Постанова № 27833128, 27.11.2012, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 листопада 2012 року Справа № 2а-5585/12/1070

приміщення суду за адресою: місто Київ, бульвар Лесі Українки, 26, зал судових засідань № 1018

Київський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Леонтовича А.М.

при секретарі - Бончева О.С.

за участю представників сторін

від позивача: ОСОБА_1 (за довіреністю)

від відповідача: (не прибув)

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом до проОСОБА_2 Міського відділу Державної виконавчої служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції в особі старшого державного виконавця Ковтун Олени Володимирівни скасування постанови про арешт майна боржника,- В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_2 (далі по тексту - позивач) звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Відділу державної виконавчої служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції в особі старшого державного виконавця Ковтун Олени Володимирівни (далі по тексту -відповідач) про скасування постанови про арешт майна боржника від 15 серпня 2012 року № 32735938.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що 5 вересня 2012 року ОСОБА_2 поштовим відправленням отримано постанову Міського відділу Державної виконавчої служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, в якій вказано, що вона прийнята при примусовому виконанні вимоги Пенсійного фонду України.

Разом з тим, позивач стверджує, що вимога Пенсійного фонду України не є виконавчим документом. Тому, державним виконавцем безпідставно було відкрито виконавче провадження та накладено арешт на майно позивача.

27 листопада 2012 року у судове засідання прибув представник позивача. У письмовому запереченні проти позову відповідач просив здійснювати розгляд справи без участі представника Міського відділу Державної виконавчої служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції. За таких обставин, суд ухвалив здійснювати розгляд справи без участі представника відповідача.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі, просив суд позов задовольнити.

Згідно наявних в матеріалах справи заперечень проти позову, відповідач позов не визнає та просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позвача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, врахувавши норми закону, які діяли на момент виникнення правовідносин між сторонами, суд вважає встановленими наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до матеріалів справи, 23 травня 2012 року державним виконавцем Міського відділу Державної виконавчої служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції на підставі вимоги управління Пенсійного фонду України в м. Білій Церкві Київської області про сплату боргу від 3 квітня 2012 року № 145 У (а.с. 52) та заяви про відкриття виконавчого провадження від 22 травня 2012 року № 6058/02 (а.с. 48) винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 32735938 (а.с. 47).

Зазначеною постановою ОСОБА_2 зобов'язано самостійно сплатити борг у сумі 4010,30 грн. у 7-денний термін з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження (до 30 травня 2012 року) та попереджено, що при невиконанні рішення в наданий для добровільного виконання строк, державна виконавча служба буде змушена виконати рішення в примусовому порядку зі стягненням з боржника виконавчого збору та витрат, пов'язаних з провадженням виконавчих дій.

Як зазначив відповідач у запереченні проти позову, постанову про відкриття виконавчого провадження було направлено позивачу за адресою, яка вказана у вимозі управління Пенсійного фонду України про сплату боргу (АДРЕСА_1).

В подальшому, державним виконавцем встановлено, що АДРЕСА_1 не існує та направлено запит від 9 липня 2012 року № 1097503-31/В-6 до адресно-довідкового відділу УГІГФО ГУ МВС України у м. Києві для встановлення місця проживання позивача. При цьому, у запиті державним виконавцем було вказано адресу позивача: АДРЕСА_1 (а.с. 49).

У відповіді на запит державного виконавця адресно-довідковий відділ УГІГФО ГУ МВС України у м. Києві повідомив, що ОСОБА_2 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1.

Встановивши, що у постанову про відкриття виконавчого провадження від 23 травня 2012 року було направлено за адресою, якої фактично не існує (АДРЕСА_1), відповідач повторно не направляв постанову про відкриття виконавчого провадження за фактичним місцем проживання боржника (АДРЕСА_1), а зробив висновок, що ОСОБА_2 не сплачено в добровільному порядку у 7-денний термін заборгованість, про що також зазначено у запереченні проти позову.

