Рішення № 27839310, 29.11.2012, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

29 листопада 2012 р. Справа 7/76/2012/5003

Господарський суд Вінницької області в складі судді Банасько О.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Заступника прокурора м.Вінниці в інтересах держави Кабінету Міністрів України в особі акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг" в особі Вінницької філії НАК "Украгролізинг", м. Вінниця

до: Селянського (фермерського) господарства "Аграрій", с.Гулі, Барський район, Вінницька область

про стягнення 37 997,24 грн.

при секретарі судового засідання Павловій Т.С.

з участю прокурора: Стецюк Н.Д. - посвідчення № 12-2012 від 12.01.2012 року.

представників:

позивача: Шалигіна В.І. - довіреність № 14/20-23-12 від 13.01.2012 року, посвідчення № 4362 від 12.03.2008 року.

відповідача: не з'явився.

ВСТАНОВИВ :

14.11.2012 року на адресу суду надійшла позовна заява заступника прокурора м.Вінниці в інтересах держави Кабінету Міністрів України в особі Державного публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг", м.Київ в особі Вінницької філії Національної акціонерної компанії "Украгролізинг", м.Вінниця про стягнення з Селянського (фермерського) господарства "Аграрій", с.Гулі, Барський район, Вінницька область 37 997,24 грн., з яких 37 282,16 грн. основний борг, 595,90 грн. пеня, 119,18 грн. 3% річних в зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору лізингу від 22.06.2011 року № 2-11-11плб/391.

Ухвалою від 15.11.2012 року за вказаним позовом порушено провадження у справі № 7/76/2012/5003 та призначено до розгляду на 29.11.2012 року.

26.11.2012 року через канцелярію суду представником позивача подано письмові пояснення в яких останній вважає позовні вимоги обґрунтованими та просить суд задовольнити позов в повному обсязі.

В судове засідання 29.11.2012 року відповідач не з'явився, причин неявки суду не повідомив, хоча про час та місце судового засідання повідомлявся належним чином - ухвалою суду від 15.11.2012 року яка надсилалась рекомендованою кореспонденцією за адресою вказаною в позовній заяві - с. Гулі, Барський район, Вінницька область, 23042 та вул. Соборна, 6, м. Бар, Вінницька область, 23000.

Згідно спеціального витягу з ЄДРПОУ № 15124319 станом на 14.11.2012 року місцезнаходженням відповідача значиться с. Гулі, Барський район, Вінницька область, 23042, яка є ідентичною тій по якій було направлено останньому ухвалу у даній справі.

Відповідно до вимог частин 1, 3 ст.18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб-підприємців", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Виходячи з вимог ч.2 ст.34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Варто зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 64 ГПК України ухвала про порушення провадження у справі надсилається зазначеним особам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

В п.3.9.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 11 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" вказано, що за змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

При неявці відповідача в судове засідання суд враховує, що відповідно до ч.1 ст.19 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" у разі якщо зміна відомостей про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі, не пов'язана із змінами, що вносяться до установчих документів юридичної особи, або не підлягає державній реєстрації, особа, уповноважена діяти від імені юридичної особи (виконавчого органу), подає (надсилає рекомендованим листом з описом вкладення) державному реєстратору за місцезнаходженням реєстраційної справи юридичної особи заповнену реєстраційну картку про внесення змін до відомостей про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі.

Крім того суд звертає увагу на п.4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 року № 01-8/1228 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році", п.11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 року № 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" в яких наголошується, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Також суд зазначає, що відповідно до пункту 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Вищого господарського суду України від 10.12.2002 року № 75 (з подальшими змінами), перший, належним чином підписаний, примірник процесуального документа (ухвали, рішення, постанови) залишається у справі; на звороті у лівому нижньому куті цього примірника проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправку документа, що містить: вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправки, підпис працівника, яким вона здійснена.

Як наголошується в п.19 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.08.2008 року № 01-8/482 "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року" дана відмітка, за умови, що її оформлено відповідно до наведених вимог названої Інструкції, є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам та іншим учасникам судового процесу.

На першому примірнику ухвали, яка наявна в справі, є штамп суду з відміткою про відправку документа. Дана відмітка оформлена відповідно до вимог Інструкції з діловодства в господарських судах України наведених вище, а тому суд дійшов висновку, що вона є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам.

При цьому суд констатує, що відповідачем не подано клопотання, заяви, телеграми, в тому рахунку і щодо перенесення розгляду справи, її відкладення чи неможливості забезпечити участь в судовому засіданні свого представника.

Враховуючи викладене суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача належним чином про час і місце розгляду судової справи і забезпечення явки останнього в судове засідання для реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів.

Проте, відповідач своїм правом на участь у засіданні суду та наданні письмових або усних пояснень не скористався, а тому, беручи до уваги приписи ч.1 ст.69 ГПК України щодо строків вирішення спору та той факт, що неявка в засідання суду відповідача або його представника, належним чином та відповідно до законодавства повідомленого про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи суд дійшов висновку про розгляд справи за наявними у ній матеріалами, відповідно до приписів ст.75 Господарського процесуального кодексу України.

