Ухвала суду № 27843322, 29.11.2012, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-11088/12/2670 Головуючий у 1-й інстанції:

Суддя-доповідач: Грибан І.О.

У Х В А Л А

Іменем України

"29" листопада 2012 р. м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючий-суддя Грибан І.О.

судді Беспалов О.О., Парінов А.Б.

за участі :

секретар с/з Печенюк Р.В.

пр-к апелянта Туман Н.В.

пр-к позивача Беляневич В.Е, Омелянчук Н.О., Мацюк Т.В.

розглянув в судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Окружної державної податкової служби -Центрального офісу з обслуговування великих платників податків Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 06 вересня 2012 року у справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Імперіал Тобакко Продакшн Україна»до Окружної державної податкової служби -Центрального офісу з обслуговування великих платників податків Державної податкової служби про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся в суд з позовом, в якому просить визнати нечинним податкове-повідомлення рішення № 0001284020 від 16.07.2012 року в частині збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток на суму 2 260 326,20 гривень.

Постановою Окружного адміністративного суду м.Києва від 06 вересня 2012 року позовні вимоги задоволено в повному обсязі.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення судом норм матеріального та процесуального права , просив постанову скасувати та ухвалити нову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 198, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, Окружною державною податковою службою - Центральним офісом з обслуговування великих платників податків проведено позапланову виїзну документальну перевірку Приватного акціонерного товариства «Імперіал Тобакко Продакшн Україна»з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2009 року по 31.12.2011 року, за результатами якої складено Акт перевірки № 630/40-20/20043260 від 27.06.2012 року.

Згідно Акту перевірки встановлено порушення позивачем підпункту 5.4.2 пункту 5.4, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а саме, відповідач вважає, що позивач неправомірно відніс до валових витрат виплати, здійснені у зв'язку зі сплатою роялті, оскільки така сплата роялті компанії «Reemtsma Cigarettenfabriken GmbH»позивачем у 2011 році не здійснювалася. В Акті перевірки також встановлено порушення підпункту 140.1.2 пункту 140.1 статті 140 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем завищено суму валових витрат у 2-4 кварталах 2011 року у розмірі 9 245 793,02 гривні.

На підставі Акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0001284020 від 16.07.2012 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 2 475 846 гривень (2 475 845 гривень - за основним платежем, 1 гривня штрафні санкції).

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що ПАТ «Імперіал Тобакко Продакшн Україна»правомірно віднесло до витрат суму роялті у розмірі 9 245 793,02 гривні, а висновки відповідача, викладені в Акті перевірки № 630/40-20/20043260 від 27.06.2012 року, про порушення підпункту 140.1.2 пункту 140.1 статті 140 Податкового кодексу України - необґрунтованими і незаконними.

В апеляційній скарзі апелянт вказує на те, що позивачем безпідставно віднесено суми роялті на витрати підприємства, оскільки їх не було сплачено в звітному періоді , в якому задекларовано, та оплата роялті відбулася не бенефіціарному (фактичному) отримувачу (власнику) доходу.

Надаючи правову оцінку обставинам справи та встановленим фактам. Колегія суддів звертає увагу на наступне.

Згідно з пунктом 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до підпункту 5.4.2. пункту 5.4 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», витрати, крім тих, що підлягають амортизації, пов'язані з науково-технічним забезпеченням господарської діяльності, на винахідництво і раціоналізацію господарських процесів, проведення дослідно-експериментальних та конструкторських робіт, виготовлення та дослідження моделей і зразків, пов'язаних з основною діяльністю платника податку, виплатою роялті та придбанням нематеріальних активів (крім тих, що підлягають амортизації) для їх використання в господарській діяльності платника податку.

Крім того, відповідно до підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не включаються до складу валових витрат витрати на виплату винагород або інших видів заохочень пов'язаним з таким платником податку фізичним чи юридичним особам у разі, якщо немає документальних доказів, що таку виплату або заохочення було проведено як компенсацію за фактично надану послугу (відпрацьований час). За наявності зазначених документальних доказів віднесенню до складу валових витрат підлягають фактичні суми виплат (заохочень), але не більші ніж суми, розраховані за звичайними цінами.

Таким чином, з аналізу зазначених правових норм виплаває, що виплачена винагорода включається до валових витрат, коли є документальні докази, що таку виплату було проведено як компенсацію за фактично надану послугу, проте не визначає дату віднесення таких витрат на валові витрати.

Крім того, підпункт 11.2.3 пункту 11.2 статті 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»визначає, що датою збільшення валових витрат платника податку при здійсненні ним операцій з особами, які є нерезидентами, для робіт (послуг), є дата їх фактичного отримання від таких осіб, незалежно від наявності їх оплати (у тому числі часткової або авансової).

Також, відповідно до підпункту 14.1.2 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України роялті - будь-який платіж, отриманий як винагорода за користування або за надання права на користування будь-яким авторським та суміжним правом. При цьому під терміном "платежі за авторськими правами та ліцензіями" розуміють будь-які платежі, які отримані як компенсація за продаж, використання або надання права використання.

При визначенні об'єкта оподаткування враховуються, зокрема, витрати з нарахування роялті (абзац перший підпункту 140.1.2 пункту 140.1 статті 140 Кодексу). При цьому, відповідно до абзацу другого підпункту 140.1.2 пункту 140.1 статті 140 Кодексу до складу витрат не включаються нарахування роялті у звітному періоді на користь: нерезидента (крім нарахувань на користь постійного представництва нерезидента, яке підлягає оподаткуванню згідно з пунктом 160.8, нарахувань, що здійснюються суб'єктами господарювання у сфері телебачення і радіомовлення відповідно до Закону України "Про телебачення і радіомовлення", та нарахувань за надання права на користування авторським, суміжним правом на кінематографічні фільми іноземного виробництва, музичні та літературні твори) в обсязі, що перевищує 4 відсотки доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) (за вирахуванням податку на додану вартість та акцизного податку) за рік, що передує звітному, а також у випадках, якщо виконується будь-яка з умов) особа, на користь якої нараховується плата за такі послуги, не є бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) такої плати за послуги, за виключенням випадків, коли бенефіціар (фактичний власник) надав право отримувати таку винагороду іншим особам, особа, на користь якої нараховуються роялті, не підлягає оподаткуванню у відношенні роялті в державі, резидентом якої вона є.

Згідно з пунктом 103.3 статті 103 Кодексу бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) доходу для цілей застосування пониженої ставки податку згідно з правилами міжнародного договору України до дивідендів, процентів, роялті, винагород тощо нерезидента, отриманих із джерел в Україні, вважається особа, що має право на отримання таких доходів.

При цьому бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) доходу не може бути юридична або фізична особа, навіть якщо така особа має право на отримання доходу, але є агентом, номінальним утримувачем (номінальним власником) або є тільки посередником щодо такого доходу.

Всі інші особи, в тому числі ліцензіати з правом видачі субліцензії (які отримують «роялті»за субліцензії), мають визнаватись бенефіціарними (фактичними) отримувачами (власниками) «роялті». Проте в такому випадку бажано мати документи, які підтверджують права цих осіб на отримання доходів - наприклад, засвідчені копії ліцензійних договорів, які підтверджують набуття прав нерезидентом-сублізензіаром.

Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II Кодексу (п. 138.2 ст. 138 Кодексу).

Разом з тим, у разі якщо платник податку нараховує роялті на користь нерезидента, то для підтвердження таких витрат такий платник повинен документально підтвердити, що нерезидент, якому виплачуються роялті, є бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) такого доходу, отриманого із джерел в Україні.

Враховуючи викладене, витрати платника податку на прибуток з нарахування роялті за надання прав, на користь резидента України включаються до складу витрат такого платника у повному обсязі згідно з абзацом першим пп. 140.1.2 п. 140.1 ст. 140 Кодексу в тому звітному періоді, в якому фактично відбулося отримання таких прав (збільшення зобов'язання), тобто у періоді, в якому було підписано акт приймання-передачі ліцензійних прав.

Як встановлено судом першої інстанції, між Позивачем та компанією «Reemtsma Cigarettenfabriken GmbH» укладено Субліцензійну угоду від 17.05.2007 року, предметом якої є надання позивачу права виробляти та реалізовувати тютюнові вироби з використанням торгової марки «Davidoff», за що позивач зобов'язується нарахувати та сплатити ліцензіату - компанії «Reemtsma Cigarettenfabriken GmbH» винагороду - роялті у розмірі 0,85 євро за кожну реалізовану 1000 штук тютюнових виробів.

У результаті реалізації тютюнових виробів під торговою маркою »за 1 квартал 2011 року позивач нарахував роялті на суму 535 175,23 гривні, що підтверджується Актами приймання виконаних робіт №02/2011 від 28.02.2011 року та №03/2011 від 31.03.2011 року. Виплата роялті за зазначеними актами була здійснена 22.05.2012 року платіжним дорученням № 14780.

Позивачем включено суму роялті у розмірі 535 175,23 гривні до валових витрат у 1 кварталі 2011 року на підставі підпункту 11.2.3 пункту 11.2 статті 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Відповідно до преамбули Субліцензійної угоди від 17.05.2007 року компанія Davidoff &(Швейцарія) погодила надання субліцензії Позивачу компанією «Reemtsma Cigarettenfabriken GmbH», яка є податковим резидентом Федеративної Республіки Німеччина, що підтверджується сертифікатом (довідкою) податкової резидентності від 19.01.2012 року. Всесвітня Організація Інтелектуальної Власності у своєму листі від 12.01.2004 року підтвердила включення до Міжнародного реєстру ліцензії, відповідно до якої фірма Davidoff &(Швейцарія) - власник торгової марки »- надає компанії «Reemtsma Cigarettenfabriken GmbH»(Німеччина) право на використання такої марки, з правом надання подальших субліцензій. Така субліцензія надана компанією «Reemtsma Cigarettenfabriken GmbH»Позивачу відповідно до Субліцензійної угоди від 17.05.2007 року. Компанія Davidoff &підтвердила надання ексклюзивної ліцензії з правом надання субліцензій на використання торгової марки avidoff»компанії «Reemtsma Cigarettenfabriken GmbH», що підтверджується листом від 25.06.2012 року.

Судом першої інстанції встановлено, що компанія «Reemtsma Cigarettenfabriken GmbH»є особою, яка має право на отримання від Позивача роялті за користування Позивачем торговою маркою idoff». Компанія «Reemtsma Cigarettenfabriken GmbH»не є агентом, номінальним власником або посередником щодо доходу, який вона отримує від Позивача як роялті.

Роялті, нараховані і сплачені Позивачем на користь компанії «Reemtsma Cigarettenfabriken GmbH», - це платежі, які Позивач сплачував як винагороду за отримане ним право на користування торговою маркою », тобто для компенсації вартості послуги, яка полягає у наданні Позивачу права на користування торговою маркою.

Позивач отримав послугу, що полягає у користуванні торговою маркою off», для маркування тютюнових виробів з метою їх подальшої реалізації, тобто ця послуга була отримана для її подальшого використання в господарській діяльності Позивача, оскільки такі тютюнові виробі в подальшому реалізувалася на оптовому та роздрібному ринку.

А тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач з дотриманням законодавства включив до валових витрат витрати на сплату роялті на користь компанії Cigarettenfabriken GmbH»за користування торговою маркою doff».

На підставі викладеного колегія суддів приходить до переконання, що апеляційна скарга не містить доводів, які б спростували висновки суду першої інстанції.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з дотриманням норм матеріального та процесуального права, на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в справі, підтверджених доказами, колегія суддів апеляційної інстанції підстав для його скасування не вбачає.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Окружної державної податкової служби -Центрального офісу з обслуговування великих платників податків Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 06 вересня 2012 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Грибан І.О.

Судді: Беспалов О.О.

Парінов А.Б.