На підставі висновку про те, що позивач в добровільному порядку не сплатив заборгованість за вимогою Пенсійного Фонду України, державний виконавець вжив заходи щодо примусового виконання виконавчого документа та 15 серпня 2012 року прийняв постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження № 32735938 (а.с. 51).

Копію постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження направлено за адресою: АДРЕСА_1 та вручено ОСОБА_2 4 вересня 2009 року, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с. 50).

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно із частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: 1) суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; 2) суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Надаючи правову оцінку діям Міського відділу Державної виконавчої служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції щодо відкриття виконавчого провадження на підставі вимоги Управління Пенсійного фонду України у місті Білій Церкві від 3 квітня 2012 року № 145 У, суд зазначає наступне.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначає Закон України «Про виконавче провадження»від 21.04.1999 року № 606-XIV.

За визначенням, наведеним у статті 1 Закону України «Про виконавче провадження»,виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Частиною 1 статті 17 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом.

У силу вимог частини 2 статті 17 Закону України «Про виконавче провадження»,підлягають виконанню державною виконавчою службою такі виконавчі документи: 1) виконавчі листи, що видаються судами, і накази господарських судів, у тому числі на підставі рішень третейського суду та рішень Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті і Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті; 2) ухвали, постанови судів у цивільних, господарських, адміністративних, кримінальних справах та справах про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом; 3) судові накази; 4) виконавчі написи нотаріусів; 5) посвідчення комісій по трудових спорах, що видаються на підставі відповідних рішень таких комісій; 6) постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом; 7) постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу; 8) рішення інших органів державної влади, якщо їх виконання за законом покладено на державну виконавчу службу; 9) рішення Європейського суду з прав людини з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

Суд звертає увагу на те, що згідно пункту 8 частини 2 статті 17 Закону України «Про виконавче провадження», особливості визначення окремих актів суб'єктів владних повноважень у якості виконавчих документів можуть встановлюватися спеціальними законами. Зокрема, обов'язок державної виконавчої служби щодо виконання вимог територіальних органів Пенсійного фонду України про сплату боргу встановлений Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування»від 8 липня 2010 № 2464-VI.

Відповідно до частини 4 статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», територіальний орган Пенсійного фонду у порядку, за формою і в строки, встановлені Пенсійним фондом за погодженням з центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом (абзац 2 частини 4 статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування»).

Абзацом 6 частини 4 статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування»встановлено, що у разі якщо платник єдиного внеску протягом десяти робочих днів з дня надходження вимоги не сплатив зазначені у вимозі суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею, не узгодив вимогу з органом Пенсійного фонду, не оскаржив вимогу в судовому порядку або не сплатив узгоджену суму недоїмки протягом десяти робочих днів з дня надходження узгодженої вимоги, територіальний орган Пенсійного фонду надсилає в порядку, встановленому законом, до підрозділу державної виконавчої служби вимогу про сплату недоїмки.

Зі змісту вищезазначених положень чинного законодавства слідує, що вимога Управління Пенсійного фонду України у місті Білій Церкві від 3 квітня 2012 року № 145 У про стягнення заборгованості зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є виконавчим документом, обов'язок щодо виконання якого покладено на державну виконавчу службу. Отже, відкриття виконавчого провадження на підставі вимоги управління Пенсійного фонду України, що прийнята відповідно до статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування»є законним.

Суд не бере до уваги наведені у позовній заяві твердження про те, що відповідачем відкрито виконавче провадження на підставі вимоги, що прийнята відповідно до статті 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки, як встановлено судом, вимогу Управління Пенсійного фонду України у місті Білій Церкві від 3 квітня 2012 року № 145 У прийнято на підставі статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».

Разом з тим, у Міського відділу Державної виконавчої служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції не було правових підстав для прийняття постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 15 серпня 2012 року № 32735938, зважаючи на наступне.

Так, відповідно до частини 2 статті 25 Закону України «Про виконавче провадження», державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.

У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови.

