Ухвала суду № 27826289, 07.11.2012, Апеляційний суд Чернігівської області

Справа № 2506/4411/2012 Провадження № 22-ц/2590/3289/2012 Головуючий у I інстанції - Литвиненко І. В.Категорія - цивільна Доповідач - Лакіза Г. П.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 листопада 2012 року АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:

головуючого - суддіЛАКІЗИ Г.П.,суддів:СКРИПКИ А.А., Шевченка В.М., при секретарі:Руденко О.М., за участю:представника позивача ОСОБА_5, відповідача ОСОБА_6 та її представника адвоката ОСОБА_7,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_8 та ОСОБА_6 на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 05 вересня 2012 року в справі за позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_9, ОСОБА_6, ОСОБА_10 про визнання права власності на гараж, визнання недійсним договору купівлі-продажу в частині продажу надвірної будівлі, витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння, -

в с т а н о в и в:

Оскаржуваним рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 05.09.2012 р. позовні вимоги ОСОБА_8 задоволені частково; від ОСОБА_9 та ОСОБА_6 витребуваний гараж загальною площею 24,7 кв.м., що розташований в АДРЕСА_1 зобов'язано ОСОБА_9 та ОСОБА_6 передати вказаний гараж ОСОБА_8, шляхом звільнення цього гаражу та передачі ОСОБА_8 всіх ключів, що забезпечують безперешкодний доступ до нього; на користь ОСОБА_8 стягнуто з ОСОБА_9 та ОСОБА_6 по 150 грн. у відшкодування моральної шкоди; вирішено питання про розподіл судових витрат; в іншій частині позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_8 просить рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 05 вересня 2012 року змінити, визнати за нею, ОСОБА_8, право власності на нерухоме майно - гараж загальною площею 24,7 кв.м., що розташований в АДРЕСА_1 визнати недійсним договір купівлі-продажу 2/5 частин житлового будинку з надвірними будівлями, що розташований в АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_10 та ОСОБА_9, ОСОБА_6 в частині продажу останнім 2/5 частин надвірної будівлі - гаражу, а в іншій частині судове рішення просить залишити без змін.

Згідно з доводами апеляційної скарги ОСОБА_8, висновок суду першої інстанції про те, що згідно зі ст. 186 ЦК України гараж є приналежністю основної речі - будинку по АДРЕСА_1 а тому не може бути окремим об'єктом права власності та не потребує додаткової реєстрації в органах БТІ відповідно до пункту 6.3 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 р. № 7/5, суперечить положенням ст. 392, ч,2 ст. 331, ч.4 ст.357 ЦК України. ОСОБА_8 також зазначає, що висновок суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу в частині продажу гаража, суперечить положенням ст.ст. 213, 215 ЦПК України, оскільки в обґрунтування зазначених вимог позивачка посилалась на положення ст. 11, 13 ЦК України, оскільки ОСОБА_10 продала ОСОБА_6 та ОСОБА_9 неналежне їй майно - 2/5 частини гаража; що ОСОБА_10 фактично ввела ОСОБА_6 та ОСОБА_9 в оману, стверджуючи, що спірне майно є її власністю, Тому позивачка стверджує, що оспорюваний нею договір купівлі-продажу від 01.07.2011 р. в частині відчуження 2/5 частин гаража, що знаходиться в АДРЕСА_1, вчинений поза межами цивільних прав ОСОБА_10 та шляхом обману покупців ОСОБА_6 та ОСОБА_9, оскільки зазначена частка в гаражі їй не належала, що встановлено під час розгляду справи в суді першої інстанції, та призвело до порушення права власності позивача на вказане майно, що відповідно до положень ст.230 ЦК України є підставою для визнання договору купівлі-продажу від 01.07.2011 р. в частині продажу 2/5 частин гаража недійсним. Крім того, відповідно до положень ч.5 ст.203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, а саме - перехід права власності, а оскільки реальний перехід права власності на 2/5 частини гаража за вищеописаних обставин є неможливим, позивач вважає це однією з підстав визнання вищевказаного договору в частині відчуження 2/5 частин гаража недійсним. Відмова у задоволенні позовних вимог у зазначеній частині призводить до того, що позивач та відповідачі ОСОБА_6 та ОСОБА_9 є власниками спірного майна одночасно, що призводить до порушення права власності позивача на спірне майно і в подальшому.

В апеляційній скарзі ОСОБА_6 просить скасувати рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 05 вересня 2012 року в частині задоволення позовних вимог (про витребування майна від ОСОБА_9 та ОСОБА_6 на користь ОСОБА_8 та стягнення моральної шкоди з ОСОБА_9 та ОСОБА_6 на користь ОСОБА_8 в розмірі 150 грн. з кожного) та в частині розподілу судових витрат, та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні вказаних позовних вимог.

