Рішення № 27836709, 29.11.2012, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа № 1490/4886/12 29.11.2012 29.11.2012

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22ц/1490/3207/12 Суддя першої інстанції Гуденко О.А.

Категорія 27 Суддя - доповідач апеляційного суду Царюк Л.М.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 листопада 2012 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючого Козаченка В.І.,

суддів: Мурлигіної О.Я., Царюк Л.М.,

при секретарі Белевері В.А.,

за участю: позивачів - ОСОБА_2, ОСОБА_3,

представника позивачки - ОСОБА_4,

представника відповідача - ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 25 вересня 2012 року за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» (надалі - Банк), ОСОБА_7, третьої особи без самостійних вимог - приватного нотаріуса Миколаївського міського нотаріального округу ОСОБА_8 про визнання договору іпотеки недійсним , -

В С Т А Н О В И Л А:

20 лютого 2012 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулись до суду з позовом до Банку про визнання договору іпотеки недійсним.

Позивачі посилались на те, що після смерті їх доньки ОСОБА_9 яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року вони з'ясували, що остання за життя уклала кредитний договір на отримання коштів та в якості забезпечення кредиту у розмірі 45 000 дол. США передала в іпотеку Банку будинок АДРЕСА_1 Право власності за їх донькою було зареєстровано на підставі рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 14 листопада 2006 року про визнання дійсним договору дарування, за яким ОСОБА_2 ніби - то за письмовою розпискою подарувала ОСОБА_9 зазначений житловий будинок.

Оскільки вона ніколи такої розписки не писала, а крім того, будинок побудований в період шлюбу і за спільні кошти подружжя, а тому ОСОБА_3, фактично є співвласником цього будинку, на її звернення за нововиявленими обставинами ухвалою того ж суду від 1 липня 2011 року вищевказане судове рішення було скасовано, а 13 вересня 2011 року позов її дочки ОСОБА_9 про визнання договору дарування дійсним залишено без розгляду.

Посилаючись на викладене, а також на те, що умовами договору іпотеки передбачено у разі смерті іпотекодавця, право Банку на звернення стягнення на предмет іпотеки, позивачі просили визнати вказаний договір іпотеки недійсним з підстав, визначених ст.ст. 203 і 215 ЦК України та скасувати заборону на відчуження спірного житлового будинку.

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 25 вересня 2012 року позов задоволено частково. Визнано недійсним іпотечний договір від 13 серпня 2007 року, укладений між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_9, предметом якого є житловий будинок АДРЕСА_1 зі всіма прилеглими до нього господарськими та побутовими будівлями та спорудженнями, зареєстрований приватним нотаріусом ОСОБА_8, реєстровий № 1998. Скасовано заборону відчуження житлового будинку АДРЕСА_1 накладену 13 серпня 2007 року тим же приватним нотаріусом, реєстровий номер 1998. В задоволенні позовних вимог, заявлених до ОСОБА_7 - відмовлено. Також розподілено судові витрати.

В апеляційній скарзі Банк просив скасувати рішення суду та постановити нове рішення , яким повністю відмовити в задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у місцевому суді, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою для недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені, зокрема ч. 1 ст. 203 цього Кодексу.

За положеннями ч. 1 ст. 203 ЦК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

За змістом ст. 319 ЦК України тільки власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Відповідно до ч. 2 ст. 583 ЦК України заставодавцем може бути власник речі або особа, якій належить майнове право, а також особа, якій власник речі або особа. Якій належить майнове право, передали річ або майнове право з правом їх застави.

Положеннями ч. 1 ст. 5 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що нерухоме майно може виступати предметом іпотеки за умови, що це нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо іпотекодавець є державне або комунальне підприємство, установа чи організація.

З аналізу зазначених правових норм випливає, що на момент укладення спірного іпотечного договору іпотекодавець повинен бути власником нерухомого майна, що є предметом іпотеки.

Як встановлено в судовому засіданні і вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2, перебуваючи у шлюбі з ОСОБА_3 побудували на виділеній позивачки земельній ділянці житловий будинок з господарськими спорудами за адресою: АДРЕСА_1 де проживали разом зі своєю дочкою - ОСОБА_9 і її дітьми та зареєструвала своє право власності в Миколаївському бюро технічної інвентаризації 12 березня 1970 року та в подальшому на збільшену площу 18 липня 2006 року (а.с. 14-20).

14 листопада 2006 року за позовом ОСОБА_9 рішенням Заводського районного суду, визнано дійсним договір дарування від 18 серпня 2008 року, укладений по розписці між ОСОБА_2 та ОСОБА_9, та за останньою визнано право власності на цю нерухомість (а.с.22).

13 серпня 2007 року ОСОБА_9 на забезпечення виконання умов кредитного договору між нею та Банком, укладено договір іпотеки. Відповідно цього договору ОСОБА_9 передала в іпотеку житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 (а.с. 5-7).

Рішенням Центрального районного суду від 24 лютого 2010 року з ОСОБА_9 стягнуто на користь Банку заборгованість за кредитним договором у сумі 272 786 грн. 05 коп. (а.с. 52).

ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_9 померла (а.с. 9).

Ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва від 1 липня 2011 року за заявою позивачки за нововиявленими обставинами рішення цього ж суду від 14 листопада 2006 року скасовано та 21 вересня 2011 року позов ОСОБА_9 залишено без розгляду (а.с.24).

Таким чином, при укладенні спірного договору іпотеки іпотекодавець ОСОБА_9 не мала права на розпорядження спірним нерухомим майном, а тому суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку, що іпотечний договір суперечить Цивільному Кодексу та Закону України «Про іпотеку».

Проте, колегія суддів не погоджується з доводами суду першої інстанції щодо підстави недійсності спірного договору, передбаченої ч. 2 ст. 203 ЦК України.

Так, районний суд дійшов висновку, що ОСОБА_9 на час передачі в іпотеку житлового будинку не мала необхідного обсягу цивільної дієздатності.

Однак, з таким висновком суду погодитися не можна.

Частина 2 ст. 203 ЦК України передбачає, що особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Така підстава недійсності правочину зумовлена дефектами суб'єктного складу, тобто укладення правочину особою, що не має необхідного обсягу дієздатності - правочиноздатності.

Випадки обмеження цивільної дієздатності фізичної особи визначені ст. 36 ЦК України, а правові наслідки вчинення правочину такою особою зазначені в ст. 223 ЦК України.

Між тим, з матеріалів справи не вбачається обмеження обсягу цивільної дієздатності ОСОБА_9 на час укладення договору іпотеки в розуміння ст. 36 ЦК України, а тому посилання місцевого суду на ч. 2 ст. 203 ЦК України, як на одну із підстав недійсності правочину, підлягає виключенню з рішення суду.

З огляду на викладене, рішення суду першої інстанції підлягає зміні на підставі п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України у зв'язку з неправильним застосуванням судом норм матеріального права.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 316 ЦПК України, судова колегія

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» задовольнити частково.

Рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 25 вересня 2012 року змінити.

Виключити з мотивувальної частині рішення посилання суду на ч. 2 ст. 203 ЦК України, як на одну із підстав недійсності іпотечного договору, укладеного між відкритим акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_9 13 серпня 2007 року.

В іншій частині указане рішення суду залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржено безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді