Рішення № 27842663, 26.11.2012, Нахімовський районний суд міста Севастополя

26.11.2012

НАХІМОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.СЕВАСТОПОЛЯ

Справа № 2704/770/2012

Категорія 45

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 листопада 2012 року Нахімовський районний суд міста Севастополя в складі:

головуючого судді -Пекарініної І.А.,

при секретарях -Фроловій Н.О., Карманові К.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Севастополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про виділення частки у спільному майні подружжя, визнання права власності на частку подружнього майна, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, в якому просить суд виділити її частку у спільному майні подружжя та визнати за нею право власності на 53/200 частки домоволодіння, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач, перебуваючи в шлюбі з ОСОБА_5, разом з останнім 15.01.1988 придбала за сумісно нажиті гроші 53/100 частки домоволодіння, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, а тому на підставі ст.ст. 60, 70 Сімейного кодексу України має право на половину набутого за час шлюбу майна.

Позивач та її представник у судовому засіданні позов підтримали у повному обсязі, просили задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_2 у судовому засіданні заперечила проти доводів позовної заяви, в задоволенні якої просила відмовити у зв'язку з тим, що позивачем пропущений 3-річний строк позовної давності для звернення до суду з вимогами про виділ частки у спільному майні подружжя.

Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні вимоги позову визнала не заперечувала проти їх задоволення.

Заслухавши пояснення сторін та їх представників, розглянувши матеріали цивільної справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5 з 04 липня 1981 року до 27 лютого 2007 року, що підтверджується свідоцтвами про укладення шлюбу та про розірвання шлюбу (а.с. 9, 12).

Свідоцтвом про право особистої власності на домоволодіння та рішенням Верхньосадівської сільської ради народних депутатів № І/4 від 22.01.1988 підтверджується факт укладення ОСОБА_5 договору купівлі-продажу від 15.01.1988, за яким останній придбав у власність 53/100 частки домоволодіння, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 5, 8).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть (а.с. 13).

Згідно положень ст. 22 КпШС України, яка діяла на час набуття права власності на спірне домоволодіння, передбачалось, що спільною сумісною власністю подружжя є майно, нажите подружжям за час шлюбу. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

Подружжя користується рівними правами і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

Дана норма закону узгоджується і з положеннями ст. 60 СК України.

Частиною 3 ст. 368 ЦК України також визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до положень ст. 70 СК України, що відповідає положенням і ст. 28 КпШС України, передбачається, що розмір часток майна дружини та чоловіка при поділі майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Судом встановлено, що позивач та її колишній чоловік ОСОБА_5 за життя останнього майно не ділили, шлюбного договору чи домовленості щодо майна не було.

Таким чином, житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, незалежно від того, що він був зареєстрований на ОСОБА_5 і частки майна позивача та її колишнього покійного чоловіка є рівними.

Проте, в судовому засіданні представник відповідача заявив про застосування строку позовної давності, що є підставою для відмови у позові.

Так, право колишнього подружжя на частку у спільному сумісному майні зберігається незалежно від припинення шлюбу (ст. 68 Сімейного кодексу України). У випадку порушення цього права особа має право на його захист. До таких вимог позовна давність застосовується у три роки, вона обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності (ст. ст. 20, 72 Сімейного кодексу України, ст. 261 Цивільного кодексу України).

В судовому засіданні позивач зазначала, що її право на частку у спільному сумісному майні було порушено з моменту смерті її колишнього чоловіка - з 01.11.2011, а тому нею не пропущений трирічний строк позовної давності.

Проте, з такою позицією позивача суд не може погодитися, оскільки, як встановлено вище, шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 було розірвано ще 27 лютого 2007 року. З цього моменту позивач не зверталася ні до ОСОБА_5 в порядку ст. 69 Сімейного кодексу України та ст. 372 Цивільного кодексу України з пропозицією укладення договору про поділ спільного сумісного майна, ні до суду з вимогою поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, а відтак, на думку суду, вона протягом трьох років після розірвання шлюбу не була позбавлена можливості захистити своє право власності.

Крім того, суд враховує, що позивач звертається до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 як спадкоємців ОСОБА_5, проте не оспорює спадкове майно, а претендує саме на частку у спільному майні подружжя.

Згідно ч.ч. 3, 4 ст. 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За вищевикладених обставин суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову у зв'язку зі спливом трирічного строку позовної давності.

На підставі ст. 22 КпШС України, ст. 12, 20, ст. 69, 72 Сімейного кодексу України, ст. 261, 267, 368, 370, 372 Цивільного Кодексу України, керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 88, 209, 212, 214-215, 218 Цивільного процесуального Кодексу України, суд,

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про виділення частки у спільному майні подружжя, визнання права власності на частку подружнього майна, відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду міста Севастополя через Нахімовський районний суд міста Севастополя протягом десяти днів з дня проголошення рішення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя -підпис

Копія вірна

Суддя Нахімовського районного

суду м. Севастополя І.А. Пекарініна