Копії постанови про відкриття виконавчого провадження надсилаються не пізніше наступного робочого дня стягувачу та боржникові (частина 5 статті 25 Закону України «Про виконавче провадження»).

Як встановлено судом, 23 травня 2012 року відповідачем прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження № 32735938, якою позивача зобов'язано у 7-денний термін з дня винесення постанови (до 30 травня 2012 року) самостійно сплатити заборгованість за вимогою Пенсійного фонду України.

Постанову про відкриття виконавчого провадження відповідачем надіслано на адресу: АДРЕСА_1.

Після надіслання постанови про відкриття виконавчого провадження, державний виконавець встановив, що АДРЕСА_1 не існує, а ОСОБА_2 фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1, однак за правильною адресою боржника відповідач постанову про відкриття виконавчого провадження не направив.

Суд звертає увагу на те, що відповідно до частини 1 статті 35 Закону України «Про виконавче провадження», за наявності обставин, що перешкоджають провадженню виконавчих дій, або у разі несвоєчасного одержання сторонами документів виконавчого провадження, внаслідок чого вони були позбавлені можливості скористатися правами, наданими їм цим Законом, державний виконавець може відкласти виконавчі дії за заявою стягувача чи боржника або з власної ініціативи на строк до десяти робочих днів.

Згідно із пунктом 8 частини 1 статті 49 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

З наведено слідує, що перед тим як почати вживати заходи з примусового виконання рішення, одним з яких є арешт майна, державний виконавець повинен пересвідчитися, чи отримана боржником копія постанови про відкриття виконавчого провадження і чи здійсненні ним дії, спрямовані на добровільне виконання рішення у встановлений постановою строк.

Разом з тим, усвідомлюючи, що постанову про відкриття виконавчого провадження надіслано за адресою, якої фактично не існує, у зв'язку з чим позивач був позбавлений можливості скористатись своїм правом і добровільно виконати вимогу у встановлений 7-ми денний строк, відповідач не вжив заходів з відкладення виконавчих дій, а прийняв постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 15 серпня 2012 року № 32735938.

Відповідно до частини 1 статті 57 Закону України «Про виконавче провадження», арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом:

- винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах;

- винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї;

- винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження;

- проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.

Необхідно звернути увагу на те, що відповідно до статті 52 Закону України «Про виконавче провадження», звернення стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у гривнях та іноземній валюті, інші цінності, у тому числі кошти на рахунках і вкладах боржника у банках та інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитаріях цінних паперів. Готівкові кошти, виявлені у боржника, вилучаються. На кошти та інші цінності боржника, що знаходяться на рахунках, вкладах та на зберіганні у банках чи інших фінансових установах, накладається арешт. Арешт поширюється також на кошти на рахунках, які будуть відкриті після винесення постанови про накладення арешту.

При цьому, лише у разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення звертається також на належне боржнику інше майно, за винятком майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати ті види майна чи предмети, на які необхідно в першу чергу звернути стягнення. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається державним виконавцем.

Однак, як вбачається із постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 15 серпня 2012 року № 32735938, в порушення вимог статті 52 Закону України «Про виконавче провадження», відповідач в першу чергу не звернув стягнення на кошти ОСОБА_2, а одразу, не пересвідчившись у наявності грошових коштів, наклав арешт на майно позивача.

Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку про протиправність дій відповідача з накладення арешту на майно позивача, отже постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 15 серпня 2012 року № 32735938 підлягає скасуванню.

Відповідно до статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Згідно частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 71 цього Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності та враховуючи що відповідачем не доведено законності дій щодо накладення арешту на майно позивача, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 9, 14, 70, 71, 86, 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову міського відділу Державної виконавчої служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції про арешт майна боржника та заборони на його відчуження від 15 серпня 2012 року № 32735938.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішення за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі проголошення лише вступної та резолютивної частини постанови або прийняття постанови у письмовому провадженні -протягом десяти днів з дня отримання її копії.

Суддя Леонтович А.М.

Повний текст постанови виготовлено 3 грудня 2012 року.