За доводами апеляційної скарги ОСОБА_6, судом першої інстанції неправильно застосовано положення ч.4 ст.357 ЦК України щодо добудови спірного гаража, оскільки така позиція суду суперечить п.2 Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 24.05.2001 р. № 127, п.2 Національного стандарту № 2 „Оцінка нерухомого майна", п.1.2 Порядку прийняття в експлуатацію індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, прибудов до них, громадських будинків І та П категорій складності, які збудовані без дозволу на виконання будівельних робіт, і проведення технічного обстеження їх будівельних конструкцій та інженерних мереж, затвердженої наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства від 24.06.2011 р. № 91, з яких випливає, що гараж по АДРЕСА_1 не може розцінюватися як добудова (прибудова) до житлового будинку, адже гаражі відносяться до господарських (присадибних) будівель. Тому апелянт вважає, що замість ч.4 ст.357 ЦК України суд першої інстанції повинен був застосувати положення ч.ч. 1 і 2 статті 381, ч.ч. 1 і 2 статті 186, ч.ч. 1 і 2 статті 187, ч.ч. 1 і 2 статті 188 ЦК України, та зробити висновок про те, що при відчуженні 2/5 частин жилого будинку до набувачів переходило право власності на 2/5 частини надвірних споруд у цій садибі, в тому числі і на 2/5 частини гаража, який є приналежністю головної речі (будинку) та господарсько-побутовою спорудою. Крім того, відповідач ОСОБА_6 вважає, що судом першої інстанції безпідставно не враховано приписи ч. 2 ст. 388 ЦК України, яка вказує на те, що майно не може бути витребуване від добросовісного набувача, якщо воно продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень, а на момент проведення прилюдних торгів з продажу 2/5 частин жилого будинку по АДРЕСА_1, які відбулися 14.05.2007 р., гараж вже було введено в експлуатацію згідно п.6.5 рішення виконкому Деснянської районної у м. Чернігові ради від 10.01.2007 р. № 12, і на момент видачі ОСОБА_11 свідоцтва про право власності на вказане майно, придбане з прилюдних торгів, гараж був приналежністю цього будинку, а тому ідеальна частка в цьому гаражі була також придбана ОСОБА_11 Таким чином, частка в гаражі не підлягає витребуванню, оскільки власником 2/5 частин житлового будинку і відповідної частини господарсько-побутових будівель і споруд спочатку був ОСОБА_12, але все належне йому майно було конфісковано та продано з аукціону в порядку примусового виконання вироку суду. Та обставина, що у виконавчому листі від 16.11.2005 р., в акті опису та арешту майна від 02.06.2006 р., в акті про проведення прилюдних торгів від 12.06.2007 р., у свідоцтві від 15.06.2007 р. не вказано жодних відомостей про гараж, на думку апелянта не свідчить про те, що ОСОБА_11 не набув прав власності на 2/5 частини гаража, адже зміст цих документів повинен враховуватися з вищенаведеними положеннями ст.ст. 186-188, 381 ЦК України. Відповідач ОСОБА_6 оспорює також висновок суду першої інстанції про те, що позивач ОСОБА_8 підтвердила доказами той факт, що будувала гараж вона за свій рахунок. Апелянт наводить власний аналіз досліджених судом першої інстанції доказів, та робить висновок про те, що такі доводи позивачки не можна вважати доведеними. На думку апелянта, суд першої інстанції необґрунтовано порушив вимоги ч.1 ст.179 ЦПК України та не застосував строк позовної давності, незважаючи на відповідну заяву представником відповідача.

Вислухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, перевіривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку про відхилення апеляційної скарги та залишення рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасовано правильне по суті і справедливе рішення з одних лише формальних міркувань.

По справі встановлено, що ОСОБА_8 на праві власності належав житловий будинок з надвірними будівлями, що розташований по АДРЕСА_1 (а.с.9-10), а 27.10.1993 р. ОСОБА_8 подарувала 2/5 частини зазначеного будинку з надвірними будівлями своєму сину - ОСОБА_12 (а.с.12-13).

У зазначеному домоволодінні без відповідного дозволу виконкому був збудований гараж, і за вказане порушення п. 4 „Правил користування приміщеннями житлових будинків" позивачку ОСОБА_8 було притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу постановою адміністративної комісії при виконкому Деснянської у м. Чернігові ради від 15.01.2007 р. (а.с.66).

Рішенням виконкому Деснянської районної у м. Чернігові ради від 10.01.2007 р. № 12 затверджено експлуатацію збудованих гаражів та господарських будівель на своїх земельних ділянках, зокрема, ОСОБА_8 - гаражу по вул. Сосницькій, 109 (а.с.136), після чого 29.01.2007 р. були внесені технічні зміни до матеріалів інвентаризаційної справи № 12386 на вказаний будинок і гараж був позначений у генеральному плані, з посиланням на вищевказане рішення виконком (а.с.50, 48, 136).

Згідно із свідоцтвом, виданим приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу 15.06.2007 року, ОСОБА_11 придбав з прилюдних торгів з реалізації арештованого майна ОСОБА_12 2/5 частини будинку АДРЕСА_1 загальною площею 47,4 кв.м., житловою площею 20,08 кв.м., надвірні споруди - сарай та погріб, знаходяться в спільному користуванні, та зареєстрував право власності на вказане нерухоме майно 05.07.2007 р. (а.с.148-155, 140).

Згідно з договором купівлі-продажу від 25.12.2007 року, ОСОБА_11 продав ОСОБА_10 2/5 частини житлового будинку з відповідною частиною надвірних споруд АДРЕСА_1 при цьому в договорі зазначено, що житловий будинок має такі надвірні споруди: сарай „Б-1", погріб „В-1", гараж „а", а в користування покупцю за цим договором з надвірних споруд переходять сарай та погріб, що знаходяться в спільному користуванні (а.с.138-139).

Згідно з договором купівлі-продажу від 01.07.2011 р., ОСОБА_10 продала, а ОСОБА_6 та ОСОБА_9 купили 2/5 частини житлового будинку АДРЕСА_1 з відповідною частиною надвірних споруд; житловий будинок має з надвірних будівель сарай „Б-1", погріб „В-1", гараж „а" (а.с.26,27-28).

Доводи апеляційної скарги позивачки ОСОБА_8 про те, що суд першої інстанції незаконно відмовив у задоволенні її позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу в частині відчуження 2/5 частин гаража, не можна визнати обґрунтованими. ОСОБА_8 не було стороною оспорюваного нею договору купівлі-продажу, укладеного 01.07.2011 року між ОСОБА_10 та ОСОБА_9 і ОСОБА_6 Порушень загальних вимог, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначених ст. ст. 203, 215 ЦК України судом не встановлено. Питання про захист права власника у випадку відчуження його майна за плату особою, яка не мала на це права, вирішуються шляхом пред'явлення власником віндикаційного позову до набувача про витребування майна з чужого незаконного володіння. Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного та обґрунтованого висновку про те, що у даному випадку позивачка, яка не є стороною оспорюваного правочину, може захистити її порушене право шляхом подання віндикаційного позову про витребування майна, зокрема від добросовісного набувача з підстав, передбачених ст. 388 ЦК України, і такі позовні вимоги нею заявлено.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив, зокрема, з того, що позивачка ОСОБА_8 набула право власності на збудовану нею господарську будівлю - гараж загальною площею 24,7 кв.м., введену нею в експлуатацію згідно з рішенням виконкому Деснянської районної у м. Чернігові ради від 10.01.2007 р. № 12, та внесену до інвентаризаційної справи № 12386 на житловий будинок АДРЕСА_1 що ОСОБА_11 і ОСОБА_10 при переході до них права власності на 2/5 частини вказаного житлового будинку з відповідною частиною надвірних споруд, не набули права власності на відповідну частину вказаного гаража, а тому відповідачі ОСОБА_6 і ОСОБА_9 не могли набути та не набули право власності на вказаний гараж. Такий висновок суду відповідає встановленим по справі фактичним обставинам, дослідженим доказам та ґрунтується на нормах матеріального закону.

Так, відповідно до ч.2 ст.331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна), а якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту прийняття його до експлуатації.

Відповідно до положень статей 186, 381 ЦК України, розташовані на земельній ділянці поряд із житловим будинком господарсько-побутові споруди: сараї, гаражі, літні кухні тощо є приналежністю головної речі - будинку, і у зв'язку із цим за власником такого житлового будинку не може бути визнано самостійного права власності на самочинно побудовані господарсько-побутові будівлі й споруди, що були зведені після набуття ним права власності на будинок чи садибу. Відповідне роз'яснення викладене в пункті 27 постанови № 6 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року „Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)".

Враховуючи, що згідно з рішенням виконкому Деснянської районної у м.Чернігові ради від 10.01.2007 р. № 12 ОСОБА_8 ввела в експлуатацію збудовану нею господарську будівлю - гараж, який включений до інвентаризаційної справи № 12386 на житловий будинок АДРЕСА_1 та враховуючи пункт 6.1. Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 7/5 від 07.02.2002 р., зареєстрованого в Міністерства юстиції України 18.02.2002 р. за № 157/6445 в редакції, що діяла на час введення в експлуатацію спірного гаража, належить вважати встановленим той факт, що у січні 2007 року ОСОБА_8 набула право власності на збудовану нею господарську будівлю - гараж загальною площею 24,7 кв.м.