За відсутності відповідного клопотання справа розглядається без фіксації судового процесу технічними засобами.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення прокурора, представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

22.06.2011 року ВАТ "НАК "Украгролізинг", в особі директора Вінницької філії НАК "Украгролізинг" (Лізингодавець) та Селянського (фермерського) господарства "Аграрій" (Лізингоодержувач) було укладено договір повторного лізингу (бюджетні кошти) № 2-11-11плб/391, відповідно до п.1.1 якого Лізингодавець передає Лізингоодержувачу у користування на визначений договором строк майно, яке є власністю Лізиногодавця і визначеного в додатку до договору "Найменування, кількість, ціна і вартість предмета лізингу", що є специфікацією Предмета лізингу, а Лізингоодержувач сплачує за це лізингові платежі на умовах договору.

Відповідно п.2.1 Договору Лізингодавець за договором передає Лізингоодержувачу Предмет лізингу, який було придбано за рахунок коштів Державного бюджету України згідно з Порядком використання коштів Державного бюджету України, що спрямовуються на придбання вітчизняної техніки і обладнання для агропромислового комплексу та заходи по операціях фінансового лізингу затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.12.2003 року № 1904, що знаходилась в користуванні у ФГ "Жовківське" на умовах договору фінансового лізингу № 13-08-347бфл/65 від 16.07.2008 року і його було повернуто Лізингодавцю.

Строк лізингу відраховується з дати укладення між сторонами акта прийому-передачі у користування предмету лізингу, що складається у 4-х автентичних примірниках (п.2.2 Договору).

Виробник предмета лізингу, перелік, кількість, ціна, вартість, строк лізингу, строк передачі і адреси місця передачі предмета лізингу встановлюються додатками до договору "Найменування, кількість, ціна і вартість предмета лізингу". Передача предмета лізингу здійснюється на умовах ЕXW (місце передачі визначається в додатку) згідно з міжнародними правилами Інкотермс в редакції 2000 року (п.2.3 Договору).

Розділом 3 Договору "Права та обов'язки сторін" до обов'язків Лізингоодержувача віднесеного, з поміж іншого: своєчасно та в повному обсязі згідно погодженого з Лізингодавцем графіком сплачувати лізингові платежів відповідно до умов Договору; у всіх реєстраційних, бухгалтерських документах Лізингоодержувач зобов'язаний здійснити запис "Власність ВАТ НАК "Украгролізинг"" (п.п.3.4.3, 3.7 Договору).

В пункті 4.1 даного договору сторони погодили, що за користування Предметом лізингу Лізингоодержувач сплачує Лізингодавцю лізингові платежі, що включають:

- попередній лізинговий платіж в частині відшкодування вартості предмета лізингу в розмірі 1% його вартості (включаючи ПДВ), на який не нараховується лізинговий платіж в частині одноразової комісії за організацію поставки предмета лізингу;

- відшкодування вартості предмету лізингу рівними частками за весь термін лізингу від суми невідшкодованої попереднім лізинговим платежем вартості предмету лізингу;

- комісію за супроводження договору в розмірі 7% річних (без ПДВ) від невідшкодованої попереднім лізинговим платежем та черговими платежам вартості предмета лізингу, відповідно до законодавства України щодо оподаткування податком на додану вартість.

Відповідно п.4.2 Договору після укладення договору, на підставі встановленого Лізингодавцем рахунку, який діє протягом трьох днів, перераховує на рахунки Лізингодавця попередній лізинговий платіж в розмірі, визначеному п.4.1 Договору.

Датою сплати попереднього платежу є дата надходження коштів на рахунок Лізингодавця.

Розмір лізингових платежів, їх складових частин встановлюються додатком до Договору "Графік сплати лізингових платежів" (п.4.4 Договору).

Відповідно до п.5.2 Договору Предмет лізингу протягом всього строку дії Договору є власністю Лізингодавця.

До вказаного Договору сторонами підписано додатки - № 1 (Кількість, ціна, вартість Предмета лізингу), № 2 (Графік сплати лізингових платежів).

03.10.2011 року між сторонами було підписано акт приймання-передачі відповідно до якого відповідачу було передано Предмет лізингу (сільськогосподарську техніку), а саме: зернозбиральний комбайн КЗС-9-1 в кількості 1 одиниця, вартістю 362 352,19 грн. (а.с.32, т.1).

За твердженням прокурора відповідач взятих на себе зобов'язань по оплаті лізингових платежів у строки визначені Графіком сплати лізингових платежів належним чином не виконує в зв'язку з чим за відповідачем утворилась заборгованість по сплаті другого чергового лізингового платежу станом на 12.11.2012 року в розмірі 37 282,16 грн..

Заборгованість відповідача в сумі 37 282,16 грн. відображена в довідці позивача від 29.11.2012 року, яка скріплена з гербовою печаткою за підписом директора та головного бухгалтера.

Судом встановлено, що відповідачем після підписання Договору було сплачено в повному обсязі лише перший черговий платіж в розмірі 38 178,98 грн..

