу у момент виникнення податкових зобов'язань, а дещо пізніше. На підставі цього відповідач вважає неправомірним віднесення до складу податкового кредиту сум ПДВ (2970102,79 грн., 1722416,0 грн., 235927,0 грн.).

В акті перевірки № 2978/23-600/20919780 від 3.08.09 р. відсутній опис порушення, яке полягає в тому, що позивачем частково включено до складу податкового кредиту суму ПДВ за накладною від 26.12.07р. № 1379-т.

Адже з суми ПДВ 13333660,2 грн. підприємством було включено тільки 4928445,79 грн. (2970 102,79 грн., 1722 416,0 грн., 235927,0 грн.)

Отже, відповідач раніше не заперечував проти можливості включення лише частини суми ПДВ, що належало підприємству згідно податкової накладної № 1379-Т.

Тобто, раніше з суми ПДВ 13333 660,20 грн., належній позивачу по операціях з ТОВ «Інтерпайп Україна»(право на цю суму підтверджено податковою накладною від 26.12.07 р. №1379-Т), позивачем було вже задекларовано суму ПДВ 4928445,79 грн. (2970102,79 грн. + 1722416,00 грн. + 235927,00 грн.)

Інша частина від суми ПДВ 13333660,20 грн., а саме 8405214,41 грн. (13333660,20 грн. - 4928 445,79 грн.), і була задекларована позивачем в уточнюючому розрахунку у грудні 2010 року.

Оскільки суми ПДВ, що підлягала зарахуванню до складу податкового кредиту (8405214,0 грн.) було більше, ніж суми задекларованих податкових зобов'язань, у уточнюючому розрахунку суму 8405214,0 грн. було зменшено на суму зобов'язань 3546,0 грн. та задекларовано суму 8401668,0 грн. (різницю між кредитом та зобов'язанням).

ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва було проведено невиїзну перевірку (друга перевірка ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва з цього питання), складено акт перевірки від 30.12.2010 року №5115/152-14/20919780, та прийнято податкове повідомлення-рішення від 14.01.2011 року №0000011502/0 про визначення грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 3546,0 грн. основного платежу та 886,5 грн. штрафної санкції.

У акті виїзної перевірки, що розглядався у цій справі, відповідач взяв за основу висновки з акту перевірки від 30.12.2010 року № 5115/152-14/20919780 (стор. 37 акту перевірки).

Вважаючи, що позивач не має права на отримання бюджетного відшкодування у сумі 8405214,0 грн., ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва зменшила бюджетне відшкодування у сумі 7380310,0 грн. (складається з 8405214,0 грн. 1024904,0 грн., де 1024904,0 грн. це позитивна різниця між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту з ПДВ поточного звітного періоду, тобто сума податку до сплати до бюджету, яка задекларована до сплати у декларації за січень 2011 року), та збільшила грошове зобов'язання у сумі 1024904,0 грн., яке було зменшено за рахунок наявного від'ємного значення у сумі 8705214,0 грн.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «ЗАНГАС-НГС»є такими, що підлягають задоволенню.

Апеляційний суд погоджується з такими висновками суду першої інстанції, зважаючи на наступне.

У періоді виникнення спірних правовідносин діяли норми податкового законодавства, що було чинними до прийняття Податкового кодексу України.

В обґрунтування своєї позиції відповідач посилається на те, що позивачем було порушено пп. 7.2.6 п. 7.2, пп. 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.7.7 п. 7.7 ст. 7 Закону № 168.

Відповідно до ч. 2 пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону № 168 у разі відмови з боку постачальника товарів (послуг) видати податкову накладну отримувач таких товарів (послуг) має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву зі скаргою на такого постачальника.

На думку відповідача, порушення вказаних норм полягає у тому, що підприємство не скористалось правом, наданим пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону № 168 (стор. 5 акту), та в порушення пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168 включило до складу податкового кредиту суму ПДВ 8405214,0 грн., не підтверджену податковими накладними.

В чому полягає порушення пп. 7.7.7 п. 7.7 ст. 7 Закону № 168, в акті перевірки та запереченнях відповідача не зазначено.

Суд першої інстанції вірно виходив з того, що позивачем не могло бути порушено пп. 7.2.6 п. 7.2 ст.7 Закону № 168, оскільки згідно із цією нормою, подання заяви до податкового органу зі скаргою на дії постачальника стосовно невидачі податкової накладної є правом платника податку, а не його обов'язком.

Абзац 2 п. 7 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.1997 року № 165, дублює наведену норму Закону №168, тобто теж вказує на відповідне право (а не обов'язок) платника податку.

Закон № 168 не позбавляє платника податків (покупця) права включення до податкового кредиту сум сплаченого ним при придбанні товарів (послуг) у продавця ПДВ у тому звітному періоді, в якому фактично були отримані податкові накладні від продавця або в інших наступних періодах в межах строків давності.

До того ж, пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону № 168 передбачає, що для того, щоб подати скаргу на дії постачальника, необхідною передумовою є: або факт відмови з боку постачальника надати податкову накладну, або факт порушення постачальником порядку заповнення податкової накладної. Доказів ані щодо першого, ані щодо другого, акт перевірки не містить.

Підпунктом 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168 встановлено, що включенню до складу податкового кредиту не підлягають лише суми, не підтверджені податковими накладними.

Вимоги щодо оформлення податкової накладної встановлені пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону № 168.

Усі ці вимоги були виконані постачальником товарів, зауваження щодо оформлення податкової накладної в акті перевірки відсутні.

Згідно із пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України № 168 податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари, та є підставою для нарахування податкового кредиту покупцем.

Відповідно до пункту 4 наказу ДПА України від 30.05.1997 року № 165 «Про затвердження форми податкової накладної та порядку її заповнення», сплачена (нарахована) сума податку на додану вартість у податковій накладній повинна відповідати сумі податкових зобов'язань з поставки товарів (послуг) продавця у реєстрі отриманих та виданих податкових накладних.

Згідно із п.6.2 Порядку, податкова накладна дає право покупцю, зареєстрованому як платник податку, на включення до податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість.

Відповідачем у акті перевірки зазначено, що порушення полягає в тому, що сума ПДВ, вказана у податковій накладній від 26.12.07р. № 1379-Т (13333660,0 грн.), не відповідає сумі ПДВ, що відображена підприємством в уточнюючому розрахунку (8405214,0 грн.)

Однак суд першої інстанції правильно врахував, що вона відповідає цій сумі в частині, заявленій підприємством в уточнюючому розрахунку.

Колегія суддів погоджується, що позивач має право на усю суму податкового кредиту 13333660,0 грн., оскільки уся ця сума підтверджена податковою накладною. Закон № 168 не містить застережень щодо того, що суму податкового кредиту з ПДВ слід декларувати однією сумою, а інші частини суми податкового кредиту з ПДВ, на яке платник податків має законне право, автоматично набувають статусу сум, «що не підтверджені податковими накладними».

Отже суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність порушень позивачем пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону №168, оскільки усі задекларовані суми ПДВ були підтверджені податковими накладними, які не вважалися недійсними, та складені у повній відповідності із порядком заповнення податкових накладних.

Відповідно до п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Відповідно до п. 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України, при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

Згідно із 200.3 ст.200 Податкового кодексу України, при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу -зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Згідно із п.200.4 ст.200 Податкового кодексу України, якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то:

а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України -сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем товарів/послуг;

б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

Згідно із п. 200.7 ст. 200 Податкового кодексу України, платник податку, який має право на отримання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення суми бюджетного відшкодування, подає відповідному органу державної податкової служби податкову декларацію та заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації.

Відтак вказані норми Податкового кодексу України дотримані позивачем.

У акті перевірки зазначено, що можливість часткового відображення у податковому кредиті сум ПДВ передбачена пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону № 168.

Як вірно зазначено судом першої інстанції, підпункт 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону № 168 не передбачав випадок для часткового відображення у податковому кредиті сум ПДВ. Ця норма передбачала можливість виписувати податкову накладну на кожну повну або часткову поставку товарів. Якщо платник податків поставляє товар частково, то це не означає, що він повинен (або має право) частково відображати у кредиті суми ПДВ.

Можливість відображати (включати) суму ПДВ до складу податкового кредиту була передбачена п.6.2 наказу Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997 № 165 «Про затвердження форми податкової накладної та порядку її заповнення»-податкова накладна дає право покупцю, зареєстрованому як платник податку, на включення до податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість.

Таким чином суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що податкове законодавство не містить заборони або будь-яких застережень для платника податків частково відображати суми ПДВ у податковому кредиті ані після повної поставки товарів, ані після часткової поставки товарів.

Колегія суддів вважає обґрунтованим посилання позивача на те, що платник податків має право на усю суму кредиту, підтверджену документально, за умови реально здійсненої господарської операції.

Позивач обґрунтовує свої дії тим, що, виявивши факт декларування неповної суми кредиту, належній йому по податковій накладній № 1379, він скористався правом, наданим йому пунктом 5.1 ст.5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», та у межах 1095 днів у грудні 2010 року виправив допущену помилку, подавши уточнюючий розрахунок, та задекларувавши решту податкового кредиту у сумі 8 405214,0 грн.

Прикметно, що позивач не був обмежений правом користатися на момент виникнення спірних правовідносин пунктом 5.1 ст.5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», який передбачав, що у разі, якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 15 цього Закону) платник податків самостійно виявляє помилки у показниках раніше поданої податкової декларації, такий платник податків має право надати уточнюючий розрахунок.

Відтак суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що позивач не припускався порушень норм податкового законодавства, зазначених у акті перевірки та спірних рішеннях.

Враховуючи вищевикладені обставини, суд першої інстанції дійшов висновку, що повідомлення-рішення ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва № 0000180070 та № 0000190070 від 31.03.11 р. підлягають скасуванню, з чим погоджується апеляційний суд.

Колегія суддів відхиляє посилання апелянта на постанову Заводського районного суду м.Миколаєва по справі № 3-962/2111 від 31.05.11 р. про притягнення до відповідальності головного бухгалтера та директора позивача до адміністративної відповідальності за виявлені під час перевірки порушення з огляду на таке.

Згідно з ч. 1 ст. 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Таким чином суд першої інстанції правильно виходив з того, що обставини, що були встановлені Заводським районним судом, встановлені відповідно до головного бухгалтера, який не є стороною у даної справі, тому посилання на ці обставини, як на преюдиційний факт в розумінні ч. 4 ст. 72 КАС України, в даному випадку є неприпустимим.

За таких обставин колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку про обґрунтованість позовних вимоги Приватного акціонерного товариства «ЗАНГАС-НГС».

Відповідно до вимог ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Відповідач, який є суб'єктом владних повноважень, свою позицію суду не довів та не обґрунтував. В свою чергу, позивач довів апеляційному суду протиправність прийнятих відповідачем рішень.

Колегія суддів вважає висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам ст. ст. 2, 7, 10, 11, 70, 71 КАС України та не приймає доводи, наведені в апеляційній скарзі про те, що постанова підлягає скасуванню.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та не допустив порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні справи, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. Таким чином апеляційна скарга Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, апеляційний суд

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби -залишити без задоволення.

Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 27 вересня 2011 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення ухвали апеляційного суду в повному обсязі.

Головуючий В.О.Скрипченко

Суддя О.С.Золотніков

Суддя Ю.В.Осіпов