Доводи апеляційної скарги позивачки ОСОБА_8 про те, що суд першої інстанції необґрунтовано відмовив у задоволенні її позовних вимог в частині визнання за нею права власності на гараж, не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, зважаючи на наведені вище положення статей 186, 381 ЦК України та роз'яснення, викладене в пункті 27 постанови № 6 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року „Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)".

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_9 і ОСОБА_6 є єдиними користувачами спірного гаража, а позивачка ОСОБА_8 доступу до належного їй гаража не має.

Згідно з п.3 ч.1 ст.388 ЦК України, якщо майно, яке було придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.

Зважаючи на те, що відповідачі ОСОБА_6 і ОСОБА_9 придбали 2/5 частини гаража у ОСОБА_10, яка не мала права відчужувати вказане майно, і це майно вибуло з володіння його власника - ОСОБА_8 не з її волі іншим шляхом, суд першої інстанції дійшов вірного та обґрунтованого висновку про те, що позовна вимога ОСОБА_8 про витребування гаража із чужого незаконного володіння підлягає задоволенню.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_6 про те, що 2/5 частини гаража по АДРЕСА_1 належали сину позивачки ОСОБА_8 - ОСОБА_12, а в подальшому - ОСОБА_11 і ОСОБА_10, також є необґрунтованими. ОСОБА_12, який на той час був співвласником житлового АДРЕСА_1, не оспорював право власності ОСОБА_8 на зазначений гараж, оформлене в установленому порядку. На виконання вироку Конотопського Міськрайонного суду від 18.10.2005 року належне ОСОБА_12 майно було описане, арештоване та реалізоване з прилюдних торгів. Згідно з актом про проведення прилюдних торгів від 12 червня 2007 року та свідоцтва про право власності на придбане з прилюдних торгів майно, виданого 15.06.2007 року ОСОБА_11, об'єкт продажу - 2/5 частини житлового АДРЕСА_1, мають надвірні споруди - сарай та погріб, що знаходяться у спільному користуванні співвласників (а.с.148-155). Таким чином, ОСОБА_11 не набув право власності на 2/5 частини гаража; жодних вимог щодо належності йому частини гаража не заявляв. В договорі купівлі-продажу від 25.12.2007р., згідно з яким ОСОБА_11 продав ОСОБА_10 2/5 частини житлового будинку з відповідною частиною надвірних споруд АДРЕСА_1 зазначено, що в користування покупцю за цим договором з надвірних споруд переходять сарай та погріб, що знаходяться в спільному користуванні, хоча житловий будинок має ще гараж „а" (а.с.138-139). Таким чином, ОСОБА_10 також не набула право власності на 2/5 частини гаража, а тому ОСОБА_6 і ОСОБА_9 теж на набули право власності на вказане майно.

Необґрунтованими також є доводи апеляційної скарги ОСОБА_6 про те, що суду першої інстанції належало застосувати приписи ч.2 ст.388 ЦК України, згідно з якими майно не може бути витребуване від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень, оскільки ОСОБА_6 і ОСОБА_9 придбали майно в іншому порядку, а ОСОБА_11 придбав 2/5 частини житлового АДРЕСА_1 в м. Чернігові, з надвірними спорудами сараєм та погребом, що знаходяться в спільному користуванні, та не набув права на гараж або його частину.

Посилання відповідачів на пропуск позивачкою строку позовної давності є безпідставними, оскільки оспорюваний договір був укладений 01.07.2011 р.

В матеріалах справи наявні докази, що підтверджують надання позивачці ОСОБА_8 юридичних послуг адвокатом ОСОБА_5 та про оплату таких послуг - ордер, витяг з договору про надання адвокатських послуг, розрахунок для оплати наданих послуг, квитанція (а.с. 7, 8, 68,69). Наявна помилка в позначенні номеру договору сама по собі не може бути підставою для відмови у стягненні витрат на правову допомогу, оскільки фактичне надання таких послуг та їх оплата відповідачами не спростовані.

Враховуючи наведені обставини, апеляційний суд приходить до висновку про те, що доводи апеляційних скарг ОСОБА_8 та ОСОБА_6 не спростовують правильності висновків суду першої інстанції і не дають підстав для скасування судового рішення, яке постановлене з дотриманням вимог матеріального та процесуального закону.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України апеляційний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційні скарги ОСОБА_8 та ОСОБА_6 - відхилити.

Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 05 вересня 2012 року - залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_6 на користь держави судовий збір в сумі 107 грн. 30 коп. за апеляційний розгляд справи.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий:Судді: