Рішення № 27840487, 29.11.2012, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

29.11.2012Справа №5002-7/3722-2012

За позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Азовчані»

до відповідача - фізичної особи-підприємця Овсієвича Дмитра Геннадійовича

Суддя Дворний І.І.

Представники:

Від позивача - не з'явився

Від відповідача - не з'явився

СУТЬ СПОРУ: у жовтні 2012 року товариство з обмеженою відповідальністю «Азовчані» звернулось до господарського суду Автономної Республіки Крим із позовною заявою до фізичної особи-підприємця Овсієвича Дмитра Геннадійовича про стягнення з 65 500,59 грн. заборгованості за договором поставки товару від 01.01.2010.

Позовні вимоги ґрунтуються на приписах статей 175, 193 Господарського кодексу України, статей 224, 509, 525, 526, 623 Цивільного кодексу України, положеннях Господарського процесуального кодексу України та мотивовані невиконанням з боку відповідача своїх зобов'язань за договором поставки товару, укладеним між сторонами, в частині оплати за поставлений товар - м'ясо-ковбасну продукцію. Так, несплата відповідачем грошових коштів послугувала підставою для звернення позивача до суду з позовом про їх стягнення у примусовому порядку.

Ухвалою господарського суду Автономної Республіки Крим від 29.10.2012 позовну заяву було прийнято до розгляду і порушено провадження у справі.

Позивач в судове засідання не з'явився, про час та місце судового засідання повідомлений належним чином. 29.11.2012 до суду найшло електронне повідомлення про відкладення судового засідання, у зв'язку з хворобою представника.

Відповідач в судове засідання не з'явився, явку уповноваженого представника не забезпечив, витребувані судом документи не надав, про час та місце судового засідання повідомлений належним чином за адресою, зазначеною у витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Статтею 64 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судова кореспонденція у разі ненадання сторонами іншої адреси надсилається за адресою, що зазначена в ЄДРПО України. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала суду вручена їм належним чином.

Оскільки явка в судове засідання, згідно зі статтею 22 Господарського процесуального кодексу України - це право, а не обов'язок сторін, справа може розглядатися без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Дослідивши матеріали справи, враховуючи систематичну неявку представника відповідача у судові засідання та відсутність документів, що підтверджують неможливість його прибуття в судове засідання, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Матеріали справи свідчать пре те, що 01.01.2010 товариство з обмеженою відповідальністю «Азовчані» (за договором постачальник) та фізична особа-підприємець Овсієвич Дмитро Геннадійович (за договором покупець) уклали договір поставки, пунктом 1.1 якого передбачено, що постачальник зобов'язується передати у власність покупця м'ясо-ковбасну продукцію, надалі товар, а покупець зобов'язується прийняти цей товар та своєчасно здійснити його оплату на умовах даного договору.

Найменування та асортимент товару, одиниця виміру, ціна вказуються у накладних на кожну партію товару. Накладні прикладаються до договору та є його невід'ємними частинами (пункт 1.2 договору).

Пунктом 4.1. договору встановлені умови поставки - доставка на склад покупця.

Пунктом 4.4. договору сторони визначили, що перехід права власності на товар здійснюється в момент надходження товару в пункт поставки, прийняття товару представниками покупця. При цьому факт одержання товару представниками покупця посвідчується постановкою мастичного відтиску печатки або підпису покупця на товарно-транспортній накладній.

Згідно з розділом 5 договору сторони домовились про ціну продукції та порядок розрахунків: покупець зобов'язаний прийняти та оплатити поставлений продавцем товар за цінами відповідно товарно-транспортній накладній, яка є невід'ємною частиною договору та включає в себе ПДВ. Покупець здійснює оплату поставленого товару по факту або протягом 5 банківських днів.

Так, на виконання умов укладеного договору позивачем було здійснено поставку товару відповідачу, що підтверджується видатковими накладними (а.с. 11-40)

Факт одержання відповідачем товару від позивача підтверджено печатками відповідача та підписом уповноваженої особи на одержання товару на витратних накладних, а також щомісячними актами звірки розрахунків за отриманий товар (а. с. 44-48).