На підтвердження вказаних вище обставин суду надано розрахунок суми простроченої заборгованості, договори, розрахунок коригування лізингових платежів, виписку по рахунку щодо сплати відповідачем лізингових платежів тощо.

З врахуванням встановлених обставин суд дійшов наступних висновків.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Статтями 610, 612 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне зобов'язання).

Аналогічне положення містить ст.193 Господарського кодексу України, згідно з якою суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Відповідно до ст.806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом. Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.

Згідно ст.1 Закону України "Про фінансовий лізинг" фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Згідно ч.3 ст.8 Закону України "Про фінансовий лізинг" предмет лізингу не може бути конфісковано, на нього не може бути накладено арешт у зв'язку з будь-якими діями або бездіяльністю лізингоодержувача.

Статтями 10 та 11 названого Закону передбачено права та обов'язки лізингодавця, та лізингоодержувача відповідно.

Зокрема, встановлено, що лізингоодержувач має право вимагати розірвання договору лізингу або відмовитися від нього у передбачених законом та договором лізингу випадках (п.3 ч.1 ст.11 Закону).

В пункті 3 ч.2 ст.11 Закону України "Про фінансовий лізинг" вказано, що лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі. В ч.1 ст.16 названого Закону зазначається, що сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором.

Пунктом 7 ч.2 ст.11 Закону також передбачено, що у разі закінчення строку лізингу, а також у разі дострокового розірвання договору лізингу та в інших випадках дострокового повернення предмета лізингу - повернути предмет лізингу у стані, в якому його було прийнято у володіння, з урахуванням нормального зносу, або у стані, обумовленому договором.

Разом з тим, статтею 10 Закону лізингодавцю надано право стягувати з лізингоодержувача прострочену заборгованість у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса; вимагати від лізингоодержувача відшкодування збитків відповідно до закону та договору (п.п. 5, 6 ч.1 ст.10 Закону).

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України).

Статтею 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Частиною 1 статті 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Виходячи з викладеного, суд вважає вимогу про стягнення боргу в розмірі 37 282,16 грн. правомірною та обґрунтованою з огляду на що задовольняє її в повному обсязі.

Також судом розглянуто вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 595,90 грн. пені, 119,18 грн. - 3 % річних за період з 04.10.2012 року по 12.11.2012 року за результатами чого суд дійшов наступних висновків.

Згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Порушенням зобов'язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Слід зазначити, що у відповідності до п.3 ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України та ст. 230 Господарського кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

Частиною першою ст. 548 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

У відповідності до ч.ч.1,2 ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Згідно ч.1 ст.550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Статтею 230 Господарського кодексу України, встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконання частини зобов'язання, або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно п.7.1 Договору за порушення строків сплати лізингових платежів Лізингоодержувач за кожен календарний день прострочення від несплаченої суми сплачує Лізингодавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ.

Відповідно до ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч.1 ст.628 ЦК України).

Стаття 627 Цивільного кодексу України встановлює, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Приписами ст.629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином суд вважає, що вимоги щодо стягнення пені, 3 % річних та інфляційних втрат є правомірними, оскільки відповідають умовам Договору та чинному законодавству.

Перевіркою розрахунку пені, 3 % річних в межах вказаних прокурором періодів та визначених сум боргу взятих для обрахунку судом помилок не виявлено з огляду на що вказані вимоги задовольняються судом в повному обсязі.

Згідно ч.ч.1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст.34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Проте, всупереч наведеним нормам та вимогам ухвали суду від 15.11.2012 року, відповідач не подав до суду жодного доказу в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення основного боргу, пені та 3% річних в тому рахунку доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів).

За таких обставин позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Витрати на судовий збір підлягають віднесенню на відповідача відповідно до ст. 49 ГПК України.

29.11.2012 року в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Керуючись ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 45, 46, ч.ч. 1, 3, 5 ст. 49, ст.ст.82, 84, 85, 115 ГПК України, суд-

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Селянського (фермерського) господарства "Аграрій", с. Гулі, Барський район, Вінницька область, 23042 - (інформація про реквізити - ідентифікаційний код - 32426802) на користь Державного публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг", вул. Мечникова, 16 а, м. Київ, 01601 - (інформація про реквізити - ідентифікаційний код - 30401456) - 37 282 грн. 16 коп. боргу, 595 грн. 90 коп. пені, 119 грн. 18 коп. 3 % річних.

3. Стягнути з Селянського (фермерського) господарства "Аграрій", с. Гулі, Барський район, Вінницька область, 23042 - (інформація про реквізити - ідентифікаційний код - 32426802) в доход Державного бюджету України - 1 609 грн. 50 коп. - відшкодування витрат пов'язаних зі сплатою судового збору.

4. Видати накази в день набрання рішенням законної сили.

5. Копію рішення надіслати відповідачу рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.

Повне рішення складено 04 грудня 2012 р.

Суддя Банасько О.О.

віддрук. 3 прим.:

1 - до справи.

2,3 - Селянське (фермерське) господарство "Аграрій" - с. Гулі, Барський район,Вінницька область, 23042; вул. Соборна, 6, м. Бар, Вінницька область, 23000.