У свою чергу, свої зобов'язання позивач виконував належним чином, жодних претензій щодо виконання позивачем своїх зобов'язань за договором від відповідача не надходило, докази зворотного на час розгляду спору в матеріалах справи відсутні та останнім представлені суду не були. Втім, станом на день розгляду справи відповідачем суму заборгованості за отриманий товар не сплачено.

Банківська виписка, наявна в матеріалах справи (а.с. 41-43), свідчить про часткову оплату відповідачем вартості товару.

Так, порушення відповідачем умов укладеного договору в частині оплати за товар поставлений позивачем привело до утворення заборгованості в розмірі 65 500,59грн. за період з 01.11.2010 по 24.11.2010.

Враховуючи несплату відповідачем позивачу вартості отриманого товару у строки встановлені договором, сторонами складались акти звірки взаєморозрахунків.

Зі змісту акту звірки взаєморозрахунків за листопад 2010 року вбачається, що відповідач визнав суму заборгованості у розмірі 65 500,59 грн. (а.с. 48).

Як стверджує позивач, грошові кошти у розмірі 65 500,59 грн. на його рахунок від відповідача не надходили, визнана відповідачем заборгованість залишилась непогашеною в повному обсязі, що і послугувало підставою для звернення позивача з відповідними позовними вимогами до суду.

Проаналізувавши наявні в матеріалах справи документи, подані позивачем докази та викладену його правову позицію, суд, вважає заявлені товариством з обмеженою відповідальністю «Азовчані» позовні вимоги щодо стягнення з відповідача заборгованості за отриманий товар правомірними та такими, що відповідають дійсними обставинам справи з огляду на наступне.

Так, предметом спору у справі є стягнення суми боргу з відповідача за поставлений товар, яка утворилась внаслідок невиконання останнім умов укладеного між сторонами договору поставки.

Основні засади господарювання в Україні визначає Господарський кодекс України, який регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.

Згідно статті 2 Господарського кодексу України учасниками відносин у сфері господарювання є суб'єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. При цьому, майново-господарськими, згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 692 Цивільного кодексу України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення стосовно господарських зобов'язань міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України, якою визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Так, в порушення вимог зазначених норм Цивільного та Господарського кодексів України, умов договору відповідач не розрахувався у повному обсязі за поставлений товар, заборгувавши позивачу 65 500,59 грн., що підтверджується вищенаведеними доказами, наявними у матеріалах справи. Доказів погашення вказаної заборгованості відповідачем суду надано також не було, більш того, останній не скористався своїм правом подати письмовий відзив на позовну заяву з спростуванням доводів позивача, у той час як відповідно до приписів статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, способом, передбаченим чинним законодавством для доведення фактів такого роду. За таких обставин, вказана сума боргу є підтвердженою та підлягає стягненню з відповідача в примусовому порядку.

Таким чином, матеріалами справи підтверджується факт порушення відповідачем своїх обов'язків за договором поставки в частині повної та своєчасної оплати, який останнім спростований не був, у зв'язку з чим позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Азовчані» є обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Господарські витрати у вигляді судового збору в сумі 1609,50 грн. (мінімальна ставка судового збору, що підлягає оплаті за даним позовом) суд покладає на відповідача згідно з положеннями статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно зі статтею 85 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 29.11.2012 були оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

Повне рішення складено 03.12.2012.

Керуючись статтями 49, 82-84 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити в повному обсязі.

2. Стягнути з фізичної особи-підприємця Овсієвича Дмитра Геннадійовича (вул. Пушкіна, 63, кв. 2, смт. Леніне, Ленінський район, АР Крим, 98200, ЄДРПОУ 20039814591) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Азовчані» (вул. Проїздна, 10, смт. Азовське, Джанкойський район, 96178, ідентифікаційний код 32608017) 65 500,59 грн. заборгованості та 1 609,50 грн. судового збору.

3. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Суддя І.І. Дворний